Рішення

від 26.09.2024 по справі 926/1300/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/1300/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи

за позовом фермерського господарства Флоріна Плюс, Хмельницька обл.

до товариства з обмеженою відповідальністю Карфума, м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 233455,47 грн.

представники сторін не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство Флоріна Плюс звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Карфума про стягнення заборгованості в сумі 233455,47 грн., з яких: 232500,00 грн попередня оплата не поставленого дизельного палива за договором №20/04 від 20.04.2023, 955,47 грн 3% річних.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем 20.04.2023 укладено договір поставки №20/04 відповідно до якого постачальник (відповідач) зобов`язується передати у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець (позивач) зобов`язується прийняти та оплатити даний товар.

На виконання умов договору позивачем на підставі рахунку №20 від 21.03.2024 перераховано відповідачу кошти в сумі 232500,00 грн в якості оплати за дизельне паливо, що підтверджується платіжною інструкцією №35 від 21.03.2024.

Однак, в порушення умов договору, відповідачем не було поставлене дизельне паливо позивачу.

Як наслідок, позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату не поставленого дизельного палива у сумі 232500,00 грн., а також, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 955,47 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 справу №926/1300/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Ухвалою від 15.05.2024 позовну заяву фермерського господарства Флоріна Плюс залишено без руху, встановлено позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення названих в ній недоліків шляхом надання до Господарського суду Чернівецької області доказів реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

20.05.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків до якої додано докази реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, що забезпечує обмін документами.

Ухвалою від 22.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.06.2024.

30.05.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення якої просить доручити Новоушицькому районному суду Хмельницької області.

Ухвалою від 30.05.2024 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 18.06.2024 відкладено підготовче судове засідання на 16.07.2024.

Судове засідання, призначене на 16.07.2024 о 10:00 год не відбулось у зв`язку з знеструмленням електромережі Господарського суду Чернівецької області, що підтверджується Актом щодо знеструмлення електромережі суду.

Ухвалою від 16.07.2024 призначено підготовче судове засідання на 05.09.2024.

Ухвалою від 05.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 26.09.2024.

26.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 26.09.2024 представники сторін не з`явилися.

Суд зазначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Згідно довідок про доставку електронного листа ухвала від 05.09.2024 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 06.09.2024 доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача.

Довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).

Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, беручи до уваги клопотання позивача від 26.09.2024, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

20.04.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю Карфума (постачальник, відповідач) та фермерським господарством Флоріна Плюс (покупець, позивач) укладено договір №20/04.

Відповідно до розділу 1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві нафтопродукти (товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити даний товар. Найменування, вартість, одиниця виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються у специфікаціях та/або видаткових накладних.

Поставка товару за цим договором здійснюється на умовах та у строки погоджені сторонами. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі (поставки) товару є підписання сторонами видаткової накладної. Ризик випадкового знищення (втрати) або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі йому товару (розділ 2 договору).

Згідно розділу 3 договору ціна за одиницю вимірювання товару, кількість та загальна вартість кожної окремої партії товару, що поставлятиметься за цим договором, визначається сторонами у специфікаціях та/або у видаткових накладних.

Розрахунки за товар покупець здійснює після отримання рахунку протягом одного (1) банківського дня. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (розділ 3 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 7.1 договору та закінчується 31 грудня 2023 року. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію цього договору, шляхом укладення додаткової угоди, не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, договір буде вважатися пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (розділ 7 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем на підставі рахунку №20 від 21.03.2024 перераховано відповідачу на зазначений у договорі розрахунковий рахунок НОМЕР_1 кошти в сумі 232500,00 грн в якості попередньої оплати за дизельне паливо, що підтверджується платіжною інструкцією №35 від 21.03.2024.

Згідно розділу 8 договору сторони несуть повну відповідальність за правильність вказаних ними у цьому договорі реквізитів та зобов`язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несуть ризик настання пов`язаних із ним несприятливих наслідків.

Проте, як стверджується позивачем та вбачається з обставин справи, в порушення умов договору постачальником дизельне паливо не було доставлено до покупця.

09.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом на повернення коштів в сумі 232500,00 грн., який останнім залишений без реагування.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (ч. 2 ст. 184 ГК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК України, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця.

Права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність. Інше тлумачення ст. 538 ЦК нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов`язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).

Розрахунки за товар покупець здійснює після отримання рахунку протягом одного (1) банківського дня. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (розділ 3 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем на підставі рахунку №20 від 21.03.2024 перераховано відповідачу на зазначений у договорі розрахунковий рахунок НОМЕР_1 кошти в сумі 232500,00 грн в якості попередньої оплати за дизельне паливо, що підтверджується платіжною інструкцією №35 від 21.03.2024.

З викладеного випливає, що позивач умови договору щодо попередньої оплати товару виконав у повному обсязі.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, в порушення умов договору, відповідачем не було поставлене дизельне паливо позивачу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про поставку позивачу товару у строк або про повернення грошових коштів за оплачений і непоставлений товар.

Враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати за товар відповідно до умов договору №20/04 від 20.04.2023, зважаючи, що відповідачем не було поставлене дизельне паливо позивачу, беручи до уваги, що станом на час розгляду справи сума попередньої оплати відповідачем не повернута, суд приходить до висновку про наявність у відповідача заборгованості в сумі 232500,00 грн, а отже такі вимоги є обгрунтованими у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 955,47 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки поставку товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідач товар не поставив, а тому у позивача виникло право вимоги повернення коштів переданих в якості попередньої оплати, а у відповідача виник обов`язок повернути отримані грошові кошти.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 Цивільного кодексу України).

У випадку порушення договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Сторона, яка порушила умови договору, відшкодовує другій стороні усі заподіяні матеріальні збитки у зв`язку із цим (розділ 4 договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування відсотків річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (правові висновки, сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися 3 % річних на підставі статті 625 цього Кодексу.

У даному випадку позивач нарахував матеріальні втрати на попередню оплату, яка є грошовою сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх платежів, зокрема, за товар, який має бути поставлений чи за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Отже, оскільки у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення попередньої оплати, позивач правомірно нарахував на це зобов`язання матеріальні втрати на підставі ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування 3% річних у сумі 955,47 грн на заборгованість у розмірі 232500,00 грн за період з 22.03.2024 (наступний день, після здійснення попередньої оплати) по 10.05.2024.

Судом здійснено власний розрахунок 3% річних за період з 22.03.2024 (наступний день, після здійснення попередньої оплати) по 10.05.2024 на заборгованість у розмірі 232500,00 грн., згідно з яким 3% річних становлять 952,87 грн.

Як наслідок, належить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 952,87 грн, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 2,60 грн у задоволенні позову слід відмовити.

Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Руїз Торіха проти Іспанії вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування «вірогідності доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 233452,87 грн., з яких: 232500,00 грн попередня оплата не поставленого дизельного палива, 952,87 грн 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2802,00 грн (платіжна інструкція № 55 від 08.05.2024).

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 складає 3028,00 грн.

За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням викладеного, оскільки у поданій через систему Електронний суд" позовній заяві міститься одна вимога майнового характеру, ціна позову складає 233455,47 грн, позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір у розмірі 2801,46 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обгрунтованими суд визнав позовні вимоги на загальну суму 233452,87 грн., з яких: 232500,00 грн попередня оплата не поставленого дизельного палива, 952,87 грн 3% річних.

Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 2801,43 грн і покладається на відповідача (233452,87 грн (сума задоволених позовних вимог) х 2801,46 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) : 233455,47 (загальна сума позовних вимог) = 2801,43 грн).

Решта судового збору в сумі 0,03 грн залишається за позивачем (2801,46 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) 2801,43 грн (стягнутий з відповідача судовий збір) = 0,03 грн).

Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернення до суду з клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в сумі 0,54 грн.

Щодо зазначеного у позовній заяві попереднього розрахунку витрат на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, під час вирішення справи по суті суд не вирішує питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, що не позбавляє позивача права на звернення до суду із заявою про відшкодування таких витрат в порядку ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України разом з поданням відповідних доказів.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 73-75, 77, 79, 86, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Карфума (58003, м. Чернівці, вул. Герцена Олександра, 2-А, офіс 8, код ЄДРПОУ 44820607) на користь фермерського господарства Флоріна Плюс (32600, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н., с. Нова Ушиця, вул. Героїв Чорнобиля, 50, код ЄДРПОУ 37347579) заборгованість в сумі 233452,87 грн (з яких: 232500,00 грн попередня оплата не поставленого дизельного палива, 952,87 грн 3% річних) та судовий збір у сумі 2801,43 грн.

3. У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 2,60 грн у задоволенні позову відмовити. Судовий збір в сумі 0,03 грн залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2024.

Суддя С.О.Миронюк