Рішення

від 01.10.2024 по справі 904/2824/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024м. ДніпроСправа № 904/2824/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Кшенської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД",м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО", м. Кропивницький

про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 37 679,95 грн., припинення права оренди, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення

Представники:

Від позивача: Осадчук Валерія Ігорівна, посвідчення № 5039 від 25.04.2018, адвокат

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО", в якій просить:

1. Стягнути заборгованість з орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 1221880500:02:001:1091, яка знаходиться на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, за договором оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020 в розмірі 37 679,95 грн., яка складається з:

24 000,00 грн.- основний борг,

10 948,65 грн. - пеня,

1 859,38 грн. - інфляційні втрати,

871,92 грн. - 3% річних.

2. Припинити право оренди за договором оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 37953216).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, шляхом повернення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД".

Ухвалою від 01.07.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 06.08.2024.

29.07.2024 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач додатково просить стягнути з відповідача орендну плату за період з 11.10.2023 по 03.04.2024 у розмірі 5 785,12 грн., а також неустойку за період з 04.04.2024 по 29.07.2024 в розмірі 7 691,58 грн.

Судове засідання 06.08.2024 не відбулося в зв`язку з відпусткою судді Назаренко Н.Г.

Ухвалою від 07.08.2024 призначено судове засідання на 13.08.2024.

В судовому засіданні 13.08.2024 Позивач позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.

Ухвалою від 13.08.2024 відкладено підготовче засідання на 10.09.2024.

В судовому засіданні 10.09.2024 Позивач проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті не заперечив.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.

Ухвалою від 10.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 01.10.2024.

01.10.2024 відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.

В судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.

Позивач підтримав позовні вимоги.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

01.10.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Згідно положень ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Так, згідно даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації: 23.11.2023 12:53.

Згідно довідок про доставку електронного листа, ухвалу від 01.07.2024 було доставлено до електронного кабінету відповідача 01.07.2024(а.с.45), ухвалу від 08.07.2024 доставлено 08.7.2024 (а.с. 58), ухвалу від 07.08.2024 доставлено 07.08.2024 (а.с. 69), ухвалу від 13.08.2024 доставлено 13.08.2024 (а.с. 77), ухвалу від 10.09.2024 доставлено 10.09.2024 (а.с. 83).

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі єобставини укладення договору, чинність договору, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Землетрейд (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро (орендар) було укладено договір оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020 (далі - договір).

Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Софіївська сільська рада (розділ 1 договору).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,0000 гектара кадастровий номер - 1221880500:02:001:1091 (п. 1.1. договору).

Цільове призначення земельної ділянки - 01.03 для ведення особистого господарства, склад угідь: рілля 2,0000 га (п. 1.2. договору).

На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури відсутні (п. 1.3. договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 22 000,00 грн (п. 1.4. договору).

Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, які перешкоджають нормальній діяльності (п. 1.5. договору).

Договір укладено на строк 7 (сім) років. Дата закінчення строку дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право укласти договір оренди на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про такий намір орендна плата (п. 3.1. договору).

Розмір орендної плати складає 6000,00 грн за один гектар. Орендна плата вноситься орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця, вказаний у договорі в строк до 10 жовтня поточного року (п. 4.1. договору).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції (п. 4.2. договору).

Орендна плата сплачується наступним чином: у розмірі, визначеному в п. 4.1 договору, в строк до 10 жовтня поточного календарного року (п. 4.3. договору).

Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати не здійснюється (п. 4.4. договору).

Розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативно грошової оцінки ділянки; в інших випадках, передбачених законом (п. 4.5. договору).

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 5 % несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 4.6. договору).

Після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п. 6.1. договору).

Орендар зобов`язаний: незалежно від здійснення господарської діяльності своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; після закінчення строку дії договору повернути земельну ділянку орендодавцю в належному стані в порядку, встановленому договором (п. 8.4. договору).

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку (п. 11.1. договору).

Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи / фізичної особи-підприємця - орендаря; смерті фізичної особи - орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (п. 11.2. договору).

Дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим договором; внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати, а також з інших підстав, визначених чинним законодавством України; у разі односторонньої відмови орендодавця від договору в порядку, передбаченому пунктом 11.4 цього договору (п. 11.3. договору).

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається у разі невиконання або неналежного виконання орендарем умов договору та договірних зобов`язань. Одностороння відмова від договору оренди землі оформлюється орендодавцем листом відмовою, де зазначається дата припинення договору оренди землі, яка наступає не раніше, ніж через 20 днів з дати листа - відмови. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку також є недотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та приведення земельної ділянки у непридатний для використання за цільовим призначенням стан, несплата або сплата не в повному обсязі орендної плати, відмова від перегляду орендної плати згідно п. 4.5 цього договору (п. 11.4. договору).

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 12.1. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право користування земельною ділянкою (право оренди) виникає з моменту державної реєстрації права користування (оренди) відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п. 13.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1221880500:02:001:1091, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 06.08.2020 (а.с. 20).

Позивач зазначає, що відповідачем сплачено орендну плату за 2020 та 2021 роки. Однак, орендну плату за 2022, 2023 та 2024 (за період з 11.10.2023 до 03.04.2024) роки відповідач не сплатив, у зв`язку із чим, у нього виникла заборгованість у розмірі 29 785,12 грн, яка складається з: орендної плати за 2022 рік у розмірі 12 000,00 грн, орендної плати за 2023 рік у розмірі 12 000,00 грн, орендної плати за 2024 рік за період з 11.10.2023 по 03.04.2024 у розмірі 5 785,12 грн.

Позивач направив відповідачу претензію № 3 від 01.03.2024 (а.с. 26-28), в якій вимагав сплатити заборгованість, а також лист-відмову № 3 від 01.03.2024 (а.с. 29-31), яким відповідача було повідомлено про розірвання договору у зв`язку із порушенням його умов та необхідність повернення орендованої земельної ділянки у строк, який не перевищує 7 робочих днів з дати припинення договору. У вказаному повідомлені визначено, що датою розірвання договору буде вважатися 25.03.2024. В якості доказу направлення позивач надав до суду копії опису вкладення та накладної Укрпошти (а.с. 32). Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 33) відповідач отримав вказані вище претензію і лист-відмову 11.03.2024.

Однак, як зазначає позивач, відповідач відповідь на претензію та лист-відмову не надав, заборгованість не сплатив, жодних дій щодо повернення земельної ділянки не вчинив.

Позивач зазначає, що враховуючи ухилення відповідача від виконання зобов`язань за договором, ігнорування законних вимог позивача про повернення земельної ділянки, в тому числі підписання акту прийому-передачі земельної ділянки, позивач позбавлений можливості зареєструвати припинення права оренди шляхом звернення до державного реєстратора в порядку ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У зв`язку із чим просить суд припинити право оренди відповідача для подальшої реалізації на підставі судового рішення, що набрало законної сили, як це передбачено п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зазначене вище і стало причиною звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1,2,5 ст.762 Цивільного кодексу України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. (ст. 286 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 11.3. договору дія останнього припиняється шляхом його розірвання у разі, зокрема, односторонньої відмови орендодавця від договору в порядку, передбачено п. 11.4 цього договору.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, у разі односторонньої відмови орендодавця від договору в порядку, передбаченому пунктом 11.4 цього договору (п. 11.3. договору).

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається у разі невиконання або неналежного виконання орендарем умов договору та договірних зобов`язань. Одностороння відмова від договору оренди землі оформлюється орендодавцем листом відмовою, де зазначається дата припинення договору оренди землі, яка наступає не раніше ніж через 20 днів з дати листа - відмови. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку також є недотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та приведення земельної ділянки у непридатний для використання за цільовим призначенням стан, несплата або сплата не в повному обсязі орендної плати, відмова від перегляду орендної плати згідно п. 4.5 цього договору (п. 11.4. договору).

Позивач зазначає, що орендну плату за 2022, 2023 та 2024 (за період з 11.10.2023 до 03.04.2024) роки відповідач не сплатив, у зв`язку із чим, у нього виникла заборгованість у розмірі 29 785,12 грн

Доказів сплати орендної плати у спірний період відповідач не надав.

Так, у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо сплати орендних платежів, позивач 04.03.2024 направив відповідачу лист-відмову № 4 від 01.03.2024, яким повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку з 25.03.2024.

Враховуючи викладене, відповідно до п. 11.4. договору договір оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020 є розірваним з 25.03.2024.

Доказів сплати орендної плати за 2022, 2023 та 2024 (за період з 11.10.2023 до 03.04.204) роки в сумі 29 785,12 грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення орендної плати у розмірі 29 785,12 грн є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо припинення права оренди за договором оренди землі №06/08/2020-84 від 06.08.2020.

Стосовно позовної вимоги щодо припинення права оренди за договором оренди землі № за договором оренди землі, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю Землетрейд (як орендодавцем) та з Товариством з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро (як орендарем), щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2,0000 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 37953216), господарський суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 Господарського кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що господарюючий суб`єкт має право на судовий захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб, визначений законом.

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів є, серед іншого є визнання права.

Передбачений у п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності.

Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін, потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання орендарем припинення його права оренди, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права(забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (п. Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09.12.2010 у справі Буланов та Купчик проти України, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.05.1980 в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки (ст. 34 Закону України Про оренду землі).

За встановленими судом обставинами строк договору оренди земельної ділянки закінчився 25.03.2024, а положеннями п. 6.1. договору встановлено обов`язок орендаря після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів виконання ним встановленого в ст. 34 Закону України Про оренду землі, п. 6.1. договору обов`язку повернення позивачу з оренди спірної земельної ділянки.

У зв`язку з викладеним, в ході розгляду справи підтверджується наявність у позивача, як власника земельної ділянки та орендодавця за договором оренди, порушеного права у зв`язку з неповернення орендарем у встановленому порядку такої земельної ділянки з оренди.

За встановленими в даній справі обставинами, на час розгляду справи судом право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 383980133 від 21.06.2024), відомості про припинення права оренди землі в реєстрі відсутні, у зв`язку з чим суд висновує, що земельна ділянка як юридично, так і фактично є не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном, зокрема.

Відповідно до ч.4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Втім, відсутність припинення державної реєстрації права оренди за позивачем свідчить про те, що право оренди позивача не припинилось документально.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.. 125 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до Закону (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі").

Закон пов`язує виникнення права оренди земельної ділянки з моментом державної реєстрації цього речового права, а з моменту реєстрації припинення речового права оренди земельна ділянка вважається повернутою.

Таким чином, допоки не буде припинена державна реєстрація права оренди земельної ділянки за відповідачем, земельна ділянка вважатиметься такою, що не повернута її власникові.

Оскільки, на момент звернення до суду з позовом, а також на момент розгляду даної справи право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро було зареєстрованим у відповідному реєстрі, відомості про припинення права оренди землі внесені до цього реєстру не були, тому обґрунтованим є висновок про те, що земельна ділянка вважається юридично не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном.

Належним способом захисту прав власника, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Таким чином, порушене право орендодавця в спірних правовідносинах підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання права орендаря таким, що припинене, і суд вважає означений спосіб ефективним та таким, що відповідає характеру порушення прав та інтересів позивача, який, окрім фактичного повернення земельної ділянки з оренди бажає досягти юридичної визначеності у правовідносинах з відповідачем за позовом та на підставі судового рішення про припинення права оренди здійснити державну реєстрацію такого припинення.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень судове рішення про припинення речового права (в тому числі й оренди) є підставою для проведення державної реєстрації припинення такого права.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин припинення 25.03.2024 договору оренди земельної ділянки, з огляду на невиконання відповідачем, як орендарем, свого обов`язку з повернення об`єкта оренди його власнику, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для припинення права оренди за договором оренди землі №06/08/2020-84 від 06.08.2020, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю Землетрейд (як орендодавцем) та з Товариством з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро (як орендарем) щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2,0000 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 37953216).

Щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою із кадастровим номером 1221880500:02:001:1091 шляхом повернення вказаної земельної ділянки.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України).

При цьому положеннями статті 391 Цивільного кодексу України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов). Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовам.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Як вказано вище, відповідно до п. 6.1. договору після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України Про оренду землі).

Таким чином, у зв`язку із розірванням договору оренди земельної ділянки з 25.03.2024 відповідач повинен був повернути земельну ділянку позивачу у строк до 03.04.2024 включно.

Доказів повернення спірної земельної ділянки відповідачем матеріали справи не містять. А тому вимога позивача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою із кадастровим номером 1221880500:02:001:1091 шляхом повернення вказаної земельної ділянки ТОВ Землетрейд, заявлена правомірно та підлягає задоволенню.

Правомірність нарахування пені.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 10 948,65 грн за загальний період з 11.10.2022 по 26.06.2024.

Відповідно до п. 4.6. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 5 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені позивача та встановлено, що він виконаний не правильно, оскільки позивачем не враховано, що договір розірвано 25.03.2024.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (надалі Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, враховуючи те, що пеня та її розмір встановлюються договором, а також те, що договір припинив свою дію 25.03.2024, то і право позивача на нарахування пені припинилося.

Таким чином, останнім днем нарахування пені повинно бути 25.03.2024, а не 26.06.2024.

Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 9 269,96 грн.

В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо нарахування 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 871,92 грн 3% річних нараховані за загальний період з 11.10.2022 по 26.06.2024.

При перевірці розрахунку позивача судом помилок не виявлено, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 871,92 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1859,38 грн. за загальний період прострочення з 11.10.2022 по 26.06.2024.

Дослідженням наданого розрахунку інфляційних втрат судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 1 859,38 грн.

Правомірність нарахування неустойки.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1. договору після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Як встановлено судом вище, договір оренди землі №06/08/2020-84 від 06.08.2020 є розірваним з 25.03.2024. Таким чином, відповідач повинен був повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі до 03.04.2024 включно (25.03.2024 + 7 робочих днів). Доказів повернення спірної земельної ділянки відповідач не надав.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Господарський суд зазначає, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим орендна плата за користування майном за умовами договору, що припинився не нараховується.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідач доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення об`єкта з оренди після закінченням строку договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні суду не надав.

Суд відзначає, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в порушенні зобов`язань орендаря негайно повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди.

Отже відсутні підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за таке порушення.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що неповернення об`єкта оренди за договором після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об`єктом оренди після закінчення строку дії договору.

Позивач нарахував та просить стягнути неустойку за період з 04.04.2024 по 29.07.2024 у розмірі 7 691,58 грн.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 7691.58 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчать довідки про доставку ухвал до електронного кабінету (а.с. 45, 58, 69, 77, 83), не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 29 785,12 грн., 3% річних в розмірі 871,92 грн., пені в розмірі 9 269,96 грн., інфляційних втрат в розмірі 1859,38 грн., неустойки 7 691,58 грн.;

- припиненням право оренди за договором оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 37953216);

- зобов`язанням Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, шляхом повернення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД".

В частині стягнення пені в розмірі 1 678,69 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" про стягнення заборгованості в розмірі 51 156,65 грн., припинення права оренди, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КРАМОНД АГРО (25009, Кіровоградська обл., м Кропивницький, вул. Гоголя, буд. 155, код ЄДРПОУ 42636370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" (49021, м. Дніпро, вул. Берегова, буд. 210,код ЄДРПОУ 43546959) 29 785,12 грн. заборгованості з орендної плати, 9 269,96 грн. пені, 1 859,38 грн. інфляційних втрат, 871,92 грн. 3% річних, 7 691,58 грн. неустойки, 8 984,64 грн. витрат зі сплати судового збору.

Припинити право оренди за договором оренди землі № 06/08/2020-84 від 06.08.2020, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ЗЕМЛЕТРЕЙД (49021, м. Дніпро, вул. Берегова, буд. 210, код ЄДРПОУ 43546959) як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю КРАМОНД АГРО (25009, Кіровоградська обл., м Кропивницький, вул. Гоголя, буд. 155, код ЄДРПОУ 42636370) як орендарем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 37953216).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю КРАМОНД АГРО (25009, Кіровоградська область, м Кропивницький, вул. Гоголя, буд. 155, код ЄДРПОУ 42636370) усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю ЗЕМЛЕТРЕЙД (49021, м. Дніпро, вул. Берегова, буд. 210,код ЄДРПОУ 43546959) у користуванні земельною ділянкою із кадастровим номером 1221880500:02:001:1091, площею 2 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, шляхом повернення цих земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю ЗЕМЛЕТРЕЙД.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко