Постанова

від 31.08.2006 по справі 7/401ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/401ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31.08.06                                                                                 Справа № 7/401ад.

м. Луганськ

Суддя господарського суду Луганської області Калашник Т. Л., при секретарі судового засідання Уставицькій О.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке  підприємство „Здоров'я”, м. Сєвєродонецьк  Луганської області

про стягнення  8185 грн. 59 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –представник не прибув;

від відповідача –Юсупжанов Р.А., довіреність № 129 від 20.04.06.

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік в розмірі  8185 грн. 59 коп.

На підставі ст. 150 КАС України у засіданні суду оголошено перерву з 28.08.06 до 31.08.06, 13-00.

Запереченнями на позовну заяву № 250 від 10.08.06 та доповненнями до заперечень № 257 від 21.08.06, № 273 від 31.08.06 відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне:

- цей спір за суб'єктним та предметним складом є спором господарсько-правовим, а тому виходить за межі адміністративної справи;

- ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів;

- відповідач інформував відповідні державні органи стосовно наявності у нього вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів з травня 2005 року, оскільки на підприємстві відбулось збільшення кількості робочих місць внаслідок розширення зі 111 в квітні до 114 в травні, що і потягнуло збільшення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Але жодного інваліда на роботу до відповідача направлено не було.

        Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна), затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.04 № 338,  за 2005 рік (а. с. 9) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –118 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –965,9 тис. грн. Фактично на підприємстві відповідача працевлаштовані у 2005 році 4 інваліда. За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році  5 інвалідів та підприємство відповідача  мало перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі  8185 грн. 59 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2005 році у розмірі 8185 грн. 59 коп.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеним вище органами, у 2005 році відповідачем направлялись звіти з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів:

- до Сєвєродонецького міського центру зайнятості - звіти форми 3-ПН, що підтверджується довідкою Сєвєродонецького міського центру зайнятості № 13/4-1051 від 11.04.06 та копіями звітів;

- до управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради,  що підтверджено довідкою управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради № 1256 від 07.04.06.

Однак, визначеними вище органами, інваліди не направлялись на працевлаштування до відповідача. Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування,  та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України).  Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів:

- підприємство інформувало центр зайнятості про вакантні місця для працевлаштування інвалідів відповідними звітами форми 3-ПН;

-  підприємство інформувало місцевий орган соціального захисту населення про вакантні місця  для працевлаштування інвалідів.

Заперечення відповідача, щодо непідвідомчості справи адміністративним судам, судом відхиляється, за наступних підстав:

- ч. 1 ст. 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування;

- згідно п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі –Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.02, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому;

- п. 3 Положення визначено основні завдання Фонду соціального захисту інвалідів: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; здійснення контролю  за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів;

- згідно п. 9  Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду;

- ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції;

- п. 11 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів передбачено, що у разу несплати підприємствами, установами, організаціями, яки не забезпечують нормативу робочих місць, штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку;

- право Відділення Фонду соціального захисту інвалідів на звернення до суду у спірних відносинах визначено у законодавчому порядку, а саме п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України відносить до компетенції адміністративних судів спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись та у задоволені позову слід відмовити.

 Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Згідно ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що повний текст постанови буде виготовлений та підписаний 01.09.06.

          На підставі викладеного, ст. 218 ГК України, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 150, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

      п о с т а н о в и в :

  У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 01.09.06.

Суддя                                                                                Т. Л. Калашник