Постанова

від 26.09.2024 по справі 911/1475/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1475/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Приватного підприємства «Інвестиційна компанія "Плутос"» -

не з`явився,

відповідача: фізичної особи-підприємця Харуци Мар`яни Юріївни -

Корнійчук Я. П.,

третьої особи: Приватного акціонерного підприємства «Укрсервісбудматеріали» -

не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Харуци Мар`яни Юріївни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 (колегія суддів: Кравчук Г. А. (головуючий), Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.) та на рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2023 (суддя Антонова В. М.)

у справі за позовом Приватного підприємства «Інвестиційна компанія "Плутос"»

до фізичної особи-підприємця Харуци Мар`яни Юріївни,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне підприємство «Укрсервісбудматеріали»,

про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Приватне підприємство «Інвестиційна компанія "Плутос"» (далі - позивач, ПП ІК «Плутос») подало до господарського суду позов, в якому просило зобов`язати фізичну особу-підприємця Харуцу Мар`яну Юріївну (далі - відповідач, ФОП Харуца М. Ю.) звільнити від власного майна, третіх осіб, їх майна нежитлове приміщення, площею 200 кв. м., в приміщенні виробничо-складського призначення, площею 230 кв. м., виробниче приміщення, площею 165 кв. м., побутове приміщення, площею 35 кв. м., та прилеглу територію, площею 70 кв. м., що розташовані за адресою: Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Доківська, 2 (далі - спірні нежитлові приміщення, орендоване майно), та повернути зазначені приміщення позивачу за актом приймання-передачі.

Позов обґрунтовано закінченням строку договорів оренди від 01.01.2019 № 03/2019 та від 01.01.2019 № 04/2019 (далі - договори оренди), на підставі яких відповідач отримав право користування спірними нежитловими приміщеннями.

Господарський суд Київської області ухвалою від 04.08.2020 залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Приватне акціонерне підприємство «Укрсервісбудматеріали», оскільки воно є власником спірних нежитлових приміщень (далі - третя особа, ПАТ «Укрсервісбудматеріали»).

Господарський суд Київської області у рішенні від 21.03.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постанови від 04.07.2024, позов задовольнив. Зобов`язав ФОП Харуцу М. Ю. звільнити від власного майна, третіх осіб, їх майна спірні нежитлові приміщення та повернути їх ПП ІК «Плутос» за актом приймання-передачі.

Суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договорів оренди закінчився і відповідач не надав доказів на підтвердження повернення орендованого майна позивачу шляхом підписання акта приймання-передачі, як і не підтвердив ухилення позивача, речове право якого на передачу спірних нежитлових приміщень в суборенду підтверджується судовим рішенням у справі № 906/510/20, від підписання відповідного акта.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками обласного господарського суду.

У поданій у серпні 2024 року касаційній скарзі ФОП Харуца М. Ю., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити; у разі встановлення касаційним судом порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи - скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що:

1) суди не врахували правового висновку Верховного Суду у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 щодо питання застосування ст. 75 ГПК України, в результаті чого не звернули уваги на преюдиційні обставини, встановлені у судових рішеннях у справах № 911/810/20, № 911/3764/21, № 911/2035/20, № 907/11/20 щодо закінчення строку основного договору 29.12.2019, стосовно визнання договору оренди від 01.01.2019 № 03/2019 недійсним з моменту укладення, про те, що договір від 01.01.2019 № 04/2019 вважається неукладеним і таким, що не виконувався сторонами, тому дійшли безпідставного висновку, що позивач довів наявність у нього речового права на спірні нежитлові приміщення, яке підлягає захисту в судовому порядку;

суди не зважили на правову позицію Верховного Суду у постановах від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19 про те, що предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі позовних вимог; від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19 стосовно обов`язку суду з`ясовувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб, оскільки відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту є підставою для відмови у позові, внаслідок чого суди не дослідили питання щодо наявності порушеного права позивача на момент звернення до суду з позовом, враховуючи що право позивача користуватися та розпорядження спірними нежитловими приміщеннями припинилось ще 29.12.2019;

2) суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: висновку експерта від 06.06.2022, поясненням третьої особи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Окрім того, за доводами касаційної скарги оскаржувані судові рішення прийнятті в порушення ст. 237, 238, 282 ГПК України, а висновки у них не обґрунтовані та не мотивовані належними чином.

Верховний Суд ухвалою від 29.08.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

12.09.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який суд касаційної інстанції позбавлений можливості розглянути, адже в цьому документі зазначено лише назви сторін із інформацією про їх місцезнаходження та кодами ЄДРПОУ, при цьому текст самого відзиву з мотивуванням заперечень проти доводів касаційної скарги відповідача та прохальна його частина відсутні.

12.09.2024 позивач засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

25.09.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» надав до Верховного Суду додаткові пояснення про спростування необґрунтованих доводів відповідача, наданих у касаційній скарзі та про строки дії основного договору від 01.01.2017 № 01/2017 (договір з власником) та право ПП ІК «Плутос» на розпорядження спірними у даній справі об`єктами оренди.

26.09.2024 позивач подав до Суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Підстава касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у цій справі підтвердилися після відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.01.2017 між ПАТ «Укрсервісбудматеріали» (орендодавець) та ПП ІК «Плутос» (орендар) укладено договір оренди № 01/2017 (з урахуванням додатків до нього), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на строк до 29.12.2019 комплекс будівель за адресою: Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Доківська, 2, а саме:

- приміщення майстерні № 3, площею 147 кв. м.;

- приміщення складу (Л2), площею 75 кв. м.;

- приміщення майстерні (Д), площею 165 кв. м.;

- частину побутового приміщення (Б-1), площею 35 кв. м.;

- приміщення складу, площею 160 кв. м.;

- приміщення складу, площею 117 кв. м.

Згідно з п. 1.5 названого договору приміщення належать орендодавцю в складі цілісного майнового комплексу на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 29.12.1995 № 1841-ВАТ.

У п. 1.6 договору від 01.01.2017 № 01/2017 передбачено право ПП ІК «Плутос» передавати орендовані приміщення в суборенду третім особам за попереднім повідомленням про це ПАТ «Укрсервісбудматеріали».

01.01.2019 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено тотожні за змістом договори оренди, за якими орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлові приміщення в комплексі будівель за адресою: Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Доківська, 2, а саме:

№ 03/2019 - 200 кв. м. в приміщенні виробничо-складського призначення, загальною площею 230 кв. м.;

№ 04/2019 - виробниче приміщення, площею 165 кв. м, побутове приміщення, площею 35 кв. м., та прилеглу територію, площею 70 кв. м.

У договорах сторони погодили, зокрема такі умови:

- строк оренди починається з 01.01.2019 та закінчується 31.12.2019 (п. 4.1);

- орендар зобов`язаний при закінченні строку оренди або при достроковому розірванні договору повернути приміщення у встановлені договором строки (п. 7.2.1);

- після закінчення строку оренди вказаного в п. 4.1 договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване приміщення в день закінчення строку оренди за актом здачі-приймання приміщення (п. 8.1);

- до повернення приміщення орендодавцю за актом здачі-приймання орендар зобов`язаний звільнити приміщення від власного майна, третіх осіб, їх майна і передати приміщення за актом здачі-приймання приміщення орендодавцю (п. 8.3);

- приміщення вважається поверненими орендодавцю з дати підписання сторонами акта здачі-приймання, який з моменту підписання буде невід`ємною частиною цього договору (п. 8.6).

Цього ж дня сторони підписали акти приймання-передачі нежитлових приміщень до вказаних договорів, згідно з якими орендодавець передав, а орендар прийняв: 1) 200 кв. м. в приміщенні виробничо-складського призначення, загальною площею 230 кв. м.; 2) виробниче приміщення, площею 165 кв. м, побутове приміщення, площею 35 кв. м., та прилеглу територію, площею 70 кв. м.

13.12.2019 позивач надіслав відповідачу лист, в якому, посилаючись на систематичні порушення орендарем умов договорів оренди в частині сплати платежів за користування спірними нежитловими приміщеннями, повідомив про припинення договірних відносин та просив до 28.12.2019 звільнити орендовані приміщення, а 29.12.2019 - підписати акти приймання-передачі об`єктів з оренди.

Вказаний лист ФОП Харуца М. Ю. отримала 21.12.2019, однак 29.12.2019 на зустріч не прибула, приміщення не звільнила та не повернула.

У подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути спірні нежитлові приміщення з оренди та підписати відповідний акт (листи від 30.12.2019 та від 25.03.2020), на що відповіді не отримав, акт повернення майна сторони не підписали, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Суди попередніх інстанцій визнали наявними підстави для задоволення позову та повернення орендованого майна позивачу, оскільки вважали, що у ПП ІК «Плутос» наявне речове право на передачу спірних нежитлових приміщень в суборенду відповідачу за договорами № 03/2019 та № 04/2019, по закінченню строку дії яких ФОП Хацура М. Ю. не повернула майно з оренди, порушивши таким чином право позивача як орендодавця на користування та розпорядження цим майно.

При цьому суди, керуючись ст. 75 ГПК України, здійснили посилання на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 906/51/20 за позовом ПП ІК «Плутос» до іншого ФОП, за участі третіх осіб ПАТ «Укрсервісбудматеріали», ТОВ ТД «Ларвік», про стягнення боргу з орендної плати за договором оренди приміщення, площею 147 кв. м., вказавши, що рішення у цій справі прийнято стосовно того ж самого об`єкта оренди та у правовідносинах, в яких ПП ІК «Плутос» було орендодавцем, і в яких суди, надавши оцінку договору від 01.01.2017 № 01/2017, зазначили про відсутність доказів як на підтвердження його розірвання, так і на підтвердження повернення ПП ІК «Плутос» цього майна з оренди ПАТ «Укрсервісбудматеріали», відповідно приміщення, площею 147 кв. м. продовжує перебувати в оренді ПП ІК «Плутос».

Поряд з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, зазначали, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відповідно до приписів ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ст. 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

При вирішенні спору у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та в порушення ст. 75 ГПК України послалися на судові рішення у справі № 906/51/20, стороною якої ФОП Харуца М. Ю не була та в якій не встановлено преюдиційних обставин щодо автоматичної пролонгації договору від 01.01.2017 № 01/2017 на кожен наступний рік, оскільки питання продовження основного договору оренди не було безпосереднім предметом розгляду у вказані справі, відповідним обставинам лише надавалась правова оцінка з метою відхилення доводів скаржника, яка не є безспірною і обов`язковою для розгляду даного спору.

Водночас в касаційній скарзі відповідач зазначив, що в письмових поясненнях від 07.02.2023 (із долученням копій судових рішень), наданих суду першої інстанції, та в апеляційній скарзі, указував, зокрема на те, що:

у справі № 911/2035/20 апеляційний суд у постанові від 06.12.2021 визнав недійсним договір оренди від 01.01.2019 № 03/2019 з моменту його укладення. Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 12.07.2022, залишив постанову суду апеляційної інстанції від 06.12.2021 без змін;

у справі № 907/11/20 Господарський суд Київської області у рішенні від 27.02.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 02.08.2023, відмовив у задоволенні позову ПП ІК «Плутос» до ФОП Харуци М. Ю. про стягнення заборгованості, зокрема за договором оренди від 01.01.2019 № 04/2019, оскільки встановив обставини, які свідчать, що договір № 04/2019 є неукладеним, а права та обов`язки за ним не набуті і правовідносини оренди з нього не виникли. Зазначені судові рішення судом касаційної інстанції не переглядалися.

Вказані судові рішенні у справах між тими ж сторонами, що й у справі, яка розглядається, на момент розгляду судами цієї справи набрали законної сили, проте безпідставно не були враховані судами попередніх інстанцій під час вирішення спору. Хоча, зважаючи на предмет та підстави позову ПП ІК «Плутос», обставини щодо недійсності з моменту укладення договору № 03/2019 та неукладеності договору № 04/2019, встановлені у наведених вище справах, мають преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи та повторного доведення не потребують (ст. 75 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постановах від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, на які здійснено посилання в касаційній скарзі, що предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі позовних вимог.

У ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на положення ст. 4 ГПК України і ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист відновленого, порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету позову (певною матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права) і підстави позову (факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу).

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Відповідно до п. 1 цього Рішення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Обов`язком суду незалежно від доводів позивача є встановлення, за захистом чого звертається особа до суду.

Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

ПП ІК «Плутос», заявляючи позов про повернення спірних нежитлових приміщень саме на його користь, посилалось на те, що відповідач протиправно не повертає орендоване майно після припинення строку дії договорів № 03/2019, № 04/2019, чітко вказуючи на порушення його права як орендодавця щодо користування та розпорядження цим майном, із чим суди попередніх інстанцій погодились.

Разом з тим у контексті заявлених позивачем позовних вимог висновки судів у справах № 911/2035/20 та № 907/11/20 щодо недійсності з моменту укладення договору № 03/2019 та неукладеності договору № 04/2019 вказують на те, що ПП ІК «Плутос» немає ніякого правового статусу у правовідносинах з ФОП Харуцею М. Ю., оскільки не є ані орендодавцем за договорами № 03/2019, № 04/2019, ані власником майна, переданого в оренду, відповідно порушене речове право позивача як орендодавця, яке б підлягало захисту в судовому порядку в обраний у позові спосіб, у даному випадку відсутнє, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову ПП ІК «Плутос».

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Окрім того, унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При ухвалені рішення суд вирішує питання, зокрема, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Судові рішення у цій справі наведеним положенням процесуального законодавства не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

Згідно з ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (ч. 1).

Підсумовуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову та повернення орендованого майна саме на користь позивача зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушені норм процесуального права, тому з огляду на викладене вище обґрунтування оскаржувані судові акти слід скасувати з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову через відсутність у даному випадку порушеного речового права позивача, відповідно касаційна скарга ФОП Харуци М. Ю. підлягає задоволенню.

Що стосується підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то з мотивів, наведених у цій постанові, Суд відхиляє доводи скаржника про недослідження судами зібраних у справі доказів (висновку експерта від 06.06.2022, пояснень третьої особи), позаяк відсутність у даному випадку порушеного речового права позивача є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Ураховуючи викладене, судовий збір, сплачений ФОП Харуцею М. Ю. за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанції, слід покласти на ПП ІК «Плутос» в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Харуци Мар`яни Юріївни задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2023 у справі № 911/1475/20 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Інвестиційна компанія "Плутос"» (03164, м. Київ, вул. Булаховського, 30-А, код ЄДРПОУ 34999122) на користь фізичної особи-підприємця Харуци Мар`яни Юріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 3 364 (три тисячі триста шістдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос