Рішення

від 03.10.2024 по справі 908/2082/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/144/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024 Справа № 908/2082/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», (49017, м. Дніпро, вул. Караваєва. Буд. 39), представник позивача адвокат Омелян Олександр Олександрович, (49000, м. Дніпро, вул. Богомаза, буд. 196/85)

до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)

про стягнення 297031,27 грн.

31.07.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н від 19.07.2024 (вх. № 2295/08-07/24 від 31.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», м. Дніпро до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 297031,27 грн. заборгованості за договором поставки № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021, в тому числі 202149,60 грн. основного боргу, 14953,53 грн. 3 % річних та 79928,14 грн. інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024 справу № 908/2082/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2082/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/144/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 202, 509, 526, 530, 625, 692, 712 ЦК України, ст., ст. 174, 179, 193, 222ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору поставки № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 та положень чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 202 149,60 грн. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 79928,14 грн. та 3 % річних в розмірі 14953,53 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його 202149,60 грн. основного боргу за поставлений товар, 14953,53 грн. 3 % річних та 79928,14 грн. інфляційних втрат, а всього 297031,27 грн. заборгованості за договором поставки № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 про відкриття провадження у справі № 908/2082/24 відповідачу запропоновано у строк до 22.08.2024, проте не пізніше 15 днів з дня отримання даної ухвали, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 18.09.2024, проте не пізніші 10 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, подати суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду позивачу запропоновано у строк до 04.09.2024, проте не пізніше 10 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

19.08.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 16.08.2024 (вх. № 16301/08-08/24 від 19.08.2024), в якому відповідач проти позову заперечив. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначив, що між сторонами дійсно укладений договір поставки товару № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021, за умовами якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти і сплатити товар на загальну суму 280549,20 грн. з ПДВ. При цьому, відповідач вважає, що виходячи з умов п. 3.2 договору сторони чітко визначили, що оплата за товар здійснюється виключно після отримання Покупцем повної кількості товару (тобто на суму 280549,20 грн.) протягом 60 календарних днів з дати його поставки. Оскільки позивачем не була здійснена поставка товару на повну ціну договору (поставлено товар на загальну суму 202149,60 грн.), то відповідач вважає, що строк оплати за товар за умовами договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 не настав. Також відповідач стверджує, що умовами п. 3.3 договору встановлено, що оплата поставленого товару в частині вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Отже, строк оплати вартості товару в розмірі суми ПДВ в договорі сторонами не встановлений. У зв`язку із цим позивач повинен був керуватися ст. 530 ЦК України. Позивач не надав докази в підтвердження направлення відповідачу належним чином оформленої вимоги щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, тобто строк оплати вартості товару в частині суми ПДВ на час звернення позивача до суду з позовом у цій справі не настав. За таких обставин, ТОВ «БІОНІТ», неправильно визначивши строк оплати поставленого товару, дійшло необґрунтованих висновків про порушення відповідачем господарського зобов`язання зі сплати вартості товару в розмірі суми ПДВ. Приймаючи до уваги вище наведені доводи, відповідач вважає помилковим здійснений позивачем розрахунок 3 % річних і інфляційних нарахувань. Заперечуючи проти позову відповідач також зазначає, що досудове врегулювання спору позивачем не здійснювалося, що свідчить про порушення останнім умов п., п. 10.1, 10.2 договору та положень чинного законодавства. При вирішенні спору у даній справі відповідач також просить суд прийняти до уваги важкий фінансово-господарський стан підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача. Таким чином, фактично філія «ВП «Запорізька АЕС» позбавлена можливості ведення господарської діяльності. Кім того, У зв`язку із окупацією військами РФ Запорізької АЕС, яка є філією «Відокремлений підрозділ» АТ «НАЕК «Енергоатом», Компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими РФ, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України 6 енергоблоків належать ВП ЗАЕС. Поряд з цим, «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Зазначені втрати вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії. За 2022 рік АТ «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 12,4 млрд. гривень (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік). За 2023 рік АТ «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 11,3 млрд. гривень (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік). Поряд з цим, постійні ракетні атаки РФ на енергетичну інфраструктуру України безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проєктному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему. Виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, АТ «НАЕК «Енергоатом», відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов`язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. В розумінні норм статті 614 ЦК України підставою відповідальності за порушення зобов`язання є вина (особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини). У діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкодило настання форс-мажорних обставин, з урахуванням їхнього підтвердження листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд в позові відмовити. Також відповідач вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу занадто завищеними та такими, що не є співмірними із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та витраченим ним часом на надання таких послуг.

26.09.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача на підставі ст., ст. 166, 251 ГПК України надійшла Відповідь на відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 25.09.2024 (вх. № 19045/08-08/24 від 26.09.2024).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», м. Дніпро продовжений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву до 26.09.2024.

У Відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги з раніше наведених у позові фактичні обставини справи та нормативних посилань. Також позивач просить суд зауважити, що відповідно до умов договору відповідач, як покупець, зобов`язаний оплатити вартість отриманого товару разом з ПДВ протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару. Тобто, сторони договору узгодили період часу у який має бути проведена оплата вартості поставленого товару: 60 календарних днів з дати поставки товару. Частина вартості товару на суму ПДВ сплачується замовником в той же період часу, проте в залежності від виконання позивачем як постачальником зобов`язання по реєстрації електронної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не раніше її реєстрації. Виконання позивачем умов договору поставки в частині складення, реєстрації та направлення відповідачу податкової накладної підтверджується податковою накладною № 1 від 02.12.2021, яка 29.12.2021 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідно до чинних правил надсилання зареєстрованої податкової накладної контрагенту здійснюється автоматично за допомогою програмного забезпечення. Відповідач же не надає доказів звернення до позивача з питання щодо відсутності у ЄРПН зареєстрованої податкової накладної та/або відмови позивача у наданні на його запит інформації щодо податкової накладної. За таких обставин, доводи відповідача, що строк сплати вартості товару у сумі ПДВ не настав є хибними. Стосовно посилань відповідача щодо відсутності підстав для нарахування річних відсотків та інфляційних збитків, то позивач просить суд врахувати, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Також позивач вважає, що відповідачем не доведено у належними і допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які унеможливили для нього повне і вчасне виконання зобов`язань за договором поставки товару № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021. Посилання відповідача на загальний лист ТПП від 28.02.2022 року у даному випадку позивач вважає безпідставним, оскільки строк виконання грошового зобов`язання за спірним договором настав до повномасштабного вторгнення та розпочатої агресії ворожими військовими угрупуваннями. Заборгованість, що входить до предмету спору, виникла ще 31.01.2022, тобто тоді, коли зазначені відповідачем обставини не існували, та не можуть обґрунтовувати неналежне виконання умов договору. Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. З урахуванням наведених доводів позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив вих. № б/н, сформовані в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 30.09.2024, (вх. № 19184/08-08/24 від 30.09.2024), в яких відповідач наполягає на доводах, які наведені ним у відзиві на позовну заяву. Також відповідач просить суд зменшити розмір 3 % річних, заявлених позивачем до стягнення до мінімально можливого розміру, що мотивує важким фінансово-господарським станом підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 04.09.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 03.10.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

29.10.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «БІОНІТ», (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», (Покупець) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10817 (далі за текстом Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, перелік якого наведено в цьому пункті Договору, на загальну суму 280549,20 грн. з ПДВ. Строк поставки товару: листопад - грудень 2021 року. (п., п. 1.1, 1.2 Договору)

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» визначено, що утворення Товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК «Енергоатом») за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків НАЕК «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. НАЕК «Енергоатом» припиняється одночасно із державною реєстрацією Товариства.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» постановлено утворити Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 «Про утворення Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» установлено, що Товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

В пункті 1 Статуту Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023, зазначено, що Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування вбачається, що за ідентифікаційним кодом 24584661 припинено юридичну особу - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та зареєстровано за цим кодом Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», яке є правонаступником Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Крім того, відповідно до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації акціонерного товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

Таким чином, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) відповідач у справі є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) Покупця за Договором.

За змістом п. 12.1 Договір вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє один рік.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

В пункті 3.1 Договору сторонами погоджено, що вартість товару за Договором без врахування ПДВ складає 233791,00 грн., крім того ПДВ 20 % 46758,20 грн., загальна вартість разом 280549,20 грн.

Умовами п. 4.1 Договору визначено, що поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP, вантажоодержувач ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енегоатом», 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад № 6.

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством, з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». (п. 4.5 Договору)

В пункті 3.2 Договору встановлено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно з п. 3.3 Договору оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, а саме здійснив поставку відповідачу обумовленого Договором товару на загальну суму 202149,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 02.12.2021 на суму 202149,60 грн. з ПДВ.

Видаткова накладна № 1 від 02.12.2021 підписана уповноваженими особами Постачальника і Покупця та скріплені печатками сторін.

Факт отримання уповноваженим представником відвідача товару по Договору на загальну суму 202149,60 грн. підтверджується також наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною № 1 від 02.12.2021.

Відповідач факт отримання від позивача товару за видатковою накладною № 1 від 02.12.2021 на загальну суму 202149,60 грн. не заперечив.

Також на виконання умов Договору позивач виставив відповідачу рахунок № 1 від 02.12.2021 на оплату 202149,60 грн. за товар згідно Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 на суму 202149,60 грн. є доведеним.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Умовами пункту 3.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з відстрочкою 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору.

Отже, з моменту поставки товару (видаткова накладна № 1 від 02.12.2021) та отримання відповідачем цього товару, вказаного в п. 1.1 Договору, враховуючи встановлений п. 3.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном сплати за отриманий товар є 31.01.2022.

Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманого за Договором товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару не здійсненна.

Станом на час вирішення спору судом заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 в розмірі 202149,60 грн. не погашена.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.

Заперечення відповідача стосовно того, що оскільки позивачем поставлений не повний обсяг товару на повну ціну договору (поставлено товар на загальну суму 202149,60 грн.), то, відповідно, строк оплати за товар за умовами Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 не настав судом оцінюються критично. При цьому суд виходить з того, що загальними положеннями чинного цивільного законодавства чітко унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За таких обставин, хоча в Договорі поставки товару № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 й зазначено, що оплата здійснюється «протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору», однак за змістом статті 692 ЦК України така умова Договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання.

Відповідач, отримавши від позивача товар на суму 202149,60 грн. згідно Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021, не звернувся до позивача з вимогами щодо допоставки товару на суму 78399,60 грн., а, отже, зобов`язаний сплатити позивачу вартість фактично отриманого товару.

Доводи відповідача стосовно того, що умовами Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 сторони розмежували строки сплати ПДВ за поставлений товар та вартість самого товару, тобто, вартість товару сплачується протягом 60 календарних днів з моменту поставки всього обсягу товару, зазначеного в п. 1.1 Договору, а ПДВ сплачується після реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3 Договору) з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, судом відхиляються як необґрунтовані, з огляду на таке.

Сторонами визначено у розділі 3 «Умови і порядок оплати» Договору, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. При цьому загальна вартість товару з урахуванням ПДВ складає 280549,20 грн.

Таким чином, встановлений у п. 3.2 розділу 3 Договору строк оплати за товар (60 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ.

Зазначення у п. 3.3 розділі 3 Договору необхідності реєстрації Постачальником податкової накладної та оплата ПДВ Покупцем після надання такої податкової накладної у своїй взаємозалежності визначає, що податкова накладна має бути подана та зареєстрована у реєстрі Постачальником, а оплата суми ПДВ здійснена Покупцем на протязі визначеного сторонами строку (60 календарних днів з дати поставки всього обсягу товару, передбаченого в п. 1.1 Договору).

Положення п. 3.3 Договору щодо оплати Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації Постачальника податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати повної вартості товару, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач дотримався обов`язку щодо складання податкової накладної, а саме склав і зареєстрував податкову накладну № 1 від 02.12.2021 (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 29.12.2021).

При цьому судом враховується, що відповідно до абз. 6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

В абз. 3 п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Згідно з п. 25 вказаного Порядку платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Отже, відповідно до діючих правил надсилання зареєстрованої податкової накладної контрагенту здійснюється автоматично за допомогою програмного забезпечення.

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, звернення до позивача з питання відсутності у ЄРПН зареєстрованої податкової накладної та/або доказів відмови позивача у наданні на його запит інформації щодо податкової накладної.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення оплати за поставлений товар.

Враховуючи вищевикладене, наведені заперечення відповідача не звільняють його як покупця від обов`язку здійснити оплату за поставлений товар. При цьому, суд враховує, що безпосередньо факт отримання товару відповідач не заперечив.

Доводи відповідача, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спорів за Договором шляхом ереговорів, судом відхиляються як безпідставні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх,не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору судом не приймаються.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Позивач, уклавши Договір поставки товару № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 і передавши товар відповідачу, розраховує на отримання оплати у розумні строки, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов`язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем за отриманий товар. При цьому суд зауважує, що умовами Договору сторони узгодили відстрочку платежу протягом 60 календарних днів з моменту отримання всього обсягу товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару у передбачені строки у повному обсязі не здійснена.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений ним товар станом на час прийняття рішення в повному обсязі не погашена, суд вважає доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний боргу в розмірі 202149,60 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 79928,14 грн. та 3 % річних в розмірі 14953,53 грн.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар за спірним Договором, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 14953,53 грн. 3 % річних, які розраховані за період з 01.02.2022 по 19.07.2024.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 14953,53 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 79928,14 грн., які розраховані за загальний період лютий 2022 року червень 2024 року.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем неправильно визначений сукупний індекс інфляції за період з лютого 2022 по червень 2024 року, а саме вказано 1,3953 замість правильного 1,3692.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в загальному розмірі 74647,39 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню судом у розмірі 74647,39 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідач проти наведеного позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат заперечив, проте свого контррозрахунку не навів.

Стосовно посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України, введення в Україні воєнного стану) як на неможливість виконання грошових зобов`язань з Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 суд зауважує на наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 09.11.2024.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).

Умовами розділу 9 «Форс-мажор» Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 сторони визначили порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин.

У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати товару з моменту початку збройної агресії Російської Федерації.

Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.

Більш того, матеріали справи свідчать, що станом на 24.02.2022 (початок військової агресії Російської Федерації проти України) вже мало місце прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021.

Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1, суд зауважує на наступне.

На підставі ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Також суд звертає увагу, що, введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021.

Розглядаючи клопотання відповідача, викладене у запереченнях на відповідь на відзиві, щодо зменшення розміру річних відсотків, суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18.

Однак, в даній справі відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих річних відсотків, відповідачем не доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 202149,60 грн. основного боргу за поставлений товар, 14953,53 грн. 3 % річних та 74647,39 грн. інфляційних втрат. В іншій частині в задоволені позову відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку), то з цього приводу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві зазначено лише, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які позивач очікує понести на правничу допомогу, складає орієнтовно 20000,00 грн.

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви не надано жодного документа. Разом із позовом надано тільки копію Договору про надання правничих (юридичних) послуг № б/н від 11.07.2024, укладеного ТОВ «БІОНІТ» (Замовник) з адвокатом Омелян Олександром Олександровичем, а також копію Ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ № 1305211 від 19.07.2024.

Отже, у порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу і з визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості, також позивачем не надано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», м. Дніпро до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 297031,27 грн. заборгованості за договором поставки № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», (49017, м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 39, ідентифікаційний код юридичної особи 42192292) 202149 (двісті дві тисячі сто сорок дев`ять) грн. 60 коп. основного боргу, 74647 (сімдесят чотири тисячі шістсот сорок сім) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 14953 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) грн. 53 коп. 3 % річних та 4376 (чотири тисячі триста сімдесят шість) грн. 26 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 03» жовтня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.