Рішення

від 26.09.2024 по справі 736/1370/24

КОРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 736/1370/24

Номер провадження 2/736/328/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року м. Корюківка

Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді - Пархомчук Т.В.,

за участі секретаря - Петренко О.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Корюківці у приміщенні суду, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Корюківська районна державна адміністрація Чернігівської області про відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою навчання та за період навчання в інтернатурі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 19 червня 2024 року звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Корюківська ЦРЛ» грошові кошти за весь строк навчання у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова у розмірі 88200,00 грн. та загальну вартість освітньої послуги за весь строк навчання в інтернатурі - 35040,00 грн. Також позивач просить стягнути судові витрати в сумі 3028,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що між Корюківською районною державною адміністрацією, Корюківською центральною районною лікарнею Корюківської районної ради Чернігівської області, Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова та ОСОБА_2 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 , було укладено договір про навчання №91, за умовами якого ОСОБА_4 взяла на себе зобов`язання прибути після закінчення навчального закладу відпрацювати за одержаним фахом не менше 10 (десяти) років у Корюківському районі Чернігівської області, а у разі відмови відпрацьовувати - відшкодувати вартість навчання. ОСОБА_4 цього обов`язку не виконала, а відтак має відшкодувати Корюківській ЦРЛ вартість навчання.

Згідно ухвали суду від 10.07.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження та справу призначено до слухання у відкритому судовому засіданні. Цією ухвалою сторонам визначено строк для подачі заяв по суті справи.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 вказала на те, що не підтверджений будь-яким чином правовий зв`язок між «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради» та КП «Корюківська районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області», що відповідно не доводить правонаступництво між замовником освітніх послуг по договороу про навчання № 91 від 15.08.2011 та позивачем. Також відповідач вважає, що необґрунтованими є вимоги лікарні про відшкодування коштів за період навчання в інтернатурі, адже договором про надання освітніх послуг № 231/17 від 27.07.2017 такої відповідальності відповідача не визначено. Крім того відповідач вважає, що надання державою особі безоплатної освіти передбачає виникнення права держави на результати трудової діяльності особи, яка здобула вищу освіту за державним замовленням, а у випускника виникнення обов`язку відпрацювати три роки з моменту укладення угоди з вищим навчальним закладом. Між тим положення ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 992 на момент укладення між сторонами договору № 231/17 від 27.07.2017 втратили чинність, а положеннями ч. 1 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків передбачених законом. Положення Законів України «Про освіту» «Про вищу освіту» не містять зобов`язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п. 14 Порядку, як не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодування вартості навчання. Відповідач вважає, що обов`язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вільно погоджуються та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах. Враховуючи наведене, відповідач вважає, позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також, у відзиві відповідач просить стягнути із позивача судові витрати, що складаються із витрат на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн.

Від КНП «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради у встановлений судом термін надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача вказала на необґрунтованість посилань відповідача у відзиві, а також наполягала на задоволенні позовних вимог про відшкодування вартості навчання ОСОБА_1 , оплаченого за кошти лікарні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15 серпня 2011 року між Корюківською районною державною адміністрацією (далі райдержадміністрація), Корюківською центральною районною лікарнею Корюківської районної ради Чернігівської області (далі замовник), Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова (далі виконавець) та громадянкою ОСОБА_5 (далі студент) був укладений договір про навчання № 91.

Відповідно до п.п. 1.1. договору виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання, далі - освітня послуга, а саме ОСОБА_2 за денною формою навчання, освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліст, за спеціальністю лікувальна справа на медичному факультеті з 01 вересня 2011 року по 01 липня 2017 року у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова.

Згідно п.п. 2.1. договору № 91 райдержадміністрація забезпечує виконання замовником обов`язку щодо здійснення оплати за надання освітньої послуги виконавцем відповідно до умов договору.

Пунктом 5.3 передбачено обов`язок студента прибути після закінчення навчання і отримання спеціальності на роботу до Корюківського району Чернігівської області і відпрацювати за одержаним фахом не менше 10 (десяти) років.

В п. 5.4 договору йдеться про те, що студент зобов`язаний відшкодувати вартість навчання та компенсувати інші витрати з урахуванням індексу інфляції, яких зазнає замовник в разі зокрема звільнення за власним бажанням без поважних причин до закінчення визначеного договором строку. В цьому ж пункті договору визначено, що поважною причиною вважається стан здоров`я, який перешкоджає виконувати обов`язки за фахом відповідно до медичного висновку.

Таким чином, відповідачу протягом 2011-2017 навчальних років була надана освітня послуга за вказаним освітньо-кваліфікаційним рівнем. Освітня послуга була надана за рахунок коштів замовника, а саме - за весь період навчання ОСОБА_4 . Корюківською ЦРЛ на рахунок Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова були сплачені кошти за навчання ОСОБА_5 у розмірі 88200,00 грн. згідно п.п. 6.2. розділу 6. Договору № 91, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 43-55).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 11.10.2016 вийшла заміж та змінила прізвище на « ОСОБА_3 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 видане 11.10.2016 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №2514.

Також, матеріали справи свідчать про те, що між Корюківською районною державною адміністрацією (далі райдержадміністрація), Корюківською центральною районною лікарнею Корюківської районної ради Чернігівської області (далі замовник), Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова (далі виконавець) та лікарем інтерном ОСОБА_1 (далі одержувач) був укладений договір про надання освітніх послуг № 231/17 від 27 липня 2017 року.

Відповідно до п. 1 договору виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги, а саме: навчання в інтернатурі за навчальним планом і програмою, затвердженими для даної спеціальності МОЗ України протягом 22 місяці, на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія». Термін навчання на кафедрі 12 місяців з 01.09.2017 по 28.02.2018 та з 02.01.2019 по 27.06.2019; стажування на клінічній базі 10 місяців з 01.08.2017 по 31.08.2017, з 01.03.2018 по 30.06.2018 та з 01.08.2018 до 31.12.2018, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 17.04.2019 до договору № 231/17 від 27.07.2017 назву замовника у договорі було змінено на Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області».

За період навчання ОСОБА_1 в інтернатурі загальна вартість освітньої послуги становила 35040,00 грн. (Тридцять п`ять тисяч сорок грн. 00 коп.) згідно п. 9. Договору №231/17. Ці кошти були сплачені Корюківською ЦРЛ на рахунок Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, що підтверджується платіжними дорученнями. (а.с. 56-67).

24 червня 2017 року ОСОБА_1 було видано диплом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова за ступенем вищої освіти спеціаліст, спеціальністю «Лікувальна справа», професійною кваліфікацією лікар, що підтверджується дипломом спеціаліста серія НОМЕР_2 від 24 червня 2017 року ( а.с. 20).

На підставі направлення Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова наказом головного лікаря Корюківської ЦРЛ від 01 серпня 2017 року № 75-к відповідача було прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Анестезіологія» з 01 серпня 2017 року (а.с. 22).

Згідно наказу КНП «Корюківська ЦРЛ» від 26 липня 2019 року №95-к 28 липня 2019 року ОСОБА_1 в зв`язку з закінченням інтернатури звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 23).

Після закінчення інтернатури та отримання сетрифіката лікаря-спеціаліста № 5/19 за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» термін дії сертифіката лікаря- спеціаліста з 27 червня 2019 року до 27 червня 2024 року (а.с. 21), відповідно до наказу генерального директора КНП «Корюківська ЦРЛ» від 29 липня 2019 року № 96-к ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії КНП «Корюківська ЦРЛ» (а.с. 24).

Також, З 01 серпня 2019 року по 21 серпня 2021 року ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 27). 04 травня 2020 року ОСОБА_1 приступила до роботи на 0,5 посади лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії, що підтверджується витягом з наказу № 61-к від 30.04.2020. (а.с. 28).

ОСОБА_1 19 серпня 2021 року подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України (а.с. 25). Наказом генерального директора КНП «Корюківська ЦРЛ» від 19 серпня 2021 року № 119-к ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади. (а.с. 26).

Зазначене свідчить про те, що звільнення відповідача із займаної посади відбулося до закінчення встановленого договором № 91 від 15.08.2011 десятирічного терміну.

Позивачем 22 жовтня 2021 року на адресу відповідача була направлена претензія за вих. № 03-05/894, яка не була задоволена у добровільному порядку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогамист. 610 ЦК Українипорушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимогст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно приписівст. 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №607/3693/17 зазначено, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважалися такими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №607/3693/17 (провадження №14-151цс20) зазначено, що, вирішуючи спори про стягнення коштів за навчання, судам слід керуватися таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вважала розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.

Крім того, в пунктах 71 та 72 цієї постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що оскільки частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти,була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2006 року, регулюються саме нею.

Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою.

З приводу наведеного, а також з приводу посилань відповідача про те, що ст. 52 Закону України «Про освіту» № 1060-XII від 23.05.1991 на момент укладення договору № 231/17 від 27.07.2017 втратила чинність суд зауважує, що відповідна редакція частини другої цієї статті, яка передбачала, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, діяла на момент укладення договору про навчання від 15.08.2011 № 91 і дійсно не діяла на момент укладення договору № 231/17 від 27.07.2017. Однак суд вважає, що частина 2 статті 52 Закону України «Про освіту» № 1060-XII від 23.05.1991 регулювала обов`язок студента відшкодувати кошти витрачені на його навчання саме за державним замовленням, і кошти мали відшкодовуватися вищому навчальному закладу.

У випадку договірних відносин, що регулюються договорами № 91 від 15.08.2011 та № 231/17 від 27.07.2017 йде мова зовсім не про навчання за державним замовленням, а йде мова саме про цивільно-правові зобов`язальні правовідносини, що виникли між Корюківською районною центральною лікарнею, як замовником послуги та Вінницьким національним медичним університетом ім.. М.І. Пирогова, як виконавцем замовленої послуги з навчання спеціаліста, що мав відпрацювати у замовника за відповідним фахом не менше десятирічного терміну. Тобто лікарня як юридична особа, оплатила навчання відповідача з метою забезпечення медичного закладу спеціалістом відповідного рівня освіти.

Умовами цього зобов`язання було або відпрацювання спеціалістом відповідного терміну, або повернення витрачених на навчання коштів. З огляду на вказане суд вважає, що застосування ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» № 1060-XII від 23.05.1991 до вказаних правовідносин не доречним. А тому, скасування цього закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, у інших за змістом правовідносинах не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента (лікарні), якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою, в даному випадку відповідачем.

До того ж, щодо обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором про навчання кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався в ряді справ.

У справі Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява №51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ вважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі Yanask проти Туреччини (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Щодо посилань відповідача на те, що відсутні докази того, що Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради є правонаступником Корюківської центральної районної лікарні Корюківської районної ради Чернігівської області суд не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи наявне рішення Корюківської районної ради Чернігівської області від 21.08.2018 № 2-20/VII «Про реорганізацію шляхом перетворення комунального лікувально-профілактичного закладу «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області» в Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області». Відповідно до вказаного рішення відбулася реорганізації лікувального закладу шляхом перетворення і Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області» стало правонаступником комунального лікувально-профілактичного закладу «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області».

Також рішенням Корюківської міської ради Чернігівської області від 06.10.2020 № 6-41/ VII міська рада прийняла безоплатно із спільної власності територіальних громад міста, селища та сіл Корюківського району в міську комунальну власність Корюківської міської територіальної громади Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня Корюківської районної ради Чернігівської області». Цим же рішенням медичний заклад було перейменовано в Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав вважати, що Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради не має право звертатися до суду з вимогами до відповідача про стягнення сум, витрачених на її навчання Корюківською центральною районною лікарнею Корюківської районної ради Чернігівської області, адже позивач є правонаступником цього медичного закладу.

Враховуючи все наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не було виконано своїх договірних зобов`язань за договорами № 91 від 15.08.2011 та № 231/17 від 27.07.2017 не було відпрацьовано в Корюківській центральній районній лікарні десять років після навчання, і відповідач звільнилась з Корюківської центральної районної лікарні до спливу цього терміну без поважної причини, адже суду не надано будь-яких доказів того, що відповідач за станом здоров`я не могла виконувати своїх професійних обов`язків, а тому суд вважає, що за вищевказаних умов, наступає цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , закріплена у договорі № 91 від 15.08.2011 у вигляді обов`язку відшкодувати лікарні вартість навчання, яка була фактична виплачена вищому навчальному закладу, про що в матеріалах справи є підтвердження.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність підстав щодо стягнення з відповідача на користь позивача, передбаченихп.6.2. розділу 6 Договору та п. 9 Договору № 231/17 сплачених коштів за навчання на загальну суму 123240,00 грн.

На підставіст. 141 ЦПК Українистягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради грошові кошти за навчання у розмірі 88200 (вісімдесят вісім тисяч двісті) грн. 00 коп. на р/р НОМЕР_3 АТ КБ Приватбанк.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради загальну вартість освітньої послуги за навчання в інтернатурі 35040 (тридцять п`ять тисяч сорок) грн. 00 коп. на р/р НОМЕР_3 АТ КБ Приватбанк.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради судові витрати у сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Комунальне некомерційне підприємство «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради (15300, Чернігівська область, м. Корюківка, вул. Шевченка, 101, код ЄДРПОУ 02006320).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ).

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Корюківська районна державна адміністрація Чернігівської області (15300, Чернігівська область, м. Корюківка, вул. Шевченка, 60).

Повне судове рішення складено 01.10.2024.

Суддя Т.В.Пархомчук