Рішення

від 23.09.2024 по справі 918/687/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2024 р. Справа № 918/687/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,

за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації, Вербської сільської ради

до Приватного підприємства "Сіагрус"

про повернення земельних ділянок,

у підготовчому засіданні приймали участь:

від позивача-1 - не з`явився;

від позивача-2 - не з`явився;

від відповідача - Дремлюга Ю.С., довіреність від 22.07.2024 р.;

від прокуратури -Сачук І.Р.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У підготовчому засіданні 23 вересня 2024 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В липні 2024 року керівник Дубенської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - позивач-1), Вербської сільської ради (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Сіагрус" (далі - відповідач), в якій просить зобов`язати Приватне підприємство "Сіагрус" повернути Вербській сільській раді Дубенського району Рівненської області земельні ділянки водного фонду загальною площею 68,6953 га, в тому числі:

- земельну ділянку № 1 площею 8,9450 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0582), з них: під гідротехнічними спорудами - 0,6516 га, під ставками - 8,2934 га;

- земельну ділянку № 2 площею 14,9565 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0583), з них: під гідротехнічними спорудами - 1,4283 га, під ставками - 13,5282 га;

- земельну ділянку № 3 площею 39,4140 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0584), з них: під гідротехнічними спорудами - 3,6485 га, під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) - 0,6841 га, під ставками - 35,0814 га;

- земельну ділянку № 4 площею 5,3798 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0585), з них: пасовище - 3,7199 га, під гідротехнічними спорудами - 0,4723 га, під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) - 1,1876 га.

Крім того прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

До позовної заяви керівником Дубенської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 16 липня 2024 року № 1439 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Ухвалою суду від 24 липня 2024 року позовну заяву керівника Дубенської окружної прокуратури від 19.07.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 9 вересня 2024 року.

9 вересня 2024 року від відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 06.09.2024 року про визнання позову.

Ухвалою суду від 9 вересня 2024 року підготовче засідання відкладено на 23 вересня 2024 року.

У підготовчому засіданні 23 вересня 2024 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 23 вересня 2024 року позов визнав в повному обсязі, що підтверджується протоколом судового засідання від 23.09.2024 року № 3377381.

Позивач-1 у підготовче засідання 23 вересня 2024 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 09.09.2024 року, до електронного кабінету Рівненської обласної державної адміністрації (а.с. 69). В той час про причини неявки суд не повідомив.

Крім того позивач-2 у підготовче засідання 23 вересня 2024 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 09.09.2024 року, до електронного кабінету Вербської сільської ради (а.с. 68). В той час про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Частиною 3 статті 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності позивачів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Згідно з ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 (№ 3- рп/99), визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. ст. 13, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

За приписами статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною (преамбула Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо (ч. 4 ст. 3 Закону України "Про національну безпеку України").

Законом України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року" зазначено, що процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля, а отже, потребують від України вжиття термінових заходів. Протягом тривалого часу економічний розвиток держави супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, низькою пріоритетністю питань захисту довкілля, що унеможливлювало досягнення збалансованого (сталого) розвитку.

Неправомірне використання водних об`єктів та земельних ділянок в межах територій об`єкту природно-заповідного фонду призводить до порушення вимог заповідного режиму, що перешкоджає збереженню його унікальності та охороні відповідного об`єкту, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення водних об`єктів та земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою збереження їх унікальності.

Окрім цього воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на екологічну безпеку у нашій державі, зокрема багато земель на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, неможливе збереження їх цінності та унікальності, сотні гектарів залишаються окупованими. Тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства була безумовно повернута у власність держави.

За таких умов, охорона та збереження об`єктів та територій природно-заповідного фонду, особливо у період запровадженого воєнного стану в країні, який відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 був введений в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, а також був продовжений та триває до теперішнього часу є пріоритетом та незмінно складає державний і суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч. ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України).

Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.

Водночас, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто ті, що пов`язані передусім із життєдіяльністю територіальних громад.

Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами ст. ст. 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Таким чином, для вирішення тих чи інших питань орган місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідними повноваженнями Конституцією України та законами України.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

На підставі ст. 19 Закону України "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: організація і здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Відповідно до п. п. 34, 37 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин; прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об`єктів тваринного світу, тощо.

Статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесена, окрім іншого, організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Зважаючи, що гідрологічний заказник "Урочище Верба", а також землі водного фонду знаходиться на землях комунальної власності за межами населеного пункту, власником таких земель є територіальна громада в особі її органу місцевого самоврядування - Вербської сільської ради.

Окрім того згідно із п. а ч. 1 ст. 20-4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції обласних державних адміністрацій відноситься забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на відповідній території.

Враховуючи наведене, Рівненська обласна державна адміністрація уповноважена вживати заходів спрямованих на збереження територій природно-заповідного фонду.

Дубенською окружною прокуратурою на адресу уповноважених органів скеровано лист щодо встановленого факту порушення інтересів держави.

Разом з тим, належних заходів щодо повернення земель водного фонду, частина яких знаходиться в межах гідрологічного заказника місцевого значення "Урочище Верба" уповноваженими органами так і не здійснено.

Таким чином, подання Дубенською окружною прокуратурою позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду та земель водного фонду.

Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності порушених інтересів держави, які полягають у дотриманні режиму охорони та використання об`єктів природно-заповідного фонду, запобігання використання земель природно-заповідного фонду у господарських та інших цілях фізичними/юридичними особами.

Крім того з моменту припинення договору оренди земель водного фонду минуло понад 9 років, проте уповноваженими органами не вжито дієвих заходів щодо повернення земельної ділянки водного фонду.

Вказана бездіяльність спричиняє незаконне та безконтрольне використання земель та водних ресурсів на території Вербської сільської ради Дубенського району Рівненської області, що беззаперечно порушує інтереси держави.

Враховуючи викладене, Дубенська окружна прокуратура відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Рівненської обласної військової адміністрації та Вербської сільської ради.

Факт незвернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси громадян, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18.

Таким чином, Вербська сільська рада та Рівненська обласна військова адміністрація будучи обізнані про необхідність захисту інтересів держави та мали відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжили, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах зазначених уповноважених органів.

Так, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту.

Аналогічна позиція з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисту інтересів держави в суді дотримується і Верховним Судом, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів, зокрема у постановах від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17, від 15.10.2019 року у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Згідно пункту 35 рішення Європейського сулу з прав людини у справі від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти російської федерації", суд встановив, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" суд наголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.

З огляду на зазначене, суд зробив висновок, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснюють захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з правилами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дубенською окружною прокуратурою в межах здійснення заходів представницької діяльності встановлено порушення вимог законодавства при використанні земельних ділянок природно-заповідного та водного фонду.

Так, встановлено, що 06.12.2005 року між Дубенською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "Сіагрус" укладено договір оренди землі в межах Стовпецької сільської ради Дубенського району (на даний час територія Вербської сільської ради).

За умовами договору в оренду Приватному підприємству "Сіагрус" надаються земельні ділянки загальною площею 68, 6953 га, з них під дамбами 11,8953 га, під ставками 56,80 га.

Відповідно до п. 8 договору передбачено, що договір укладається на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Пунктом 20 договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у десятиденний строк з часу державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору.

Договір зареєстровано в Стовпецькій сільській раді про що вчинено запис від 06.12.2005 року № 3.

Як встановлено, у червні 2015 року Приватне підприємство "Сіагрус" звернулося до розпорядника землі - Рівненської облдержадміністрації з клопотанням щодо поділу орендованої земельної ділянки площею 68,6953 га.

Розпорядженням Рівненської облдержадміністрації № 425 від 06.08.2015 року надано Приватному підприємству "Сіагрус" згоду на поділ земельної ділянки державної власності загальною площею 68,6953 га на чотири земельні ділянки без зміни цільового призначення орієнтованою площею 8,9450 га, 14,9565 га, 5,3798 га, 39,4140 га.

В подальшому, між уповноваженими органами - Департаментом екології та природних ресурсів Рівненської облдержадміністрації та Приватним підприємством "Сіагрус" було укладено додаткову угоду від 27.11.2015 року до договору оренди землі від 06.12.2005 року про зміну орендної плати, нормативно-грошової оцінки, а також пункт 2 розділу "Об`єкт оренди" договору оренди землі від 06.12.2005 року викладено в наступній редакції:

"В оренду передаються земельні ділянки загальною площею 68,6953 га, в тому числі:

- земельна ділянка № 1 площею 8,9450 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0582), з них: під гідротехнічними спорудами - 0,6516 га, під ставками - 8,2934 га;

- земельна ділянка № 2 площею 14,9565 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0583), з них: під гідротехнічними спорудами - 1,4283 га, під ставками - 13,5282 га;

- земельна ділянка № 3 площею 39,4140 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0584), з них: під гідротехнічними спорудами - 3,6485 га, під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) - 0,6841 га, під ставками - 35,0814 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 5,3798 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0585), з них: пасовище - 3,7199 га, під гідротехнічними спорудами - 0,4723 га, під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) - 1,1876 га.

В зв`язку із закінченням 06.12.2015 року терміну дії договору оренди землі, з метою його поновлення Приватне підприємство "Сіагрус" звернулося із відповідною заявою № 146 від 04.11.2015 року та проєктом додаткової угоди про поновлення договору до Рівненської облдержадміністрації, в задоволенні якої було відмовлено орендодавцем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 року у справі № 918/603/17 задоволено позов Приватного підприємства "Сіагрус" до Рівненської обласної державної адміністрації про поновлення вищевказаного договору оренди земель водного фонду.

На даний час рішення суду не набрало законної сили та переглядається в апеляційному порядку.

Проте на даний час земельні ділянки так і не повернуті їх власнику за актом приймання-передачі.

Понад 9 років відповідач безпідставно використовує вищевказані земельні ділянки, що підтверджується відсутністю актів приймання-передачі щодо повернення земель водного фонду, фактом сплати Приватним підприємством "Сіагрус" орендної плати за використання земель водного фонду на території Вербської сільської ради та фактом наявності судового спору про поновлення дії договору оренди від 06.12.2005 року.

Частина земель, наданих в користування Приватному підприємству "Сіагрус" перебуває в межах об`єкту природно-заповідного фонду, а саме земельна ділянка загальною площею 14,9565 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0583), на якій знаходиться водний об`єкт, накладається площею у розмірі 12,9 га на гідрологічний заказник місцевого значення "Урочище Верба".

Так, рішенням Рівненського облвиконкому від 22.11.1983 року "Про віднесення території та об`єктів природно-заповідного фонду області відповідно до затвердженої Радою Міністрів Української РСР класифікації" (зі змінами від 18.06.1991 98 "Про впорядкування об`єктів і територій природно-заповідного фонду області") на території Дубенського району створено гідрологічний заказник місцевого "Урочище Верба" загальною площею 148 га.

Відповідно до положення про державний гідрологічний заказник місцевого значення "Урочище Верба", що затверджене 29.03.1986, а також подальших редакцій положення, затверджених 25.08.2008 року, 31.05.2012 року, на території заказника забороняється, в тому числі самовільне використання земельних ділянок території заказника не за цільовим призначенням, надання у господарське використання окремих земельних і водних ділянок, мисливство та рибальство.

При цьому, на території заказника дозволяється в установленому порядку використання територій в оздоровчих, рекреаційних та освітньо-виховних цілях, проведення науково-дослідних робіт з додержанням встановленого режиму територій.

Поряд з цим, частина гідрологічного заказника місцевого значення "Урочище Верба", площею 12,9 га, передана в господарське використання, що підтверджується оспорюваним договором, а також охоронним зобов`язанням від 31.05.2012 року на вищевказану площу, виданого Приватному підприємству "Сіагрус".

Факт розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 5621688500:09:001:0583 в межах гідрологічного заказника місцевого значення "Урочище Верба" підтверджується також інформацією із інформаційного Інтернет ресурсу https://kadastr.live.

Окрім того основним видом діяльності Приватного підприємства "Сіагрує" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культу; розведення свиней; лісозаготівлі; прісноводне рибальство; оптова торгівля живими тваринами; роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами, що жодним чином не відповідає режиму використання об`єкту природно-заповідного фонду.

Таким чином, зазначена земельна ділянка взагалі не може використовуватись Приватним підприємством "Сіагрус" при здійсненні власної господарської діяльності.

Згідно із ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Положення ст. ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням, серед яких землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі водного фонду.

Статтею 58 Земельного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Згідно положень ст. 94 Водного кодексу України (чинної на момент укладення договору вперше та його продовження в майбутньому) водні об`єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об`єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України". На водних об`єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Статтею 43 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд", землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до ст. 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Згідно зі ч. 2 ст. 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій, ніж визначені в ч. 1 ст. 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань - ст. 60 цього Закону.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Так, Законом України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що заказник входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, збереження і використання.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно ст. 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції, чинній на момент укладення договору) на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Факт надання у господарське використання Приватному підприємству "Сіагрус" територій та водного об`єкту, що розташовується в межах гідрологічного заказника місцевого "Урочище Верба" суперечить завданням заказника, його положенню, ст. ст. 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", вимогам Водного кодексу України, оскільки вказані території не можуть бути наданий в господарське використання для цілей водного господарства (не передбачено положенням).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог частини другої ст. 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до інформації Рівненської обласної військової адміністрації та Вербської сільської ради, земельні ділянки водного фонду за вищевказаним договором Приватним підприємством "Сіагрус" не повертались.

Разом з тим строк договору оренди закінчився 06.12.2015 року (після спливу 10 років) і з цього часу у орендаря - Приватного підприємства "Сіагрус" виник обов`язок повернути водний об`єкт та земельну ділянку на підставі п. 21 Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 року у справі № 918/603/17 задоволено позов Приватного підприємства "Сіагрус" до Рівненської обласної державної адміністрації про поновлення вищевказаного договору оренди земель водного фонду.

На даний час рішення суду не набрало законної сили та переглядається в апеляційному порядку.

Разом з тим договір оренди не може бути поновлений судом на той же строк і на тих самих умовах, оскільки відбулись зміни в законодавстві та змінився орендодавець земель водного фонду, які фактично використовує Приватне підприємство "Сіагрус".

Так, суттєво змінено правове регулювання у цій сфері Законом України від 28.04.2021 року №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", що набрав чинності 27.05.2021 року.

Цим Законом Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено п. 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Таким чином, власником та розпорядником земель водного та природно-заповідного фондів (окрім об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення) є Вербська сільська рада.

На час прийняття рішення суду першої інстанції у справі 918/603/17 зазначених змін в законодавстві ще не було, а залучення на даний час співвідповідачем належного розпорядника землі є процесуально неможливим. Враховуючи наведене, розгляд справи за даним позовом можливий окремо від справи № 918/603/17.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідач скористався наданим йому законом правом і визнав обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 185 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 185 ГПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 ГПК України).

Так, судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, з огляду на викладене, суд приймає визнання відповідачем позову та приходить до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В позовній заяві прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 2 422 грн 40 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 16 липня 2024 року № 1439.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За таких обставин, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, Рівненській обласній прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (1 211 грн 20 коп.). Питання про повернення Рівненській обласній прокуратурі з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, суд вирішує в даному рішенні.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 130, 185, 191, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Приватному підприємству "Сіагрус" (35672, Рівненська обл., с. Стовпець, вул. Шевченка, буд. 51, код ЄДРПОУ 31000849) повернути Вербській сільській раді Дубенського району Рівненської області (35670, Рівненська обл., с. Верба, вул. Львівська, 43, код ЄДРПОУ 04385238) земельні ділянки водного фонду загальною площею 68,6953 га, в тому числі:

- земельну ділянку № 1 площею 8,9450 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0582), з них: під гідротехнічними спорудами - 0,6516 га, під ставками - 8,2934 га;

- земельну ділянку № 2 площею 14,9565 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0583), з них: під гідротехнічними спорудами - 1,4283 га, під ставками - 13,5282 га;

- земельну ділянку № 3 площею 39,4140 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0584), з них: під гідротехнічними спорудами - 3,6485 га, під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) - 0,6841 га, під ставками - 35,0814 га;

- земельну ділянку № 4 площею 5,3798 га (кадастровий номер 5621688500:09:001:0585), з них: пасовище - 3,7199 га, під гідротехнічними спорудами - 0,4723 га, під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) - 1,1876 га.

Стягнути з Приватного підприємства "Сіагрус" (35672, Рівненська обл., с. Стовпець, вул. Шевченка, буд. 51, код ЄДРПОУ 31000849) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Повернути Рівненській обласній прокуратурі (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., сплачений згідно платіжної інструкції від 16 липня 2024 року № 1439.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 3 жовтня 2024 року.

Суддя Політика Н.А.