Рішення

від 05.09.2024 по справі 908/1415/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/89/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2024 Справа № 908/1415/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП», (03127, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 132)

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34б, офіс 3)

про стягнення визнання недійсним договору

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

від позивача Масалов К.О., на підставі виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (само представництво);

від відповідача 1 Майструк Є.С., на підставі довіреності б/н від 11.06.2024 (в режимі відеоконференції);

від відповідача 2 не з`явився;

09.05.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 09.05.2024, (вх. № 1538/08-07/24 від 09.05.2024) Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП», м. Київ і до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», м. Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВГРУП» (код ЄДРПОУ 43746308) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 44650580), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1204 від 27.10.2023 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 135437923101, номер відомостей про речове право 52297313).

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024 справу № 908/1415/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.05.2024 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1415/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/89/24, підготовче засідання призначено на 27.06.2024.

Крім того, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.05.2024 у справі № 908/1415/24 задоволено заяву Запорізької міської ради, м. Запоріжжя про вжиття заходів забезпечення позову, судом вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна: будівлю прохідної інв. № 100040, загальною площею 375,0 кв.м., розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 16, на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 135437923101, до постановлення у даній справі рішення суду та набрання ним законної сили.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1415/24 до 19.08.2024, підготовче засідання відкладалося на 17.07.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.07.2024 підготовче засідання відкладалося на 01.08.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.08.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/1415/2423, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 20.08.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.08.2024 розгляд справи відкладався до 05.09.2024.

В судове засідання 05.09.2024 з`явилися представники позивача та відповідача 1, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 05.09.2024 приєднався представник відповідача 1. Представник позивача приймав участь в судовому засіданні 05.09.2024 безпосередньо в залі господарського суду Запорізької області.

В судовому засіданні 05.09.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач 2 в жодне судове засідання у справі № 908/1415/24 не з`явився, про поважність причин неявки суд жодного разу не повідомляв.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/1415/24 відповідач 2 повідомлявся належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися відповідачу 2 на адресу його реєстрації, а також на відому суду адресу електронної пошти.

З наявного матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0600267514280) вбачається, що копія ухвали суду від 20.05.2024 про відкриття провадження у справі № 908/1415/24 отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» 28.05.2024.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача 2 про відкриття провадження у справі № 908/1415/24 та подальший розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач 2 міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Згідно приписів ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 05.09.2024 за відсутністю відповідача 2, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 16, 202-204, 215, 509 ЦК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що: в квітні 2021 року ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» (відповідач 1) набуло та зареєструвало за собою право власності на майновий комплекс, який складається із нерухомого майна, яке розташоване на 21 земельній ділянці, що мають спільну поштову адресу: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, про що свідчить Інформаційна довідка із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 372348883 від 02.04.2024. Як стверджує позивач, з моменту набуття права власності на вказане нерухоме майно відповідач 1 на облік в ГУ ДПС в Запорізькій області не став, договори оренди земельних ділянок не уклав, орендну плату за користування земельними ділянками, що належать територіальній громаді м. Запоріжжя не сплачує. 13.10.2023 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення по справі № 908/2646/23 про стягнення із ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на користь Запорізької міської ради заборгованість з орендної плати в розмірі 307061,21 грн. Вказане рішення суду від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23 у встановленому законом порядку набуло законної сили та було виконано в примусовому порядку. Крім того, 07.03.2024 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення по справі № 908/3289/23, яким задоволено позовні вимоги Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в розмірі 235548,04 грн. На момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі рішення суду від 07.03.2024 у справі № 908/3289/23 законної сили не набуло. Також, станом на час порушення провадження у даній справі в Господарському суді Запорізької області розглядалося 5 окремих справ із позовними вимогами Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договорами оренди землі на загальну суму 2355727,08 грн. Разом з цим, після ухвалення Господарським судом Запорізької області рішення у справі № 908/2646/23 ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» 27.10.2023 уклало щонайменше 5 угод з відчуження нерухомого майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» (відповідача 2), що знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 2310100000:02:026:0008 (дві угоди), 2310100000:02:018:0109, 2310100000:02:018:0039, 2310100000:02:026:0009, в тому числі оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1204. Відповідно до п., п. 1, 4 зазначеного договору Продавець (відповідач 1) продав (передав у власність) Покупцеві (відповідачу 2), а Покупець купив (прийняв у власність і сплатив грошову суму визначену цим Договором) нерухоме майно, а саме: будівля прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м., що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, за ціною 22017,12 грн. з ПДВ. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради. Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна став підставою для переходу 27.10.2023 права власності на вищевказане нерухоме майно від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ». Позивач вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023 підлягає визнанню судом недійсним, як такий, що є фраудаторним правочином. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що сукупність таких обставин як: невиконання ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» зобов`язань по сплаті орендної плати за землю, на якій знаходилося належне йому на праві власності нерухоме майно; наявність численних судових справ щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками; момент переходу права власності від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» на об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16; ціна оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, призвело до штучної неплатоспроможності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» та унеможливлення виконання рішень Господарського суду Запорізької області щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками та свідчать про те, що спірний правочин, вчинений відповідачами, є фраудаторним, а тому підлягає визнанню судом недійсним. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд покласти на відповідачів 1 і 2 судові витрати зі сплати судового збору.

Відповідач 1 (ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП») проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 10.06.2024, (вх. № 12118/08-08/24 від 11.06.2024). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 1 зазначає, що в постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом визначені критерії для кваліфікації договору як фраудаторного, зокрема: - відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; - відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); - майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); - майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); - після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18. З огляду на наведені висновки Верховного Суду відповідач 1 просить суд прийняти до уваги, що на момент вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023 не існувало заборгованості, на яку посилається позивач у позові, оскільки рішення суду у справі № 908/2646/23 набрало законної сили 03.11.2023, тобто майно було відчужене на користь відповідача 2 до виникнення заборгованості перед позивачем. Вказане майно відчужене на основі платного договору, а грошові кошти перераховані на користь ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП». Майно не відчужене на користь пов`язаної особи, а позивачем не доведено протилежного. Крім того, після відчуження зазначеного вище майна, на балансі ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» перебуває у власності нерухоме майно вартість якого становить близько 149 528 053,56 грн., що в свою чергу доводить платоспроможність відповідача 1, тому твердження позивача про навмисне зменшення платоспроможності відповідача 1є безпідставним і необґрунтованим. Таким чином, відповідач 1 вважає, що позивачем не доведений жодний із критеріїв, який би підтверджував факт фраудаторності укладеного договору. Так само позивачем на підтвердження факту неможливості виконання рішення суду не надано відповідних доказів, а саме вчинення приватним виконавцем дій з реалізації нерухомого майна. На підставі викладеного, відповідач 1 просить суд в задоволенні позову відмовити.

18.06.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла Відповідь на відзив відповідача 1 (вх. № 12649/08-08/24 від 18.06.2024), в якій позивач наводить обґрунтування на спростування доводів відповідача 1, наведених ним у відзиві на позовну заяву. Зокрема, позивач зазначає, що безпідставним є твердження відповідача 1, що на момент вчинення оспорюваного правочину у ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» не існувало заборгованості, на яку посилається позивач у своєму позові. Так, заборгованість відповідача 1 перед Запорізькою міською територіальною громадою виникла не після ухвалення рішення суду на користь Запорізької міської ради по справі № 908/2646/23 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості з орендної плати в розмірі 307061,21 грн., а безпосередньо у зв`язку з несплатою орендної плати за користування земельними ділянками, на яких розташоване придбане відповідачем 1 майно з моменту набуття права власності на це майно (з 01.04.2021). Більш того, набувши право власності на нерухоме майно ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» не виконало свій обов`язок та на податковий облік за місцем знаходження нерухомого майна, як новий орендар, не стало, податкові зобов`язання по сплаті орендної плати не задекларувало, не нараховує та не сплачує плату за землю (земельний податок та орендну плату за землю). Судовим рішенням у справі № 908/2646/23 задоволено вимоги Запорізької міської ради зі стягнення заборгованості лише за користування однією ділянкою із 21 земельних ділянок. В подальшому, дізнавшись про наміри Запорізької міської ради в судовому порядку стягувати заборгованість з орендної плати за користування іншими земельними ділянками, розмір боргу, який Запорізька міська рада планує стягнути, ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» з метою уникнення звернення стягнення на належне йому майно, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, уклало угоди по відчуженню майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ». На моменту звернення позивача до суду з позовом у справі № 908/1415/24 в провадженні Господарського суду Запорізької області перебувало 9 справ про стягнення з відповідача 1 заборгованості з орендної плати. Таким чином, фактично дії відповідача 1 додатково могли бути спрямовані на ускладнення розгляду потенційних справ зі стягнення заборгованості позивачем в майбутньому за користування земельними ділянками, на яких розташоване відчужуване за укладеними 27.10.2023 між відповідачами 1 і 2 договорами майно. Більш того, з моменту звернення позивача до суду з позовом у справі № 908/2646/23 (серпень 2023 року) відповідачу 1 було відомо про існуючу заборгованості та про можливе накладення арешту на нерухоме майно. Водночас, після цього, 27.10.2023 ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» уклало 5 угод з відчуження нерухомого майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», що знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 2310100000:02:026:0008, 2310100000:02:018:0109, 2310100000:02:018:0039, 2310100000:02:026:0009. Доводи відповідача 1, що оспорюваний правочин є оплатним не впливають на визначення цього договору як фраудаторного, оскільки щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (судова практика, викладена у постановах Верховного Суду у справах № 904/7905/16, № 905/2030/19 (905/2445/19), № 905/2030/19 (905/2429/19)). Відповідно до п. 4 оспорюваного договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за ціною 18347,60 грн. без ПДВ, ПДВ 20 % - 3 669,52 грн., а всього з урахуванням ПДВ 22017,12 грн. Згідно з довідкою ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» від 26.10.2023 балансова вартість відчужуваного об`єкта становить 18347,60 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 22017,12 грн. На сайті Фонду держмайна України (https://evaluation.spfu.gov.ua/main) передбачена можливість безкоштовно самостійно здійснити оцінку майна, де потрібно ввести усі параметри об`єкта оцінки. За результатом визначення оціночної вартості об`єкта нерухомості Єдиною базою формується довідка про його оціночну вартість з автоматичним присвоєнням кожній довідці унікального реєстраційного номера. Позивачем, враховуючі наявні відомості про об`єкт нерухомого майна будівлю прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, і розташована на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109 - було сформовано таку довідку про оцінку майна від 17.04.2024 № 201-20240417-0007660575, згідно якої оціночна вартість об`єкта оцінки 11 387 215,51 грн. Отже, ціна, за якою відчужено об`єкт нерухомості за оспорюваним договором є значно заниженою. Заперечення відповідача, що майно за оспорюваним договором не відчужене на користь пов`язаної особи, на думку позивача, не впливає на визначення його як фраудаторного. Також позивач наполягає на тому, що відповідачем 1 не підтверджено жодними доказами його твердження, викладене у відзиві на позовну заяву, щодо наявності у ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» після відчуження на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» ряду об`єктів нерухомого майна інших активів у розмірі близько 149 млн.грн. З урахуванням викладеного, позивач наполягає на отому, що сукупність наведених обставин свідчить, що укладені 27.10.2023 відповідачами 1 і 2 договори відчуження нерухомого майна, в тому числі договір, що є предметом спору у даній справі, спрямовані на ухилення від потенційного та правомірного стягнення заборгованості за користування земельними ділянками, тобто відповідачем 1 здійснюються свідомі дії щодо зменшення своєї платоспроможності із порушенням засад цивільного законодавства.

27.06.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» надійшли Заперечення на відповідь на відзив (вх. № 13231/08-08/24 від 27.06.2024), в яких відповідач 1 проти позову заперечує. Просить суд зауважити, що відповідно до Витягу з державного реєстру нерухомого майна від 27.06.2024 № 384547020 на балансі ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» знаходиться велика кількість нерухомого майна, що спростовує позицію Запорізької міської ради щодо суттєвого зменшення майнового стану відповідача 1, що унеможливить виконати певне рішення суду. Крім того, згідно бухгалтерської довідки ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на балансі Товариства перебуває рухомого та нерухомого майна на суму 149 528 053,56 грн. Водночас, як випливає з позиції Запорізької міської ради, загальна сума боргів ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» становить близько 35 млн.грн., що є значно менше, чим майна на балансі Товариства. Водночас, позивачем не надано доказів неможливості виконання рішення суду у зв`язку з відсутністю майна на балансі відповідача 1. Таким чином, наявні рішення судів не виконуються не тому що відсутнє майно, а тому що виконавцем в рамках виконавчого провадження не вчиняються передбачені Законом виконавчі дії. Щодо вартості відчуженого майна, то відповідно до вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відчужуючи нерухоме майно за осопорюваним договором сторони договору враховували його стан на момент продажу, а також, його балансову вартість на момент вчинення договору. Таким чином, вказаний договір був вчинений згідно балансової вартості майна на момент проведення угоди. З урахуванням зазначеного, відповідач 1 просить суд в задоволенні позову відмовити.

19.07.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від Запорізької міської ради надійшли Письмові пояснення у справі (вх. № 14608/08-08/24 від 19.07.2024), в яких позивач наполягає на тому що оспорюваний правочин, вчинений відповідачами 27.10.2023, є фраудаторним, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Відповідач 2 (ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ») письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1, суд

УСТАНОВИВ

01.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП» (відповідач 1 у справі) через аукціон з реалізації майна боржника - банкрута Приватного акціонерного товариства «ЗАВОД НАПІВПРОВІДНИКІВ» - набуло право власності на майновий комплекс, який складається із нерухомого майна, що розташоване на 21 земельній ділянці, що мають спільну поштову адресу: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16.

Право власності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на об`єкти нерухомості за вищезазначеною адресою було належним чином оформлено і зареєстровано 02.04.2021, що підтверджується Інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 372348883 від 02.04.2024.

Як стверджує позивач, з моменту набуття та реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, (02.04.2021) ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на облік в ГУ ДПС в Запорізькій області не стало, договори оренди земельних ділянок не уклало, орендну плату за користування земельними ділянками, що належать територіальній громаді м. Запоріжжя не сплачує.

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували зазначені факти.

13.10.2023 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення по справі № 908/2646/23 за позовом Запорізької міської ради про стягнення із ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості з орендної плати в розмірі 307 061,21 грн. за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:02:018:0106, площею 0,8052 га, яка розташована в м. Запоріжжі, вул. Теплична, 16.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 по справі № 908/2646/23 у встановленому законом порядку набрало законної сили 03.11.2023, у зв`язку із чим Господарським судом Запорізької області на примусове виконання рішення був виданий відповідний наказ від 16.11.2023 № 908/2646/23.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23 залишено без змін.

В позовній заяві та наданих суду в ході судового вирішення спору усних поясненнях позивач зазначив, що фактично станом на час вирішення судом спору у даній справі рішення Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23 виконано в примусовому порядку.

Крім того, 07.03.2024 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення по справі № 908/3289/23, яким задоволено позовні вимоги Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в розмірі 235 548,04 грн.

На час вирішення судом по суті спору у даній справі рішення Господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 по справі № 908/3289/23 у встановленому законом порядку набрало законної сили 09.04.2024, у зв`язку із чим Господарським судом Запорізької області на примусове виконання рішення був виданий відповідний наказ від 18.04.2024 № 908/3289/23.

При зверненні до суду з позовом у справі № 908/1415/24 позивач, мотивуючи заявлені позовні вимоги, зазначив, що загалом, на момент звернення до суду з позовом у цій справі Господарським судом Запорізької області було прийнято рішення у справі № 908/2646/23 на суму 307 061,21 грн. (рішення на той час набрало законної сили), прийнято рішення у справі № 908/3289/23 на суму 235 548,04 грн. (рішення на той час не набрало законної сили), а також розглядалося 5 окремих справ із позовними вимогами Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на загальну суму 2 355 727,08 грн.

Як з`ясовано судом з Бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» на теперішній момент в провадженні Господарського суду Запорізької області перебували справи:

- № 908/3288/23 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 72 895,45 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 по справі № 908/3288/23 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908/3288/23 у встановленому законом порядку набрало законної сили 25.04.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 30.04.2024 № 908/3288/23);

- № 908/3290/23 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 222 278,66 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.05.2024 по справі № 908/3290/23 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908/3290/23 у встановленому законом порядку набрало законної сили 04.06.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 10.06.2024 № 908/3290/23);

- № 908/962/24 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 200 699,02 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.07.2024 по справі № 908/962/24 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908/962/24 у встановленому законом порядку набрало законної сили 30.07.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 06.08.2024 № 908/962/24);

- № 908/755/24 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 707 047,90 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2024 по справі № 908/755/24 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908755/24 у встановленому законом порядку набрало законної сили 19.07.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 25.07.2024 № 908/755/24);

- № 908/814/24 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 1 152 806,05 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 по справі № 908/814/24 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908/814/24 у встановленому законом порядку набрало законної сили 02.07.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 04.07.2024 № 908/814/24);

- № 908/1149/24 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 103 521,17 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 по справі № 908/1149/24 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908/1149/24 у встановленому законом порядку набрало законної сили 23.07.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 26.07.2024 № 908/1149/24);

- № 908/1150/24 за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 86 300,69 грн. (на час вирішення спору у справі № 908/1415/24 рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.07.2024 по справі № 908/1150/24 позовні вимоги задоволено, рішення суду по справі № 908/1150/24 у встановленому законом порядку набрало законної сили 24.07.2024, на примусове виконання рішення був виданий наказ від 05.08.2024 № 908/1150/24).

Після ухвалення Господарським судом Запорізької області рішення у справі № 908/2646/23 27.10.2023 ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» уклало щонайменше 5 угод з відчуження нерухомого майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» (відповідача 2 у справі), що знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 2310100000:02:026:0008 (дві угоди), 2310100000:02:018:0109, 2310100000:02:018:0039, 2310100000:02:026:0009.

Предметом спору за даною позовною заявою виступає Договір купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1204.

Відповідно до п. 1 зазначеного договору Продавець (відповідач 1) продав (передав у власність) Покупцеві (відповідач 2), а Покупець купив (прийняв у власність і сплатив грошову суму визначену цим Договором) нерухоме майно, а саме: будівля прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м., що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради.

Відповідно до п. 4 вказаного Договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за ціною 18 347,60 грн. без ПДВ, ПДВ 20 % - 3 669,52 грн., а всього з урахуванням ПДВ 22 017,12 грн.

Отже, Договір купівлі-продажу нерухомого майна став підставою для переходу 27.10.2023 права власності на будівлю прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м., що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ».

Зазначені вище фактичні обставини справи відповідачами у справі не заперечуються і не спростовані належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що сукупність таких обставин як: невиконання ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» зобов`язань по сплаті плати за землю, на якій знаходилося належне йому на праві власності нерухоме майно; наявність численних судових справ щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками; момент переходу права власності від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» на об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16; ціна оспорюваного Договору купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, призвели до штучної неплатоспроможності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» та унеможливлення виконання рішень Господарського суду Запорізької області щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками, тобто свідчать про те, що спірний правочин, вчинений відповідачами, є фраудаторним, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, на підставі якого було здійснено перехід права власності від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» на об`єкт нерухомого майна: будівлю прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м., що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109, підлягає визнанню судом недійсним, як такий, що є фраудаторним правочином.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц; від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц; від 19.02.2020 у справі № 387/515/18 зазначає, що вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам (ст. 202 ЦК України).

Згідно частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

У Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 констатувала, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.

Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Верховний Суд в постановах від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 зробив наступний висновок: «будь-який правочин, який вчиняється боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, який спрямований на обмеження його платоспроможності, має ставитися під сумнів та сам по собі набуває ознак фраудаторного правочину».

У постанові від 12.04.2023 у справі № 754/18852/21 Верховний Суд зробив висновок, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний, так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Підсумовуючи наведене, фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого використання «права на зло», коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (необхідно довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 904/648/22, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Стаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду у цій справі, позивач посилався на ст., ст. 203, 215 ЦК України та просив визнати оспорюваний правочин недійсним.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

У справі, що розглядається, Запорізька міська рада звернулася до суду з вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину як такого, що є фраудаторним та спрямованим на свідоме вчинення дій, що призвели до унеможливлення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 у справі № 9082646/23.

Обставинами, які на думку позивача вказують на фраудаторність спірного правочину є наступні: невиконання ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» зобов`язань по сплаті орендної плати за землю, на якій знаходилося належне йому на праві власності нерухоме майно; наявність численних судових справ щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками; момент переходу права власності від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» на об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16; ціна оспорюваного Договору купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023, що у сукупності призвело до штучної неплатоспроможності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» та унеможливлення виконання рішень Господарського суду Запорізької області щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками.

Разом із тим, як з`ясовано судом в ході судового вирішення спору та підтверджено позивачем, станом на час вирішення даної справи судом рішення Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23 виконано в примусовому порядку.

Отже, на моменту вирішення судом спору у даній справі порушення інтересів територіальної громади міста Запоріжжя через невиконання рішення суду від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23 відсутнє.

Крім того, позивач стверджує, що відчуження за оспорюваним правочином на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м., що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109 призвело до зменшення активів ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» та його штучної неплатоспроможності, що унеможливить виконання рішень Господарського суду Запорізької області щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками.

Натомість відповідачем 1 до матеріалів справи надано Інформаційну довідку із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 384547020 від 27.06.2024, яка свідчить що у власності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» знаходиться велика кількість нерухомого майна.

Згідно бухгалтерської довідки ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на балансі Товариства перебуває рухомого та нерухомого майна на суму 149 528 053,56 грн.

Водночас, відповідно до пояснень Запорізької міської ради, загальна сума боргів ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» становить близько 35 млн.грн.

Зазначені обставини у своїй сукупності спростовують позицію Запорізької міської ради щодо суттєвого зменшення майнового стану відповідача 1 через укладення оспорюваного Договору, що унеможливить виконати певне рішення суду.

Згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частинами 1, 4 статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України.

Разом із тим, позивачем не надано належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, неможливості виконання рішень суду, про які зазначено раніше, в примусовому порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна на балансі відповідача 1.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

-пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

-встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. (Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18)

Водночас у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

За таких обставин, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. (Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19)

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Враховуючи вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки судом встановлено відсутність станом на час вирішення спору судом порушення інтересів територіальної громади міста Запоріжжя через невиконання судового рішення у справі № 908/2646/23, позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), у задоволенні позову слід відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

При цьому, доводи позивача, що дії відповідачів у даній справі стосовно укладення оспорюваного правочину були свідомими та вчинені саме у зв`язку із ухваленням Господарським судом Запорізької області рішення у справі № 908/2646/23, не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Також твердження позивача, що на теперішній час судом винесені рішення у різних справах щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» більше 3 млн.грн. заборгованості з орендної плати за користування земельними ділянками не є підставою для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки судом не можуть захищатися інтереси «на майбутнє». За наявності відповідних обставин позивач повинен вживати заходів примусового виконання таких рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

За встановлених судом фактичних обставин суд визнає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору, а тому судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Відповідно до статті 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011).

Окрім того, інститут забезпечення позову сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Згідно з п. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно усталеної судової практики визначено, що враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням приписів ст. 145 ГПК України, оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а в задоволені позову у справі № 908/1415/24 відмовлено повністю, суд приходить до висновку про скасування заходів забезпечення позову по справі № 908/1415/24, раніше вжитих ухвалою господарського суду м Запорізької області від 20.05.2024 у справі № 908/1415/24.

Керуючись ст., ст. 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. В задоволені позову Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП», м. Київ і до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», м. Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі прохідної інв. № 100040, загальною площею 375 кв.м.) від 27.10.2023 відмовити повністю.

2. Скасувати вжиті ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.05.2024 у справі № 908/1415/24 заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна: будівлю прохідної інв. № 100040, загальною площею 375,0 кв.м., розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 16, на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:018:0109, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 135437923101, до постановлення у даній справі рішення суду та набрання ним законної сили.

Боржником за даним заходом забезпечення позову є: Товариство з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34б, офіс 3, ідентифікаційний код юридичної особи 44650580).

Стягувачем за даним заходом забезпечення позову є: Запорізька міська рада, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915).

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 03» жовтня 2024 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.