Постанова

від 03.10.2024 по справі 460/25662/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 460/25662/23

адміністративне провадження № К/990/2844/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя - Гресько О.Р.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 11 січня 2024 року (головуючий суддя - Довга О.І., судді: Глушко І.В., Запотічний І.І.)

у справі № 460/25662/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2003 року по 01 лютого 2008 року; зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2003 року по 01 лютого 2008 року наростаючим підсумком, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум.

2. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску строку.

3. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного від 11 січня 2024 року, позовну заяву повернуто.

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, при цьому поважних причин його пропуску не наведено.

7. Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що завадили звернутись до суду в межах встановленого строку. Тому наведені у заяві підстави пропущення строків звернення до адміністративного суду, є неповажними та не підтверджені належними доказами.

8. Стосовно посилання повивача на запровадження та дію на території України воєнного стану у підтвердження поважності причин пропуску до суду з вказаним позовом, суд першої інстанції вказав, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

9. Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а в заяві не зазначені поважні підстави його пропуску, позовну заяву відповідно до частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України повернуто позивачу.

10. Суд апеляційної інстанцій погодився з висновком суду першої інстанції.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на незаконність та необґрунтованість судових рішень, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права.

12. На думку скаржника, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

13. При цьому, скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23, відповідно до якої до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ХІ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Однак, судами попередніх інстанцій така позиція не була врахована.

14. Також, судами попередніх інстанцій не враховані позиції Верховного Суду викладені у постановах від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

15. Серед іншого скаржник зазначає, що документи на свою заяву від 25 липня 2023 року, без яких він не міг дізнатись про порушення своїх прав, отримав лише через два з половиною місяці, що суттєво ускладнило своєчасне звернення до суду з позовом. Отримавши лист з копіями розрахунків він вперше дізнався, що з січня 2003 року по лютий 2008 року індексація відповідачем взагалі не нараховувалась та не виплачувалась, а тому 06 листопада 2023 року звернувся за захистом свого права до суду.

16. 05 березня 2024 року скаржник подав клопотання про приєднання до касаційної скарги ухвали Верховного Суду від 22 січня 2024 року у справі №990/235/23, в якій вирішувалося питання строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, яке відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежувався будь-яким строком.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

18. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

19. На стадії касаційного провадження спірним є питання застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом.

20. Позиція позивача у касаційній скарзі загалом зводиться до того, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

21. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить із такого.

22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

24. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

25. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

26. У справі, що розглядається, позивач 06 листопада 2023 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2003 року по 01 лютого 2008 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2003 року по 01 лютого 2008 року наростаючим підсумком, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум.

27. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

28. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті, відповідно до якої (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

29. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 та №9-рп/2013.

30. Так, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

31. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

32. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

33. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

34. За приписами статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

35. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом №2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні.

36. Так, Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

37. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

38. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

39. На час звільнення позивача зі служби (04 листопада 2015 року) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

40. Однак, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року.

41. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

42. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних рішень. Суд уважає, що допущена судами першої та апеляційної інстанції помилка у правозастосуванні норм права призвела до постановлення незаконних судових рішень.

43. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.

44. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

45. З урахуванням викладеного ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

46. З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 11 січня 2024 року у справі №460/25662/23 - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду