Ухвала

від 02.10.2024 по справі 497/1398/2020

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02.10.2024

Справа № 497/1398/2020

Провадження № 6/497/79/24

УХВАЛА

про повернення заяви

02.10.24 року Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Кравцової А.В., секретар судового засідання - Ільєва Д.Д., вивчивши у приміщенні суду в м.Болград заяву ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" про заміну стягувача у виконавчому провадженні,

ВСТАНОВИВ:

19.09.2024р. до суду надійшла заява гр. ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому провадженні, якою заявник стверджуючи, що є представником ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та посилаючись на те, що в провадженні Болградського віддіду ДВС у Болградському районі Одеської області Південного МУ МЮ перебуває ВП №66344230 за виконавчим документом №497/1398/2021 про стягнення з гр. ОСОБА_2 заборгованості за кредитом, а також на те, що 28.03.2024р. між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір фаторінгу №ПК-280324 про відступлення прав вимоги, у зв`язку з чим АТ КБ "Приватбанк", як стягувач, вибув з виконавчого провадження - просить замінити у виконавчому провадженні стягувача на ТОВ "ФК "Кредит-Капітал".

Однак, вищевказана заява, відповідно до вимог ч.4ст.183 ЦПК України підлягає поверненню заявнику без розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.2ст.183 Цивільного процесуального кодексу України, письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Юридична особа відповідно до ч.ч.1,2 ст.92 ЦК України набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників, а ст.170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

До суду надійшла вищевказана заява від імені ТОВ "ФК"Кредит-Капітал" за підписом особи, яка позиціонує себе представником заявника, проте, належних доказів на підтвердження цієї обставини до заяви не додає.

Так, відповідно до ч.ч.3,4ст.58 ЦПУ України, юридична особа бере участь через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».

Що стосується представництва, то ст.237 ЦК України визначено, що ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.ч.1,3 цієї статті).

02 червня 2016 року Верховною Радою України було ухвалено зміни до Конституції України (ЗУ №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено п.16-1, підпункт 11 якого передбачає, що представництво, відповідно до п.3 частини 1 ст.131-1 та ст.131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017р., у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018р.; у судах першої інстанції - з 01.01.2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності цим ЗУ, - здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Вказані зміни набули чинності 30 вересня 2016 року.

Процесуальні кодекси, які набрали чинності у грудні 2017р., фактично здійснили поділ процесуального представництва юридичної особи на дві категорії:

- участь через «самопредставництво» - через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення;

- участь через «представника» - адвоката, уповноваженого на підставі довіреності чи ордеру, виданих на підставі договору про надання правової допомоги, за певними винятками.

Після 29.12.2019р. перелік осіб, які можуть вважатися такими, що здійснюють «самопредставництво» юридичної особи, був збільшений. Окрім керівників або членів виконавчого органу, до переліку було включено «інших осіб, які мають з такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту)».

Відповідно до ч.1ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч.4ст.87 ЦК України). З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ч.1ст.7 ЗУ №755-IV), а відсутність відповідного запису у реєстрі - є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВС України від 11.02.2020р. №260/988/19.

Згідно ст.60 ЦПК України також представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Крім того, 29.12.2019р. набрав чинності ЗУ №390-IX, відповідно до якого юрисконсульти, інші працівники юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування отримали право представляти останніх у суді, оскільки цим законом зазначено: "Ч.3 і 4 ст.58 ЦПК України (Відомості ВР України, 2017р., №48, ст.436) викласти в такій редакції: "3. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника...". Повертаємося до вищевикладеної ст.60 ЦПКУ: "представником у суді може бути адвокат або законний представник".

Дискусії в юридичній та бізнес спільноті свідчать, що наразі залишаються нагальними два ключових питання: по-перше, чи скасовано адвокатську монополію, а, по-друге, - які документи надати суду аби позов чи інший процесуальний документ не повернули та/або юрисконсульта допустили до участі у судовому засіданні.

Судами вже напрацьована практика та щодо суті самопредставництва.

Так, у 2016 році українським парламентом в Конституції закріплено поступове введення "адвокатської монополії" (представництво у судах виключно адвокатами, за винятком малозначних справ): з 1 січня 2017 року - у Верховному Суді та касаційних судах (на той час - вищих спеціалізованих), у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року, у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року; представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами в судах усіх інстанцій мало здійснюватися з 1 січня 2020 року. Процесуальні кодекси, що набрали чинності у грудні 2017 року закріпили наступну схему процесуального представництва юридичної особи у судовій справі: самостійна участь у справі або самопредставництво - участь у судовому процесі через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення; участь через представника - адвоката, уповноваженого на підставі довіреності чи ордеру, виданих на підставі договору про надання правової допомоги, за певними виключеннями.

А тому, з 29 грудня 2019 року судами, в ході отримання процесуальних документів та вирішення питань щодо допуску осіб до участі у справі враховується наступне: по-перше, крім керівника та члена виконавчого органу, право представляти юридичну особу у порядкусамопредставництва отримали інші особи,які маютьз такоююридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту); кодекси доповнено положеннями щодо самопредставництва органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, від імені яких діють їх керівники, інші уповноважені особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору. З наведеного вбачається, що зазначеним законом не скасовано норму щодо представництва юридичних осіб виключно адвокатами, а, відтак і про скасування адвокатської монополії мова не йде. Натомість, розширення можливостей для самопредставництва мало на меті вирішити назрілі проблеми щодо: надання бізнесу можливості захищати свої інтереси силами власного персоналу - юрисконсультів; позбавлення юрисконсультів потреби в отриманні адвокатського свідоцтва; та вирішення проблеми представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в умовах нестачі бюджетів та відсутності чіткого механізму закупівлі саме адвокатських послуг.

Аналіз практики Верховного Суду свідчить, що сама лише довіреність не може підтверджувати повноваження особи (навіть працівника, юрисконсульта) представляти інтереси юридичної особи чи державного органу в порядку самопредставництва.

Так, наприклад ВС (Касаційний адміністративний суд) в ухвалі від 12.02.2020 у справі №160/2199/19 вказав, що для визнання особи такою, що діє у порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень) без додаткового уповноваження (довіреності). Які документи можуть підтверджувати повноваження щодо самопредставництва? В ухвалі від 07.02.2020 у справі №17/495-08 ВС (КГС), залишаючи без руху касаційну скаргу вказав, що для підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт). При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді. Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі. Так, в ухвалі від 20 січня 2020 року у справі № 910/3245/19 повертаючи касаційну скаргу юридичної особи Верховний Суд (Касаційний господарський суд) вказав, що надана копія трудового договору не містить положень щодо повноважень юрисконсульта на представництво інтересів відповідача в суді. В ухвалі від 21.01.2020 у справі №924/440/19 ВС (Касаційний адміністративний суд) зазначив, що для підтвердження права працівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування діяти в порядку самопредставництва, такий працівник має надати суду: витяг з контракту, в якому визначено, що особа має повноваження представляти орган державної влади, орган місцевого самоврядування в суді в конкретній судовій справі без окремого доручення; або оригінал чи копію трудового договору (акту про призначення), або оригінал посвідчення та витяг з посадової інструкції, в якій визначено, що особа має повноваження представляти орган державної влади, орган місцевого самоврядування в суді без окремого доручення керівника; та окреме доручення (резолюція) керівника, в якому визначено повноваження особи представляти інтереси державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування в суді в конкретній судовій справі, якщо посадовою інструкцією або контрактом не передбачено право такої особи представляти інтереси без такого доручення.

Численна судова практика свідчить, що за умови надання усіх необхідних документів (як зазначено вище) суди допускають юрисконсультів до участі у справі в порядку самопредставництва.

Щодо "адвокатської монополії" - наразі фахова спільнота очікує ухвалення Верховною Радою України ЗУ про скасування змін до Конституції 2016 року (щодо адвокатської монополії) (законопроект №1013, остання подія - 29.08.2019 визначений Президентом як невідкладний). Законопроект передбачає залишення монополії на рівні Конституції лише для захисту від кримінального обвинувачення.

На практиці ухвалення цього законопроекту автоматично не призведе до скасування адвокатської монополії, що закріплена на рівні процесуальних кодексів. Так, враховуючи коментарі законотворців (наприклад, голови Комітету з питань правової політки Андрія Костіна), - метою законодавчих змін є в першу чергу виключення положення про адвокатську монополію з Конституції України, оскільки (початок цитати): "роль адвокатури в правосудді має визначатись у процесуальному законодавстві" (кінець цитати). А, як зазначено вище, ч.1ст.60 ЦПК України визначає представництво особи виключно адвокатом (за виключенням випадків, зазначених у ч.2 цієї статті: "Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у ст.61 цього Кодексу.

З вищенаведеного вбачається, що, оскільки заявниця не є адвокатом (оскільки ордеру до заяви не додано), інтереси зазначеної в її заяві юридичної особи може представляти або працівник цієї юридичної особи, пов`язаний з нею трудовими правовідносинами, або адвокат.

Заявницею не додано до заяви й доказів того, що вона є працівником позивача юридичної особи, і пов`язана з нею трудовими правовідносинами, або адвокатом, а тому не може бути учасником справи, у даному випадку, навіть на стадії виконання судового рішення.

Так, виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявоюосіб,на користьяких воноухвалено, суд видає один виконавчий документ.

Сторонами виконавчого провадження є Стягувач та Боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. В разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання гр. ОСОБА_1 учасником даної цивільної справи представником юридичної особи, а тому її заява, у даному випадку, не може бути розглянут судом в інтересах цієї юридичної особи - ТОВ "ФК"Кредит-Капітал",оскільки в матеріалах, які були подані до суду, гр. ОСОБА_1 , подаючи від імені ТОВ «ФК «Кредит-Капитал» заяву, надала на підтвердження своїх повноважень довіреність, видану керівником ТОВ «ФК «Кредит -Капитал», однак суду не було надано трудового договору між заявницею та юридичною особою, яку вона представляє, на її твердження, або ордеру - що позбавляє суд пересвідчитись у належних повноваженнях ОСОБА_1 .

Так, доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт). При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді. Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВС України від 07.02.2020 у справі №17/495-08.

Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №817/66/16.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (ст.131-2 Конституції України, ст.4 ГПК України та ст.ст.7,10 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази мають виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази мають бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція в ухвалі ВС від 23.08.2018 (спр.№805/4297/17-а).

За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення заяви ОСОБА_1 в інтересах ТОВ «ФК«Кредит-Капітал»», про замінустягувача увиконавчому провадженні, оскільки за своєю формою подана до суду заява не відповідає вимогам п.1ч.4ст.185 ЦПК України через відсутність достатніх доказів на підтвердження повноважень заявниці на вчинення дій в інтересах зазначеної в її заяві юридичної особи.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.4,5,10,170,237,238,246,433 ЦК України, ст.ст.177,183, 185,260 354,466 ЦПК України, суд

ухвалив:

Повернути без розгляду заяву ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії до Одеського апеляційного суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин.

Суддя А.В.Кравцова