Постанова

від 24.09.2024 по справі 380/3483/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3483/24 пров. № А/857/16806/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Коць Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ревера Сергія Васильовича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/3483/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій (головуючий суддя першої інстанції Чаплик І.Д., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 24.06.2024),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України в якому просить:

визнати протиправним та скасувати Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 30.07.2022 в частині, що виявлений в крові солдата ОСОБА_1 алкоголь в кількості 0,53% є шкідливим фактором, що міг мати вплив на потерпілого;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2022 №91а «Про результати службового розслідування відносно травмування солдата ОСОБА_2 » в частині, що виявлений в крові солдата ОСОБА_1 алкоголь в кількості 0,53% є шкідливим фактором, що міг мати вплив на потерпілого;

визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги за встановлену інвалідність І групи ОСОБА_1 викладене в пункті 7 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №21/в від 10 листопада 2023 року;

зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 передбачену пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві від 25 грудня 2013 року №975, одноразову грошову допомогу у разі встановлення І групи інвалідності, у 120-кратному розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2022 року.

Натомість відповідачі заявили клопотання про залишення позову без розгляду, мотивуючи його тим, що частина 5 статті 122 КАС України, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Оскільки позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , вказаний вид служби відноситься до публічної. Отже, якщо позивач звертається до військової частини НОМЕР_1 щодо оскарження Акту службового розслідування та Наказу про результати службового розслідування, про яке він дізнався у кінці вересня 2022 року, то строк звернення з позовними вимогами до військової частини закінчився в кінці жовтня 2022 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 р. позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погодившись із цією ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ревер Сергій Васильович подав апеляційну скаргу, у якій вважає її безпідставною, неаргументованою та такою, що підлягає скасуванню.

На думку апелянта, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовом є поважними тому, що в даному випадку потрібно виходити не з часу проведення спеціального розслідування нещасного випадку, а з часу одержання відмови Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.

Апелянт вказує, що сам по собі Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 30.07.2022 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2022 не створювали негативних наслідків для ОСОБА_1 , оскільки позивач погоджувався з накладенням на нього дисциплінарного стягнення «догана».

Зазначає, що необхідність у зверненні до суду ОСОБА_1 виникла лише після одержання відмови Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, яка ґрунтувалася саме на Акті проведення розслідування.

Більше того, вважає, що позивач навіть теоретично не міг звернутися до суду про визнання протиправним та скасування акту проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 30.07.2022 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 в межах місяця з моменту ознайомлення з зазначеними документами, оскільки покази свідків події ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що чітко зазначають про не вживання ОСОБА_1 алкоголю до моменту отримання ним травми, були долучені до другого акту проведення службового розслідування (не того що оскаржується), який військової частини НОМЕР_1 надала лише за наслідками повторного звернення до частини з адвокатським запитом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Представник апелянта (позивача) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Представник Військової частини НОМЕР_1 заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Міністерства оборони України Матяшук Владислав Костянтинович просив здійснювати судовий розгляд без його участі. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду тим, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вищенаведені правові положення свідчать про те, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому, приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Таким чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі №380/2355/20.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом оскарження у вказаній справі є, зокрема, Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 30.07.2022 в частині, що виявлений в крові солдата ОСОБА_1 алкоголь в кількості 0,53% є шкідливим фактором, що міг мати вплив на потерпілого та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2022 №91а «Про результати службового розслідування відносно травмування солдата ОСОБА_2 » в частині, що виявлений в крові солдата ОСОБА_1 алкоголь в кількості 0,53% є шкідливим фактором, що міг мати вплив на потерпілого. Наведене вказує на те, що вид служби відноситься до публічної з урахуванням положень п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Частина 5 статті 122 КАС України, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відтак вказане свідчить, що спірні правовідносини виникли з питань проходження позивачем військової служби, а тому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом становить один місяць, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Як слідує з матеріалів справи, спірний Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) було складено 30.07.2022, а оспорюваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування відносно травмування солдата ОСОБА_2 » №91а було складено також 30.07.2022.

Наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що представник позивача звертався до відповідача із запитами про надання інформації щодо вказаного службового розслідування, і така інформація направлялась представнику позивача супровідними листами від 22.09.2022 № 703 та від 23.11.2022 № 221/238. Окрім того, твердження представника позивача про те, що останній погоджувався з накладенням на нього дисциплінарного стягнення догана додатково підтверджує, що позивач своєчасно повинен був дізнатись про існування оспорюваних актів.

Відтак колегія суддів вважає, що позивач повинен був дізнатися про наявність спірних актів щонайпізніше у листопаді 2022 року, проте звернувся до суду лише у лютому 2024 року.

Згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.

Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку позивач покликається на те, що Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 30.07.2022 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2022 не створювали негативних наслідків для позивача, а необхідність у зверненні до суду виникла лише після одержання відмови Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, яка ґрунтувалася саме на Акті проведення розслідування.

Проте колегія суддів вважає, що такі доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки вказані Акт та наказ за своєю правовою природою є окремими індивідуальними актами, а тому є самостійними складовими предмета спору, можливість оскарження яких не може залежати від інших рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги також те, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги за встановлену інвалідність І групи ОСОБА_1 , з яким позивач пов`язує необхідність у зверненні до суду з даним позовом, викладене в пункті 7 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 21/в від 10 листопада 2023 року. Натомість з позовом позивач звернувся лише у лютому 2024 року, що також свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду із спірними вимогами.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду (постанова від 31.03.2021 по справі №240/12017/19) про те, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

З огляду на ці обставини та подані на їх підтвердження докази колегія суддів не вважає їх такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об`єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об`єктивно непереборними і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ревера Сергія Васильовича залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №380/3483/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. НіколінПовне судове рішення складено 02.10.2024