Вирок

від 03.10.2024 по справі 712/2339/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/405/24 Справа № 712/2339/24 Категорія: ч. 4 ст. 191 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судукримінальне провадженняза апеляційною скаргою прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 07 березня 2024 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Черкаси, українки, громадянки України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 ,

засуджено за ч.4 ст.191 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме збереження матеріальних цінностей строком на 2 роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки

ВСТАНОВИЛА

Вироком суду ОСОБА_7 , визнано винною в тому, що вона, в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Верховною Радою України, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та триває по теперішній час, відповідно до договору №8 про надання консультативних послуг від 01.01.2023 була прийнята на роботу на посаду надавача консультаційних послуг/виконавець робіт до Благодійної організації «100% життя Черкаси» (далі - БО), розташованої по АДРЕСА_3 . В подальшому, вказаний договір про надання консультативних послуг був неодноразово продовжений між ОСОБА_7 та БО останній раз 01.01.2024 строком до 31.03.2024.

Головуючою правління БО ОСОБА_8 , було винесено наказ №00000000144 від 25.08.2023 про введення в експлуатацію основного засобу з метою проведення господарської діяльності: планшетного пристрою марки «OUKITEL», моделі «RT5», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , якому згідноз інвентарною карткоюобліку основнихзасіб БО наданий номер НОМЕР_3 та призначено матеріально-відповідальну особу ОСОБА_7 .

25.08.2023 між БО та ОСОБА_7 з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать БО укладений акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, відповідно до якого ОСОБА_7 бере насебе відповідальність за забезпеченнязберігання ввірених їй БО матеріальних цінностей: планшетного пристрою марки «OUKITEL», моделі «RT5».

ОСОБА_7 будучи матеріально відповідальною особою за збереження ввірених їй матеріальних цінностей, отримала у службове користування вищевказаний планшетний пристрій, яким користувалась у період з 25.08.2023 по 02.02.2024.

В подальшому, 02.02.2024 після розірваннятрудового договоруміж БОта ОСОБА_7 в періодчасу з 10.00год. по 16.00год. точногочасу досудовим розслідуванням не встановлено, остання діючиумисно в умовах воєнного стану з корисливих мотивів, з метою привласнення чужого майна, яке було їй ввірене, знаходилась за адресою АДРЕСА_3 , привласнила планшетний пристрій марки «OUKITEL», моделі «RT5», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , вартістю 9632,06 грн., чим спричинила матеріальну шкоду БО на вказану суму.

В апеляційнійскарзі прокурорпросить скасувативищевказаний вирокв частиніпризначеного покараннята ухвалитиновий вирок,яким засудити ОСОБА_7 за ч.4ст.191КК допозбавлення воліна строк5років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме збереження матеріальних цінностей строком на два роки. На підставі ст.75 КК звільнити обвинувачену від відбування призначеного їй основного покарання з випробуванням 2 роки, та покласти обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У решті вказаний вирок залишити без змін.

Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, прокурор вважає, що вказаний вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд не врахував в повній мірі вимог ст.ст. 50, 65, 75 КК та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», та дійшов хибного переконання щодо призначення покарання із звільненням від відбування як від основного, так і додаткового виду покарання, що в даному випадку не допускається.

Приводить доводи, що суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме збереження матеріальних цінностей строком на два роки, та звільняючи її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК із встановленням іспитового строку 2 роки, не дотримався вимог закону та застосував вимоги ст.75 КК, як до основного, так і додаткового покарання, чим допустив неправильне застосування ст.75 КК.

Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:

- прокурор і представник потерпілого, які підтримали вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;

- обвинувачена, яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокуратури.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченої, представника потерпілого, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: 1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; 2) необхідності застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченої.

Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191КК.

Водночас, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і є слушними.

Відповідно до ч. 1 ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже перелік покарань від відбування яких особу може бути звільнено на підставі ст. 75 КК є вичерпним і до нього не входить покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Окрім того, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7 роз`яснено, що ч. 1 ст. 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

З вироку суду вбачається, що при призначенні покарання ОСОБА_7 , місцевий суд визнавши її винуватою та засудивши до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме збереження матеріальних цінностей строком на 2 роки, та звільнивши обвинувачену від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК із встановленням іспитового строку 2 роки, застосував, таким чином, вимоги ст.75 КК, як до основного так і до додаткового покарання, чим допустив неправильне застосування ст. 75 КК України.

Допущене судомпорушення призвелодо уникненняобвинуваченою ОСОБА_7 додаткового покаранняу видіпозбавлення права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме збереження матеріальних цінностей.

Відсутність вказівки про звільнення обвинуваченої від відбування основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є порушенням закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування частково вироку і ухвалення в цій частині нового вироку, адже це погіршує становище обвинуваченої.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 407, ч. 2 ст. 409, 414, 420 КПК, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 07 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині звільнення від відбування додаткового покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.4 ст.191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме збереження матеріальних цінностей строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного їй основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі ч.1 ст.76 КК покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.

Головуючий ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4