Рішення

від 03.10.2024 по справі 140/7490/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7490/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі ГУНП у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не зарахування періоду з 29.04.2016 по 18.06.2024 до стажу служби в поліції; зобов`язання зарахувати ОСОБА_1 період з 29.04.2016 року по 18.06.2024 до стажу служби в поліції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області. Наказом ГУНП у Волинській області від 28.04.2016 №85 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність) з 29.04.2016. Наказом ГУНП у Волинській області від 14.06.2024 №214 о/с позивача поновлено на посаді з 29.04.2016. Наказом ГУНП у Волинській області від 18.06.2016 №220 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з переходом у встановленому законному порядку на роботу до інших міністерств відомств).

Зі змісту вищевказаних наказів вбачається, що відповідач не зарахував до вислуги років період перебування позивача у вимушеному прогулі 29.04.2016 по 18.06.2024.

З урахуванням встановленого рішенням суду протиправності наказу про звільнення зі служби в органах поліції та його скасування, позивач вважається таким, що знаходився у вимушеному прогулі, що фактично прирівнюється до проходження служби в органах внутрішніх справ, тому строк перебування у вимушеному прогулі підлягає до зарахування до вислуги років.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 262 КАС України.

У відзиві на позовну заяву від 31.07.2024 №5070-2024, відповідач заперечує проти позову, оскільки відсутні правові підстави для зарахування до вислуги років ОСОБА_1 періодів часу вимушеного прогулу. В рішенні суду №803/745/16 від 31.05.2016 про поновлення позивача на посаді, не визначено порядку обчислення чи зарахування стажу служби, а отже ГУНП у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України і ніяким чином не порушувало прав та інтересів позивача. Крім того, заявлені вимоги, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу до задоволення не підлягають, оскільки їх розмір не є співмірним та розумним.

В поданій до суду відповіді на відзив від 11.09.2024 представник позивача доводи відзиву заперечив та підтримав позовні вимоги.

20.09.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.09.2024 відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) цю справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що наказом ГУНП у Волинській області від 28.04.2016 №85 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність) з 29.04.2016. Вказаний наказ позивач оскаржив у судовому порядку.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у Волинській області від 28.04.2016 №85 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області з 29.04.2016.

Згідно із наказом ГУНП у Волинській області від 14.06.2024 №214 о/с позивача поновлено на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області з 29.04.2016.

Наказом ГУНП у Волинській області від 18.06.2016 №220 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з переходом у встановленому законному порядку на роботу до інших міністерств відомств). Стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років в календарному обчисленні становить 18 років 08 місяців 15 днів.

Отже, з матеріалів справи вбачається виникнення між сторонами публічно-правового спору щодо зарахування до вислуги років часу вимушеного прогулу.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 78 Закону України «Про національну поліцію» стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Постанови КМУ від 17 липня 1992 р. №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.

Відповідно до пункту 20 постанови КМ УРСР від 29.07.1991 №114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» Час перебування осіб рядового і начальницького складу на службі в органах внутрішніх справ зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу за спеціальністю згідно з законодавством.

Згідно із частиною 1, 2, 5, 8 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У розумінні КЗпП України вимушений прогул це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції та, як наслідок, не отримував заробітної плати. Причиною виникнення вимушеного прогулу є протиправні дії роботодавця, що зумовили звільнення працівника без законної підстави. Особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Отже, період вимушеного прогулу обчислюється починаючи з дня, наступного за днем незаконного звільнення, і триває до дня винесення наказу про поновлення працівника на роботі.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Є неприпустимим перекладати тягар помилки відповідача щодо протиправного звільнення позивача, а також затримки виконання рішення суду про поновлення на останнього. Безпосередньо саме зарахування до трудового стажу періоду вимушеного прогулу є однією з гарантій відновлення порушених незаконним звільненням прав працівника, а тому відповідний період вимушеного прогулу має зараховуватися до стажу служби в поліції.

Отже, період вимушеного прогулу позивача з 29.04.2016 по 18.06.2024 повинен бути зарахований ГУНП у Волинській області до стажу служби в поліції.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позивачу протиправно відмовлено у зарахуванні до вислуги років періоду вимушеного прогулу з 29.04.2016 по 18.06.2024, тому взаємопов`язані позовні вимоги про визнання протиправними дій ГУНП у Волинській області щодо не зарахування до вислуги років трудового стажу за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2016 по день звільнення - 18.06.2024, та зобов`язання відповідача зарахувати до стажу служби в поліції час вимушеного прогулу за період з 29.04.2016 по 18.06.2024 належить задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправними дій ГУНП у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років позивача періоду вимушеного прогулу з 29.04.2016 по 18.06.2024 та зобов`язання відповідача зарахувати до вислуги років вказаний період вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 968, 96 грн., що підтверджується квитанцією від 18.07.2024.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 968, 96 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 19 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової допомоги від 10.07.2024 та квитанції на переказ готівки №0215410050 від 25.07.2024 позивач сплатив адвокату Шумському Б.А. грошові кошти у сумі 20000,00 грн на оплату правової допомоги.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Відповідно до положень статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись зазначеними вище критеріями, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, покликаючись на те, що розмір таких витрат є суттєво завищеним.

Суд дійшов висновку, що вказана в договорі про надання правової допомоги від 10.07.2024 ціна наданих послуг у розмірі 20 000,00 є завищеною, оскільки правова допомога клієнту в суді не надавалась, враховуючи, що судове засідання у справі не призначалося та жодних інших процесуальних документів, крім позовної заяви, позивач чи його представник до суду не подали.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами. Такий висновок висвітлений у постанові від 17.10.2018 у справі № 301/1894/17.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, враховуючи також складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 11, ідентифікаційний код 08592112) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років ОСОБА_1 періоду вимушеного прогулу з 29 квітня 2016 року по 18 червня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, м. Луцьк, вулиця Винниченка, будинок, 11, ЄДРПОУ 40108604) зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) період вимушеного прогулу з 29 квітня 2016 року по 18 червня 2024 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968, 96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський