Рішення

від 03.10.2024 по справі 140/5829/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5829/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом поданим адвокатом Сохацьким Андрієм Володимировичем в інтересах приватного підприємства «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВОДНИЙ ЦЕНТР «АНАЛІЗ ВОДИ» до Головного управління ДПС України у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокатом Сохацьким Андрієм Володимировичем в інтересах приватного підприємства «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВОДНИЙ ЦЕНТР «АНАЛІЗ ВОДИ» (далі СГ ПП «СВЦ АНАЛІЗ ВОДИ», позивач) подано до суду адміністративний позов до Головного управління ДПС України у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач), відповідно до якого просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 07.05.2024 №0112040705 Головного управління ДПС у Волинській області щодо накладення штрафних санкцій на приватне підприємство «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВОДНИЙ ЦЕНТР «АНАЛІЗ ВОДИ» в сумі 1 407 186,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 28.03.2024 №1221-п було проведено фактичну перевірку СГ ПП «СВЦ АНАЛІЗ ВОДИ», що знаходиться за адресою: вул. Заповідна, 19, с. Рованці, Луцький р-н. За результатами перевірки посадовими особами відповідача було складено акт фактичної перевірки на бланку №002846 від 10.04.2024.

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, пунктів 1, 2, статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі Закон № 265/95-ВР).

На підставі вказаного акту фактичної перевірки, ГУ ДПС у Волинській області 07.05.2024 прийняло ППР №0112040705, якими до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1407186,01 грн.

Позивач не погоджується із вказаним ППР, зазначає, що виявлені порушення не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам чинного законодавства, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд адміністративної справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У подано відзиві відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі, у межах повноважень контролюючого органу та у спосіб, що передбачений чинним податковим законодавством України, із врахуванням всіх обставин, що мали значення для їх прийняття, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Дослідивши письмові докази по суті справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких мотивів та підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Волинській області керуючись пп. 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11, п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80, п. 80.8 ст. 80, пп. 69.2, 69.27 п. 69 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 28.03.2024 №1221-п, у зв`язку із наявністю інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а саме щодо здійснення розрахункових операцій при продажу товарів без застосування РРО, програмного РРО та без видачі відповідних розрахункових документів в базах даних ДПС відсутня інформація про реєстрацію РРО/ПРРО, з метою контролю за дотриманням платниками податків норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), результати якої оформлено актом від 10.04.2024 №002846, згідно висновку якого встановлено порушення вимог:

пп. 1, 2 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями, далі ЗУ № 265/95-ВР), а саме: «при проведенні розрахункових операцій у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (платіжного банківського терміналу, банківських карток) на загальну суму 935534,00 грн, не забезпечено застосування реєстратора розрахункових операцій та створення, роздрукування та видачу покупцям розрахункових документів встановленої форми та змісту».

За наслідками проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.05.2024, яким до СГ ПП «СВЦ АНАЛІЗ ВОДИ» застосовано штрафні санкції у сумі 1407186,01 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

По суті спірних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Податковим кодексом України (далі ПК України), Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг № 265/95-ВР від 06.07.1995 (далі Закон № 265/95-ВР), Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 (далі Положення № 13).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до абзацу 1 пункту 75.1, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначено статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відповідно до п. 80.4 ст.80 ПК України перед початком фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 ПК України.

Згідно з обґрунтуванням позову, позивач вважає спірне ППР протиправним, зокрема з підстав того, що в наказі не конкретизована підстава проведення перевірки, що обумовлені в п.п. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 ПК України, що, на думку позивача, призводить до незаконності проведення перевірки та в повному обсязі нівелює її результати.

Надаючи оцінку вказаним посиланням, суд вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, які були ухвалені у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду. У цій постанові Верховний Суд сформулював висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні (підпунктів 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України у взаємозв`язку із статтею 81 ПК України) під час розгляду подібних спорів.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Таким чином, оскільки правовою підставою для проведення перевірки є підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього (наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкового законодавства у визначених сферах), то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним та нівелювати правові наслідки проведеної перевірки.

Застосовуючи такі висновки до спірних у цій справі правовідносин, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв`язку з якою прийнято спірний наказ, стала підготовлена начальником відділу фактичних перевірок доповідна записка №106/03-20-07-05-01 від 05.03.2024 на виконання доручення ДПС України (лист від 11.12.2023 №31140/7/99-00-07-04-01-07) проаналізовано діяльність суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері торгівлі за допомогою автоматів з продажу товарів, зокрема, при аналізі використовувалась інформація, наявна в базах даних ДПС, а також наявна інформація в мережі Інтернет і соціальних мережах.

Встановлені обставини вказують на наявність у спірних правовідносинах як правової підстави для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактичної (отримання відповідачем інформації щодо можливого допущеного порушення).

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача у цій частині.

Щодо доведеності встановленого актом фактичної перевірки порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», апеляційний суд зазначає наступне.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (п. 1 ст. 3 Закону №265/95-ВР);

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР);

вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті) (п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР).

Актом перевірки встановлено від 10.04.2024 №002846, що у період з 01.10.2023 по 31.03.2024 суб`єктом господарювання при проведенні розрахункових операцій у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів (платіжного банківського терміналу, банківських карток), а саме: на момент приймання від покупця платіжних карток для реалізації товарів дані операції не були через реєстратори розрахункових операцій, розрахункові документи встановленої форми та змісту не створювались, не роздруковувались та не видавались покупцям в обов`язковому порядку.

У п. 2.2.20 Акта перевірки зазначено, що перед початком фактичної перевірки в магазині за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність СГ ПП «СВЦ АНАЛІЗ ВОДИ» здійснено контрольну розрахункову операцію та придбано за готівкові кошти сіль таблетовану 25 кг (виробник Україна) по ціні 470,00 грн та комплект змінних картриджів Ecosoft по ціні 800,00 грн придбано у безготівковій формі із використанням електронних платіжних засобів і встановлено, що станом на 15:49 на місці проведення розрахунків знаходяться готівкові кошти, одержані від реалізації товарів в сумі 1941,70 грн (в т.ч. сума покупки 470,00 грн), які не проведено через реєстратор розрахункових операцій/ПРРО.

Суд зауважує, що твердження щодо непроведення розрахункових операцій через РРО позивачем не заперечується.

Так, пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту, зокрема невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Отже, виходячи з аналізу цих норм, слід зробити висновок, що застосування до позивача штрафних санкцій у порядку пункту 1 статті 17 Закону 265/95-ВР за порушення пунктів 1 та 2 статті 3 Закону 265/95-ВР є правомірним.

Згідно статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф. А. Волдінер