Рішення

від 25.09.2024 по справі 190/1607/24

П'ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 190/1607/24

Провадження №2/190/455/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25 вересня 2024 року м.Пятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету П`ятихатської міської ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, вказуючи, що з відповідачем ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають малолітнтого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19.10.2020 року шлюб між ними розрівно. З відповідачем проживають окремо, дитина проживає разом з ним. Відповідно рішення виконавчого комітету П`ятихатської міської ради від 24.10.2023 року №200 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 » місце проживання малолітнього сина визначено разом з ним. Весь цей час відповідачка долею дитини не цікавилась, не телефонувала, не виявляла бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні.

У зв`язку з вищевикладеним, просить позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, /а.с.24, 38/, причину неявки до суду не повідомила.

Таким чином, оскільки відповідач у судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час судового розгляду справи була сповіщена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, не надала заяви про розгляд справи за її відсутності, не скористалась правом надання заперечень проти позову, у зв`язку з чим суд за згодою позивача вирішує справу в порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони з 21 вересня 1991 року по 19 жовтня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією рішення про розірвання шлюбу/а.с.13/.

Від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.6/.

Відповідно до рішення виконавчого комітету П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.17/.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету П`ятихатської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 18 липня 2024 року № 207 останні вважають за доцільне позбавлення батьківських прав громадянку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.7-11/.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 03.06.2024 року, виданого головним державним виконавцем Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеса) слідує, що сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів у боржника ОСОБА_3 станом на травень 2024 року складає 61497 грн./а.с.12/.

З копії характеристики, виданої директором ліцію «Генеза» П`ятихатської міської ради №221 від 03.06.2024 року слідує, що ОСОБА_1 працює сторожом в ліцеї з серпня 2020 року, показав себе як спеціаліст, який досконало знає доручену справу, витриманий, принциповий, чуйний/а.с.14/.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст.7СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою ВерховноїРади Українивід 27лютого 1991року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 посилався на те, щовідповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним, не дбає про нього.

Отже правовою підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Єдиним доказом, на який позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог є висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини визнано доцільним.

Статтею 19СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Проте суд, керуючись положеннями ст.19СК України вказаний висновок органу опіки та піклування не бере до уваги з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст.19СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Приймаючи висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, орган опіки та піклування виходив із встановлення факту ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

Проте з висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд не бере його до уваги.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство щодо сина, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками.

Наполягаючи на позбавленні відповідача батьківських прав, ОСОБА_1 не указав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення саме для дитини.

Суд ураховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає її інтересам.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Таким чином, позивачем не доведено обставин свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з матір`ю, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Суд дійшов висновку, що родинний зв`язок між матір`ю і дитиною можливо відновити, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач і орган опіки та піклування належно не аргументували, у зв`язку з чим вимоги позивача не є законними та обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Ураховуючи викладене, суд зауважує, що ОСОБА_3 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12,81,141,263-265, 280-281 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету П`ятихатської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішенн виготовлено 04 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса