Рішення

від 21.08.2024 по справі 911/1218/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1218/24

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Комісарчук Д-М.О.

розглянувши справу № 911/1218/24

за позовомЗаступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах

держави в особі 1.Полтавської обласної військової адміністрації, м. Полтава

2. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України,

м. Київ

доТовариства з обмеженою відповідальністю Рибтрейд, Київська область,

с. Данилівка

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

простягнення 74 842,66 грн

за участю представників:

прокурор:Яворський С.С., посвідчення № 069080 від 01.03.2023;

від позивача 1:не з`явився;

від позивача 2:не з`явився;

від відповідача:не з`явився;

від третьої особи:Горбоконь В.Ю., довіреність б/н від 23.07.2024.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.05.2024 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації (далі - позивач 1) та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» (далі - відповідач) про стягнення 74 842,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, укладеного через приєднання сторін до такого договору, що відповідає формі договору, оприлюдненому на вебсайті Акціонерного товариства Українська залізниця в редакції, затвердженій рішенням правління Акціонерного товариства Українська залізниця від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, в частині недотримання строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.05.2024 відкрито провадження у справі № 911/1218/24, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 05.06.2024; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Акціонерне товариство «Українська залізниця».

30.05.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України надійшли письмові пояснення (вх. № 5810/24), в яких позивач 2 підтримав позовні вимоги прокурора вважаючи викладені в позові доводи обґрунтованими та логічними, з огляду на що просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05.06.2024 підготовче засідання у справі № 911/1218/24 було відкладено на 24.06.2024.

17.06.2024 через систему «Електронний суд» від Полтавської обласної військової адміністрації надійшло клопотання (вх. № 6446/24), в якому останній просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника, а також через систему «Електронний суд» надав пояснення (вх. № 6467/24) щодо заявлених позовних вимог. Так, у своїх поясненнях Полтавська обласна військова адміністрація зауважувала про подання позову від імені та в інтересах неналежних суб`єктів та відсутність порушень інтересів держави; при нарахуванні розміру штрафних санкцій не врахована природа договору; наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій; товар поставлено вчасно, з урахуванням корегування заявок, які узгоджувались між сторонами, відтак договір виконаний сторонами в повному обсязі

Ухвалою господарського суду від 05.06.2024 підготовче засідання було відкладено на 24.06.2024.

Ухвалою суду від 24.06.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/1218/24 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 21.08.2024.

Присутнім в судових засіданнях прокурором підтримані позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник позивача 1 в засідання суду жодного разу не з`явився, однак через систему «Електронний суд» надав клопотання (вх. № 6446/24), в якому просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника, а також надав пояснення (вх. № 6467/24) щодо заявлених позовних вимог; представник позивача 2 в засідання суду жодного разу не з`явився, однак 30.05.2024 через систему «Електронний суд» надав письмові пояснення (вх. № 5810/24), в яких підтримав позовні вимоги прокурора в повному обсязі; зі свого боку в засіданні суду третя особа підтримала позовні вимоги прокуратури в частині зарахування коштів, заявлених до стягнення у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання за договором, до Державного бюджету України.

Відповідач в засідання суду жодного разу не з`явився, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно з частиною 5 та 7 статті 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 11 статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС унормовано, що підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Ухвали суду від 15.05.2024, 05.06.2024, 24.06.2024 були внесені до АСДС та автоматично направлені в електронний кабінет відповідача та доставлені до електронного кабінету, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

У даному випадку, судом також береться до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 911/1218/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів прокурора, на офіційному вебсайті Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Укрзалізниця) за посиланням https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ Укрзалізниця від 12.03.2022.

Прокуратура посилається на обставини укладення між Полтавською обласною військовою адміністрацією як замовником, AT Укрзалізниця як платником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» як постачальником тристороннього договору (далі - договір/тристоронній договір) через приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, які відповідають формі договору, оприлюдненому на вебсайті AT Укрзалізниця.

Положеннями пп. 1.1-1.3, 2.1, п.п. 2.2.1, 2.2.2 п. 2.2, пп. 5.4, 5.5, 5.8, 5.9, 6.1, 6.2, 6.8, 10.1, 11.1-11.4 договору визначено, що постачальник зобов`язується поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування (надалі - товар) перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках (далі - заявка), а замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.

Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.

Обсяги поставки товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування задатків та потреб замовника.

У заявці обов`язково зазначається назва предмету закупівлі з зазначенням коду ДК 021:2015 (Єдиний закупівельний словник) згідно з показником четвертої цифри.

Загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів.

Оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 02.03.2022 Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану (зі всіма чинними змінами), на таких умовах.

Попередня оплата у розмірі 30 % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

Товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.

Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів.

Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару в пункті призначення. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі та / або накладна (товарно-транспортна або залізнична) та / або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином (відповідно до вимог законодавства України та умов цього договору) та підписані уповноваженими особами.

Ризик випадкового знищення або псування товару, що поставляється, переходить до замовника одночасно з виникненням у нього права власності.

У разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

У разі порушення постачальником зобов`язань по якості, в тому числі поставки товару нижчого ґатунку, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника штраф у розмірі 10 % від вартості такого товару. Заміна товару неналежної якості здійснюється постачальником за власний рахунок.

Постачальник зобов`язаний у разі не здійснення ним поставки товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов`язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 та продовженого Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022.

Відповідно до умов ст. 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору.

Постачальник не має права змінювати умови договору, а лише може до них приєднатися.

Замовник має право вносити зміни у цей договір за погодженням з платником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному вебсайті: http://uz.gov.ua.

Платник має право вносити зміни до цього договору за погодженням із замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному вебсайті: http://uz.gov.ua.

Платник має право вносити зміни до цього договору за погодженням із замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному вебсайті: http://uz.gov.ua.

Зміни до цього договору поширюються на всіх постачальників та замовників, які приєдналися до договору після набрання чинності відповідними змінами (доповненнями, уточненнями) до цього договору.

Копія тристороннього договору наявна в матеріалах означеної справи.

Так, в обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначав, що на виконання умов цього договору Полтавська обласна військова адміністрація 04.04.2022 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» направила заявку на закупівлю продовольчих товарів, а саме: консерва рибна у кількості 32 640,00 кг, тоді як відповідач на адресу позивача 1 направив рахунок № 308 від 04.04.2022 на оплату авансового платежу в розмірі 30 % від загальної вартості товару, згідно якого постачальник зобов`язався поставити замовнику відповідний товар на загальну суму 4 634 880,00 грн.

За доводами прокурора, на виконання вказаного рахунку № 308 від 04.04.2022 АТ Укрзалізниця перерахувало на рахунок Товариства з обмежено відповідальністю «Рибтрейд» попередню оплату у розмірі 1 390 464,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 792 від 06.04.2022 та 3 244 416,00 грн, як остаточну оплату, що підтверджується платіжною інструкцією № 1358 від 26.04.2022.

Товариством з обмежено відповідальністю «Рибтрейд» здійснено поставку товару на суму 2 208 384,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 204 від 20.04.2022 та на суму 2 426 496,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 22 від 22.04.2022.

Копії зазначених видаткових накладних наявні в матеріалах означеної справи.

Однак, за твердженнями прокурора, відповідна поставка здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» із затримкою, оскільки згідно з п. 5.4 договору товар мав бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, тобто протягом 07.04-08.04.2022, у зв`язку з чим відповідач свого зобов`язання за договором зі своєчасної поставки товару не виконав, визначений товар Полтавській обласній військовій адміністрації у встановлений у договорі строк не передав.

Прокуратурою зазначено, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки вони не лише поставили під загрозу забезпечення належного задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а й призвели до незаконного утримання відповідачем протягом тривалого часу перерахованих йому бюджетних коштів у вигляді попередньої оплати за замовлений товар.

Водночас, за доводами прокурора, ані Полтавська обласна військова адміністрація як сторона тристороннього договору, до прав та повноважень якої належить, зокрема, прийняття товару, перевірка строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку, ані Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як головний розпорядник субвенції, яка виділена з резервного фонду Державного бюджету України на придбання необхідних продовольчих товарів, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

В розрізі вказаних обставин та наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі відповідних органів, прокуратура зазначила, наступне.

01.03.2024 Полтавською обласною прокуратурою на адресу Полтавської обласної військової адміністрації був направлений лист № 15/2-181вих-24, яким було повідомлено про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням ТОВ «Рибтрейд» як постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум у судовому порядку.

У відповідь Полтавською обласною військовою адміністрацією наданий лист № 3710/1/01-52 від 27.03.2024, в якому адміністрацією зазначено про відсутність порушень договірних умов, у зв`язку з чим відсутні підстави для вжиття заходів для поновлення інтересів держави.

01.03.2024 Полтавська обласна прокуратура звернулась із листом № 15/2-179вих-24 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та повідомили про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням ТОВ «Рибтрейд» своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум у судовому порядку.

У листі № 4216/34/10-24 від 05.03.2024 Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України зазначало про те, що останній не є стороною договору, у зв`язку з чим не може заявляти позовних вимог.

Так, за твердженнями прокурора, вказане свідчить, що позивачами не вжито всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема щодо звернення до суду з відповідним позовом, відтак останніми не здійснено захисту інтересів держави як суб`єктами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, що згідно вимог ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру надає право прокурору здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Проте, Полтавською обласною військовою адміністрацією було зазначено про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів, у зв`язку з відсутністю прострочення зобов`язань з поставки товару з огляду на погодження між нею та відповідачем строків такої поставки, тоді як Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України взагалі не є стороною тристороннього договору, що виключає можливість звернення останнього до суду із цим позовом.

Крім того, позивач 1 зауважував, що єдиним належним позивачем, на користь якого мають бути стягнуті кошти є АТ Укрзалізниця, тоді як прокурор визначив останнє, всупереч положенням договору, третьою особою. У зв`язку із тим, що Полтавська обласна військова адміністрація наголошувала про відсутність прострочення виконання зобов`язань за договором, з огляду на погодження всіх термінів поставки визначеного цим договором товару, а отже й вказувало, про те, що стягнення пені та 3 % річних з відповідача є безпідставним.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надіслав, в судові засідання не з`явився.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши учасників справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала таку правову позицію:

-прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

-звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

-невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;

-прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Із системного аналізу ст. 23 Закону України Про прокуратуру випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) випливає, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Так, прокурором у позовній заяві зазначено позивачами - Полтавську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Суд встановив, що укладений між Полтавською обласною військовою адміністрацією, AT Укрзалізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» тристоронній договір фінансувався державою за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка виділялася безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, а отже, державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов`язань за таким договором, який укладався з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану та на фінансування якого державою виділялись бюджетні кошти у значному розмірі.

Відтак звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення зазначених державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів із постачальника до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже - і укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресору.

Поряд з цим згідно з умовами укладеного договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання Полтавська обласна військова адміністрація є його стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить, зокрема, прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку, у зв`язку з чим Полтавська обласна військова адміністрація є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Крім того суб`єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є також Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке є співпозивачем у цій справі з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 193 від 03.03.2022 Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави з резервного фонду Державного бюджету України виділено Міністерству інфраструктури України 6,6 млрд грн (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а саме на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 528 від 03.05.2022 (далі Порядок № 528), головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.

Положеннями пп. 3-5, 9 Порядку № 528 передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - АТ Укрзалізниця.

Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ Укрзалізниця, відкритий в державному банку, з подальшим спрямуванням АТ Укрзалізниця на оплату грошових зобов`язань замовників перед постачальниками товарів (виконавцями робіт або надавачами послуг) відповідно до укладених договорів та рахунків постачальників товарів (виконавців робіт або надавачів послуг) за договорами.

Кошти, використані АТ Укрзалізниця для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Розпорядники субвенції за місцевими бюджетами подають щомісяця до 10 числа Міністерству інфраструктури України звіт про її використання. У свою чергу Міністерство інфраструктури України як головний розпорядник субвенції щомісяця до 25 числа подає Міністерству фінансів України інформацію про використання субвенції, здійснюючи контрольні повноваження щодо її використання, а отже, є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Таким чином відповідно до вимог бюджетного законодавства Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як головний розпорядник коштів державного бюджету забезпечує виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України порядку надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції на рахунок АТ Укрзалізниця, відкритий в державному банку, та здійснює заходи щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів, відтак саме до компетенції останнього належить, зокрема, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у відповідній сфері правовідносин.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах саме Полтавська обласна військова адміністрація та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України є уповноваженими органами на подання відповідного позову, відтак підставою для представництва інтересів держави у справі є об`єктивна обставина порушення інтересів держави у зв`язку з бездіяльністю позивачів, яка полягає у відсутності активних дій (підготовка проекту позову, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання.

Вказане свідчить про те, що з боку позивачів має місце усвідомлена пасивна поведінка, результатом чого є нездійснення саме суб`єктами владних повноважень захисту інтересів держави, а тому у розумінні ст. 23 Закону України Про прокуратуру надає право прокурору здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Викладене спростовує доводи позивача 1 про відсутність підстав для звернення прокуратури до суду в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та підтверджує наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру.

Щодо доводів Полтавської обласної військової адміністрації щодо стягнення штрафних санкцій на користь АТ Укрзалізниця, а не в дохід Державного бюджету України варто зазначити таке.

Як було зазначено раніше, п. 6.1 договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника (АТ Укрзалізниця) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 328 від 20.03.2022 Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання в умовах воєнного стану закупівля товарів, одержувачами яких визначено обласні, Київську міську військові адміністрації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 02.03.2022 Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану (далі Постанова № 185) за рахунок коштів державного бюджету, передбачених за програмою Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану.

Згідно з пп. 32, 48 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 96, ч. 3 ст. 97 Бюджетного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Міжбюджетні трансферти поділяються на: 1) базову дотацію (трансферт, що надається з державного бюджету місцевим бюджетам для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій); 2) субвенції; 3) реверсну дотацію (кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій); 4) додаткові дотації.

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг міжбюджетних трансфертів окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Водночас для забезпечення збалансованості зведеного бюджету країни органи місцевого самоврядування повинні забезпечити врахування в рішенні про місцевий бюджет обсяг коштів, виділених з державного бюджету у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти є складовою частиною доходів місцевого бюджету, відповідна місцева рада приводить обсяги міжбюджетних трансфертів у відповідність із законом про Державний бюджет України та відображає згідно вимог ст. 76 Бюджетного кодексу України доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією та бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (у додатках до рішення про місцевий бюджет).

Фактичне використання міжбюджетних трансфертів здійснюється відповідно до положень ст. 78 Бюджетного кодексу України, якими визначено, що саме Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.

Місцеві фінансові органи при цьому здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Частиною 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України передбачено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок та умови визначають механізми надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам (умови надання субвенції, напрями використання коштів, складання звітності, співфінансування тощо).

Відтак Порядок № 528 визначає механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету.

Пунктом 2 Порядку № 528 передбачено, що розпорядники субвенції за місцевими бюджетами визначаються рішеннями про такі бюджети відповідно до законодавства.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 328 від 20.03.2022 Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання в умовах воєнного стану одержувачами товарів визначено обласні, Київську міську військові адміністрації.

Згідно п.п. 3 п. 1 Постанови № 185 оплата за договорами за продовольчу продукцію, пакувальні товари для їх фасування та послуги із зберігання та/або переробки зерна здійснюється за погодженням з Міністерством аграрної політики та продовольства України в частині затвердження переліків продукції (послуг), постачальників (виконавців послуг), обсягів та цін на продукцію (послуги), що закуповується, розмірів та строків попередньої оплати.

До того ж відповідно до ст. 618 Цивільного кодексу України інша особа, яка виконує за боржника його зобов`язання або окремі обов`язки, не замінює боржника і не стає додатковим боржником. Зобов`язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник.

З огляду зазначеного, кошти, які перераховувалися платником - АТ Укрзалізниця відповідачу як оплата за тристороннім договором є за своїм походженням субвенцією з державного бюджету до місцевого бюджету, відтак не є особистими коштами третьої особи, у зв`язку з чим, у п. 6.1 договору передбачено сплату пені саме на рахунок платника, а не на його користь.

Враховуючи цю обставину, у разі задоволення позовних вимог у цій справі, суд вважає за доцільне стягнути заявлені до стягнення суми штрафних санкцій за порушення договірного зобов`язання в дохід Державного бюджету України.

Відтак такі висновки суду спростовують доводи військової адміністрації про те, що єдиним належним позивачем, на користь якого мають бути стягнуті штрафні санкції, є АТ Укрзалізниця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15, ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно приписів ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Водночас приписами ч. 2 ст. 509, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 629, ЦК України унормовано, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, і з договорів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, ст. 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

З огляду зазначеного, суд дійшов висновку, що укладення відповідачем тристороннього договору свідчить про його погодження з умовами цього договору та породжує для нього обов`язок із його виконання.

Приписами ч. 1 ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як випливає з матеріалів справи, попередню оплату АТ Укрзалізниця здійснило 06.04.2022, відтак згідно з п. 5.4 договору ТОВ «Рибтрейд» зобов`язане було поставити товар Полтавській обласній військовій адміністрації протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання відповідачем попередньої оплати, тобто протягом 07.04.2022- 08.04.2022.

Згідно з ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами ст. 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас з наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних випливає, що відповідачем здійснено поставку товару 20.04.2022 на суму 2 208 384,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 204 та 22.04.2022 на суму 2 426 496,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 22.

Враховуючи викладене, продукція за тристороннім договором остаточно поставлена Полтавській обласній військовій адміністрації 22.04.2022, тобто з порушенням строку, встановленого умовами договору.

Водночас суд критично оцінює доводи Полтавської обласної військової адміністрації щодо відсутності прострочення виконання зобов`язань за договором з огляду на погодження всіх термінів поставки визначеного цим договором товару, оскільки ані ТОВ «Рибтрейд», ані Полтавська обласна військова адміністрація не надали жодних доказів на підтвердження викладених ними відповідних обставин, тоді як саме лише суб`єктивне уявлення щодо наявності таких обставин, без обґрунтування належними та допустимими доказами останніх, автоматично не презюмує їх існування.

Відтак судом визнаються змістовно неспроможними та доказово недоведеними доводи про відсутність прострочення виконання зобов`язання за тристороннім договором, оскільки саме по собі зазначення такої обставини ще не свідчить про автоматичну наявність підстав для визнання належного виконання відповідачем умов договору та, як наслідок, для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 549, ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним із таких правових наслідків є сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ч. 1, 2 ст. 216, ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пп. 6.1, 6.4 договору у разі невиконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України та цього договору, за винятком випадків, коли виконання таких стає неможливим в силу обставин форс-мажору, зміни законодавства та інше.

У разі затримки поставки товару або постачання не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Дослідивши наданий прокуратурою розрахунок штрафних санкцій (пені), суд зазначає, що він є арифметично правильним, зробленим відповідно до приписів чинного законодавства та умов договору, у зв`язку чим з відповідача в дохід Державного бюджету України належить стягнути 30 595,43 грн штрафних санкцій (пені).

Зі свого боку, Полтавською обласної військовою адміністрацією щодо стягнення штрафних санкцій, було зазначено про відсутність завданих збитків; належне виконання зобов`язань за договором; здійснення відповідачем своєї діяльності в умовах війни. У зв`язку із зазначеним військова адміністрація стверджує про наявність підстав для зменшення розміру пені.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21 викладено правовий висновок про те, що тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Своєчасна не поставка товару заздалегідь ставила позивача 1 у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки оплативши вартість товару, такий своєчасно не був отриманий позивачем 1, а відтак слід дійти висновку про порушення принципу справедливості та добросовісності господарських взаємовідносин з боку відповідача.

За логікою позивача 1, поки тривають воєнні дії та запроваджено воєнний стан в країні винна сторона звільняється від обов`язку щодо своєчасного виконання зобов`язань щодо поставки товару, який є оплаченим, не звертаючи при цьому увагу на інтереси іншої сторони, що суперечить принципам справедливості та добросовісності.

Запровадження воєнного стану в країні, настання форс-мажорних обставин в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, неможливість виконання обов`язків внаслідок настання таких обставин, не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 24 лютого 2022 року, неможливість своєчасного виконання зобов`язань, а отже наведені обставини не є абсолютними самостійними підставами для відкладення строку виконання зобов`язання.

Слід відзначити, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не здійснює господарської діяльності, адже протилежного не доведено відповідними доказами.

Досліджуючи баланс інтересів сторін, суд звертає увагу на ту обставину, що укладення договору та поставка товару відбувалась вже під час дії у країні воєнного стану, а отже відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи вже під час дії у країні воєнного стану договір, має усвідомлювати ризики здійснення підприємницької діяльності.

З огляду викладеного, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені).

Стосовно ж нарахування прокурором 3 % річних у розмірі 1 142,85 грн та 43 104,38 грн інфляційних нарахувань, за період з 12.04.2022 по 21.04.2022, суд має зазначити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Відтак нарахування, зокрема, 3 % річних та інфляційних нарахувань на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення саме грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплатити кошти кореспондує обов`язок боржника такої сплати.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду згідно постанов від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Водночас правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, a тому, відповідно, до нього можуть здійснюватись нараховування на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

Як випливає з укладеного між сторонами тристороннього договору, відповідач як постачальник зобов`язувався поставити замовнику (Полтавській обласній військовій адміністрації) продовольчі товари тривалого зберігання, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначалися замовником у заявках, тоді як замовник зобов`язувався прийняти вказаний товар, а платник (АТ Укрзалізниця) зобов`язувався своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.

Відтак відповідач як постачальник за тристороннім договором не несе відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки грошових зобов`язань згідно такого договору не мав. Крім того у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» у спірних правовідносинах також не виникло зобов`язання із повернення суми авансу, тобто грошового зобов`язання, оскільки обумовлений договором обсяг товару був поставлений відповідачем, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні, за відсутності зауважень з боку замовника щодо якості чи некомплектності поставленого товару.

До того ж з вимогою про повернення сплачених АТ Укрзалізниця коштів у порядку ст. 530 ЦК України позивачі до відповідача не зверталися.

Враховуючи наведене, підстави для нарахування та стягнення із відповідача сум 3 % річних та інфляційних нарахувань в порядку вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України відсутні.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» (08618, Київська область, Фастівський район, с. Данилівка, вул. Набережна, 19, код ЄДРПОУ 40623747) в дохід Державного бюджету України 30 595 (тридцять тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн. 43 коп пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибтрейд» (08618, Київська область, Фастівський район, с. Данилівка, вул. Набережна, 19, код ЄДРПОУ 40623747) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, буд. 7, код ЄДРПОУ 02910060) 1 237 (одну тисячу двісті тридцять сім) грн 84 коп судового збору.

Видати наказ.

3. В інші частині в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 02.10.2024.

Суддя О.О. Христенко