Постанова

від 26.09.2024 по справі 686/11661/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/11661/21

Провадження № 22-ц/4820/1160/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Шевчук Ю.Г.,

учасники справи: представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Фурман В.В.,

представник апелянта ОСОБА_2 - адвокат Цюпик О.В.,

позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат Поворознюк Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року (суддя Стефанишин С.Л.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення боргу по договорам позики, визнання недійсними договорів дарування,

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення боргу по договорам позики та визнання недійсними договорів дарування.

Позовну заяву мотивовано тим, що 19.08.2011 та 07.12.2011 між батьком позивача, ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчені договори позики, відповідно до яких позикодавець передав ОСОБА_4 у борг 50 000 дол.США з обов`язком повернути кошти до 19 серпня 2016 року та 32 000 дол.США з обов`язком повернути кошти до 07 грудня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину є позивач.

Оскільки ОСОБА_4 своєчасно не повернула грошові кошти за договорами позики, позивач звертався до суду із відповідними позовами.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2017 р., яке було змінено постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 21.12.2017 р. по справі № 686/18550/16-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 1336995 грн. боргу за договором позики від 19.08.2011 року та 3287 грн. 67 коп. 3 % річних.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 01 березня 2019 року по справі №686/18633/18, стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором позики від 07.12.2011 року в сумі 32000 дол.США та 1614,73 дол. США 3% річних.

В ході вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішень суду приватним виконавцем не вдалося стягнути заборгованість за договорами позики з боржника ОСОБА_4 , оскільки після отримання позики, до виникнення у неї зобов`язання щодо повернення грошових коштів, діючи недобросовісно, з метою уникнення взятих на себе зобов`язань, 10 та 11 березня 2015 року вона подарувала майже усе належне їй нерухоме майно своєму сину ОСОБА_1 . Зокрема: земельні ділянки, які знаходиться на території Давидковецької сільської ради та Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області; садовий будинок, загальною площею 140,3 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області; господарську будівлю, загальною площею 86,4 кв.м, яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 діяли недобросовісно, договори дарування укладено з метою порушення прав кредитора, уникнення сплати боргу та звернення стягнення на майно. Рішення суду про стягнення заборгованості за договорами позики ОСОБА_4 не виконала до теперішнього часу.

Зважаючи на те, що оспорювані договори дарування спрямовані на ухилення ОСОБА_4 від виконання зобов`язань за договорами позики, ОСОБА_4 була обізнана про наявність грошового зобов`язання за договорами позики, проте безоплатно відчужили належне їй майно шляхом дарування своєму синові ОСОБА_1 , що унеможливлює виконання рішень суду про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим позивач просив суд:

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0053, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №447;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області садове товариство обслуговуючий кооператив «Колос», кадастровий номер 6825089600:03:004:2462, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 11 березня 2015 року за №477;

визнати недійсним договір дарування садового будинку, загальною площею 140,3 кв.м, який знаходиться на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області садове товариство обслуговуючий кооператив «Колос» АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6825082400:02:013:0053, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 11 березня 2015 року за №476;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,2295 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0045, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №445;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,1678 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0048, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №444;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,4033 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0051, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №443;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,1995 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0049, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №446;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 2,9999 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0064, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 10 березня 2015 року за №467;

визнати недійсним договір дарування господарської будівлі, загальною площею 86,4 кв.м, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки місця розташування 6825082400:02:013:0064, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 10 березня 2015 року за № 466.

Крім того, позивач зазначає, що ОСОБА_4 на час укладення договорів позики та до теперішнього часу перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , позичені у його батька грошові кошти були взяті та використані подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в інтересах сім`ї, а саме, за рахунок даних грошових коштів відповідачі збудували нерухоме майно: господарську будівлю, загальною площею 86,4 кв.м, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області на земельній ділянці площею 2,9999 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, кадастровий номер 6825082400:02:013:0064. На дану будівлю вони набули право спільної власності подружжя та у подальшому її подарували своєму синові ОСОБА_1 про щодо надавалася згода іншим подружжям ОСОБА_2 як при отриманні позики його дружиною так і на відчуження нею вищезазначеного нерухомого майна.

Оскільки ОСОБА_4 отримала у позивача в позику грошові кошти в період шлюбу та в інтересах сім`ї, тому ОСОБА_4 та ОСОБА_2 повинні нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли із укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договорів позики від 19 серпня 2011 року та 07 грудня 2011 року, у зв`язку з чим просив суд стягнути з іншого подружжя ОСОБА_6 на свою користь заборгованість по договору позики від 19.08.2011 року в сумі 50 000 дол.США та три проценти річних в сумі 6 934,27 дол.США; заборгованість по договору позики від 07.12.2011 року в сумі 32 000 дол.США та три проценти річних в сумі 4 229,26 дол.США.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено:

стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики від 19.08.2011 року в сумі 50 000 дол.США та три проценти річних в сумі 6 934,27 дол.США.;

стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики від 07.12.2011 року в сумі 32 000 дол.США та три проценти річних в сумі 4 229,26 дол.США;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0053, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №447;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області садове товариство обслуговуючий кооператив «Колос», кадастровий номер 6825089600:03:004:2462, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 11 березня 2015 року за №477;

визнано недійсним договір дарування садового будинку, загальною площею 140,3 кв.м, який знаходиться на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області садове товариство обслуговуючий кооператив «Колос» АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6825082400:02:013:0053, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 11 березня 2015 року за №476;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,2295 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0045, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №445;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,1678 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0048, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І..11 березня 2015 року за №444;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,4033 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0051, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №443;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,1995 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0049, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. 11 березня 2015 року за №446;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 2,9999 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0064, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 10 березня 2015 року за №467;

визнано недійсним договір дарування господарської будівлі, загальною площею 86,4 кв.м, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки місця розташування 6825082400:02:013:0064, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. 10 березня 2015 року за № 466;

стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 рівними частинами на користь держави судовий збір у розмірі 19522,33 грн. по 6507,33 грн. з кожного;

стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 рівними частинами на користь ОСОБА_3 понесених судових витрат у розмірі 15448,95 грн. по 5149,65 грн. з кожного.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 рівними частинами на користь ОСОБА_3 понесених судових витрат у розмірі 2100грн., по 700 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань. З огляду на те, що отримані за договорами позики від 19.08.2011 року та від 07.12.2011 року грошові кошти в інтересах сім`ї, що підтверджується згодою ОСОБА_2 на укладення його дружиною ОСОБА_4 вищезазначених договорів позики, наявні підстави для стягнення з іншого подружжя ОСОБА_2 заборгованості за указаними договорами позики. Щодо застосування строку позовної давності, за заявою відповідача до позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики, то суд дійшов висновку, що строк позовної давності не пропущено, оскільки пред`явленням ОСОБА_3 позовів до ОСОБА_4 , відповідно до положень ч.2 статті 264 ЦК України перервано строки позовної давності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову у частині визнання договорів дарування недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 було достеменно відомо про наявність ще невиконаного зобов`язання з погашення заборгованості за договорами позики. На момент укладення оспорюваних договорів дарування вона могла передбачити негативні для себе наслідки у разі задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів за вказаними договорами позики та мала намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків. Договори дарування було укладено з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_4 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладання - вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_4 з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання. Враховуючи, що рішення судів про стягнення заборгованості за договорами позики не виконано, наявні підстави вважати, що при укладенні оскаржуваних правочинів відповідачі діяли недобросовісно з метою уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне нерухоме майно.

Установивши, що ОСОБА_3 не був учасником оскаржуваних договорів дарування, а тому не повинен був володіти інформацією про існування таких договорів з часу їх укладення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до цих позовних вимог.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання недійсними договорів дарування та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначено, що договори позики між ОСОБА_4 та батьком позивача були укладені у 2011 році з кінцевим терміном повернення грошових коштів в строк до 19.08.2016 року та 07.12.2016 року. Оспорювані договори дарування, що укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були укладені у березні 2015 року. Тобто, на момент укладення договорів дарування ОСОБА_4 не була внесена до Єдиного реєстру боржників, не була боржником в розумінні норм Закону України Про виконавче провадження, а значить, укладення оспорюваних договорів дарування не є такими, що призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, і відповідно не є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Під час укладення договорів дарування було дотримано вимог чинного законодавства, у тому числі щодо форми та змісту, відповідного типу правочину. Предмети дарування на час укладення спірних договорів не знаходилися в заставі, не перебували під обтяженням. Щодо предметів дарування були відсутні будь-які судові рішення щодо звернення стягнення на них на користь позивача, визнання права власності на них за позивачем, передачі їх позивачу у власність тощо. Таким чином, на думку апелянтів, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо недобросовісності ОСОБА_4 під час вчинення оспорюваних правочинів. Також, на думку апелянтів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів щодо пропуску строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи наявні докази, із яких вбачається що позивачу ОСОБА_3 було відомо про відсутність на праві власності у ОСОБА_4 майна з 11.02.2016 року - формування інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку було подано позивачем ОСОБА_3 до заяви про забезпечення позову у справі №686/2873/16-ц, відмовою державного реєстратора в державній реєстрації обтяження арешту нерухомого мана від 19.02.2016 року по цій же справі.

Крім того, апелянтом ОСОБА_1 також було зазначено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме, після надання пояснень сторонами суд перейшов до стадії судових дебатів, пропустивши стадію дослідження доказів, внаслідок чого судом не було досліджено письмові докази у справі: суми вимог позивача і суми вартості майна договорів дарування; наявність іншого майна ОСОБА_4 та її доходів для погашення боргу; періоди перебування позивача на лікуванні, які суд визнав тривалими для незастосування строків позовної давності; докази щодо застосування строків позовної давності.

У апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанцій скасувати в частині задоволення позову про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості по договору позики від 19.08.2011 року в сумі 50000 дол.США, трьох процентів річних в сумі 6934,27 дол.США та договору позики від 07.11.2011 року в сумі 32000 дол.США, трьох процентів річних в сумі 4229,26 дол.США та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність у нього обов`язку з повернення грошових коштів за договорами позики від 07.12.2011 року від 19.08.2011 року солідарно з іншим подружжям. Відповідач не заперечує, що на час укладення вказаних договорів позики він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , та в силу вимог закону, ним була надана нотаріальна згода на укладення договорів позики, проте із цих заяв не вбачається, що укладення договорів позики відбулось в інтересах сім`ї, що отримані за договорами позики кошти були використані в інтересах сім`ї. Відповідачу не було відомо яку суму коштів позичала ОСОБА_4 , на який строк та на які цілі, самих коштів, які позичила ОСОБА_4 , він взагалі не бачив. Безпідставним є також висновок, що кошти отримані ОСОБА_4 за договорами позик були використані на будівництво господарської будівлі за межами населеного пункту на території Давидковецької сільської ради. Судом не було враховано цілий ряд доказів на підтвердження даних обставин, а саме, що будівництво господарської будівлі розпочато у березні 2011 року, за 6 місяців до оформлення договору позики. На думку апелянта, безпідставним є також стягнення заборгованості в іноземній валюті, оскільки відповідно до умов укладених договорів позики суму позики визначено в гривні, що еквівалентно доларам США по офіційному курсу НБУ на день укладення відповідного договору. Суд також не врахував факт спливу позовної давності, не надав належної оцінки заяві відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності та дійшов помилкових висновків про наявність поважної причини пропуску строку позовної давності ОСОБА_3 у зв`язку із перебуванням останнього на стаціонарному лікуванні у період з 20.02.2016 по 11.03.2016, у період з 06.06.2016 по 23.06.2016, у період з 01.11.2016 по 09.11.2016, та у зв`язку із перериванням позовної давності пред`явленням особою позову до одного із кількох боржників. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції знову не застосував строк позовної давності, оскільки на підставі ст.625 ЦК України, таке стягнення обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_7 , заперечував проти задоволення апеляційних скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , оскільки вважає наведені в апеляційних скаргах доводи безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не заслуговують на увагу. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, що договори позики не були укладені його дружиною в інтересах сім`ї, оскільки він не зміг надати обґрунтованих пояснень на які цілі його дружиною було отримано від ОСОБА_5 82000дол.США. Натомість на підставі письмових доказів, які містяться у матеріалах справи, доводиться, що грошові кошти були отримані відповідачкою у період створення нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя. Також відповідачі у суді першої інстанції не змогли надати обґрунтованих пояснень із якою метою 10 та 11 березня 2015 року все нерухоме майно було подаровано ОСОБА_4 своєму сину, який є єдиною дитиною у батьків та їхнім єдиним спадкоємцем. Щодо пропуску строку позовної давності зазначає, що такий строк позивачем не було пропущено.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 адвокат Фурман В.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник апелянта ОСОБА_2 адвокат Цюпик О.В. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Апелянтка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат Поворознюк Б.М. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили їх відхилити.

Заслухавши доповідьсудді,пояснення учасниківсудового засідання,перевіривши наведенів апеляційнихскаргах доводи,апеляційний суддійшов висновку,що апеляційніскарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підлягають залишеннюбез задоволення,а апеляційнаскарга ОСОБА_2 -частковому задоволеннюз такихпідстав.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 19 серпня 2011 року між батьком позивача - ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 1839 договір позики, у відповідності до якого сторони цього договору передбачили, що позикодавець ОСОБА_5 протягом п`яти днів з дня підписання договору передасть у позику відповідачці ОСОБА_4 (позичальнику) грошову суму еквівалентну 50000дол.США, а саме 398500 грн. Дані кошти відповідач зобов`язалася повернути в строк до 19.08.2016 року.

Факт передачі грошових коштів по даному договору в сумі 50000дол.США посвідчено письмовою розпискою від 23.08.2011 року, згідно якої вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 отримала 50000дол.США.

При укладенні даного договору позики відповідач ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Хмельницького районного нотаріального округу Романішину Я.О. письмову заяву від 19.08.2011 року, згідно якої він повідомив приватного нотаріуса, що діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, надав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на укладення договору позики із ОСОБА_5 на її розсуд. При цьому, як слідує із копії заяви відповідача ОСОБА_2 до нотаріуса від 19.08.2011 року, факт реєстрації шлюбу нотаріусом було перевірено за свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 , виданого Осламівською сільською Радою народних депутатів 18.11.1978 року за реєстровим записом №15.

07 грудня 2011 року між батьком позивача - ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено ще один нотаріально посвідчений договір позики, у відповідності до якого сторони договору передбачили, що протягом п`яти днів з дня підписання цього договору ОСОБА_5 передасть відповідачці ОСОБА_4 грошову суму еквівалентну 32000дол.США, а саме 256640 грн. Дані кошти відповідач зобов`язалася повернути в строк до 07.12.2016 року.

Факт передачі грошових коштів по даному договору в сумі 32000дол.США посвідчено письмовою розпискою від 07.12.2011 року, згідно якої вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 отримала 32000дол.США.

При укладенні даного договору позики 07.12.2011 року відповідач ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Хмельницького районного нотаріального округу Романішину Я.О. письмову заяву від 07.12.2011 року, згідно якої він повідомив приватного нотаріуса, що діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, надав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на укладення договору позики на її розсуд.

Із Листа Хмельницького міськрайонного відділу ДРАЦС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 08.04.2021 року № 693-21.25-38 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у виконавчому комітеті Осламівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області 18 листопада 1978 року уклали шлюб, актовий запис № 15. Також, даним листом підтверджується, що вони є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Встановлено, що ОСОБА_4 ще до настання строку повернення позичених коштів по двом договорам позики, а саме, 10 та 11 березня 2015 року, подарувала майже усе належне їй нерухоме майно своєму синові ОСОБА_1 .

Зокрема, ОСОБА_4 подарувала своєму синові ОСОБА_1 наступне майно:

земельну ділянку площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0053, на підставі договору дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І., реєстровий № 447;

земельну ділянку площею 0,06 га для ведення садівництва, яка знаходиться на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, в садовому товаристві обслуговуючому кооперативі «Колос», кадастровий номер 6825089600:03:004:2462, на підставі договору дарування земельної ділянки від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною Ольгою Григорівною, реєстровий номер 477;

садовий будинок, позначений А-2, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 140,3 кв.м., матеріали стін: цегла; який розташований в садовому товаристві обслуговуючого кооперативу «Колос» АДРЕСА_1 , на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, який розташований на земельній ділянці для індивідуального садівництва площею 0,06 га, кадастровий номер 6825089600:03:004:2462. Договір дарування садового будинку посвідчений 11.03.2015 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною Ольгою Григорівною, реєстровий номер 476;

земельну ділянку площею 1,2295 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0045, на підставі договору дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І., реєстровий № 445;

земельну ділянку площею 1,1678 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0048, на підставі договору дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І., реєстровий № 444;

земельну ділянку площею 0,4033 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0051, на підставі договору дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І., реєстровий № 443;

земельну ділянку площею 1,1995 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0049, на підставі договору дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І., реєстровий № 446;

земельну ділянку площею 2,9999 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825082400:02:013:0064, на підставі договору дарування від 10.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною Ольгою Григорівною, реєстровий № 467;

господарську будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 86,4 кв.м., яка розташована на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, яка розташована на земельній ділянці площею 2,9999 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6825082400:02:013:0064, на підставі договору дарування від 10.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною Ольгою Григорівною, реєстровий №466.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 від 26.06.1974 року та копією свідоцтва про смерть від 04 березня 2014 року серія НОМЕР_3 .

Позивач є єдиним спадкоємцем за законом який прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5 та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно та грошовий вклад в банку, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.09.2014 року № 38395788, листом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори від 06.05.2021 року №289/01-16, копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.09.2014 року та копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.12.2014 року.

Відповідачка ОСОБА_4 у зазначений в договорі позики від 19.08.2011 року строк, а саме до 19.08.2016 року не повернула позичені грошові кошти, позивач звернувся до суду із відповідним позовом, а саме про стягнення 50 000 доларів США та 3 % річних в сумі 122,95 дол. США.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2017 р., яке було змінено постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 21.12.2017 р. по справі № 686/18550/16-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 1336995грн. боргу за договором позики та 3287 грн. 67 коп. 3 % річних.

Також, відповідачка ОСОБА_4 своєчасно, в строк до 07.12.2016 року, не повернула позичені грошові кошти в сумі 32000 доларів США по договору позики від 07.12.2011 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01.03.2019 року по справі №686/18633/18, яке набрало законної сили 06.05.2019 року, стягнуто із ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 32000 доларів США та три проценти річних в сумі 1614,73 долара США.

По вищевказаних двох рішеннях суду позивачем було отримано виконавчі листи та передані для примусового виконання до виконавчої служби.

Виконавче провадження № 56016923 по справі № 686/18550/16 про стягнення із ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 1298184,43 грн. із 20.03.2018 року знаходилося на примусовому виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби міста Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, що підтверджується копіями постанов про відкриття виконавчого провадження, про зупинення виконавчих дій, про поновлення виконавчих дій, про накладення арешту, про звернення стягнення на доходи.

Із постанови Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 04.07.2019 року вбачається, що ВП № 56016923 передано приватному виконавцю Лабчуку Р.М., який 27.09.2019 року прийняв його до свого провадження, що вбачається із його постанови від 27.09.2019 року, а саме про стягнення 1298184,43грн. з ОСОБА_4 по справі № 686/18550/16.

Виконавчий лист від 23.05.2019 року по справі № 686/18633/18-ц про стягнення 32000дол. США та трьох процентів річних в сумі 1614,73дол. США було передано для примусового виконання до приватного виконавця Лабчука Р.М., який 30.05.2019 року відкрив виконавче провадження №59239859, що вбачається із його постанови від 30.05.2019 року.

Із листа приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р.М. від 25.02.2021 року № 01-15/732 вбачається, що під час виконання двох виконавчих листів в межах виконання ним було накладено арешт на 1/3 частину квартири, яка належить боржниці ОСОБА_4 та знаходиться в АДРЕСА_2 . Іншого майна, яке належить боржниці і на яке можливо звернути стягнення, приватним виконавцем не виявлено. Враховуючи зазначені обставини, а також те, що реалізація нерухомого майна не може бути ефективно здійснена в зв`язку з наявністю у боржниці лише частки об`єкту нерухомості, на даний час вжиті заходи примусового виконання не дають можливості виконати рішення суду.

Із листа приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р.М. від 29.10.2021 року № 01-15/6422 вбачається, що в процесі примусового виконання виконавчого листа № 686/18633/18-ц виданого 23.05.2019 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в сумі 32000 дол. США та три проценти річних в сумі 1614,73 дол. США, та виконавчого листа № 686/18550/16 по справі про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості в сумі 1340282,67 грн., приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Лабчуком Р.М. звернуто стягнення на доходи боржниці. Внаслідок вжитих заходів із ОСОБА_4 приватним виконавцем стягнуто 3404,87 грн.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт - господарську будівлю за межами населеного пункту на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, яке зареєстровано Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Хмельницькій області 11 березня 2011 року. Дата закінчення будівництва 30.11.2013 року.

За інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.03.2021 року № 250188781 щодо майна ОСОБА_1 позивачу стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_4 10 та 11 березня 2015 року усе своє нерухоме майно подарувала своєму синові ОСОБА_1 ..

Позивач є інвалідом другої групи, тривалий час важко хворіє. В період з 20 лютого 2016 по 11 березня 2016 року ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Хмельницької міської лікарні з приводу геморагічного інсульту по типу медіальної інсульт гематоми зліва з правобічним вираженим геміпарезом, дизартрією, гіпертонічною хворобою ІІІ ст., Зет., ризик4. Згідно епікрізу № 2217 Хмельницької міської лікарні при поступленні до медичного закладу у останнього були скарги на порушення мови, слабкість, погіршення рухів в правих кінцівках. В період з 06.06.2016 року по 23.06.2016 року позивач знаходився на лікуванні у відділенні реабілітації хворих на церебро-васкулярну патологію Профспілкового санаторію «Хмільник» з приводу стану після перенесеного геморагічного інсульту. Дана обставина підтверджується виписним епікризом з медичної карти Профспілкового санаторію «Хмільник». У період з 01.11.2016 року по 09.11.2016 року ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні № 2 Хмельницького обласного кардіологічного диспансеру з приводу стійких наслідків перенесеного інсульту. У нього були скарги на збільшення АТ 250/120 мм рт ст, постійні головні болі, запаморочення, погіршення зору, відмічається серцебиття, задишка, що посилюється при незначних ФН, стискаючі болі за грудиною при ходьбі 200-300 м, періодично в спокої при серцебитті, або підвищені тиску, набряки ніг.

Щодо стягнення заборгованості за договорами позики з іншого подружжя ОСОБА_2 .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Спірні правовідносин стосуються виконання зобов`язань за договорами позики від 19 серпня 2011 року та від 07 грудня 2011 року укладеними між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Посилаючись на те, що борг за указаним договором позики є спільним боргом подружжя ОСОБА_2 , позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості за договорами позики ще з іншого подружжя ОСОБА_2 в порядку частини четвертої статті 65 СК України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року справа №712/3590/22.

У справі, що переглядається судом встановлено, що за договорами позики від 19 серпня 2011 року та від 07 грудня 2011 року ОСОБА_4 отримала у позику від ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі відповідно 50000 дол.США та 32000 дол. США.

Під часукладення договорівпозики ОСОБА_2 ,висловив своюзгоду наукладення іншимз подружжя ОСОБА_4 таких правочинів,надавши письмовізгоди увигляді окремихнотаріально посвідченихзаяв,що свідчитьпро придбаннямайна успільну суміснувласність в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї, суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на ОСОБА_2 солідарного обов`язку з погашення боргу за договорами позики від 19 серпня 2011 року та 07 грудня 2011 року, укладеними між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції, представником ОСОБА_2 подано клопотання про застосування строку позовної давності, яке мотивовано тим, що договори позики укладалися в 2011 році, а з позовом позивач звернувся до суду лише у травня 2021 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно частини 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги право на яку має позивач.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 19.08.2011 року у вересні 2016 року, перервав строк позовної давності, перебіг строку позовної давності почався заново з вересня 2016 року, оскільки з даним позовом до суду ОСОБА_3 звернувся в травні 2021 року, то позовна давність за даним договором сплила ще в вересні 2019 року.

Щодо стягнення заборгованості за договором позики від 07.12.2011 року, то з позовом до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 за договором позики від 07.12.2011 року позивач звернувся в серпні 2018 року, а з даним позовом звернувся до суду в травні 2021 року тобто в межах трьохрічного строку, строк позовної давності за договором позики від 07.12.2011 року не пропущений.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 19.08.2011 року є помилковим, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за договором позики від 07 грудня 2011 року, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення основного боргу в розмірі 32000 дол.США, оскільки борг надався в грошових одиницях доларах США, що підтверджується як договором позики так і розпискою ОСОБА_4 . Однак, щодо розміру 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання боржником, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України суд допустився помилки, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 3% річних не з 08 грудня 2016 року, а в межах строку позовної давності з 12 травня 2018 року по 12 травня 2021 року в розмірі 2880 дол.США (32000?3%?365?1095 днів).

Таким чином, позов ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за договорами позики слід задовольнити частково.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість за договором позики від 07.12.2011 року в розмірі 32000дол. США та 2880 дол. США -3% річних.

В задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 19.08.2011 року відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо визнання недійсними укладених договорів дарування

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 просив визнати недійсними договори дарування, посилаючись на недобросовісність дій відповідачів, оскільки відчуження належного боржнику ОСОБА_4 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зробив висновок про те, що реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.

Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на послідовно сформовану практику розгляду подібних справ як Верховним Судом України, так і Верховним Судом.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як наслідок, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Установивши обставини того, що оспорювані дев`ять договорів дарування укладено між матір`ю та сином, які є безоплатними, ОСОБА_4 маючи непогашені зобов`язання згідно договору позики від 19.08.2011 року в розмірі 50000 дол.США, які мала повернути до 19.08.2016 року та маючи непогашені зобов`язання згідно договору позики від 07.12.2011 року в розмірі 32000 дол.СЩА, які мала повернути до 07.12.2016 року, а саме 10 і 11 березня 2015 року подарувала майже все нерухоме майно синові, який і так є єдиною дитиною у батьків та їхнім єдиним спадкоємцем, будучи при цьому обізнаною про наявність невиконаних нею зобов`язань по поверненню позики та передбачала можливе примусове стягнення з неї заборгованості за договорами позики, чим в подальшому зробила не можливим виконання судових рішень у справах №686/18550/16 та 686/18633/18ц, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договори дарування було укладено з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_4 , тобто всупереч інтересам позивача, що цілком вміщується у конструкцію фраудаторності, а тому такі правочини підлягають визнанню недійсними.

Наявність у боржника ОСОБА_4 іншого майна (після відчуження спірного майна) це 1/3 частка квартири, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, не спростовує висновок суду про недобросовісність дій відповідачів з метою уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно, оскільки вартість такого майна неспівмірна з розміром заборгованості.

Той факт, що вчиненню правочинів на час їх укладення нічого не перешкоджало, будь-яких заборон не було встановлено, правочини, за якими боржник відчужив майно, реально виконані, не виключає тієї обставини, що вони направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, можуть бути визнані недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19)).

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України в різних справах хоч і подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції, представниками відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подано клопотання про застосування строку позовної давності, яке мотивовано тим, що оспорювані договори дарування було укладено на користь ОСОБА_1 10 і 11 березня 2015 року, а з позовом позивач звернувся до суду лише у травні 2021 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Установивши, що ОСОБА_3 не був учасником оскаржуваних договорів дарування, а тому не повинен був володіти інформацією про існування договорів з часу їх укладення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування в цій частині позову строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги в цій частині спростовуються вищезазначеними висновками.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_3 - особа з інвалідністю ІІ групи.

Оскільки позовна заява ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості за договорами позики з ОСОБА_2 задоволена частково на 37,4%, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено на 62,6%, тому ОСОБА_2 слід компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір в розмірі 9964,65грн.

Щодо інших судових витрат позивача, то вони підлягають стягненню з ОСОБА_2 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 1925,96 грн.

Оскільки в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_4 відмовлено, підстави для розподілу судових витрат в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року в частині стягнення заборгованості за договорами позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, змінити розподіл судових витрат щодо ОСОБА_2 .

Позов ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 07.12.2011 року в розмірі 32000 доларів США та 2880 доларів США - 3% річних.

В задоволені позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 19.08.2011 року відмовити.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір в розмірі 9964,65грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1925,96 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2024 року.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк