Рішення

від 01.10.2024 по справі 460/20432/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2024 року м. Рівне№460/20432/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави доРегіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях Товариство з обмеженою відповідальністю "Украса" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов керівника Рівненської окружної прокуратури (далі по тексту позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі по тексту відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Украса" (далі по тексту відповідач-2), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність ТОВ "Украса" стосовно невжиття заходів щодо збереження та утримання у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору №1-2010 захисних споруд цивільного захисту сховища № 65013 та сховища №65031, що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19, визнати протиправною бездіяльність Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях стосовно не здійснення контролю за збереженням та утриманням у постійній готовності до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту сховища № 65013 та сховища №65031, а також зобов`язати ТОВ «Украса» вжити заходів щодо приведення їх в належний технічний стан та готовність до укриття населення, у відповідності до "Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту", затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між відповідачами укладено договір безоплатного зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010, за умовами якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (Орган управління) передає, а ТзОВ "Украса" (Зберігач) приймає на себе зобов`язання щодо зберігання майна, яким є захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) № 65030 та № 65013, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19. Зокрема, за умовами договору Зберігач взяв на себе зобов`язання вживати всіх необхідних заходів для забезпечення та підтримки переданих на зберігання об`єктів цивільної оборони сховища № 65030 та сховища № 65013 у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору. Крім того, умовами Договору на зберігача покладено обов`язок щоквартально подавати до органу управління звіт про його стан та використання, а орган управління зобов`язаний здійснювати контроль за використанням зберігачем вимог нормативних документів та цього договору щодо зберігання переданого йому майна. Водночас, з інформації ГУ ДСНС у Рівненській області та Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації вбачається, що сховище № 65030 та сховище № 65013 обліковуються як не готові до експлуатації та укриття населення. З підстав наведених в позовній заяві, позивач просив суд позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 30.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги є безпідставним та необґрунтованими. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги в частині визнання бездіяльності Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях є безпідставним та необґрунтованими, відтак просить суд в даній частині в задоволенні позовних вимог відмовити. В частині визнання бездіяльності ТзОВ "Украса" щодо невжиття заходів, спрямованих збереження та утримання у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору №1-2010 захисних споруд цивільного захисту (№ 65013 та №65031) позовні вимоги підтримує та просить суд в даній частині позовні вимоги задоволити.

Позивачем подано до суду відповіді на відзиви, у яких наведено аргументи на спростування доводів відповідачів та з підстав, викладених у позовній заяві, просить їх відхилити й задовільнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

13.01.2010 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (Орган управління) з ТзОВ «Украса» було укладено договір безоплатного зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010 (далі за текстом Договір № 1-2010).

За умовами п. 1.1 Договору № 1-2010, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (Орган управління) передає, а ТзОВ "Украса" (Зберігач) приймає на себе зобов`язання щодо зберігання майна (захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) № 65030 та № 65013, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19).

Склад, балансова (залишкова) вартість та стан майна визначається в акті приймання-передачі, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Пунктом 1.2 Договору № 1-2010 визначено, що сторони виходять з того, що Зберігач при здійсненні зберігання майна, що є предметом даного Договору, дотримується обмежень щодо користування і розпорядження майном, відповідно до цього Договору.

Відповідно до розділу 2 Договору № 1-2010, зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення та підтримки переданих на зберігання об`єктів цивільної оборони сховища № 65030 та сховища № 65013 у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору.

Пунктом 2.1.6 розділу 2 Договору № 1-2010 закріплено, що зберігач зобов`язаний утримувати передані йому на зберігання об`єкти цивільної оборони сховища № 65030 та сховища № 65013 відповідно до вимог Інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затвердженої наказом МНС від 09.10.2006 за № 653.

Відповідно до п. 2.1.3 Договору № 1-2010, зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна переданого йому на зберігання, зокрема об`єктів цивільної оборони (сховищ № 65030 та № 65013) з моменту отримання майна від Органу управління до моменту його повернення.

Зберігача повідомлено про усі властивості переданого йому майна, особливості його зберігання та утримання (п 3.5 Договору № 1-2010).

Пунктом 2.1.1 Договору № 1-2010 на зберігача покладено обов`язок щоквартально подавати до органу управління звіт про стан майна та його використання.

Пунктами 2.3.2 та 2.3.3 Договору № 1-2010 на орган управління покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням зберігачем вимог нормативних документів та цього договору щодо зберігання переданого йому майна. Надавати, разом із територіальними органами МНС, структурними підрозділами органів виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій, методичну допомогу Зберігачу у здійсненні ним заходів щодо зберігання переданого йому майна (захисної споруди, їх інженерно-технічного та спеціального обладнання, засобів зв`язку) та утримання його в належному стані.

Згідно п.1.1 Договору №1-2010, передача майна здійснюється на підставі акту прийому-передачі майна, який є невід`ємною частиною даного договору. Відтак, 13.01.2010, між сторонами підписано акт прийому-передачі даних об`єктів цивільної оборони № 65030 площею 296,7 кв.м. та № 65013 площею 85 кв.м.

За інформацією Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях (лист від 14.06.2023 за № 10-03-1864), Договір на даний час є чинним.

Твердження відповідача-2 щодо закінчення строку дії договору №1-2010 не береться судом до уваги виходячи з наступного.

13.01.2010 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області з ТзОВ "Украса" було укладено договір безоплатного зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010, за умовами якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області передало, а ТзОВ "Украса" прийняло на себе зобов`язання щодо зберігання майна, а саме: захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 65030 та № 65013, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19.

В подальшому 14.01.2011 та 29.08.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та ТзОВ "Украса" були укладені додаткові угоди «до договору утримання державного майна № 1-2010 (Об`єкта цивільної оборони) від 13 січня 2010р.».

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Також сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, та відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сховище № 65030 та сховище № 65013, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19, є об`єктами цивільної оборони та державним майном, а за договором безоплатного зберігання від 13.01.2010 за № 1-2010 відповідач-2 взяв на себе зобов`язання вживати усіх необхідних заходів для забезпечення зберігання державного майна та забезпечення його утримання протягом усього строку зберігання (п. 2.1.2 Договору № 1-2010).

Відповідно, допущення помилки (описки) у назві договору, зокрема вказавши «договір утримання державного майна» ніяким чином не вплинула на його зміст та умови договору, не поклала на сторони додаткових зобов`язань. Крім того, суд звертає увагу, що в додаткових угодах чітко зазначалися номер та дата договору (а саме №1-2010 від 13.01.2010), до якого вносилися зміни.

Розділом 6 Договору №1-2010 закріплено, що усі спори, які виникають щодо цього договору або пов`язані із ним вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір не можливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Пунктом 7.7 договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010 від 13.01.2010 закріплено, що розірвання договору здійснюється за згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Разом з тим, окрім сумнівів щодо дії Договору №1-2010, висловлених відповідачем-2 у відзиві на позов, у зв`язку з розглядом адміністративної справи № 460/20432/23 судом, інших належних, достатніх та допустимих доказів в розумінні статей 73-76 КАС України, щодо наявності між ТОВ "Украса" та регіональним відділенням додаткової угоди про розірвання договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010 від 13.01.2010 чи спору про припинення дії зазначеного договору № 1-2010 відповідачем надано не було.

В свою чергу, підписання та завірення печаткою відповідача-2 (ТОВ "Украса") як договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010 від 13.01.2010 та акту приймання-передачі за договором №1-2010 від 13.01.2010, так і усіх додаткових угод, долучених до позовної заяви, а також відсутність будь якого спору, в тому числі судового з даного питання, вказує на відсутність зауважень ТОВ «Украса» як щодо самого державного майна (захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 65030 та № 65013), прийнятого на збереження та утримання за договором №1-2010, так і щодо пролонгації умов договору №1-2010 до теперішнього часу.

Враховуючи відомості, надані відповідачем-2 суду у відзиві на позовну заяву, що йому не відомі інші договори з № 1-2010 від 13.01.2010, суд виснуває що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та ТзОВ "Украса" укладено єдиний договір з № 1-2010 від 13.01.2010, яким є договір про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони). Відтак усі додаткові угоди, укладені між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та ТзОВ "Украса", є домовленості, спрямовані на врегулювання договірних відносин саме за договором про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010 від 13.01.2010.

В практиці Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду досить часто використовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), наприклад, у постанові від13.04.2021 у справі № 904/2344/19.

Іншими словами, ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Використовуючи цю доктрину, суди враховують дійсну поведінку сторін та дії, які вчинялися останніми в рамках договору, і з метою виконання зобов`язання.

Ключовим для суду в даному випадку є встановлення фактичної поведінки сторін у рамках договору, а використання помилок договору якоюсь із сторін, та посилання на них, розцінюватиметься судом як суперечлива поведінка, адже однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Добросовісність учасників цивільних правовідносин означає, що їх дії повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Істотними є умови договору, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнута згода.

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Пунктом 3 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 за № 908/68, передбачена відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, та перебуває у господарських товариствах на умовах договору зберігання майна з державним органом приватизації, відшкодування збитків господарськими товариствами визначається на основі статей 950 та 951 ЦК України.

Статтями 950 та 951 ЦК України визначено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. За наявності його умислу або грубої необережності, зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі і після закінчення строку зберігання.

У разі пошкодження речі зберігачем відшкодовуються збитки у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо ж внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 355/385/17 сформував правовий висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)» (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Статтями 525 та 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від зобов`язання заборонена.

Пунктом 2.1.6 розділу 2 Договору № 1-2010 закріплено, що відповідач-2 зобов`язаний утримувати передані йому на зберігання об`єкти цивільної оборони НОМЕР_1 та сховища № 65013 відповідно до вимог Інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затвердженої наказом МНС від 09.10.2006 за № 653 (далі по тексту Інструкція).

Відповідно до п. 2.5 Інструкції, підприємства, організації та установи, що утримують захисні споруди, незалежно від форм власності та господарювання призначають відповідальних осіб, в обов`язки яких входить здійснення систематичного контролю за правильним утриманням приміщень, збереженням захисних пристроїв та інженерно-технічного обладнання захисних споруд. У окремо розміщених захисних спорудах, як правило, призначається штатна одиниця - комендант.

Підтримка належного технічного стану приміщень захисних споруд і їх ремонт проводиться відповідно до діючих положень про проведення планово-попереджувальних ремонтів будівель і споруд залежно від їх призначення у мирний час.

Для ремонту будівельних конструкцій і спеціального обладнання захисних споруд передбачені два види ремонту - поточний і капітальний.

До поточного ремонту належать роботи зі систематичного і своєчасного захисту конструкцій від передчасного зношення шляхом проведення запобіжних заходів і усунення дрібних пошкоджень і поломок. При поточному ремонті захисна споруда може використовуватись за прямим призначенням.

До капітального ремонту належать роботи, у процесі яких проводиться заміна та підсилення зношених конструкцій споруди. Для проведення капітального ремонту обов`язкове розроблення в установленому порядку проектно-кошторисної документації.

Зміст технічного обслуговування та планово-попереджувальних ремонтів:

Технічне обслуговування №1 :

- зовнішній догляд за обладнанням;

- перевірка стану кріпильних з`єднань, наявності та стану мастила, справності контрольно-вимірювальних приладів.

Технічне обслуговування № 2:

- виконання робіт, які входять у технічне обслуговування № 1;

- випробовування спеціального обладнання у роботі.

Технічне обслуговування № 3:

- виконання робіт, які входять у технічне обслуговування № 1, 2;

- поповнення або заміна мастила, заміна набивки у сальниках.

Поточний ремонт:

- виконання робіт, передбачених технічним обслуговуванням № 3;

- розбирання деяких вузлів для заміни швидкозношуючих деталей, стан яких не забезпечує роботу обладнання до чергового ремонту;

- поновлення посадок, регулювання люфту та зазорів зношених деталей;

- притирання пробок клапанів, кранів або їх заміна;

- заміна прокладок трубопроводів, підтягування кріпильних деталей;

- заміна при необхідності електричних контактів, пускових кнопок, вимикачів, ділянок кабелів та проводів;

- чищення і промивання трубопроводів і мереж;

- огляд і при необхідності дрібний ремонт редукторів та з`єднувальних муфт;

- заміна несправних електровимірювальних приладів;

- заміна мастила, регулювання та випробовування обладнання;

- виявлення інших дефектів та їх усунення;

- поновлення пофарбованого покриття;

Результати технічного обслуговування і ремонтів відображуються у журналах перевірки стану сховищ (протирадіаційних укриттів).

Положення аналогічного змісту викладеного у Вимогах щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 за № 579 (прийнятим на заміну Інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затвердженої наказом МНС від 09.10.2006 за № 653).

Водночас, з інформації ГУ ДСНС у Рівненській області (лист від 28.11.2022 лист № 6205-5312/6223/2) та Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації (лист від 28.11.2022 №вих-1/2970/03-07/22) вбачається, що сховище № 65030 та сховище № 65013 є не готовими до експлуатації та укриття населення.

Неготовність та непридатність до укриття населення сховища № 65013 також підтверджується актом оперативного огляду об`єкта (будівлі, споруди) щодо можливості його використання для укриття населення від 04.06.2023 (проведеного за участі провідного спеціаліста відділу державної служби з надзвичайних ситуацій), а також акти комплексних перевірок (спеціальних оглядів) захисних споруд цивільної оборони (сховища № 65013 та № 65030) від 10.04.2016 та від 06.03.2015.

Також з матеріалів справи вбачається, що станом на 2013-2014 роки об`єкти цивільної оборони сховища № 65013 та № 65030, відповідно до актів комплексних перевірок (спеціальних оглядів) захисних споруд цивільної оборони від 28.11.2013 та інформації управління з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради (станом на 14.08.2014), мали статус «обмежено готові».

Відтак, наявні підстави стверджувати, що за час перебування об`єктів цивільної оборони (сховищ № 65013 та № 65030) на зберіганні відповідача-2 стан спірного державного майна погіршився, зокрема стан придатності з рівня «обмежено готове» перейшло в рівень «не готове».

Відповідно до ч. 5 ст. 32 Кодексу цивільного захисту (далі по тексту КЦЗ) України, порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 8 ст. 32 КЦЗ України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (надалі Порядку №138) визначено, що утримання захисних споруд комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Частиною 1 статті 20 КЦЗ України визначено, що до завдань та обов`язків суб`єктів господарювання у сфері цивільного захисту, серед інших, належить організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; організація обліку фонду захисних споруд; здійснення контролю за утриманням та станом їх готовності; проведення їх технічної інвентаризації, тощо.

Згідно пункту 11 Порядку №138, вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються МВС.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу VI Вимог, для забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням їх балансоутримувачі здійснюють оцінку стану їх готовності, організовують періодичні огляди стану захисних споруд, перевірку працездатності їх основного обладнання, планують і проводять технічне обслуговування обладнання та систем життєзабезпечення захисних споруд.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем-2 починаючи з дати укладання договору №1-2010 від 13.01.2010 по даний час будь-яких робіт з технічного обслуговування об`єктів цивільної оборони (сховища № 65013 та № 65030), їх поточного та капітального ремонтів.

Таким чином, протиправна бездіяльність зберігача ТзОВ «Украса» (зокрема не забезпечення збереження та утримання захисних споруд № 65013 та № 65030) призвела до того, що дані об`єкти цивільної оборони тривалий час є не готовими до експлуатації та укриття населення.

Щодо бездіяльності Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях судом встановлено.

Цивільним захистом, відповідно до ст. 4 КЦЗ України, є функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст. 1 та ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Свої повноваження Фонд державного майна України здійснює безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва).

Статтею 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» закріплено, що Фонд державного майна України щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна відповідно до законодавства, окрім іншого приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

В свою чергу, 19.05.1999 Фондом державного майна України та Міністерством економіки України видано наказ № 908/68, яким затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі (далі Положення).

Згідно п 1.3 Положення, управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до встановлених принципів.

В свою чергу, одним із способів такого управління державним майном визначено передачу майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання (п. 1.4 Положення).

Відповідно, у зв`язку з ліквідацією балансоутримувача Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області з ТзОВ «Украса» 13.01.2010 було укладено договір безоплатного зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) № 1-2010, за умовами якого ТзОВ «Украса» прийняло на себе не лише зобов`язання щодо зберігання майна (захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) № 65030 та № 65013, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19), але також щодо вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення та підтримки переданих на зберігання об`єктів цивільної оборони у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору.

Споруди фонду захисних споруд балансоутримувачами мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом МВС України від 09.07.2018 № 579).

Крім того, ТзОВ «Украса» як зберігач майна, переданого на зберігання , до моменту його повернення несе відповідальність за збереження, утримання та цілісність останнього. У разі втрати (нестачі) або пошкодження майна (його частини), зберігач повинен відшкодувати всі пов`язані з цим збитки та відновити стан майна для подальшого належного використання за цільовим призначенням (п. 4.2-4.4 Договору№1-2010).

Згідно положень законів України «Про Фонд державного майна України», «Про управління об`єктами державної власності» та Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, Регіональні відділення Фонду державного майна України організовують контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, та звітують про стан управління майном відповідно до встановленого законодавством порядку.

Крім того, п. 2.3.2 Договору №1-2010 закріплено, що орган управління зобов`язаний -здійснювати контроль за виконання зберігачем вимог нормативних документів та цього договору щодо зберігання переданого йому майна.

Однак, за результатами проведеного 04.06.2023 оперативного огляду сховищ

№ 65013 та № 65030 щодо можливості використання їх для укриття населення було виявлено, що останні не приведено у готовність для використання за призначенням. Зокрема, комісією встановлено що технічний стан споруди є незадовільним, несправний та непрацездатний з ознаками підтоплення, із захаращеними входами та виходами зі сховища, з відсутнім маркуванням та покажчиками руху.

Крім того, з 2022 року дані об`єкти цивільної оборони в обліку захисних споруд цивільного захисту Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Рівненській області обліковані з відміткою «не готове».

Правовий аналіз вищевказаних норм чинного законодавства та умов Договору №1-2010 про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), дає підстави дійти до висновку, що ТзОВ «Украса» зобов`язане зберігати майно, а саме: сховище № 65030 та сховище № 65013, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19, та утримувати їх у стані постійної готовності для укриття населення упродовж усього терміну дії договору, а Регіональне відділення ФДМ України по Рівненській області здійснювати

На фоні військової агресії з боку російської федерації, в умовах воєнного стану питання належного утримання, використання та функціонування захисних споруд цивільного захисту населення постало досить важливим, адже після введення на всій території України воєнного стану виникли обґрунтовані та реальні підстави для використання укриття безпосередньо за призначенням для захисту цивільного населення.

З огляду на викладене, сховище № 65013 та сховище № 65030, розташовані по вул. Тувинських Добровольців, 19, в місті Рівне є стратегічно важливою спорудою цивільного захисту, оскільки у разі загрози здатні розмістити 100 осіб та 150 осіб відповідно.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем-1 починаючи з дати укладання договору №1-2010 від 13.01.2010 по даний час будь-яких дій щодо здійснення контролю за виконанням зберігачем вимог нормативних документів та цього договору щодо зберігання переданого йому майна.

Таким чином, протиправна бездіяльність зберігача ТзОВ «Украса» (зокрема не забезпечення збереження та утримання захисних споруд № 65013 та № 65030) та протиправна бездіяльність органу управління Регіонального відділення ФЛМ України по Рівненській та Житомирській областях (зокрема відсутність контролю за зберіганням та утриманням у постійній готовності до використання за призначенням сховища № 65030 та сховища № 65013, а також не вжиття заходів спрямованих на стягнення збитків зі зберігача та зобов`язання останнього відновити стан майна для подальшого належного використання за цільовим призначенням) призвела до того, що дані об`єкти цивільної оборони тривалий час є не готовими до експлуатації та укриття населення.

Зазначені порушення є підставою визнати бездіяльність ТзОВ «Украса» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях протиправною, зобов`язати ТзОВ «Украса» як зберігача по Договору безоплатного зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) №1-2010 вжити відповідних заходів задля приведення сховищ № 65013 та № 65030 у стан готовності, а також зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях як орган управління організувати належний контроль за зберіганням та утриманням сховищ № 65013 та № 65030 у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору.

З огляду на наведене суд вважає, обґрунтованою позицію позивача щодо наявності в діях відповідачів бездіяльності та її протиправність.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами. Натомість відповідач-2 доказів виконання чи часткового виконання своїх зобов`язань щодо вжиття заходів, спрямованих збереження та утримання у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору №1-2010 захисних споруд цивільного захисту (№ 65013 та №65031), а відповідач-1 доказів здійснення контролю за збереженням та утриманням у постійній готовності до використання за призначенням спірних захисних споруд цивільного захисту, суду не надали.

З огляду на наведене суд вважає, що відповідно до заявлених позовних вимог порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності ТОВ «Украса» стосовно невжиття заходів щодо збереження та утримання у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору №1-2010 захисних споруд цивільного захисту сховища № 65013 та сховища №65031, що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19, визнати протиправною бездіяльність Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях стосовно не здійснення контролю за збереженням та утриманням у постійній готовності до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту сховища № 65013 та сховища №65031, а також зобов`язати ТОВ «Украса» вжити заходів щодо приведення їх в належний технічний стан та готовність до укриття населення, у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».

Відповідачами не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо не невжиття заходів щодо збереження та утримання у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору №1-2010 захисних споруд цивільного захисту, а також не невжиття заходів щодо контролю за таким збереженням та утриманням, у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту», суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.

При цьому, в основі інтересів держави, згідно даного рішення, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. В п. 3 зазначеного судового рішення Суд в загальному, не пов`язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як вцілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Як уже зазначалось, п. 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Наказом Фонду державного майна України №678 від 15.05.2012, визначено, що регіональне відділення Фонду державного майна України утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

За ст. 4 КЦЗ України, цивільний захист це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Конституцією України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Згідно із ст. 27 Конституції України, кожна людина має невід`ємне право на життя, обов`язок держави - захищати життя людини.

Також, відповідно до положень Конституції України, державна політика повинна спрямовуватися на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави полягають у необхідності здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який продовжений до 09.11.2024 на підставі указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 № 469/2024.

Тому, на даний час особливо актуальним є питання належного використання захисних споруд цивільного захисту.

Ураховуючи правову природу захисних споруд, належне утримання та приведення у період воєнного часу до стану готовності захисної споруди з метою використання її за призначенням не забезпечує виконання державою функції цивільного захисту населення, яка є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії.

Відтак, в силу норм ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язком прокурора є захист інтересів держави.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до пункту 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом пункту 3 частини першоїст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також уразі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Правовий аналіз змісту частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- уразі відсутності такого органу.

За змістом наведених норм Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та КАС України, прецедентних рішень Європейського суду, ключовим для застосування конституційної норми щодо можливості прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді є поняття "інтерес держави" та забезпечення судом гарантій ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року стосовно права кожного на справедливий суд в аспекті рівності сторін у доступі до суду.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, суд дійшов до висновку, що прокурор у позові обґрунтував наявність "інтересів держави" у вигляді протиправної бездіяльності відповідача-2 ТзОВ «Украса» (зокрема не забезпечення збереження та утримання захисних споруд № 65013 та № 65030) та протиправна бездіяльність відповідача-1 як органу управління Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях (зокрема відсутність контролю за зберіганням та утриманням у постійній готовності до використання за призначенням сховища № 65030 та сховища № 65013, а також не вжиття заходів спрямованих на стягнення збитків зі зберігача та зобов`язання останнього відновити стан майна для подальшого належного використання за цільовим призначенням) призвела до того, що дані об`єкти цивільної оборони тривалий час є не готовими до експлуатації та укриття населення.

З урахуванням наведених норм права, таке обґрунтування відповідає розумінню "інтересів держави", тому суд має підстави вважати, що позов прокурора має на меті захист суспільних інтересів, якими опікується держава та правомірно звернувся в інтересах держави за захистом її порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи. Враховуючи те, що суб`єктом владних повноважень не надано суду доказів понесення таких витрат, то підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю

Визнати протиправною бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Украса" (ЄДРПОУ 34327552) стосовно невжиття заходів щодо збереження та утримання у постійній готовності до використання за призначенням упродовж усього терміну дії Договору №1-2010 захисної споруди цивільного захисту сховища № 65013, площею 85 кв.м. та сховища №65031, площею 136 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19.

Визнати протиправною бездіяльність Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях (ЄДРПОУ 42956062) стосовно не здійснення контролю за збереженням та утриманням у постійній готовності до використання за призначенням сховища № 65030 та сховища № 65013, розташованих за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Украса" (ЄДРПОУ 34327552) вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту сховища № 65013, площею 85 кв.м., що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 19, у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП 02910077)

Відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (вул. 16 Липня, 77,Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 42956062) Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Украса" (вул. Чернишова, 9-а,м. Рівне,33001, ЄДРПОУ/РНОКПП 34327552)

Суддя Д.Є. Махаринець