Ухвала

від 25.09.2024 по справі 757/32644/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

власника майна ОСОБА_6

представника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2024 задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку 12.07.2024 за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: 100 000 доларів США, з метою збереження речових доказів.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк апеляційного оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначала, що із клопотанням про арешт майна звернувся прокурор Офісу Генерального

---

Справа 757/32644/24 Слідчий суддя - ОСОБА_8

Апеляційне провадження № 11-сс/824/5779/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

прокурора ОСОБА_9 , а слідчий суддя при постановленні оскаржуваної ухвали задовольнив клопотання слідчого в ОВС ГСТ НП України капітана поліції ОСОБА_10 .

Звертаючись із клопотанням, прокурор не довів, яке саме відношення мають вилучені грошові кошти до вчинення кримінальних правопорушень, за якими проводиться дане досудове розслідування, та не вказав, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання у якості речових доказів грошових коштів.

Під час проведення обшуку слідчий не виявив жодного з об`єктів, на підшукання яких він просив дозволу в клопотанні про надання дозволу на обшук у слідчого судді.

Грошові кошти, які були вилучені під час обшуку 12.07.2024 р., були запаковані та проштамповані ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» 13.03.2013 р., тобто після прийняття рішення, оформленого протоколом № 93 від 31.01.2013 р., про виплату ОСОБА_6 дивідендів у сумі 1 105 263,16 грн. від ТОВ "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ", директором та учасником якого є ОСОБА_6 .

Відтак, вказані кошти не можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні № 22016101110000041 від 04.03.2016 року, містити на собі сліди кримінальних правопорушень, та бути отриманими злочинним шляхом.

Вказане підтверджується і випискою АБ «БРОКБІЗНЕСБАНК» по особовому рахунку, податковою декларацією про майновий стан та доходи ОСОБА_6 за 2013 рік, довідками про заробітну плату та суму виплачених дивідендів, та іншими документами.

Захисник зазначала, що у органу досудового розслідування відсутні жодні докази причетності ОСОБА_6 до інкримінованих йому дій.

До подій 2014 року ТОВ «СТИРОЛОПТФАРМТОРГ» дійсно постачало українському підприємству ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ», деяку продукцію. Проте, після того, як м. Горлівку Донецької області захопили проросійські бойовики, тій структурі, яка залишилась за колишньою адресою ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ», в м. Горлівка Донецької області ТОВ «СТИРОЛОПТФАРМТОРГ» нічого не постачало.

До компаній ТОВ «Союз ерідан компані» та ТОВ «Арт-Марк» ОСОБА_6 жодного відношення не має, а вся інформація, викладена в долученому до клопотання рапорті №5/7/3/3/-70 від 04.01.2023 р., не відповідає дійсності.

Крім того, обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, захисник зазначала, що ухвала слідчого судді була постановлена без присутності представника власника майна та лише 14.08.2024 року отримано повний текст вищезазначеної ухвали.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи власника майна - ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу, заслухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що представник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 була повідомлена про дату, час та місце розгляду слідчим суддею клопотання прокурора про арешт майна, однак клопотання розглянуто слідчим суддею 05.08.2024 у відсутності власника майна або його представника.

Повний текст оскаржуваної ухвали, згідно даних наявної у справі розписки, представник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 отримала 14.08.2024, та 19.08.2024 подала апеляційну скаргу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, оскільки стороні захисту не були відомі мотиви прийнятого рішення до отримання нею повного тексту оскаржуваної ухвали - 14.08.2024, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22016101110000041 від 04.03.2016 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 258-5, ч. 3 ст. 258-5 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи ряду суб`єктів господарювання, у період часу з 2014 по 2015 роки організували на території так званої «ДНР» виробництво хімічних та фармацевтичних товарів, які в подальшому реалізовувались на території утворених під час окупації сходу України «квазі республік» та експортувались до російської федерації.

Зокрема, як зазначено в клопотанні, ОСОБА_6 являвся кінцевим бенефіціаром ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ» код (ЄДРПОУ 32781921), яке розташовувалось в м. Горлівка Донецької області та займалось випуском фармацевтичних товарів (ліків).

Даним підприємством останній володів, як фізична особа, так і через ТОВ «КАПІТАЛ ІНВЕСТМЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ 37823363), ТОВ «БІОФАРМІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 37480775), власником яких він був та які відповідно мали частки у статутному капіталі ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ» код (ЄДРПОУ 32781921).

У травні 2014 року, у зв`язку з російською окупацією Донецької області та створення так званої «ДНР», ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ» код (ЄДРПОУ 32781921) зупинило свою діяльність через неможливість ведення господарської діяльності за законодавством України.

У подальшому, переслідуючи мету щодо відновлення виробництва на базі потужностей колишнього ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ» (код ЄДРПОУ 32781921), що в силу свого розташування в місті Горлівка Донецької області перебував під контролем терористичної організації «ДНР», ОСОБА_6 знайшов зв`язки з політичним колом «ДНР» та отримав від нього сприятливі відповіді для відновлення господарської діяльності підприємства, у вигляді реєстрації його за законодавством «ДНР».

В подальшому, в березні 2015 року на території міста Горлівка Донецької області, яке перебуває під контролем керівництва так званої «ДНР», за вказівкою ОСОБА_6 учасниками злочинного угруповування з числа колишніх підлеглих та працівників підконтрольних ОСОБА_6 товариств, створено юридичну особу ООО «СТИРОЛБИОФАРМ» (ідентифікаційний код 50006685), на базі потужностей ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ» (код ЄДРПОУ 32781921), яку зареєстровано в органах доходів та зборів так званої «ДНР».

При створенні ООО «СТИРОЛБИОФАРМ» (ідентифікаційний код 50006685), одним із засновників виступала офшорна сінгапурська компанія ОСОБА_6 «ESCULAP HOLDING PTE. LTD.», яка мала частку 50% статутного капіталу ООО «СТИРОЛБИОФАРМ» (ідентифікаційного код 50006685), зареєстрованого за законодавством «ДНР».

В період з березня по грудень 2015 року ООО «СТИРОЛБИОФАРМ» сплатило до бюджету так званої «ДНР» 2 034 025 російських рублів 00 копійок.

12.07.2024 ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 258-5 КК України.

Згідно матеріалів виконаного доручення ДЗНД СБ України від 09.07.2024 №8/3/3-3870, є підстави вважати, що до вчинення вказаних злочинів причетний ОСОБА_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , директор та власник ТОВ «СТИРОЛОПТФАРМТОРГ» (ЄДРПОУ 31025465), рідний брат ОСОБА_6 , який надавав останньому допомогу в реалізації злочинного плану, що полягала у постачанні сировини до ТОВ «СТИРОЛБІОФАРМ» код (ЄДРПОУ 32781921) (ООО «СТИРОЛБИОФАРМ» ідентифікаційного код 50006685), яке перебувало на території м. Горлівки Донецької області, під владою так званої «ДНР».

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2024 надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно даних протоколу обшуку від 12.07.2024, цього ж дня проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено 100 000 доларів США, опечатані банком "Брокбізнесбанк", та 10 000 доларів США.

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_10 від 12.07.2024 вилучені в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в сумі 100 000 доларів США визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

23.07.2024 прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час проведення обшуку 12.07.2024 за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: 100 000 доларів США, з метою збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2024 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку 12.07.2024 за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: 100 000 доларів США, з метою збереження речових доказів.

З висновками слідчого судді суду першої інстанції про наявність підстав для арешту вищевказаного майна з метою збереження як речових доказів погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , з тих підстав, що вилучені грошові кошти мають значення для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та можуть бути отримані кримінально протиправним шляхом, що встановлюються під час кримінального провадження, у встановленому законом порядку визнані речовими доказами у межах кримінального провадження № 22016101110000041, та відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучені грошові кошти, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, відчужене чи зникнути.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені грошові кошти можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а також можуть бути отримані кримінально протиправним шляхом, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для арешту даного майна як речових доказів з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Крім того, накладення арешту на вилучене майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Посилання апелянта на недоведеність причетності ОСОБА_6 до події кримінального правопорушення, яке розслідується у даному кримінальному провадженні, а також законність походження вилучених грошових коштів, на даному етапі досудового розслідування не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов`язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Як убачається із викладених у клопотанні фактичних обставин кримінальних правопорушень, органом досудового розслідування встановлена причетність ОСОБА_14 до кримінального протиправних дій.

З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22016101110000041 триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про необгрунтованість підозри у кримінальному провадженні, а також посилання на неналежність та недопустимість зібраних у справі доказів, зокрема даних рапорту №5/7/3/3/-70 від 04.01.2023, колегія суддів вважає передчасними.

Та обставина, що, згідно доводів апелянта, із клопотанням про арешт майна звернувся прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , а слідчий суддя в резолютивній частині ухвали зазначив про задоволення клопотання слідчого в ОВС ГСТ НП України капітана поліції ОСОБА_10 , може свідчити про допущену слідчим суддею описку, проте не є самостійною безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.

Крім того, за змістом вступної та мотивувальної частини оскаржуваної ухвали слідчий суддя зазначив, що предметом даного судового розгляду є клопотання, подане прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 .

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 задовольнити та поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3