Рішення

від 01.10.2024 по справі 520/14310/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

01 жовтня 2024 року № 520/14310/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСДІЗЕЛЬ до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, від 31.01.2024 р. № 00051000719.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкове повідомлення-рішення № 00051000719 від 31.01.2024 р. є протиправним та таким, що не відповідає обставинам справи, а висновки контролюючого органу, що послугували винесенню такого рішення є помилковими. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою суду від 29.05.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ», код ЄДРПОУ 31672474, зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ГУ ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трансдізель» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2023 від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 41897/20-40-07- 19-05/31672474 від 27.12.2023.

За висновками акту перевірки зазначено про порушення ТОВ «Трансдізель»:

- п. 187.1 ст. 187, п.п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 та п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, чим занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 500 000 гривень за жовтень 2023;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 911 683 грн за жовтень 2023 року.

На підставі зазначеного акта перевірки, за результатами розгляду заперечень до акту та з огляду на наведені порушення контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 31.01.2024 р. № 00051030719, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 872 791 грн. за період жовтень 2023 року;

- від 31.01.2024 р. № 00051000719, яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 673 615 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 538 892 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 134 723 грн.

Не погодившись із вищевказаним податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався правом адміністративного оскарження, звернувся із скаргою до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги рішенням Державної податкової служби України № 11183/6/99-00-06-01-04-06 від 18.04.2024 скасовано ППР ГУ ДПС у Харківській області від 31.01.2024 р. № 00051030719 та ППР ГУ ДПС у Харківській області від 31.01.2024 р. № 00051000719 в частині зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ВП «Укрметпром», ТОВ «Віксістем», ТОВ «Інтерсістем Трейд», ТОВ «Фірмус Лтд», ТОВ «Промтехтранс-М», ОСОБА_1 , ТОВ «ВП «Транстепловоз», ТОВ «Колор Трейд Україна», ТОВ «Локомотив-Постач», ТОВ «НВП Ваговик ОВР, в іншій частині вказані ППР залишені без змін.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням № 00051000719 від 31.01.2024 р., звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 189.1. статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як передбачає пункт 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 цього Кодексу оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником.

Так, відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно абз. 4 пп. 201.10 ст. 201 Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 321 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, протягом дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, не вважаються використаними платником податку в неоподатковуваних податком на додану вартість операціях або операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, товари: придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях, знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного, надзвичайного стану; придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях та передані в державну чи комунальну власність, у тому числі на користь добровольчих формувань територіальних громад, а також надані на користь інших осіб для потреб забезпечення оборони України у період дії воєнного, надзвичайного стану.

До наведених у цьому пункті операцій норми пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу не застосовуються.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що у разі, коли придбані з податком на додану вартість товари використовуються платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю, у такого платника виникає обов`язок нарахувати податкові зобов`язання по податку на додану вартість та скласти зведену податкову накладну.

В той же час, у разі коли придбані з податком на додану вартість товари були знищені або втрачені внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного чи надзвичайного стану, обов`язок щодо нарахування податкового зобов`язання не виникає, норми пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України не застосовуються.

Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що в ході проведення перевірки ТОВ «Трансдізель» надало інформацію за жовтень 2023 року по рахунку бухгалтерського обліку 15 «Капітальні інвестиції» Тепловозу маневрового серії ТЕМ-2У, № 8270, 1985 року, який знаходився у використанні.

З метою здійснення заходів по проведенню інвентаризації основних засобів та придбаних ТМЦ, що знаходяться на обліку підприємства, відповідачем складено запит на підприємство від 14.12.2023 №3583/Ж12/20-40-07-19-11 про проведення інвентаризації основних засобів, залишків, товарно-матеріальних цінностей, в присутності фахівців ГУ ДПС у Харківській області.

Результати інвентаризації товарно-матеріальних цінностей оформлені інвентаризаційним описом на 19.12.2023 та надано до ГУ ДПС у Харківській області.

Відповідно до інвентаризаційного опису № б/н від 19.12.2023, за обліком платника податків в наявності інших необоротних матеріальних активів обліковувались на суму 2 530 698,56 грн (тепловоз маневровий серії ТЕМ-2У, домкрат гідравлічний, термінал Xiaomi Redmi тощо).

Під час перевірки відповідачем враховано пояснення ТОВ «ТРАНСДІЗЕЛЬ», надані листом від 20.12.2023 № б/н (вхідний номер до ГУ 86911/6/ЕКП від 21.12.2023), що даний тепловоз знаходиться у тимчасово окупованому Маріуполі, та перед початком військової агресії російської федерації проти України було заплановано на 26.02.2022 його передислокацію у м. Харків для подальшого ремонту та експлуатації у господарській діяльності. Але на дату складання листа не було дозволу та можливості провести евакуацію зазначеного вище тепловозу, в якому стані знаходиться майно також не відомо. Маневровий тепловоз не було введено до складу основних засобів ТОВ «Трансдізель», він фізично не використовується, амортизація не нараховується для уникнення викривлення фінансового результату при складанні річної звітності.

Як зазначив контролюючий орган, підтверджуючих документів щодо фактичного перебування тепловозу у Маріуполі (акту-прийому передачі, наявність угоди на відповідальне зберігання тощо) та документів, які можуть підтверджувати заплановане транспортування тепловозу 26.02.2022 року, до перевірки не надано. За сукупністю об`єктивних ознак - відсутність проведення інвентаризації в присутності посадових осіб контролюючого органу, відсутність документального підтвердження фактичного знаходження тепловозу - неможливо підтвердити фактичну наявність маневрового тепловозу серії ТЕМ-2У, * №8270. 1985 року випуску на загальну суму обсягу 2 500 000 грн. (ПДВ 500 000,0 грн.).

А тому, як вказано в акті перевірки, перевіркою повноти визначення суми податкових зобов`язань за жовтень 2023 року встановлено заниження задекларованих суб`єктом господарювання показників (рядок 9 (колонка Б) Декларації) «Усього податкових зобов`язань» на загальну суму ПДВ 500 000,0 грн. у жовтні 2023 року.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704.

Для цілей цього Закону № 996-XIV терміни вживаються у такому значенні: - активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; - бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно частини 1 статті 2 Закону № 996-XIV цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону № 996-XIV передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципі повного висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону № 996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Інвентаризація активів і зобов`язань регламентована статтею 10 Закону № 996-XIV.

Так, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

Порядок проведення інвентаризації активів і зобов`язань та оформлення її результатів визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за № 1365/26142 (далі Положення № 879).

Відповідно до пункту 4 Положення № 879 проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, який створює необхідні умови для її проведення, визначає об`єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов`язковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.

Згідно з пунктом 5 Положення № 879 інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання.

Пунктом 6 Положення № 879 визначено, що суцільною інвентаризацією охоплюються всі види зобов`язань та всі активи підприємства незалежно від їх місцезнаходження, у тому числі предмети, що передані у прокат, оренду або перебувають на реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі або резерві незалежно від технічного стану. Також інвентаризації підлягають активи і зобов`язання, які обліковуються на позабалансових рахунках, зокрема цінності, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні (об`єкти оперативної (операційної) оренди основних засобів, матеріальні цінності на відповідальному зберіганні, переробці, комісії, монтажі), умовні активи і зобов`язання (непередбачені активи та зобов`язання) підприємства (застави, гарантії, зобов`язання тощо), бланки документів суворої звітності, інші активи.

Відповідно до пункту 7 Положення № 879 проведення інвентаризації є обов`язковим: перед складанням річної фінансової звітності в обсязі, визначеному пунктом 6 цього розділу, з урахуванням особливостей проведення інвентаризації і в строки, визначені пунктом 10 цього розділу; у разі передачі майна державного підприємства або бюджетної установи в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворення державного підприємства, передачі державного підприємства (його структурних підрозділів) або бюджетної установи до сфери управління іншого органу управління (на дату передачі), крім передачі в межах одного органу управління, в інших випадках, визначених законодавством; у разі зміни матеріально відповідальних осіб, а також у разі зміни керівника колективу (бригадира), вибуття з колективу (бригади) більше половини його членів або на вимогу хоча б одного члена колективу (бригади) при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності (на день приймання-передачі справ) в обсязі активів, які знаходяться на відповідальному зберіганні; у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів) в обсязі, визначеному керівником підприємства; за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа; у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ) в обсязі, визначеному керівником підприємства; у разі припинення підприємства в обсязі, визначеному пунктом 6 цього розділу; у разі переходу на складання фінансової звітності за міжнародними стандартами (на дату такого переходу); в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 8 Положення № 879 підприємства, які з дати початку тимчасової окупації мали місцезнаходження на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, території проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та підприємства, які мали (мають) місцезнаходження в районах проведення воєнних (бойових) дій у період дії воєнного стану, або підприємства, структурні підрозділи (відокремлене майно) яких розташовані на (в) таких територіях (районах), проводять інвентаризацію у разі можливості безпечного та безперешкодного доступу уповноважених осіб до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, в яких відображені зобов`язання та власний капітал підприємств.

Райони проведення воєнних (бойових) дій у період дії воєнного стану визначаються відповідно до законодавства.

Керівники підприємств, зазначених в абзаці першому цього пункту, у разі встановлення фактів викрадення (розкрадання), нестачі, знищення (псування) майна, можуть прийняти рішення про проведення інвентаризації такого окремо визначеного майна на день встановлення таких фактів.

Зазначені підприємства зобов`язані провести інвентаризацію станом на 01 число місяця, що настає за місяцем, у якому зникли перешкоди доступу до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, та відобразити результати інвентаризації в бухгалтерському обліку відповідного звітного періоду.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки позивачем з листом від 20.12.2023 № б/н надавались контролюючому органу, зокрема: - копія Договору про надання послуг №ДОН/Т;-17-21535/НЮ-П від 24.12.2021 із АТ «Українська залізниця» в особі СП «Волноваське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» про виконання комісійної перевірки технічного стану тепловозу для подальшої його передислокації у недіючому стані (строком до 31.12.2022); - копія Договору оренди №26/01 АТ від 26.01.2022 із ТОВ «НВП «ТРАНСКОМ» про оренду нежитлового приміщення в будівлі 20 погонних метрів колії 1520 мм в приміщенні вагонного депо, що знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Станіславського, 1 (строком до 31.12.2022).

Отже, місцезнаходження тепловоза саме на території міста Маріуполя Донецької області підтверджено належними та допустимими доказами, які були також надані відповідачу для дослідження під час перевірки, однак не враховані останнім.

Разом із тим, контролюючий орган дійшов висновку про неможливість підтвердження фактичної наявності маневрового тепловозу серії ТЕМ-2У, * №8270. 1985 року випуску на загальну суму обсягу 2 500 000 грн. (ПДВ 500 000,0 грн.), що знаходиться в місті Маріуполь Донецької області.

Суд звертає увагу на те, що норми пункту 198.5 статті 198 ПК України підлягають застосуванню з урахуванням певних особливостей, пов`язаних із запровадженням на території України режиму воєнного стану.

Так, згідно з пунктом 32-1 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень ПК України тимчасово, протягом дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, не вважаються використаними платником податку в неоподатковуваних податком на додану вартість операціях або операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, товари: - придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях, знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного, надзвичайного стану; - придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях та передані в державну чи комунальну власність, у тому числі на користь добровольчих формувань територіальних громад, а також надані на користь інших осіб для потреб забезпечення оборони України у період дії воєнного, надзвичайного стану.

Не є постачанням товарів та послуг операції з безоплатної (без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсації) передачі/надання товарів та послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, добровольчим формуванням територіальних громад, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також на користь центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сил цивільного захисту та/або закладів охорони здоров`я державної, комунальної власності, та/або структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, крім випадків, якщо такі операції з постачання товарів та послуг оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

До наведених у цьому пункті операцій норми пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу не застосовуються.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 в Україні діє режим воєнного стану.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004.

Так, територія Маріупольської міської територіальної громади Донецької області тимчасово окупована російською федерацією з 20.05.2022.

Отже, даний факт підтверджує, що за відсутності будь-якої інформації про стан активів, які знаходилися у м. Маріуполі Донецької області, позивач втратив контроль над такими активами, які знаходяться на окупованій території України.

Водночас, зважаючи на визначення поняття «активи», яке міститься в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначальною ознакою ресурсу як активу є контрольованість підприємством такого ресурсу.

Таким чином, на підставі пункту 32-1 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень ПК України не підлягають застосуванню до активів позивача, які знаходяться у м. Маріуполі Донецької області, норми пункту 198.5 статті 198 ПК України щодо нараховування на вартість таких активів ПДВ.

Суд також вважає необґрунтованими висновки контролюючого органу про використання позивачем тепловозу в операціях, що не є господарськими, оскільки в силу вимог пункту 8 Положення № 879 проведення інвентаризації здійснюється лише у разі можливості безпечного та безперешкодного доступу уповноважених осіб до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, в яких відображені зобов`язання та власний капітал підприємств.

З огляду на встановлені вище обставини перебування (знаходження) тепловозу у м. Маріуполі, на тимчасово окупованій території, слід дійти висновку про те, що інвентаризація такого активу не могла бути проведена, а відтак наявні підстави вважати, що інвентаризація активів позивача, які знаходяться на тимчасово окупованій території, може бути здійснена тільки після звільнення території від окупації.

Так, відповідно до пункту 8 Положення № 879 підприємства зобов`язані провести інвентаризацію станом на 01 число місяця, що настає за місяцем, у якому зникли перешкоди доступу до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, та відобразити результати інвентаризації в бухгалтерському обліку відповідного звітного періоду.

Станом на час розгляду справи неможливо встановити факт наявності чи відсутності таких активів, що належать ТОВ «ТРАНСДІЗЕЛЬ», а відповідно і факт їх використання у діяльності, що не є господарською.

Крім того, позивач згідно вищезазначених норм і не зобов`язаний проводити інвентаризацію, до моменту звільнення таких територій. За вказаних обставин таку ж інвентаризацію не можуть здійснити і контролюючі органи.

Отже, результати інвентаризації активів ТОВ «ТРАНСДІЗЕЛЬ», що зафіксовані в акті перевірки, не можуть бути підставою для встановлення факту відсутності або ліквідації активів позивача, і, як наслідок, не можуть бути підставою для висновків про їх використання в операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Аналогічна позиція викладена у листі Міністерства фінансів України від 10.10.2022 №41010-06-62/23254, який розміщено на вебпорталі ДПС (https://tax.gov.ua/nove-pro-podatki-novini-/629143.html) щодо питань бухгалтерського обліку активів, які знаходяться на тимчасово окупованій території держави та над якими втрачено контроль через наслідки російської військової агресії проти України.

Так згідно зазначених роз`яснень, при проведенні інвентаризації потрібно керуватися Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879.

У річній фінансовій звітності інформація про активи, до яких неможливо забезпечити безпечний та безперешкодний доступ, та зобов`язання і власний капітал, які не можуть бути документально підтверджені у зв`язку з відсутністю доступу до відповідних первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, відображається за даними бухгалтерського обліку.

Необоротні активи та запаси, які відображалися в бухгалтерському обліку до введення воєнного стану та які на дату складання фінансової звітності фактично перебувають на тимчасово окупованій території або в районах проведення воєнних (бойових) дій, продовжують обліковуватись у складі активів підприємства.

Якщо основні засоби, призначені для використання у господарській діяльності платника податку на прибуток, знаходяться на тимчасово окупованій території або в районах проведення воєнних (бойових) дій, та нарахування амортизації таких активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних: стандартів фінансової звітності у бухгалтерському обліку не припиняється, то такі основні засоби можуть амортизуватися протягом такого періоду у податковому обліку відповідно до вимог пункту 138.3 статті 138 ПК України.

Таким чином, у тому випадку якщо підприємство продовжує обліковувати на своєму балансі активи, що знаходяться на тимчасово окупованій території, ні про яке використання таких активів, в операціях, що не є господарськими не може йти мова. Самостійного рішення про списання або ліквідацію основних фондів або інших активів Товариство не приймало і продовжувало здійснювало їх облік на балансі підприємства. Відповідно, немає жодних підстав для застосовування правил пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Щодо доводів податкового органу про обставини підтвердження настання форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Під час розгляду справи представником позивача було надано пояснення та зазначено, що під час проведення податкової перевірки позивачем надавались відповідачу пояснення, до яких долучались документи на тепловоз маневровий, бувший у вживанні. Зокрема, представником позивача повідомлено суду, що таке майно досі не введено в експлуатацію та до складу основних засобів, оскільки воно фізично не використовується, на нього не нараховується амортизація, бо це може призвести до викривлення фінансового результату у річній звітності. Амортизаційні відрахування напряму впливають на розмір податків та зборів, оскільки складають витрати, на які зменшується розмір річного доходу підприємства.

Представником позивача у наданих поясненнях зазначено, що і відповідачем у акті перевірки підтверджено, що придбання тепловозу маневрового, бувшого у вживанні, обліковується за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» як на початок перевіряємого періоду так і на кінець.

Суд враховує доводи представника позивача стосовно того, що в розумінні положень п.п. 14.1.81 ПК України придбання позивачем тепловозу маневрового, бувшого у вживанні є капітальною інвестицією підприємства, метою якої в подальшому є отримання підприємством прибутку, після того, як таке придбане майно зможе бути введене в експлуатацію та використане у господарській діяльності. Якщо проаналізувати наведені визначення понять «товар» та «послуги», то тепловоз маневровий, бувший у вживанні не може належати до жодної з цих категорій.

Також представником позивача вказано у наданих поясненнях, що тепловоз маневровий, бувший у вживанні, не вважається ані товаром, ані послугою, ані необоротним активом, оскільки позивачем не отримано дозволу на його передислокацію з міста Маріуполь до Харкова перед початком повномасштабного вторгнення рф на територію України та не змогло ввести його в експлуатацію для переведення його у категорію основних фондів (необоротних активів). З огляду на вказане він так і залишився у статусі капітальних інвестицій та досі обліковується на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Враховуючи надані представником позивача пояснення, суд зазначає, що з огляду на статус вказаного майна, яке перебуває на тимчасово окупованій території України, відсутність у позивача доказів знищення такого внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), суд вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення п.198.5 ст. 198 ПК України в якості підстави для донарахування ТОВ «Трансдізель» зобов`язань з податку на додану вартість та штрафних санкцій.

Відтак зазначені доводи представника відповідача є необґрунтованими та не підлягають врахуванню.

З урахуванням системного аналізу норм законодавства та обставин справи з урахуванням поданих доказів, суд дійшов висновку, що контролюючий орган зробив необґрунтований висновок про непідтвердження фактичної наявності маневрового тепловозу серії ТЕМ-2У, * №8270. 1985 року випуску на загальну суму обсягу 2 500 000 грн. (ПДВ 500 000,0 грн.), та заниження задекларованих суб`єктом господарювання показників (рядок 9 (колонка Б) Декларації) «Усього податкових зобов`язань» на загальну суму ПДВ 500 000,0 грн. у жовтні 2023 року.

В той же час суд вважає за необхідне вказати, що до складу спірного у цій справі податкового повідомлення-рішення контролюючим органом включено суму 38 892,0 грн, однак ні змісту акту перевірки, ні зі змісту поданого до суду представником відповідача відзиву на позов не встановлено доводів або обґрунтувань стосовно вказаної суми.

Представником позивача у поданій до суду відповіді на відзив надано пояснення та вказано, що математичним шляхом суму 38 892,0 грн можна отримати від різниці сум 911683 грн та 872791 грн. Проте, по операціях з якими саме контрагентами та яким чином розраховувалась сума 911683 грн зрозуміти не можливо.

Також представником позивача вказано, що під час проведення податкової перевірки уповноваженим особам контролюючого органу з боку позивача надавались усі необхідні первинні документи з контрагенти за перевіряємий період, і в них не виникло будь-яких питань чи зауважень до них. Вказане було підтверджено і Державною податковою службою України під час розгляду адміністративної скарги позивача, за результатами чого скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.01.2024 р. № 00051030719, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 872 791 грн за період жовтень 2023 року. Крім того, представником позивача вказано, що підставою такого скасування, як зазначено у рішенні Державної податкової служби України від 18.04.2024 за № 11183/6/99-00-06-01-04-06, послугувало наступне: «…висновки перевірки про завищення скаржником податкового кредиту на суму 958330,8 грн. ПДВ не забезпечені належною доказовою базою, є передчасними та такими, що зроблені без врахування та з`ясування всіх об`єктивних обставин справи, а отже підлягають скасуванню.».

Під час розгляду справи представником контролюючого органу не було надано до суду жодних пояснень або обґрунтувань правомірності визначення у податковому повідомленні-рішенні вказаної суми, як і не спростовано зазначених доводів представника позивача.

Вказані вище висновки суду та встановлені обставини свідчать про наявність підстав для скасування спірного у цій справі податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ТРАНСДІЗЕЛЬ».

Щодо відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту позовної заяви вбачаються доводи позивача стосовно понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Водночас, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 26.04.2024 року, акти приймання-передачі наданих послух №1 від 16.05.2024 ,№2 з детальним описом виконаних робіт адвокатом та банківську виписку АТ КБ «Приватбанк», з яких вбачається, що гонорар адвоката складає 9000,00 грн.

При цьому, адвокатом надано позивачу наступні послуги: складання адміністративного позову 5000 грн, складання та направлення адвокатського запиту 1000 грн, складання та подання відповіді на відзив 3000 грн.

Аналіз долучених до заяви документів свідчить, що в рамках надання послуг за договором про надання правової допомоги позивачу було надано послуги з професійної правничої допомоги.

Отже, надаючи оцінку поданим позивачем до суду доказам, суд зазначає, що положеннями ч.1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також суд зазначає, що згідно із положеннями ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Враховуючи положення ст.134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов`язані із розглядом справи.

Суд зазначає, що враховуючи вищевикладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що сума, заявлена позивачем щодо сплати професійної правничої допомоги є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв`язку з чим слід дійти висновку про те, що заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 9000,00 грн є обґрунтованою, а отже суд вважає, що остання підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС в Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України № 00051000719 від 31.01.2024 р.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» (код ЄДРПОУ 31672474) сплачену суму судового збору у розмірі 8083 (вісім тисяч вісімдесят три) грн 38 коп. та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП - 43983495).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.