Рішення

від 01.10.2024 по справі 203/3937/24

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/3937/24

Провадження № 2/0203/1608/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

IMEHEM УКРАЇНИ

01.10.2024 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Потаповій В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a>, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, заступник начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Зайцева Ірина Юріївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим №247539 було вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути з неї заборгованість на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами». Даний виконавчий напис було пред`явлено для примусового виконання до Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та 18.11.2021 року заступником начальника відділу Зайцевою І.Ю. було відкрито виконавче провадження №67572873. Заперечуючи проти правомірності вчинення виконавчого напису, позивачка зазначила, що останній було вчинено всупереч діючого законодавства за договором, який нотаріально не посвідчувався, за відсутності направлення їй попередньої вимоги про усунення порушень за договором. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим №247539, а також стягнути з відповідача на її користь безпідставно стягнуті в рамках виконавчого провадження кошти в сумі 18693 грн. 99 коп.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 07.08.2024 року було відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В наданому клопотанні представник позивачки просив розглянути справу без їх участі, зазначивши про підтримання позову та не заперечуючи проти заочного розгляду справи.

Відповідач за викликами явку свого представника повторно не забезпечив, про поважність причин неявки не повідомив, відзиву на позов не надав.

Треті особи за викликами до суду також не з`явились, не повідомивши про причини неявки, пояснень по суті справи не надали.

Враховуючи подане представником позивачки клопотання, повторну неявку представника відповідача та не надання відповідачем відзиву на позов, суд з урахуванням положень ст.ст.211,223,247, 280,281 ЦПК України, визнав за можливе провести подальший розгляд справи за відсутності сторін та третіх осіб, в заочному порядку, на підставі наявних матеріалів справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18.11.2021 року заступником начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Зайцевою І.Ю. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №67572873, за виконавчим написом, вчиненим 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим №247539, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість в сумі 18637 грн.

Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановленихзаконом.

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягненнягрошових сумабо витребування відборжника майнанотаріуси вчиняютьвиконавчі написина документах,що встановлюютьзаборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат» н отаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно пп.1.1.,1.2 п.1 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року (далі Порядок), встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп.2.1 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості пронайменування імісце проживанняабо місцезнаходженнястягувача таборжника; датаі місценародження боржника-фізичної особи,місце йогороботи; номерирахунків убанках,кредитних установах,код заЄДРПОУ дляюридичної особи; строк,за якиймає провадитисястягнення; інформаціящодо суми,яка підлягаєстягненню,або предметів,що підлягатимутьвитребуванню,включаючи пеню,штрафи,проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Згідно пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Підпунктом 3.1 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбаченіПереліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (пп.3.2 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені уПереліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (пп.3.5 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

З урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідно до п.1 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (далі Перелік), передбачено стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 2 вказаного Переліку було встановлено, що для одержаннявиконавчого написуза кредитнимидоговорами,за якимиборжниками допущенопрострочення платежівза зобов`язаннями,додаються: а)оригінал кредитногодоговору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Зазначений Перелік було доповнено пунктом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 «Про внесення Змін, що вносяться до Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Поряд з цим, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, було визнано нечинною та незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 в частині, зокрема, п.2 змін, що вносяться до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Таким чином, оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису п.2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, втратив законну силу внаслідок визнання судовим рішенням нечинною та незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662, нотаріус мав право вчиняти виконавчий напис лише про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано доводи позовної заяви та не представлено суду доказів на підтвердження попереднього направлення та отримання позивачкою письмової вимоги щодо усунення порушень та погашення заборгованості за договором, не надано доказів нотаріального посвідчення відповідного договору.

Вказане свідчить про вчинення виконавчого напису за відсутності правових підстав, без дотримання вимог ст.88 Закону України «Про нотаріат», пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року по справі №645/1979/15-ц (провадження №14-706цс19) зазначено, що «вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

В зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог і визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим №247539.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту ст.1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків, коли підстави набуття (збереження) відпали, може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст.1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов?язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Відповідні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №201/6498/20, від 06.03.2019 року у справі №910/1531/18, від 28.01.2020 року у справі №910/16664/18.

Згідно листа Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29.07.2024 року на адвокатський запит представника позивачки, вбачається, що в рамках виконавчого провадження №67572873, з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим №247539, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» було стягнуто та перераховано стягувачу кошти на загальну суму 18693 грн. 99 коп.

Таким чином, оскільки виконавчий напис даним рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню, відпали правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, стягнутих на його користь з позивача в рамках виконавчого провадження та останні підлягають поверненню позивачу відповідно до ст.1212 ЦК України.

В зв`язку із цим, відповідні позовні вимоги також слід задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача стягнуті в рамках виконавчого провадження за виконавчим написом кошти в сумі 18693 грн. 99 коп.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 2 ст.141 ЦПК Українипередбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

В своєму позові позивачка просила стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 11200 грн.

На підтвердження понесених витрат було долучено договір про надання правової допомоги від 19.07.2024 року із Адвокатським бюро «Артема Кірюшина», виданий на його підставі ордер та акт виконаних робіт за договором від 19.07.2024 року, квитанція до прибуткового касового ордеру про сплату коштів в сумі 11200 грн.

Згідно вказаного акту витрати в сумі 11200 грн. складаються з наступного: 1. надання усної консультації щодо підстав та порядку визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню, наслідків цього, порядку подання позовних заяв до суду та їх розгляду, можливості апеляційного оскарження судових рішень; узгодження правової позиції та визначення плану дій у справі (тривалість консультації 4 години, вартість за годину - 800 грн., загальна вартість - 3200 грн.); 2. Проведення аналізу судової практики місцевих та апеляційних судів щодо вирішення відповідних спорів , аналіз судової практики Київського апеляційного адміністративного суду, Вищого адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду у справі №826/20084/14 (тривалість 5 годин, вартість за годину 800 грн., загальна вартість 4000 грн.); 3. Підготовка позовної заяви (тривалість 5 годин, вартість за годину 800 грн., загальна вартість 4000 грн.).

Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону №5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (Постанова Великої Палати Верховного Суду справа №755/9215/15-ц від 19.02.2020 року).

Так, відповідно до положень ч.6ст.137 ЦПК Україниобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власноїініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Суд враховує, що стосовно справ про визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню, існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. Крім того, підготовка позовної заяви, крім технічної роботи, охоплюється і аналізом діючого законодавства та судової практики, які в разі наданні адвокатом попередньо усної консультації позивачі, мали бути йому відомі.

Тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Також суд враховує, що розмір заявлених позивачкою до стягнення судових витрат становить майже 60% від ціни позову.

За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що заявлені позивачкою витрати на правничу допомогу в розмірі 11200 грн. є завищеними.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог в цій частині, стягнувши з відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн.

Враховуючи задоволення позову з двома вимогами майнового та немайнового характеру, подачу позову в електронній формі, а також звільнення позивачки в силу ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» від сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України та ставок судового збору, встановлених пп.1,2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», положень ч.3 ст.4, ч.3 ст.6 вказаного Закону, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1937 грн. 92 коп. ((1211,20+1211,20) х 0,8).

Керуючись ст.ст.18,50,87,88 Закону України «Про нотаріат», «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, пп.1.1.,1.2 п.1, пп.2.3 п.2, пп.3.1 п.3 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,133,137,141,211,223,247,258,259,263-268,280,281 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a>, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, заступник начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Зайцева Ірина Юріївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 28 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем за реєстровим №247539.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a> (08205, Київська область, Бучанський район, м.Ірпінь, вул.Соборна,98-А, офіс 70, код ЄДРПОУ 35017877) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно набуті кошти в сумі 18693 грн. 99 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a> (08205, Київська область, Бучанський район, м.Ірпінь, вул.Соборна,98-А, офіс 70, код ЄДРПОУ 35017877) на користь держави судовий збір в сумі 1937 грн. 92 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 01 жовтня 2024 року.

Суддя С.Ю.Казак