Ухвала від 02.10.2024 по справі 120/12897/24

УХВАЛА

02 жовтня 2024 р. Справа № 120/12897/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення його адміністративного позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

30.09.2024 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (здана на пошту 27.09.2024) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації при третьому відділі Вінницького РТЦК (далі Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення Комісії, оформлене протоколом № 17 від 12.09.2024, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язання Комісії прийняти рішення про надання позивачку такої відстрочки на підставі положень п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про забезпечення позову шляхом заборони третьому відділу Вінницького РТЦК в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду за відповідним позовом.

Клопотання обґрунтовується тим, що позивач має законне право на відстрочку під час мобілізації на особливий період, оскільки здійснює постійний догляд за своїм хворим батьком, який є особою з інвалідністю другої групи і потребує постійного стороннього догляду. Однак відповідач відмовив в оформленні такої відстрочки з підстав ненадання усіх необхідних документів.

Вказану відмову позивач вважає неправомірною і такою, що суперечить вимогам законодавства, а тому вирішив оскаржити її до суду.

Водночас, у разі якщо його буде призвано на військову службу, то він набуде нового юридичного статусу "військовослужбовця", що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду, якщо таке буде прийняте на користь позивача.

Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову можуть бути такі обставини:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень;

4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, у питаннях забезпечення позову суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших суб`єктів, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог заяви про забезпечення позову із заявленими позовним вимогам та обставинам справи.

За наслідками розгляду поданої заяви з урахуванням наведених у ній доводів суд доходить висновку, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Так, звернувшись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник фактично лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів на підтвердження того, що для прав або інтересів позивача у спірних правовідносинах існує реальна загроза, що відповідач чи треті особи умисно діють недобросовісно на шкоду таким права або інтересам і що ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, на захист яких буде подано адміністративний позов, є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.

Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення, дія чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із наведенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дії, бездіяльності) та порушення таким рішенням (діями, бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, які б вказували на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що він може бути мобілізований на військову службу та це становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку.

Втім, зазначені доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Ба більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18..

До того ж, навіть якщо виходити із припущень позивача щодо негативних наслідків для нього у вигляді призову на військову службу під час мобілізації, то суд не погоджується із твердженнями позивача про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (ч. 3, ч. 12) передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, через сімейні обставини, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Також суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22).

Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності прийняття Комісією Вінницького РТЦК рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, підлягають перевірці і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

На даному ж етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій суб`єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Водночас з матеріалів заяви суд не може дійти до переконання про очевидну протиправність спірного рішення, як передбаченої законом підстави для забезпечення адміністративного позову, яка може полягати, наприклад, у прийнятті рішення неуповноваженим суб`єктом владних повноважень, тобто таким, який апріорі немає права на ухвалення подібних рішень відповідно до закону.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходів, спрямованих на його мобілізацію, що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.

Також необхідно зазначити, що право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560).

Зокрема, пунктом 63 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

З наведених положень висновується, що сам факт прийняття Комісією рішення про відмову у наданні відстрочки сам по собі не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і цьому обов`язково передує направлення військовозобов`язаного на медичний огляд для визначення ступеню його придатності до військової служби. Проте, навіть доказів наявності такої обставини (направлення позивача на медичний огляд у ВЛК) матеріали заяви не містять.

Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустими доказами.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.

Круючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до положень ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Ухвала складена та підписана суддею 02.10.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович