Постанова

від 01.10.2024 по справі 361/5195/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14353/2024

Справа № 361/5195/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 жовтня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Радзівіл А.Г. в м. Бровари 07 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, збільшивши позовні вимоги у вересні 2023 року, просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 20000 грн. щомісяця, починаючи з 27 червня 2023 року і до досягнення ним повноліття, стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 3072 грн., допустити негайне виконання судового рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць в порядку п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України; в порядку ч. 4 ст. 43, ч. 2 ст. 262 ЦПК України, за введення суд в оману щодо фактичних обставин справи, порушення процесуальних обов`язків, визначених п. 2, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, постановити окрему ухвалу та притягнути ОСОБА_3 до відповідальності, встановленої законом.

Позов мотивувала тим, що 07 липня 2017 року уклала шлюб з ОСОБА_3 , в даному шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею. Шлюб на даний час не розірвано, але сторони проживають окремо, починаючи з 06 травня 2023 року. Відповідач є здоровим та працездатним, може сплачувати аліменти на рівні 10000 грн. Має власну кав`ярню «К90», розташовану за адресою АДРЕСА_1 та зареєстрований як ФОП ОСОБА_3 , від продажу напоїв має постійний середній дохід в місяць у розмірі близько 60000 грн. Оскільки оплата з банківських карт від покупців кав`ярні приймається ОСОБА_3 на особисту платіжну картку, його дохід від кав`ярні значно перевищує задекларовану суму. Користуючись військовим станом в Україні, відповідач не сплачує як підприємець єдиний податок та єдиний соціальний внесок, що також впливає на його щомісячний дохід. Також ОСОБА_3 неофіційно працює на посаді бармена в закладі «Party Bar 911», від чого має додатковий щомісячний дохід 7200 грн. Також відповідач неофіційно працює в ПП «Автомобільна школа «Автосіті» на посаді стажера інструктора по водінню категорія «А» (мотоцикл) та має додатковий дохід щомісяця 3500 - 4000 грн.

Вказувала, що на даний час ОСОБА_3 проживає за адресою реєстрації АДРЕСА_2 в квартирі, яка належить його матері ОСОБА_6 , тобто відповідач не несе додаткових витрат по найму житла.

27 травня 2023 року відповідач придбав автомобіль Volkswagen Golf ринковою вартістю близько 158000 грн.

Таким чином, відповідач інших осіб на утриманні не має, інших неповнолітніх дітей не має, є працездатним, отримує додатковий дохід, має транспортний засіб, його стан здоров`я дозволяє працювати, а тому вважала, що ОСОБА_3 може сплачувати такий розмір аліментів.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 5000 грн. щомісячно на утримання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 47750 грн. та судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на несправедливість, незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просила змінити рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2024 року та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю, здійснити розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції у сумі 94572 грн. та судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 33000 грн., а разом 127572 грн. В порядку ч. 4 ст. 43, ч. 2 ст. 262 ЦПК України, за введення суд в оману щодо фактичних обставин справи, порушення процесуальних обов`язків, визначених п. 2, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, постановити окрему ухвалу та притягнути ОСОБА_3 до відповідальності, встановленої законом.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на зміст ч. 2 ст. 182 СК України, ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, ст. 263, 264, 265 ЦПК України, вказувала, що суд не мав права порушувати права малолітньої дитини на гідне життя і мав би бути справедливим, натомість суд захистив право батька, який витрачає на місяць понад 100000 грн., витрачати на матеріальне забезпечення дитини в місяць менше 5 % власного доходу, який ним приховується.

Вказувала, що суд першої інстанції в порушення п. 6 ч. 7 ст. 265 ЦПК України не зазначив дату складання повного тексту рішення, що порушує права учасника справи, визначені ч. 1 ст. 354 ЦПК України. Датою ухвалення вступної та резолютивної частини рішення було 07 червня 2024 року, але в повному тексті оскаржуваного рішення, виданого їй наручно 27 червня 2024 року, дата складання повного тексту рішення відсутня.

Зазначала, що суд першої інстанції в порушення п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України не навів жодного посилання на аркуш справи та відсутні посилання на назву документу, тобто не досліджено жодного доказу, і в тексті оскаржуваного рішення дослідження доказів відсутнє.

Зазначала, що всупереч п. 2 ч. 3 ст. 265 ЦПК України в описовій частині рішення не зазначено про заяви та клопотання позивача, а також, всупереч п. 3 ч. 3 ст. 265 ЦПК України, в описовій частині рішення не зазначено про інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів), всупереч п. 1 ч. 4 ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення не зазначено про встановлені фактичні обставини з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; в порушення п. 2 ч. 4 ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення не зазначено про докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Не погоджувалася з мотивами суду, вважаючи їх необґрунтованими, прийнятими з грубим порушенням норм процесуального права, зокрема, висновки суду щодо того, що «відповідач приймає участь в матеріальному забезпеченні неповнолітнього сина», не підтверджені доказами та в оскаржуваному рішенні не зазначаються номери аркушів справи. Суд залишив поза увагою факт того, що відповідач почав перераховувати кошти тільки після подання ОСОБА_1 даного позову; висновки суду «суд також у судовому засіданні з`ясував у позивача розмір понесених нею витрат на утримання сина, хоча вони в повній мірі позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені в розмірі близько 10000 - 20000 грн. щомісяця», не можуть бути підставою для відмови в повному задоволенні позовних вимог, та суперечать ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини; вказуючи, що «суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів», суд першої інстанції фактично застосував зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів.

Не погоджувалася з висновками суду першої інстанції, що «заявлений позивачем розмір аліментів в сумі 20000 грн. щомісячно є завищеним», оскільки позивач просила стягнути таку суму аліментів, виходячи з фінансових можливостей відповідача, який має можливості витрачати понад 100000 грн. щомісячно на власні потреби, тому цілком справедливо просити суд захистити права дитини на рівень матеріального забезпечення та не гірший, ніж має батько.

Стягнення аліментів в розмірі 25 % від можливостей батька відповідають ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, оскільки держава визнала права кожної дитини на рівень життя та забезпечення в межах фінансових можливостей батьків.

Вважала, що висновки суду першої інстанції про те, що сторони зобов`язані нарівні утримувати дітей, не враховують того, що позивач не працює, утримує двох неповнолітніх дітей та не отримує доходів.

Не погоджувалася з мотивацією суду про відсутність аргументів та доказів необхідності стягувати аліменти з відповідача саме в розмірі 20000 грн., оскільки нерозуміння судом необхідності стягувати на матеріальне забезпечення дитини саме такої суми не ґрунтується на принципах верховенства права та є припущеннями суду, на яких не можуть ґрунтуватися мотиви відмови в правосудді.

Вважала, що рішення суду щодо прав дитини на забезпечений та належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, має ґрунтуватися відповідно до фінансових можливостей батьків, відповідно до фінансових можливостей відповідача, який є здоровим та працездатним, отримує великий дохід, не має інших утриманців, має нерухоме майно на праві власності та транспортний засіб і може сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина в твердій грошовій сумі 20000 грн. щомісячно, а не «нерозумінні судом необхідності» стягувати на матеріальне забезпечення дитини саме такої суми.

Зазначала, що судом першої інстанції неповно та невсебічно досліджені докази у справі та не надана їм належна оцінка в порушення ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України. Не надано належної оцінки доказам, які підтверджують значні та регулярні витрати та фінансові можливості відповідача ОСОБА_3 на загальну суму 107 688,92 грн., а також інші витрати, які не увійшли в перелік, а саме витрати на оплату послуг адвоката за одну годину 4000 грн., витрати по безготівковим платежам, витрати відповідача на утримання дитини за місяць в червні 2023 року та в лютому 2024 року в сумі 10000 грн., витрати відповідача на заправку автомобіля орієнтовно в сумі 5000 - 10000 грн. на місяць, витрати відповідача в 2023 році на власне харчування, питання гігієни, інші речі орієнтовно в сумі 10000 грн. на місяць, витрати відповідача в 2023 році на оплату комунальних послуг його житла орієнтовно в сумі 3000 грн. на місяць; відповідач має можливість сплачувати аліменти на матеріальне забезпечення дитини у розмірі навіть більше, ніж 20000 грн. на місяць, але свідомо та протиправно не виконує належним чином батьківського обов`язку.

Посилалася на судову практику ЄСПЛ у рішенні «Хант проти України», в якій вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків, п. 6 Декларації прав дитини.

Стверджувала, що в зв`язку із збільшенням витрат на утримання дитини через постійне зростання цін на послуги навчальних закладів, зростанням цін на продукти харчування, одяг та комунальні послуги, не маючи доходів через втрату роботи та догляд за двома дітьми, на даний час не має можливості самостійно покривати всі витрати на утримання дитини, в свою чергу відповідач ОСОБА_3 належного матеріального забезпечення на утримання дитини не надає, веде забезпечений спосіб життя та приховує свої доходи.

Вважала, що відповідач ОСОБА_3 вводить суд в оману щодо розміру та джерел власних доходів, порушуючи п. 2, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, і така недобросовісна процесуальна поведінка відповідача є прямою перешкодою у повному, всебічному та об`єктивному встановленні всіх обставин справи.

Нагадувала, що 27 травня 2023 року відповідач придбав транспортний засіб - автомобіль, ринкова вартість якого складає понад 200000 грн., має власний бізнес (кав`ярню «К90» за адресою АДРЕСА_1 та зареєстрований як ФОП ОСОБА_3 ), від ведення якого має постійний середній дохід в розмірі 100000 грн. Також відповідач неофіційно працює на посаді бармена в закладі «Party Bar 911» за адресою м. Бровари бул. Незалежності, 16 і додатковий дохід у даному закладі може складати понад 10000 грн. щомісяця, також відповідач отримує додатково винагороду у вигляді чайових від відвідувачів; доказами того, що він працює в указаному закладі, є фото з соціальних мереж закладу «Party Bar 911» та на сторінках соціальних мереж закладу.

Також відповідач неофіційно працює в ПП «Автомобільна школа «Авто Сіті» на посаді стажера інструктора по водінню категорія А (мотоцикли), маючи додатковий дохід щомісяця понад 6000 грн., доказами чого є фото з соціальних мереж автошколи «Авто Сіті», а також на сторінках соціальних мереж закладу.

Заявляла, що всі грошові кошти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 будуть витрачатися виключно в його інтересах.

Вважала, що для забезпечення гармонійного розвитку дитини розмір стягнення аліментів з відповідача у сумі 20000 грн. на місяць є на даний час достатнім і необхідним, при цьому позивач враховує витрати на харчування, ліки, медичний догляд, витрати на одяг та розвиток, витрати на оплату навчальних закладів, гуртків, витрати на відпочинок, культурний, духовний та фізичний розвиток тощо.

Звертаючись з позовом до суду та діючи в інтересах малолітньої дитини, просила суд захистити права та інтереси дитини та врахувати, що розмір аліментів визначається судом з урахуванням принципу справедливості і розумності відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин, закріплених у ст. 7 СК України, тому вважала справедливим та розумним для забезпечення прав дитини, з урахуванням доходів відповідача понад 100000 грн. на місяць, визначити аліменти в сумі 20000 грн. на місяць, які будуть власністю дитини.

Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, наводила зміст ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 180, ч. 2 ст. 182, ч. 3 ст. 181, ч. 1 ст. 184, ч. 1, 2, 4 ст. 155 СК України, ч. 1, 2 ст. 27, ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України», п. 6 Декларації прав дитини.

Зазначала, що аліменти в розмірі 20000 грн. на місяць не завдадуть відповідачу шкоди та не поставлять його в скрутне матеріальне становище, оскільки згідно доказів, наявних у справі, аліменти в такому розмірі є незначною сумою для відповідача і становлять менше за п`яту частину його доходів.

Відповідач ОСОБА_3 також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 47750 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін; стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн. та судовий збір 1610 грн.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що акт приймання-передачі наданих правничих/правових послуг від 07 червня 2024 року до договору від 04 вересня 2023 року був наданий представнику відповідача безпосередньо перед судовим засіданням 07 червня 2024 року, в зв`язку з чим він не мав можливості вчасно ознайомитися з вказаними матеріалами; також з боку сторони позивача було порушено ч. 9 ст. 83 ЦПК України щодо направлення заздалегідь копій доказів іншим учасникам справи. Враховуючи вищевикладене, у представника відповідача не було змоги і часу подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких вимог відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України.

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу до складності справи та виконаних робіт, посилався на ч. 4 ст. 137 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, судову практику ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України», «Лавентс проти Латвії», вказував на відсутність співмірності витрат часу представника позивача до складності справи та часу, витраченого представником позивача по цій справі.

Вказував, що сума витрат на професійну правничу допомогу заявлена представником позивача в сумі 91500 грн., однак судом задоволено частково в розмірі 47750 грн. Рішенням від 07 червня 2024 року також частково задоволено позов щодо визначення розміру аліментів на дитину в сумі 5000 грн. на місяць, при цьому позовні вимоги становили 20000 грн. на місяць. Враховуючи співвідношення задоволеної вимоги, розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним та непропорційним. Посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду в справі № 922/676/21, Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/9215/15-ц, № 905/1795/18, № 922/2685/19.

Зазначив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надала квитанцію до прибуткового касового ордера № 01/24 на загальну суму 91500 грн., однак самого прибуткового касового ордеру не надано. Прибутковий касовий ордер та квитанція до нього затверджені Постановою Правління НБУ від 29 грудня 2017 року № 148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» і мають типову форму № КО-1, вказану у додатку 2. Зазначив, що це один документ, який містить лінію відрізу, однак адвокатом Ніколюк О.Л. було надано лише квитанцію до прибуткового касового ордеру. Таким чином, відповідно до розділу 3 п. 25 вказаної Постанови, приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства, до прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Наголошував, що типова форма № КО-1 містить графу, де потрібно вказати ідентифікаційний код в ЄДРПОУ. Проте ОСОБА_2 є адвокатом, який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність і не є суб`єктом підприємницької діяльності, тому не мала права складати і підписувати квитанцію до прибуткового касового ордеру.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року в справі № 824/32/22, від 06 березня 2019 року в справі № 922/1163/18, додатковій постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20, які не враховані судом першої інстанції.

Повідомляв щодо понесених ним витрат в зв`язку з розглядом справи № 361/5195/23 в суді апеляційної інстанції у вигляді судового збору в розмірі 1610,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн.

Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Посилався на те, що жодних доказів на підтвердження наявності фактичного розміру доходу відповідача понад 100000 грн. позивачем не надано, подальші її посилання та підрахунки про те, що відповідач нібито не в повному обсязі матеріально забезпечував свого сина, не заслуговують на увагу суду.

Вказував, що посилання позивача на ч. 2 ст. 182 СК України не відповідає дійсності та вводить сторони і суд в оману.

При цьому представник позивача констатує про можливість батька витрачати на місяць понад 100000 грн., що не знайшло жодного підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

Наголошував, що посилання представника позивача на те, що відповідач почав перераховувати кошти тільки після подання позову до суду, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач до подачі позову брав участь у матеріальному забезпеченні сина, позаяк сторони проживали разом, вели спільне господарство. Після подачі позову про стягнення аліментів та відкриття провадження відповідач почав перераховувати кошти на користь позивача для подальшого матеріального забезпечення сина.

Щодо посилання представника позивача на те, що позивач утримує двох неповнолітніх дітей і не має доходів, зазначив, що предметом судового розгляду є стягнення аліментів на одну дитину ОСОБА_3 , і таке обґрунтування щодо невідповідності розміру аліментів не заслуговує на увагу суду. Крім того, позивачем не надано суду доказів обґрунтування аліментів в розмірі 20000 грн., отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів в розмірі 5000 грн. з відповідача ґрунтується на його фінансових можливостях, що відповідає дійсності.

Щодо посилань представника позивача на те, що відповідачем перераховано на користь позивача 10000 грн. на утримання дитини у червні 2023 року та лютому 2024 року, пояснював, що розмір таких грошових переказів обумовлений наявністю заборгованості за минулі періоди та погашення цієї заборгованості.

Щодо посилань представника позивача на те, що відповідач у 2023 році витратив на власне харчування, гігієну, речі 10000 грн., зауважував, що за такими підрахунками відповідач за 6 місяців витратив на себе 1666,66 грн. щомісячно. Подальші посилання позивача на інші категорії витрат у перерахунку на періоди, за які вони були здійснені, є такими, що не заслуговують на увагу суду, з огляду на їх невеликий розмір та не постійний характер.

Посилаючись на зміст ст. 180 СК України щодо рівності обов`язку батьків утримувати дитину, заперечував проти твердження представника позивача, що відповідач несе основну відповідальність за забезпечення утримання дитини в межах своїх фінансових можливостей.

Щодо твердження представника позивача про те, що відповідач має власний бізнес, кав`ярню, то в матеріалах справи містяться докази того, що кав`ярня не приносить доходу відповідачу. Разом із тим, посилання позивача на неофіційне працевлаштування відповідача на посаді бармена та стажера інструктора по водінню, жодних доказів на підтвердження даних тверджень суду не надано.

Наводив доводи щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу до складності справи та виконаних робіт, а також щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 07 липня 2017 року та є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9, 10 т. 1).

Місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване з 11 квітня 2020 року за місцем проживання позивача ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 (а. с. 11, 12 т. 1).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відносно ОСОБА_3 за 2011 - 2022 роки, останній дохід від ТОВ «Форт ЛТД» ОСОБА_3 отримав в лютому 2022 році (а. с. 40 т. 1). На підставі наказу ТОВ «Форт ЛТД» № 8-к від 31 травня 2022 року ОСОБА_3 звільнено з посади бармена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 42 т. 1).

Згідно довідки ПП «Автомобільна школа «Авто Сіті» від 07 липня 2023 року № 74, ОСОБА_3 не перебував та не перебуває у трудових відносинах з ПП «Автомобільна школа «Авто Сіті» (а. с. 44 т. 1).

Згідно відкритої інформації з сайту Опендатабот, ОСОБА_3 зареєстрований як ФОП 26 травня 2022 року за основним видом діяльності 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (а. с. 14 т. 1).

01 червня 2022 року ФОП ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Торговий Дім Ліза» договір оренди торгового місця для провадження торгівельної діяльності строком по 31 грудня 2022 року включно, з орендною платою 2000 грн. до 30 червня 2022 року, а після вказаної дати - в розмірі 3000 грн. (а. с. 56 - 58 т. 1); 10 червня 2022 року ФОП ОСОБА_3 уклав з ТОВ «ІОНІЯ» договір оренди обладнання для приготування кави терміном на 12 місяців з умовою автоматичної пролонгації; розмір щомісячних орендних платежів визначено в сумі 1500 грн. (а. с. 59 - 61 т. 1); 03 червня 2022 року ФОП ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Сіріус-Пульт» договір № 01-420357-С про здійснення моніторингу, реагування та обслуговування сигналізації на об`єктів замовника з щомісячною абонплатою 400 грн. (а. с. 62 - 64 т. 1).

На а. с. 106 - 116 т. 1 знаходяться рахунки-фактури та квитанції до прибуткових касових ордерів за період з 31 липня 2022 року по грудень 2022 року, згідно яких ФОП ОСОБА_3 здійснювались сплати за оренду приміщення та компенсацію електроенергії на користь ТОВ «Торговий Дім Ліза».

На підтвердження витрат на забезпечення функціонування кав`ярні в матеріалах справи наявні копії платіжних документів на придбання витратних матеріалів, сплату компенсації за спожиту електроенергію в кав`ярні, здійснення сплати оренди (а. с. 75 - 77, 173 - 202, 218 - 220, 224 - 250 т. 1, 7 - 15, 24 - 29, 34 - 39, 47 - 50, 77 - 91, 172 - 180, 199 - 201, 204 - 210, 244 - 247 т. 2, 4 - 6, 9 - 13, 18 - 22, 53 - 59, 128 - 134, 142 - 144, 163 - 166 т. 3).

На а. с. 117 - 125 т. 1 знаходиться роздрукований скріншот додатку SkyService з інформацією по точці реалізації під назвою К90coffee.

На а. с. 5 - 8 т. 1 знаходяться роздруковані скріншоти з соціальних мереж Facebook (сторінка Party Bar 911) та Instagram (сторінка автошколи), з фотографіями, на яких наявний відповідач ОСОБА_3

04 липня 2023 року ОСОБА_3 подано уточнюючу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, згідно якої обсяг доходу за звітний податковий період (2022 рік) становить 40762,60 грн. (а. с. 34 - 38 т. 1, 100 - 103 т. 2).

Згідно відомостей про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2023 рік, розмір доходу ФОП ОСОБА_3 за 2023 рік становить 33500 грн. (а. с. 64 т. 3).

Листом ГУ ДПС у Київській області від 09 листопада 2023 року на запит суду повідомлено, що з 01 червня 2022 року по теперішній час ФОП ОСОБА_3 перебуває на спрощеній системі оподаткування, 2 група 20 % (а. с. 99 т. 2).

19 квітня 2023 року ОСОБА_3 уклав з АТ «Ідея Банк» договір кредиту № S12.33938.010100007, в розмірі 4471 грн. на строк 12 місяців на споживчі цілі (а. с. 205 - 215 т. 1).

17 травня 2023 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу транспортного засобу відчужив мотоцикл з указаною вартістю 5000 грн. (а. с. 1 - 2 т. 2).

19 травня 2023 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу транспортного засобу придбав автомобіль Volkswagen Golf 2000 року випуску з указаною вартістю 2000 грн. (а. с. 184 - 192 т. 2).

Згідно наданих відповідачем платіжних інструкцій, а також виписці по картці ОСОБА_1 , ОСОБА_3 здійснено перекази грошових коштів з призначенням платежу «Аліменти на сина»: 14 червня 2023 року в розмірі 3000 грн., 12 червня 2023 року в розмірі 1000 грн., 03 червня 2023 року в розмірі 1000 грн., 03 червня 2023 року в розмірі 3000 грн., 20 травня 2023 року в розмірі 500 грн., 14 листопада 2023 року в розмірі 3000 грн., 28 липня 2023 року в розмірі 3000 грн., 20 серпня 2023 року в розмірі 3000 грн., 30 серпня 2023 року в розмірі 1300 грн., 12 грудня 2023 року в розмірі 3000 грн., 28 липня 2023 року в розмірі 3000 грн., 11 вересня 2023 року в розмірі 3000 грн., 11 жовтня 2023 року в розмірі 3000 грн., 14 листопада 2023 року в розмірі 3000 грн., 23 лютого 2024 року в розмірі 6000 грн. за два місяці, 23 лютого 2024 року в розмірі 4000 грн. (а. с. 28 - 32 т. 1, 94, 211 т. 2, 37 - 50, 93 т. 3).

26 лютого 2024 року ОСОБА_1 сплачено 2369 грн. на користь закладу дошкільної освіти «Дивосвіт» за дитину ОСОБА_5 (а. с. 92 т. 3).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів в розмірі 5000 грн. щомісячно на утримання дитини, суд першої інстанції виходив із того, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання, врахував те, що відповідач працює та отримує дохід; врахував пояснення позивача щодо розміру понесених нею витрат на утримання сина в розмірі близько 10000-12000 грн. щомісяця, відсутність розрахунку витрат позивача на утримання дитини в розмірі, заявленому нею до стягнення; врахував вік дитини, стан здоров`я, витрати на забезпечення життєдіяльності, підтримання нормального здоров`я та відпочинок, розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, вимоги розумності та співмірності витрат, які мають нести батьки на утримання дитини.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Таким чином, оскільки відповідач зобов`язаний утримувати неповнолітню дитину, яка проживає з матір`ю, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання дитини.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для дітей віком до 6 років - 2563 грн.

Згідно з частинами першою, другою статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

У даній справі судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований як ФОП ОСОБА_3 від 25 травня 2022 року та займається підприємницькою діяльністю у вигляді надання послуг мобільного харчування, а саме кав`ярні «К90», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; згідно уточнюючої податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи підприємця, загальна сума доходу за 2022 рік становить 40762,60 грн. Крім того, відповідач був офіційно працевлаштований на посаді бармена в закладі «Рагtу Ваr 911» (ТОВ «ФОРТ ЛТД» код ЄДРПОУ 23525584), проте з 31 травня 2022 року звільнений з вищезазначеного закладу.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню при визначенні розміру аліментів, дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що заявлений позивачем розмір аліментів в сумі 20000 грн. щомісячно є завищеним, в той час як розмір аліментів 5000 грн., враховуючи розмір законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідає вимогам розумності та є співмірним витратам, які мають нести батьки на утримання дитини.

Апеляційний суд погоджується з таким розміром аліментів, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, перевищує встановлений законом прожитковий мінімум, при обрахуванні якого законодавцем враховано рівень потреб та витрат на утримання саме малолітньої дитини, та який відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не приймає необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що діти мають право на матеріальне утримання та рівень життя, не гірший за спосіб життя батька, і що в зв`язку зі збільшенням витрат на утримання дитини через постійне зростання цін на послуги навчальних закладів, продукти харчування, одяг та комунальні послуги, позивачу важко самостійно покривати всі витрати на утримання дитини.

При цьому, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження необхідності стягнення аліментів на утримання дитини саме в розмірі 20000 грн. щомісяця для забезпечення належного розвитку та належного рівня життя дитини, виходячи з рівного обов`язку батьків брати участь в їх матеріальному утриманні.

Апеляційний суд приймає до уваги, що при зверненні з позовом ОСОБА_1 на надала доказів конкретних витрат, які здійснюються нею на утримання дитини. При цьому єдиним доказом здійснених нею витрат є платіжна інструкція від 26 лютого 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 сплачено 2369 грн. на користь закладу дошкільної освіти «Дивосвіт» за дитину ОСОБА_5 (а. с. 92 т. 3).

Доводи апеляційної скарги позивача, з посиланнями на ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, ч. 2 ст. 182 СК України, що суд не мав права порушувати права малолітньої дитини на гідне життя і мав би бути справедливим, натомість суд захистив право батька, який витрачає на місяць понад 100000 грн., витрачати на матеріальне забезпечення дитини в місяць менше 5 % власного доходу, який ним приховується, а також, що відповідач вводить суд в оману щодо розміру та джерел власних доходів, не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, є припущеннями та відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що право визначати розмір грошових коштів (аліментів), які необхідні та достатні для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мають право виключно батьки, не ґрунтуються на вимогах ч. 2 ст. 182 СК України, на яку посилається позивач, та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги позивача, що висновки суду про прийняття відповідачем участі у матеріальному забезпеченні дитини не підтверджені доказами з посиланням на аркуші справи, з огляду на наявність в матеріалах справи відповідних платіжних документів, якими підтверджено здійснення грошових переказів ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з призначенням платежу «Аліменти на сина» 14 червня 2023 року в розмірі 3000 грн., 12 червня 2023 року в розмірі 1000 грн., 03 червня 2023 року в розмірі 1000 грн., 03 червня 2023 року в розмірі 3000 грн., 20 травня 2023 року в розмірі 500 грн., 14 листопада 2023 року в розмірі 3000 грн., 28 липня 2023 року в розмірі 3000 грн., 20 серпня 2023 року в розмірі 3000 грн., 30 серпня 2023 року в розмірі 1300 грн., 12 грудня 2023 року в розмірі 3000 грн., 28 липня 2023 року в розмірі 3000 грн., 11 вересня 2023 року в розмірі 3000 грн., 11 жовтня 2023 року в розмірі 3000 грн., 14 листопада 2023 року в розмірі 3000 грн., 23 лютого 2024 року в розмірі 6000 грн. за два місяці, 23 лютого 2024 року в розмірі 4000 грн. (а. с. 28 - 32 т. 1, 94, 211 т. 2, 37 - 50, 93 т. 3).

Є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи позивача, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт того, що відповідач почав перераховувати кошти тільки після подання позивачем позову до суду, з огляду на повідомлені нею самою в позовній заяві обставини, що сторони проживають окремо, починаючи лише з 06 травня 2023 року, а позов ОСОБА_1 подано вже наступного місяця в червні 2023 року. Отже, оскільки сторони до цього часу проживали разом та вели спільне господарство, підстави для здійснення відповідачем грошових переказів на користь позивача на утримання дитини були відсутні.

Є необґрунтованими, такими, що виходять із помилкового тлумачення позивачем норм матеріального права та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що висновки суду першої інстанції, яким з`ясовувався розмір фактично понесених позивачем витрат на утримання дитини, суперечать частинам 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до яких держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Позивачем не наведено вмотивованих аргументів і не надано будь-яких доказів, що розмір аліментів, визначений судом, є недостатнім для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що обов`язок з утримання дітей покладений на обох батьків, і що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що фактично суд першої інстанції застосував зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, що стягнення аліментів в розмірі 25 % від фінансових можливостей батька відповідають ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, і що нерозуміння судом необхідності стягувати на матеріальне забезпечення дитини саме таку суму не ґрунтуються на принципах верховенства права та є припущеннями суду.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини не у частці від доходу відповідача, а у твердій грошовій сумі.

Судом першої інстанції встановлено і апеляційний суд приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_3 є суб`єктом підприємницької діяльності, в зв`язку з веденням господарської діяльності у вигляді надання послуг мобільного харчування у кав`ярні «К90» несе регулярні витрати, чого обома сторонами не заперечується, відтак, такі витрати спрямовані на відтворення виробництва, а не на споживання самого відповідача, отже доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам здійснення таких витрат, що підтверджує відповідні фінансові можливості ОСОБА_3 , не спростовують висновків суду першої інстанції про достатність розміру аліментів у щомісячній сумі 5000 грн.

Апеляційним судом відхиляються доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що вона не працює, утримує двох неповнолітніх дітей і не має доходів, і що не було прийнято до уваги судом першої інстанції, з огляду на те, що вказані обставини не були зазначені в позовній заяві, не були предметом розгляду суду першої інстанції і вперше повідомлені в апеляційній скарзі, при цьому докази утримання позивачем будь-якої іншої дитини, крім ОСОБА_5 , нею не надані.

Наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, не містять обґрунтування необхідності стягувати аліменти в більшому розмірі, ніж визначено судом першої інстанції, не містять доводів, які обставини, зазначені у ст. 182 СК України, на думку позивача, не були враховані судом при визначенні розміру аліментів, а тому не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції роз`яснено сторонам зміст ст. 192 СК України про те, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а також, що позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на лікування або навчання дитини в порядку ст. 185 СК України.

Доводи апеляційної скарги позивача, що суд першої інстанції всупереч п. 1 ч. 4 ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення не зазначив про встановлені фактичні обставини з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, спростовуються змістом рішення суду першої інстанції, яке є достатньо вмотивованим з посиланнями на всі досліджені докази, та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції в порушення п. 6 ч. 7 ст. 265 ЦПК України не зазначив дату складання повного тексту рішення, всупереч п. 2 ч. 3 ст. 265 ЦПК України в описовій частині рішення не зазначив про заяви та клопотання позивача, а також, всупереч п. 3 ч. 3 ст. 265 ЦПК України, в описовій частині рішення не зазначив про інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів), в порушення п. 2 ч. 4 ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення не зазначив про докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення - не є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, передбаченою ст. 376 ЦПК України, відповідно до якої порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, з огляду на те, що відповідних обставин позивачем в апеляційній скарзі не наведено, а апеляційним судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції в порушення п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України не навів жодного посилання на аркуш справи та відсутні посилання на назву документу, тобто не досліджено жодного доказу, і в тексті оскаржуваного рішення дослідження доказів відсутнє, не ґрунтуються на вимогах відповідних норм процесуального права, якими таких вимог про обов`язковість посилання на аркуші справи та назву документу не передбачено, та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Враховуючи вищевикладене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про несправедливість, незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті заявлених вимог, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Розглядаючи справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_3 не оскаржене судове рішення в частині розподілу судового збору, та не оцінює правильність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та адвокатом Ніколюк О.Л. укладений договір про надання професійної правничої/правової допомоги № 20/09/2023-25 від 04 вересня 2023 року, згідно якого вартість правничих/правових послуг за судове/процесуальне представництво, виготовлення процесуальних документів, узгоджена сторонами в сумі 3000 грн. за 1 годину фактично витраченого часу адвокатом.

Розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу визначено судом першої інстанції на підставі акту приймання-передачі наданих правничих/правових послуг від 07 червня 2024 року та квитанції до прибуткового касового ордера №01/24 від 07 червня 2024 року, згідно якої позивач ОСОБА_1 оплатила послуги адвоката в сумі 91500 грн.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18, від 08 березня 2024 року в справі № 604/425/23, від 18 липня 2024 року в справі № 604/290/23.

Проте змістом наведених постанов підтверджується, що положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вищевикладеного, надані на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу документи, надані представником позивача в судовому засіданні 07 червня 2024 року, у якому було ухвалене судове рішення та вирішено питання долучення доказів розміру понесених позивачем судових витрат, виготовлені в цей же день, що унеможливило реалізацію відповідачем свого процесуального права доводити неспівмірність та/або необґрунтованість понесених судових витрат.

Дані обставини залишені поза увагою суду першої інстанції, яким безпідставно долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі наданих правничих/правових послуг від 07 червня 2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 01/24, а в подальшому на підставі даної заяви прийнято рішення про розподіл судових витрат.

Виходячи із наведеного, оскільки апеляційним судом встановлено, що позивачем не було належним чином дотримано обов`язку направлення заздалегідь іншій стороні (відповідачу) копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат, а отже такі докази не мали прийматися до уваги судом першої інстанції, таким чином, рішення суду в частині стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу ухвалене безпідставно та підлягає скасуванню в цій частині.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 91500 грн., заявлені нею в судовому засіданні 07 червня 2024 року, не підлягали задоволенню як не підтверджені допустимими та достатніми доказами, апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неспівмірності витрат часу представника позивача до складності справи та часу, витраченого представником позивача по цій справі, а також, що враховуючи співвідношення задоволеної вимоги, розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним та непропорційним, а також, що адвокат, який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність і не є суб`єктом підприємницької діяльності, не має права складати і підписувати квитанцію до прибуткового касового ордеру.

Апеляційний суд також враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19, від 06 грудня 2023 року в справі № 638/505/22, згідно яких аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1610 грн. за подання апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що даний позов подано у справі про стягнення аліментів, і що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Відтак, покладення судового збору за подання апеляційної скарги на позивача в даному випадку законом в будь-якому разі не передбачене.

Також апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (провадження № К/9901/21650/19), у якій зроблено висновок про те, що вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), тому немає й підстав вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат.

Оскільки відповідачем ОСОБА_3 оскаржено рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2024 року лише в частині розподілу судових витрат, судовий збір за подання апеляційної скарги не підлягав сплаті, в зв`язку з чим не підлягає перерозподілу.

Разом із тим, оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, вимога про стягнення понесених ним витрат на правничу допомогу є підставною та підлягає розгляду апеляційним судом.

Так, до апеляційної скарги ОСОБА_3 додано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01 липня 2024 року, укладеного ОСОБА_3 з Адвокатським бюро «Володимира Щиголя», за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу по справі № 361/5195/23 Броварського міськрайонного суду Київської області в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 4.2 договору, вартість підготовки проєкту апеляційної скарги на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/5195/23 від 27 червня 2024 року становить 12000 грн. та підлягає попередній оплаті.

01 липня 2024 року АО «Володимира Щиголя» та ОСОБА_3 підписано акт приймання-здачі робіт по договору б/н від 01 липня 2024 року про надання професійної правничої допомоги, згідно якого, у відповідності до умов договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 01 липня 2024 року, укладеного між АО «Володимира Щиголя» та ОСОБА_3 , адвокатським бюро були надані наступні послуги: підготовка проєкту апеляційної скарги на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/5195/23 від 07 червня 2024 року вартістю 12000 грн.

Також до апеляційної скарги ОСОБА_3 додано копію квитанції до прибуткового касового ордера № 010724 від 01 липня 2024 року, згідно якої ОСОБА_3 сплачено 12000 грн. на рахунок адвокатського бюро «Володимира Щиголя».

Представництво ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції здійснено на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 02 липня 2024 року серії АІ № 1644989.

Апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/5195/23 від 27 червня 2024 року підписано та подано адвокатом Щиголем В.В.

Таким чином, факти надання послуг правничої допомоги підтверджені матеріалами справи та встановлені судом.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задоволено, понесені відповідачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21), від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, від 21 травня 2021 року у справі № 520/960/19 (провадження № 61-15800св20), від 16 серпня 2024 року у справі № 401/1289/21 (провадження № 61-4655св23).

Виходячи із наведеного, апеляційним судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги, в якому сторони обумовили розмір гонорару у вигляді фіксованої системи оплати, до закінчення апеляційного перегляду склали акт наданих послуг, в якому зазначено опис наданих послуг, відтак, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають понесенню відповідачем, та реальність цих послуг ним доведено.

Разом із тим, розмір заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн. за складання апеляційної скарги у справі про стягнення аліментів є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим останнім на виконання відповідних робіт, а також становитиме надмірний майновий тягар для іншої сторони, оскільки покладається на позивача, на утриманні якої знаходиться спільна дитина сторін, апеляційний суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, для запобігання нівелювання досягнутого позитивного ефекту від судового рішення, яким з відповідача на користь позивача стягуються аліменти в розмірі 5000 грн., приходить до висновку про часткове задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5000 грн.

Крім того, апеляційний суд не знайшов передбачених ч. 2 ст. 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали щодо відповідача ОСОБА_3 та притягнення його до відповідальності, встановленої законом, про що позивач просила в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2024 року в частині розподілу судових витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу скасувати та відмовити ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу за подання апеляційної скарги в розмірі 5000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.