Ухвала

від 02.10.2024 по справі 240/17777/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/17777/24

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)", в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо звільнення без проведення остаточного розрахунку в повному обсязі;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2023 року по 10 лютого 2024 року включно в розмірі 239818,24 грн.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху як таку, що подано без додержання вимог, встановленого статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

27 вересня 2024 року від позивача до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті середнього заробітку;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2023 року по 10 лютого 2024 року включно.

30 вересня 2024 року на виконання вимог ухвали суду від 23 вересня 2024 року та враховуючи уточнення заявлених позовних вимог позивач подав суду оригінал документа про сплату судового збору в сумі 968,96 грн за подання позову з уточненими вимогами.

У поданій заяві про уточнення позовних вимог позивач наполягає на дотриманні строку звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав він дізнався з листа-відповіді відповідача від 19 серпня 2024 року № 12-15-24/Т-15 про відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку та у місячний строк з дня отримання відмови відповідача звернувся до суду. Також у своїх доводах позивач посилається на внесені зміни згідно з Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, у частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) стверджуючи про перевагу застосування спеціальної норми над загальною. Зауважує, що стаття 233 КЗпП України у спірних правовідносинах є спеціальною нормою по відношенню до частини п`ятої статті 122 КАС України, оскільки стосується виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Оцінивши наведені у заяві про уточнення позовних вимог доводи позивача щодо строку звернення до суду у цій справі, суд зазначає таке.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ухвалюючи цю постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).

Отже, посилання позивача на норми статті 233 КЗпП та тримісячний строк звернення до суду у такій категорії спорів є безпідставним.

Доданими до позовної заяви матеріалами підтверджено, що розрахунок по виплаті грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування на виконання рішення суду у справі № 240/2855/24 проведено відповідачем 10 липня 2024 року, що також вказано позивачем у позовній заяві та ним не заперечується.

Таким чином, про порушення свого права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивач дізнався саме 10 липня 2024 року, а тому встановлений законом місячний строк звернення до суду з цим позовом слід обраховувати починаючи з 11 липня 2024 року та відповідно строк звернення до суду з цим позовом закінчився 11 серпня 2024 року.

Позивач звернувся до суду з цим позовом через систему "Електронний суд" 17 вересня 2024 року, а відтак з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Надаючи оцінку доводам позивача про дотримання ним строку звернення до суду із цим позовом з підстав того, що у листі-відповіді відповідача від 19 серпня 2024 року № 12-15-24/Т-15 йому було відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку та 19 серпня 2024 року надано довідку для розрахунку середнього заробітку, що доводить, як зазначає позивач звернення до суду з цим позовом у межах місячного строку, суд звертає увагу на таке.

За загальним правилом згідно з частиною другою статті 122 КАС України строк звернення до суду з позовом обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 480/2878/22 Верховний Суд зауважив на тому, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Тож відсутні підстави вважати, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише після отримання вказаної ним відповіді відповідача, адже саме порушення його прав, як вважає позивач, й зумовило таке звернення, а отримання довідки про середній заробіток не впливає на факт обізнаності позивача щодо проведення повного розрахунку при звільненні саме 10 липня 2024 року і саме з цієї дати бере початок відлік строку звернення до суду з позовом у цій справі.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23 суд до уваги не бере, оскільки спірні відносини у цій справі склались щодо індексації грошового забезпечення і застосування норм статті 233 КЗпП щодо строку звернення з позовом у тій справі, відтак є нерелевантними.

Згідно з пунктом дев`ятим частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Будь-яких реальних обставин, які б слугували об`єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з даним позовом у межах встановленого у КАС України строку позивачем не наведено, а судом не встановлено.

За таких обставин, вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом не можна визнати поважними, що утворює підставу для повернення позовної заяви відповідно до вимог статті 123 КАС України.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 243, 248, 256 КАС України, суд,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду, у строк та в порядку, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Суддя О.Г. Приходько