Рішення

від 03.10.2024 по справі 200/5195/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 року Справа№200/5195/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про:

- визнання протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 26.06.2024 року;

- зобов`язання Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 26.06.2024 року у сумі 954 034 гривні 46 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 24.10.2016 року по 24.10.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований на грошове забезпечення до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. 27.06.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року у справі №200/5024/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.10.2019 року у загальній сумі 78920,24 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%. Проте, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено, що слугує підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.

15 серпня 2024 року на адресу суду, через систему «Електронний Суд», надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції вказав, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, а тому, на на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та в даному випадку своєчасно виплачена відповідачем.

Також вказує на порушення строків звернення до суду.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ ГУ МВС України в Криму 03 жовтня 1995 року..

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових ді відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 16.07.2018 року.

Позивач у період з 24.10.2016 року по 24.10.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.10.2019 року №182 сержанта ОСОБА_1 з 24.10.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з КП «Діловодство спеціалізованого суду», 12.09.2023 року позивач звернулася до суду з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року по справі №200/5024/23 адміністративний позов задоволено частково та вирішено, зокрема:

Зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут виплатити на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію-різницю грошового забезпечення 4051,85 в місяць у загальній сумі 80122,07 за період з 01.03.2018 року по 24.10.2019 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

27.06.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року у справі №200/5024/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.10.2019 року у загальній сумі 78920,24 грн, що підтверджується банківською випискою

Згідно з довідкою про грошове забезпечення №12/170/251 від 13.08.2024 року, що надана відповідачем на вимоги ухвали суду, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням складає: серпень 2019 року 13627,00 грн, вересень 2019 року 13627,00 грн.

Відповідно до довідки від 13.08.2024 року №12/170/252 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 446,79 грн.

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ч. 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017), на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Статтею 18 зазначеного Закону № 2017 передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій.

Згідно зі статтею 19 цього Закону № 2017, державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина 1 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII).

Статтею 2 вказаного Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Частинами 1 та 2 ст.5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2024 року справа № 560/11906/23 зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. Колегія суддів констатувала, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а зауважував, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Отже, з огляду на наведені обставини та норми у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу при звільненні належних сум грошового забезпечення у тому числі індексації.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 120/1196/19-а .

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту (військовослужбовців) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проаналізувавши положення статті 117 КЗпП України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові у справі №810/451/17 можна виокремити наступні умови, за дотримання яких на правовідносини розповсюджується дія частини другої статті 117 КЗпП України, а саме: 1) наявність спору з роботодавцем (власником, уповноваженим ним органом) про суми, належні працівнику при звільненні; 2) вина [того ж] роботодавця (власника, уповноваженого ним органу) у несвоєчасній виплаті належних працівникові сум при звільненні;

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19

Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем при звільненні позивача, останньому не виплачені всі належні суми, адже при розрахунку таких сум відповідачем не були виплачені суми індексації грошового забезпечення.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що у правовідносинах, що розглядаються у межах цієї справи, вбачається вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір [із роботодавцем] про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена, слід стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зменшення її розміру судом першої інстанції, суд зазначає наступне.

Строк затримки по виплаті належних позивачу сум слід рахувати з 07.02.2022, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

25.05.2024 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 року у справі №200/4614/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 268 184,43 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 07.02.2022 до 25.05.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 07.02.2022 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19.07.2022 до 25.05.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року справа № 360/380/23, від 18 квітня 2024 року справа № 380/4205/23, від 23 травня 2024 року справа № 560/11616/23.

Суд зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, але у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані висновки неодноразово були підтримані Верховним Судом, зокрема і у постановах від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

При цьому, до періоду з 19.07.2022 застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. У такому випадку щодо іншого періоду, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з довідкою від 13.08.2024 року №12/170/252, що надана відповідачем на вимоги ухвали суду, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням складає: серпень 2019 року 13627,00 грн, вересень 2019 року 13627,00 грн, середній заробіток за день 446,79 грн.

Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 поо 18.07.2022, суд виходить з наступного.

Затримка становить 998 календарних днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 445 896,42 грн (446,79 * 998).

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не виплачені суми в повному обсязі.

У рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2024 року по справі №200/5026/23 встановлено, що відповідно до розрахунково-платіжної відомості №61 (за листопад 2019 року) позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за жовтень 2019 року у розмірі 10493,78 грн., та виплату за участь у проведенні ООС за жовтень 2019 року 11177,42 грн., що в сумі складає 21671,20 грн.

При цьому, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Отже, загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 178 262, 83 гривень, з яких: 21671,20 грн. - виплачено за останній місяць служби; 9855,75 грошове забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року у справі №200/12401/21; 67 815,64 грн - індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.02.2023 року у справі №200/12403/21; 78 920,24 індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року у справі №200/5024/23.

Отже, частка несвоєчасно виплачених сум, від належних позивачу, як звільненому працівникові сум, становить 0,88 % (156 591,63 / 178 262, 83 * 100% з урахуванням правил заокруглення).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 по 18.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 3923,89 грн (445 896,42 * 0,88% з урахуванням правил заокруглення).

Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 26.06.2024 , суд виходить з того, що, як зазначалось, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, при цьому, висновки Великої Палати Верховного Суду (врахування істотність частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника) не є застосовними.

Тобто, затримка підлягає обмеженню терміном шість місяців з 19.07.2022, що відповідно становить 184 календарні дні або 6 місяців 0 днів (з 19.07.2022 по 18.01.2023).

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 03.06.2023 з урахування шестимісячного обмеження становить 82 209,36 грн (446,79 * 184).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу за весь спірний період з 25.10.2019 по 26.06.2024 у розмірі 86 133,25 грн (3923,89 + 82 209,36).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином, суд частково задовольняє позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року по справі №200/5024/23 та зобов`язання Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року по справі №200/5024/23 у розмірі 86 133,25 грн.

Ураховуючи, що позивач просив нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 26.06.2024 року у сумі 954 034 гривні 46 копійок, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.03.2021 року по справі № 820/3313/17 встановив, що строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає свій перебіг з дати фактичного розрахунку при звільненні, тобто виплати на користь позивача всіх грошових коштів, які підлягали виплаті на день звільнення, у тому числі тих, що не були виплачені та щодо яких встановлена затримка розрахунку при звільненні.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від по справі №200/5024/23 27.06.2024 року.

Із даним позовом позивач звернувся до суду 27.07.2024 року, тобто в межах місячного строку звернення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частино третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розраховуючи належний до сплати розмір судового збору в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 31 липня 2024 року, суд виходив із розрахованої позивачем майнової вимоги у розмірі 954 034, 46 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі 3028 грн.

Відповідно до п.п.1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовну заяву подано позивачем за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 968,96 грн. (3028 грн. х 0.4 х 0.8).

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року по справі №200/5024/23.

Зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (місцезнаходження: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 45/1; код ЄДРПОУ 24978555) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року по справі №200/5024/23 у розмірі 86 86 133 (вісімдесят шість тисяч сто тридцять три) гривень 25 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (місцезнаходження: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 45/1; код ЄДРПОУ 24978555) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова