Рішення

від 01.10.2024 по справі 906/902/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/902/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Коптілов Ю.В., адвокат, ордер серії АЕ №1148212 від 20.09.2024

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД ІНВЕСТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ Атлас Україна"

про стягнення 32 404,00грн

Процесуальні дії по справі.

Господарський суд Житомирської області відповідно до ухвали суду від 29.08.2024 розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД ІНВЕСТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ Атлас Україна" про стягнення 32 404 грн за правилами спрощеного позовного провадження, перше підготовче засідання призначив на 01.10.2024 о 10:00.

Суд ухвалою від 23.09.2024 ухвалив провести підготовче засідання, призначене на 01.10.2024 о 10:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача Юрія Коптілова.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України (тут і далі за текстом - Кодексу) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно із пунктом 2 частини 6 статті 242 Кодексу днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Водночас абзацом 2 згаданої статті передбачено, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з відомостями автоматизованої системи документообігу суду КП "ДСС" документ в електронному вигляді, ухвалу суду від 29.08.2024 було доставлено відповідачу 29.08.2024 о 18:05 та, з урахуванням правила абз. 2 п. 2 ч. 6 ст. 242 Кодексу, вважається врученою 30.08.2024.

За приписами п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» сторони спору зобов`язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (ч. 4 ст. 11 Кодексу).

Як нагадує Суд у справі «Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В судовому засіданні 01.10.2024 суд прийняв вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позовних вимог.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Технобуд Інвест" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ Атлас Україна" про стягнення 32 404 грн (тут і далі за текстом - Позивач, Відповідач, Суд)).

В обґрунтування підстав поданого позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем свого грошового зобов`язання по сплаті коштів за отриманий товар на суму 32 404, 00 грн.

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Справу розглянуто за наявними в ній матеріалами за правилами ст. 165 та 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Позивачем на підставі усної домовленості з Відповідачем виставлено останньому до оплати рахунки на оплату:

1) №УТ-231 від 07 липня 2022 на суму 35 400, 00 грн в назві товару (роботи, послуги) вказано: шини 385/65R22/5 BFGOODRICH 162R ROUTE CONTROL.S. в кількості 2 шт (а.с. 7);

2) №УТ-459 від 18.11.2022 на суму 65 004, 00 грн в назві товару (роботи, послуги) вказано: шини 315/70R22/5 STARMAXX 154/150L DH100 тяга в кількості 4 шт (а.с. 8).

На підставі видаткової накладної №УТ-143 від 11.07.2022 на суму 35 400, 00 грн Позивачем відпущено Відповідачу товар в кількості 2 шт, а за видатковою накладною №УТ-271 від 18.11.2022 на суму 65 004, 00 грн відпущено товар в кількості 4 шт, про що свідчить відмітка про отримання Відповідачем(а.с. 9-10).

Відповідач свої зобов`язання по сплаті коштів за отриманий товар виконав частково, сплативши кошти 08.07.2022 на суму 30 000, 00 грн, та 5 000, 00 грн та 21.11.2022 на суму 33 000, 00 грн (а.с. 12).

Позивач надсилав Відповідачу 23.07.2024 та 13.08.2024 вимоги про сплату боргу, однак які залишилися без задоволення що стало підставою для звернення з позовом до Суду про примусове стягнення коштів на суму 32 404, 00 грн.

Предметом цього позову є вимога про стягнення коштів за відпущений товар на суму 32 404, 00 грн.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

1. Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. За частиною 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1, 2 статті 640 ЦК України).

2. Судом встановлено, що на підтвердження усного правочину щодо поставки товару - шин Позивачем були виставлені Відповідачу до оплати рахунки від 07.07.2022 та 18.11.2022, а також видаткові накладні №УТ-143 від 11.07.2022 на суму 35400, 00 грн та №УТ-271 від 18.11.2022 на суму 65 004, 00 грн.

Як свідчать матеріали справи, Відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий товар на суми 30 000, 00 грн та 5 000, 00 грн 08.07.2022, в призначенні платежу вказано рахунок №УТ-231 від 07.07.2022, а також 33 000, 00 грн 21.11.2022, в призначенні платежу вказано рахунок УТ-459 від 18.11.2022.

Суд констатує, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (постанова ВПВС від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17).

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії Позивача щодо виставлення рахунків на оплату шин та їх безпосередня часткова оплата Відповідачем, свідчать про їх бажання для настання відповідних правових наслідків.

У силу вимог частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У ч. 2 статті 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 662, статтею 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

3. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України).

Судом встановлено, що Позивач свій обов`язок по передачі товару Відповідачу виконав в повному обсязі, про що свідчить підпис директора Відповідача про отримання у видаткових накладних № №УТ-143 від 11.07.2022 на суму 35400, 00 грн та №УТ-271 від 18.11.2022 на суму 65 004, 00 грн.

4. Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовують загальні норми ст.ст. 692 та 693 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, Відповідач зобов`язаний був оплатити товар після прийняття товару.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

5. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

6. Учасник господарських відносин, що порушив майнові права іншого суб`єкта, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи пред`явлення ним претензії чи звернення до суду (ст. 222 ГК України).

Суд зазначає, що положеннями статті 3 ЦК України закріплено загальні засади цивільного законодавства: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Водночас, згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З урахуванням зазначеного, добросовісність має бути принципом здійснення господарської діяльності для обох контрагентів договору.

7. Згідно ст. 599 ЦК України визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

8. З урахуванням наведеного, позовна вимога про стягнення 32 404 грн є доведена в повному обсязі та підлягає задоволенню.

9. Частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

З урахуванням наведеного, Суд констатує, що Позивач довів обґрунтованість позовних вимог, тоді як Відповідач зазначеного не спростував.

Щодо розподілу судового збору.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 123 ГПК України).

За наслідками вирішення спору, Суд покладає судовий збір на Відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ Атлас Україна" (Житомирська область, м. Коростень, вул. Шатрищанська, буд. 67, 11500, код ЄДРПОУ 43641334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд Інвест" (м. Дніпро, вул. Мандриківська, 147, 49094, код ЄДРПОУ 36162550):

- 32 404, 00грн основного боргу;

- 3028, 00грн судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 03.10.24

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1- у справу, 2-3 сторонам (через Ел. суд)