Постанова від 01.10.2024 по справі 502/2141/21

Номер провадження: 22-ц/813/2193/24

Справа № 502/2141/21

Головуючий у першій інстанції Маслеников О.А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судових засідань Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації

відповідачі Ізмаїльська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представник ОСОБА_2 ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Масленикова О.А., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, припинення права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

21.12.2021 року до Кілійського районного суду Одеської області надійшов позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, припинення права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В обґрунтування поданого позову з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03.04.2023 р. вказано, що пунктом 1, 2, 3 рішення Приморської сільської ради від 29.05.2007 року № 150 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду та надано ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 3 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку.

На підставі вказаного рішення між Приморською сільською радою та ОСОБА_5 19.06.2007 року, укладено договір оренди земельної ділянки площею 3 га, яка знаходиться на території Приморської сільської ради в межах населеного пункту, для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку строком на 49 років, зареєстрований у Кілійському районному відділі Одеської філії ЦДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 19.06.2007 року за № 040752200004.

Рішенням Приморської сільської ради від 06.01.2011 року № 39 достроково розірвано договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року, припинено ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою.

На підставі додаткової угоди, укладеної 06.01.2011 року між Приморською сільською радою та ОСОБА_5 , договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року визнано достроково розірваним.

При цьому, відомості щодо реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, а також щодо укладення та розірвання договору оренди через п`ять років також внесено і до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, рішенням державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Заєва О.І. від 21.07.2016 року № 30577669 проведено державну реєстрацію права власності за Приморською сільською радою на земельну ділянку площею 3 га, з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

В подальшому, на підставі рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 року № 424 здійснено поділ земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, внаслідок якого у Державному земельному кадастрі 15.04.2019 року проведено державну реєстрацію 31 новосформованої земельної ділянки, у тому числі і земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020.

Після чого, рішенням державного реєстратора Вилківської міської ради Ізотової О.О. від 12.10.2020 року № 54540123 проведено державну реєстрацію права державної власності за Кілійською районною державною адміністрацією на земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020.

Розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 190 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту.

На підставі вказаного розпорядження рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Вилківської міської ради Ізотової О.О. від 21.01.2021 року № 56253924, проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020.

В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06.04.2021 р. приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В.А., здійснено відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 .

Рішенням приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу Зезика В.А. від 08.04.2021 р. № 57529304 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Таким чином, ОСОБА_2 06.04.2021 року набуто право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020.

Водночас, за результатами вивчення питання законності відведення вказаної земельної ділянки установлено, що земельна ділянка надана відповідачу із земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», знаходиться на території Дунайського біосферного заповідника та сформована в порушення приписів земельного законодавства.

У зв`язку з цим, наявні підстави для визнання судом незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 190, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності ОСОБА_2 , витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

На підставі вищезазначеного прокурор з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 190 «Про надання у власність земельної ділянки державної власності гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва»;

- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вилківської міської ради Одеської області Ізотової Ольги Олександрівни від 21.01.2021 року № 56253924 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020 (РНОНМ 2191683451223, номер запису про право власності 40213052);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020, укладений 06.04.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком Вячеславом Андрійовичем;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу Зезика Вячеслава Андрійовича від 08.04.2021 № 57529304 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020 (РНОНМ 2191683451223, номер запису про право власності 41391778);

- припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020 (РНОНМ 2191683451223, номер запису про право власності 41391778);

- витребувати на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020;

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020;

- стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 04 липня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 190 «Про надання у власність земельної ділянки державної власності гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва».

Скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вилківської міської ради Одеської області Ізотової Ольги Олександрівни від 21.01.2021 № 56253924 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020 (РОНМ 2191683451223, номер запису про право власності 40213052).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020, укладений 06.04.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком Вячеславом Андрійовичем та зареєстрований в реєстрі за № 188.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу Зезика Вячеслава Андрійовича від 08.04.2021 № 57529304 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020 (РОНМ 2191683451223, номер запису про право власності 41391778).

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020.

Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020.

В задоволенні позовної вимоги про припинення права власності відмовлено.

Стягнуто з Ізмаїльської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 в рівних частках на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 16 097,75 грн за подачу позову на рахунок Одеської обласної прокуратури.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.

Спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відносилась до земель державного лісового фонду. Разом з тим, земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.

Крім того, земельна ділянка, яка була відведена у власність відповідачу ОСОБА_1 , та в подальшому продана нею відповідачу ОСОБА_6 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.

Спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», а також є територією Дунайського біосферного заповідника, вказане унеможливлює набуття приватної власності на таку земельну ділянку, а відтак договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним.

Крім того, суд вважає, що вірним способом захисту, обраним прокурором є позовна вимога в порядку ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, яким земельну ділянку вилучено із державної власності, скасування рішень державних реєстраторів та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі внаслідок протиправний дій, за вчинення яких, зокрема, було засуджено державного кадастрового реєстратора, суд вважає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України воно може бути витребуване у ОСОБА_2 , як особи, яка є добросовісними набувачем.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

На момент ухвалення рішення положення ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містять приписів щодо необхідності одночасного припинення судовим рішенням речового права при скасуванні рішення державного реєстратора.

Тобто, на даний час, позовна вимога про припинення права власності не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 346 ЦК України, а припинення права власності в порядку, передбаченому ст. 26 вищевказаного Закону має здійснюватися «автоматично» на підставі судового рішення про скасування відповідного рішення державного реєстратора.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог прокурора за виключенням позовної вимоги про припинення права власності.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з таким рішення суду, адвокат Хрипко М.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 липня 2023 року і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації, відмовити у повному обсязі

Зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є не доведеними належними та допустимими доказами, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, згідно з рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 150-У-УІІ від 29.05.2007 року, передавалась із земель запасу Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області і доказів обґрунтування незаконності її віднесення до земель запасу у той час, жодних, матеріали справи не містять, як і доказів того, що питання ніби то незаконності віднесення цих земель до земель запасу поставало у будь-який час, аж до моменту звернення Позивача із цим позовом до суду. І всі твердження побудовані на тому, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 знаходилась за межами населеного пункту, на землях лісового фонду та під об`єктом природно-заповідного фонду, у тому числі, 29.05.2007, і це знову ж таки повинно підтверджуватися матеріалами лісовпорядкування 2013 року, адже вони не можуть містити відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:02:001:0020, оскільки на підставі рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 року № 424 здійснено поділ земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, внаслідок якого у Державному земельному кадастрі 15.04.2019 року проведено державну реєстрацію 31 новосформованої земельної ділянки, у тому числі і земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020. Таким чином, питання приналежності земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:02:001:0020 до земель лісового фонду та їх знаходження під об`єктом природно-заповідного фонду, нерозривно повинно бути пов`язано із тим, що земельна ділянка площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, так само, або ж її частина, повинні мати приналежність до земель лісового фонду та їх знаходження під об`єктом природно-заповідного фонду, у тому числі, у момент віднесення цих земель, до земель запасу але це рішення Позивачем не оскаржується, доказів його оскарження у минулому, матеріали справи не містять, а отже створена 29.05.2007 року земельна ділянка, не є такою, що протиправно відчужена, виділена, сформована, у момент її виникнення, оскільки відповідних достовірних та належних доказів не має у матеріалах справи, а твердження Позивача у цьому випадку, є нічим іншим, ніж твердженням і, фактично, припущенням.

Більш того, з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2023 №29-15-0.82-3343/2-23, наданого у відповідь на адвокатський запит від 04.08.2023 за № Вих. 99/23/1, щодо надання відомостей про межі земель лісового фонду ДП Ізмаїльське лісове господарство (правонаступник ДСПГП «Ліси України» в особі філії «Ізмаїльське лісове господарство»), земельної ділянки за кадастровим номером 512238300:01:002:0020, вбачається, що:

За інформацією відділу № 4 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - Відділ) згідно наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книг) та других примірників державних актів станом на 31.12.2012, зареєстровано договір оренди земельної ділянки за ФОП ОСОБА_7 від 19.06.2007 за № 040752200004 терміном на 49 (сорок дев`ять) років, земельна ділянка знаходиться на землях комунальної власності на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області (за межами населеного пункту), загальною площею 3,0000 га, та надана для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку, кадастровий номер 5122383000:02:001:0199.

Відповідно до інформації, яка наявна в програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру 15.04.2019 земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 перенесено в архів шляхом поділу в результаті якого була сформована земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, земельна ділянка розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада. Земельна ділянка за кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 зареєстрована на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку, що розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада» (код документації - 2019МФ280ДКЛ000001). Згідно ухвали Київського районного суду м. Одеси від 26.07.2021 по справі № 947/22664/21 документація 2019МФ280ДКЛ000001 вилучена із Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, вдення якого здійснюється Відділом.

Відповідно до інформації, яка наявна в програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності на території Кілійського району Одеської області (за межами населених пунктів) розробленої ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», 22.12.2021 зареєстровано земельну ділянку за кадастровим номером 5122310300:01:001:0145, загальною площею 2188,2707 га, з цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, земельна ділянка розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район (за межами населених пунктів).

Згідно з картографічними даними Державного земельного кадастру земельна ділянка 512238300:01:002:0020 не перетинає межі земельної ділянки 5122310300:01:001:0145.

Отже, виникає доречне питання з приводу того, що наступного дня, після звернення Прокурора із цим позовом до суду, у порядку встановленому законодавством, за наслідками інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності на території Кілійського району Одеської області (за межами населених пунктів), на підставі відповідної технічної документації, зареєстровано земельну ділянку за кадастровим номером 5122310300:01:001:0145, загальною площею 2188,2707 га, з цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, земельна ділянка розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район (за межами населених пунктів) і земельна ділянка 512238300:01:002:0020 не перетинає межі земельної ділянки 5122310300:01:001:0145. Тобто, вказані земельні ділянки навіть не містять спільних координат, їх межі не перетинаються, а отже, яким чином тоді Прокурор наполягає і наполягав на своїх позовних вимогах, якщо у порядку визначеному Земельним кодексом України, землі для ведення лісового господарства були визначені, на території колишнього Кілійського району Одеської області і спірна земельна ділянка до їх складу не входить і з ними межами не перетинається.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування і проект організації та розвитку лісового господарства це не одне і те саме, тотожності між цими документами не було у момент набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020.

Неможливо погодитись з висновком суду стосовно того, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування та Документи, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво на данні ділянки: 1. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство»; 2. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство» таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків; 3. Карта-схема лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство» з розміщенням кварталів Вилківського лісництва переданих без вилучення ДБЗ, це одне і те саме. Навіть карта-схема лісонасаджень, це не планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

А отже, матеріали справи, не підтверджують висновків суду, які їм протирічать, оскільки суд посилається на законодавство і на документи, ніби то які підтверджують його дотримання, при тому, що наявні в матеріалах документи, хибних висновків суду не підтверджують, тим паче з урахуванням того, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Відтак, доречним є твердження про те, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Вказує, що в описовій частині рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04.07.2023 суд посилається на матеріали лісовпорядкування 2013-2014років, як на беззаперечні докази наявності права постійного користування Державне підприємство "Ізмаїльське лісове господарство", при цьому самі матеріали судом не досліджувались.

Звертає увагу суду, що листом 16.07.2021 №133 від Державне підприємство "Ізмаїльське лісове господарство вказало, що згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства та рішенням виконкому Вилківської міської ради № 95 від 24.05.2001 року, яким передано в землі запасу Вилківської міської ради 308,9 га та Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року по справі № 2-а-13665/08/1570 передано в землі запасу Приморської сільської ради Кілійського району Вилківське лісництво кв. 1 площа 1,0 га, разом вилучено 309,9 га земель Державного лісового фонду.

При лісовпорядкуванні 2013 - 2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кв. 40 було виділено пл. 29,0 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа квартала 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів.

Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались.

Тобто, Державне підприємство "Ізмаїльське лісове господарство" фактично підтвердило що ні земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, ні земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 (за рахунок якої була сформована спірна ділянка) не перебували у постійному користуванні Державне підприємство "Ізмаїльське лісове господарство".

Таким чином, при винесенні рішення від 04.07.2023 №502/2141/21 Кілійський районний суд Одеської області дійшов помилкового висновку щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 до земель державної власності лісогосподарського призначення та наявність права постійного користування.

Доводи прокуратури про належність земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 до земель державного лісового фонду зокрема ґрунтуються на інформації

Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.05.2021 №04-01- 19/371, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 розташована на землях державного лісового Вилківського лісництва (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року) та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство».

Однак, дані доводи не відповідають дійсності, оскільки не враховується той факт, що уже на 2013 рік дана земельна ділянка не знаходилася в користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» з наступних причин:

Пунктами 1, 2 та 2.3 рішення Приморської сільської ради від 29.05.2007 № 150 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду та надано ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 3 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення, які перебувають у запасі Приморської сільської ради, на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку.

Підставою для затвердження проектів землеустрою, зокрема слугували позитивні висновки державної землевпорядної експертизи, що вбачається з вступної частини вказаного рішення.

На підставі вказаного рішення між Приморською сільською радою та ОСОБА_5

19.06.2007 укладено договір оренди земельної ділянки площею 3 га, яка знаходиться на території Приморської сільської ради в межах населеного пункту, для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку строком на 49 років, зареєстрований у Кілійському районному відділі Одеської філії ЦЦЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 19.06.2007 за № 040752200004.

Крім того, разом з вказаним договором, між сторонами правочину було укладено Акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 19.06.2007 року, до якого додано Ситуаційну схему, з графічним зображенням місцярозташування та меж земельної ділянки, що передається в оренду, згідно якої вбачається, що передана в оренду земельна ділянка відноситься до земель запасу Приморської сільської ради та не передана у власність або користування іншим особам. Опис меж було погоджено уповноваженими особами: Приморськоим сільським головою, В. о. начальника Кілійського районного відділу земельних ресурсів, Начальником відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Кілійської райдержадміністрації (головний архітектор району), Головним державним санітарним лікарем Кілійського району, Начальником Придунайського відділу екологічного контролю держуправління екології та природних ресурсів в Одеській області та замовником.

Також, в межах здійснення процедури встановлення в натурі меж земельно ділянки, наданої ФОП ОСОБА_7 в довгострокову оренду, було складено Акт про встановлення в натурі меж земельно ділянки загальною площею 3.00 га, та передано ФОП ОСОБА_7 на зберігання межових знаків. Акт було складено у присутності в тому числі, суміжних землекористувачів, а саме Приморської сільської ради. Заперечень щодо встановлених меж в натурі не надходило, сторонами підписано Акт. Обтяжень (обмежень) в тому числі сервітутів на земельну ділянку не встановлено.

Вище зазначене свідчить, що спірна земельна ділянка зареєстрована в межах чинного законодавства та знаходилася в розпорядженні Приморської сільської ради, щонайменше з 2007 року, та як наслідок, не перебувала у складі земель переданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство». Тобто, перебування земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 в користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» було б перешкодою для укладення договору оренди у відношенні цієї ділянки, та його подальшої реєстрації за встановленою процедурою.

Також важливим є й той факт, що жодною зі сторін вказаного правочину, або будь-якою третьою особою, в тому числі й ДП «Ізмаїльське лісове господарство», не заперечувались та не оскаржувались дії щодо передання в довгострокову оренду земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, її державної реєстрації та визначення її меж в натурі. Що вказує на те, що Приморська сільська рада діяла в межах повноважень та діючого на той час законодавства.

Таким чином, враховуючи що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, була сформована за рахунок поділу земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, яка в свою чергу входила до складу земель запасу Приморської сільської ради Кілійського району, відповідач вважає, що застосування положень, які врегульовують порядок використання земель лісництв є недоцільним. Ще раз наголошуємо, що посилання позивача на відповіді Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, ВО «Укрдержліспроект» та ДП «Ізмаїльське лісове господарство» враховуючи статус земельної ділянки на момент її формування, на думку відповідача є некоректними.

Важливим також є й той факт, що ДП «Ізмаїльське лісове господарство», Одеське обласне управління лісового та мисливського господарства та ВО «Укрдержліспроект» у своїх відповідях повідомляють, не лише те, що спірна земельна ділянка, як у первісному вигляді, так і після поділу, розташована на землях державного лісового фонду Вилківського лісництва (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року), а відтак входить до складу земель ДП «Ізмаїльське лісове господарство». А й те, що з 2001 року площа переданих у постійне користування земель ДП «Ізмаїльське лісове господарство» зменшилась за рахунок передачі їх до земель запасу Вилківської міської та Приморської сільської рад, неодноразово повторюються про наявність помилок в роботі лісовпорядкування, що як наслідок на думку відповідача не дає можливості дійсно встановити

Одночасно з цим, доцільним було б звернути увагу, й на бездіяльність лісогосподарського підприємства, яке наразі призводить до виникнення спірної ситуації.

Твердження позивача є суперечливими, що відображено в доказах, які позивач сам надає. Так, з документів про надання дозволу на розробку землеустрою для укладення договору оренди та їх додатків вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 була виділена із земель запасу Приморської сільської ради Кілійського району, та перебувала в межах населеного пункту. Одночасно з цим, відповідь Вилківської міської ради датована 01.07.2021 року містить протилежну інформацію, - щодо перебування за межами с. Приморське вже новосформованих земельних ділянок.

Зважаючи на наявність таких протиріч, та відсутність доказів, які б спростували факт того, що земельна ділянка з кадастровим 5122383000:02:001:0199 перебувала у складі земель запасу, відповідач вважає, що твердження позивача в цій частині також є недоведеними.

Як вбачається з рішення Приморської сільської ради від 29.05.2007 № 150, та похідних документів щодо державної реєстрації, земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, з якої було сформовано земельну ділянку з кадастровим № 5122383000:01:002:0020 мала категорію «землі рекреаційного призначення», а не «землі природно- заповідного фонду». Враховуючи, відсутність будь-якого доказу, який би нівелював статус спірних земельних ділянок, як земель рекреаційного призначення, позиція позивача в цій частині є недоведеною. Відтак, застосування до виниклих правовідносин законодавства, яке врегульовує порядок використання земель природно-заповідного фонду є неналежним.

Важливим є й той факт, що державна реєстрація первісної земельної ділянки, відбулась ще у 2007 році, з встановленням меж в натурі, та на підставі належних документів, та в подальшому, під час створення Публічної кадастрової карти, до неї було перенесено вже наявні відомості з державних реєстрів та Поземельних книг.

Одночасно з цим, слід зазначити, що посилання позивача на викопіювання з Публічної кадастрової карти, як доказ про належність земельної ділянки саме до земель природно-заповідного фонду, є некоректним, оскільки шар «Природно-заповідний фонд» додано на Публічну кадастрову карту лише 09.06.2021 року, та як значиться на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за посиланням https://land.gov.ua/na-publichnii-kadastrovii-karti- dodano-shar-pryrodno-zapovidnyi-fond/, він є виключно інформаційним. Та у взаємозв`язку з відповідями наданими позивачем, з яких вбачається, що межі Дунайського біосферного заповідника на теперішній час не встановлені в натурі, слід дійти висновку, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження своєї позиції.

Щодо твердження позивача, про порушення Приморської сільською радою вимог законодавства при первинному відведенні земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199.

Відповідач, вкотре наголошує, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би містив факт заперечень, оскарження та скасування рішення Приморської сільської ради № 150 від 29.05.2007 року, та похідних документів, оскарження чи скасування рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації № 30577669 від 21.07.2016 року про реєстрацію права власності за Приморською сільською радою, а також скасування рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 року про поділ земельної ділянки, за наслідком прийняття якого, 15.04.2019 року у державному реєстрі здійснено реєстрацію 31 новосформованої земельної ділянки.

А відтак,усі твердженняпозивача вцій частині,є виключноміркуваннями позивача,які неможуть бутиприйняті доуваги узв`язку звідсутністю доказівщодо такзваних неправомірнихдій Приморської сільської ради.

У виниклих правовідносинах відбулася зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а саме земель - рекреаційного призначення, а не використання її не за цільовим призначенням.

Таким чином вбачається, що зміна цільового призначення відбулась відповідно до встановленої процедури та в межах діючого законодавства України.

З приводу тверджень позивача щодо скасування розпорядження Кілійської районної державної адміністрації.

Так, позивач, вказує, що державні реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку підлягають скасуванню, саме з моменту прийняття Розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 190 про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки.

Але, обґрунтовуючи необхідність скасування Розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 190, позивач вказує, що воно не відповідає чинному законодавству. Однак, позивач не надає жодного доказу, який би підтвердив дану позицію, саме лише посилання на положення національного законодавства, без наявних доказів, не може бути підставою для скасування акту індивідуальної дії, тим більше, коли цей акт є похідним від іншого та вже вичерпав свою дію.

Зважаючи на відсутність будь-якого доказу, який би підтвердив наявність порушеного законодавства під час видання розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020року № 190, вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.

Та, як наслідок, скасування державної реєстрації прав власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, як похідна вимога, також не підлягає задоволенню.

Безумовно, формування позовних вимог належить до повноважень Позивача, у будь-якому разі, але поряд із цим, з матеріалів справи не вбачається можливість зробити обґрунтований висновок, щодо доцільності не залучення в якості учасника справи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, як уповноваженого представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держателя Державного земельного кадастру) на території Одеської області, який здійснює, у тому числі, ведення Державного земельного кадастру.

Під час формування земельних ділянок з кадастровими № 5122383000:02:001:0199 та № 5122383000:01:002:0020, вносились відомості до Державного земельного кадастру і протиправність цих діянь не була підтверджена, стосовно обох цих земельних ділянок, відповідним чином, а отже предмет цієї справи так само стосується і стосувався діяльності Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, що не було враховано Прокурором при зверненні до суду із цим позовом.

Земельна ділянка з кадастровими № 5122383000:02:001:0199 була сформована і як землі лісогосподарського призначення вона визначена не була і до цієї обставини жодних зауважень дієвих у прокурора не було, принаймні він їх не вживав,оскільки протилежного матеріали справи не доводять.

Позивачем ігнорується той факт, що земельна ділянка було сформована ще у 2007 році, та в подальшому поділена на нові земельні ділянки з дотриманням процедури такого поділу. Кадастровий номер новосформованій земельній ділянці було присвоєно до передачі її з Приморської сільської ради до Кілійської районної державної адміністрації, а відтак, посилатися на порушення порядку формування земельної ділянки або порушення порядку присвоєння кадастрового номеру, як на підставу для скасування державної реєстрації земельної ділянки, без врахування її походження, та без скасування попередніх рішень, на думку відповідача є неправомірним.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що твердження позивача в цій частині також є недоведеними, та позовна заява в цій частині також не підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, орган прокуратури посилається на порушення законодавства про природно-заповідний фонд та бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації.

З приводу відсутності порушень законодавства про природно-заповідний фонд, відповідач ще раз наголошує, що в данному випадку позивач допускається помилки, не враховуючи первісні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, ще до її поділу на окремі земельні ділянки, та положення ЗК України.

Як вбачається з рішення Приморської сільської ради від 29.05.2007 № 150, та похідних документів щодо державної реєстрації, земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, з якої було сформовано земельну ділянку з кадастровим № 5122383000:01:002:0020 мала категорію «землі рекреаційного призначення», а не «землі природно- заповідного фонду». Враховуючи, відсутність будь-якого доказу, який би нівелював статус спірних земельних ділянок, як земель рекреаційного призначення, позиція позивача в цій частині є недоведеною. Відтак, застосування до виниклих правовідносин законодавства, яке врегульовує порядок використання земель природно-заповідного фонду є неналежним.

Щодо участі у справі в якості позивача Одеської обласної державної адміністрації, слід зазначити наступне.

Орган прокуратури обґрунтовує право Одеської обласної державної адміністрації на розпорядження спірної земельною ділянкою посилаючись на положення законодавства, яким врегульовано порядок вилучення земельних ділянок з постійного користування лісогосподарських підприємств та які мають категорію земель природно-заповідного фонду.

Однак, як вже було неодноразово вказано, спірна земельна ділянка, була сформована ще у 2007 році з земель запасу Приморської сільської ради за категорією «землі рекреаційного призначення», та в подальшому поділена на кілька земельних ділянок без зміни категорії землі. Матеріали справи не містять жодного доказу, який би встановлював факт того, названі раніше земельні ділянки мали категорію «землі природно-заповідного фонду», а відтак, застосування законодавства, яке врегульовує правовідносини передбачені для інших категорій, аніж «землі рекреаційного призначення» є неправомірним.

Скаржник є добросовісним набувачем, який придбав земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0020, у попереднього власника за відплатним договором.

Суд задовольняючи вимогу про витребування спірної земельної ділянки, не оцінив поведінку як первинного так і кінцевого набувача як недобросовісну, зокрема не встановив, що він в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для індивідуального дачного будівництва

Крім того, суд не оцінив поведінку кінцевого набувача і як добросовісну.

Для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном суд мав, зокрема, звернути увагу на те, чи був або міг бути кінцевий набувач на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаним з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо, тим паче, з урахуванням того, що жодних лісів на земельній ділянці кадастровий номер 5122383000:01:002:0020 не було і не є, взагалі сукупності, дерев та/або чагарників там так само не було і не є, це фактично піски і нічого схожого з лісом не вбачалося, а сам факт того, що земельна ділянка, майже за 15 років до її набуття вже перебувала в оренді не призводила до можливості прийти до висновку, що вона може відноситися до лісів і так само земель природно-заповідного фонду, що судом враховано ніяк не було, натомість ним було зроблено хибний та передчасний висновок.

Належний набувач майна не може бути його позбавлений тільки через те, що писане та неписане право у державі не дає у повному обсязі йому змогу дізнатися про всі обставини, встановити факт існування матеріалів лісовпорядкування, яких ніде нема, побачити їх не можливо, а так само ознайомитись. Не дотримання державою власних процедур та спір про те, який саме державний орган повинен приймати те чи інше рішення, між цими ж органами, не може бути обґрунтованою підставою, для позбавлення належного набувача, законним шляхом придбаного ним майна, оплаченого чесно заробленими ним грошовими коштами. Це фактично грабіж, з боку держави, тому що особа придбавши майно, як вказує Рішення не може бути впевненою у тому, що державні органи, за допомогою державних органів не пограбують її та не позбавлять її її майна, чесно придбаного і так само грошей, за це майно сплачених.

Не доведеністьматеріалами справи,прокурором тапозивачем,того,що спірназемельна ділянканалежала доособливо ціннихземель,у томучислі,лісогосподарського призначеннята природно-заповідного фонду, повинна була призвести до обґрунтованого висновку, що жодних порушень ОСОБА_1 , під час набуття спірної земельної ділянки допущено не було, і безумовно, Скаржником так само, як належним набувачем. Таким чином, ОСОБА_8 могла цілком законно набути право власності у порядку, який був у її випадку реалізований, законне право власності на спірну земельну ділянку і, безумовно, мала право, на законних підставах відчужити цю земельну ділянку, що фактично і відбулося у нашому випадку, а будь-які порушення допущені з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, не повинні лягати надмірним тягарем на плечі законних набувачів майна, через десятки років після того, як фактично, виходячи з опису прокурором обставин справи, ніби то відбулося порушення прав держави, на яких він і наполягав. Єдина обставина, яка дивує, так це та, що наявності вказаних обставин, Рішення містить зовсім інші висновки, з більшістю з яких погодитись не вбачається можливим, з урахуванням наявних матеріалів справи

Щодо явки сторін.

Сторони з`явились до суду та надали суду свої пояснення. Учасники були повідомлені належним чином, до суду не з`явились , заяв про відкладення не надали.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, та відповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Згідно Архівного Витягу з рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 150-V-VII від 29.05.2007 року, встановлено, що вказаним рішенням затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду суб`єктам підприємницької діяльності фізичним та юридичним на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області. Надано суб`єктам підприємницької діяльності фізичним особам та юридичним особам в довгострокову оренду земельні ділянки за рахунок земельного земель рекреаційного призначення, які перебувають у запасі Приморської сільської ради: ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 3, 00 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку /а.с. 95, Т.1/.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року, укладеного між «Орендодавцем» - Приморською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_9 , з одного боку та «Орендарем» - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 , уклали договір за яким Орендодавець надав, а орендар прийняв строкове платне користування земельну ділянку із земель рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Приморської сільської ради в межах населеного пункту. Відповідно до п. 2.1 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,00 га. Згідно п. 3.1 Договору, Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж 60 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно п. 4.1 Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 30 000 грн. за рік. Відповідно до п. 5.1 Договору, земельна ділянка передається в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. Цільове призначення земельної ділянки землі рекреаційного призначення. Згідно п. 6.1 передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є рішення ІІІ сесії V скликання Приморської сільської ради від 22.08.2016 року № 46-V-ІІІ. Відповідно до п. 6.3 Договору, інші умови передачі земельної ділянки в оренду заборона зміни цільового використання. Згідно п. 6.4 Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі /а.с. 96-98, Т.1/.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 19.06.2007 року, який є Додатком до Договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року, встановлено, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв у довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку, розташовану на землях Приморської сільської ради загальною площею 3, 00 га, у тому числі: рекреаційного призначення 3,00 га /а.с. 100, Т.1/.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263274025 від 25.06.2021 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5122383000:02:001:0199, площею 3 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 19.06.2007 року, видавник: Приморська сільська рада Кілійського району Одеської області перебуває в оренді ОСОБА_7 , строк дії: 49 років, з правом пролонгації /а.с. 90-94 Т.1/.

Згідно архівного витягу з Рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 39-VI-ІІ від 06.01.2011 року, встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_7 про припинення права користування земельною ділянкою, вирішено розірвати достроково з ОСОБА_7 договору оренди земельної ділянки зареєстрованим за № 040752200004 від 19.06.2007 року на території Приморської сільської ради. Припинено ОСОБА_7 право користування земельною ділянкою площею 3,0 га на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. Зараховано земельну ділянку площею 3,0 га до земель запасу рекреаційного призначення Приморської сільської ради /а.с. 104, Т.1/.

Відповідно до Додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди № 19.06.2007 року зареєстрованого за № 040752200004, встановлено, що Договір оренди земельної ділянки площею 3, 000 га від 19.06.2007 року, зареєстрованого у Кілійському відділі Одеської регіональної філії центру Державного земельного кадастру за № 040752200004 (кадастровий номер 5122383000:02:001:0199), згідно рішення Приморської сільської ради № 39-VI-П від 06.01.2011 року визнано достроково розірвано. Сторони підтвердили відсутність будь-яких претензій стосовно виконання зазначеної додаткової угоди /а.с. 105, Т.1/.

Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Ізмаїльського району Одеської області № 424-VII-ХХХІ від 12.10.2018 року надано дозвіл виконавчому комітету Приморської сільської ради на виготовлення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 3, 000 га за кадастровим номером: 5122383000:02:001:0199, яка знаходиться на території с. Приморське Кілійського району Одеської області /а.с. 112, Т.1/.

Згідно заяви від 03.03.2019 року, поданої головою Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області на ім`я директора ПП «Тайзер Експо Україна» встановлено, що заявник просить виконати комплекс робіт по складанню технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку, що розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада та внесенню інформації в базу даних автоматизованої системи державного земельного кадастру /а.с. 108, Т.1/.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ № 5115159862020 від 27.09.2020 року, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим № 5122383000:01:002:0020, площею 0,1000 га, знаходиться за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада, цільове призначення: 07.03 Для індивідуального дачного будівництва, категорія земель: Землі рекреаційного призначення, форма власності державна власність /а.с. 79-83, Т.1/.

Розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації № 190 від 01.12.2020 року, надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0, 1000 га з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0020 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту /а.с. 78, Т.1/.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06.04.2021 р. приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В.А., здійснено відчуження земельної ділянки за кадастровим № 5122383000:01:002:0020, площею 0,1 га на користь ОСОБА_2 /а.с. 84-87, Т.1/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майн щодо об`єкта нерухомого майна № 261496350 від 14.06.2021 року встановлено, що земельна ділянка за кадастровим № 5122383000:01:002:0020, площею 0,1 га на підставі витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-5115159862020, виданий 27.09.2020 року, видавник: Державний кадастровий реєстратор Чернієнко А.Р., на праві приватної власності належить ОСОБА_2 /а.с. 73-77, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 86 від 11.05.2021 року направленого Державним підприємством «Ізмаїльське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства Лісових ресурсів України встановлено, що земельні ділянки серед яких і ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013 року перебувають в постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство». Також встановлено, що ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не давало і підстав для вилучення даних земельних ділянок немає. Кадастрові номери присвоєні без відома ДП «Ізмаїльське лісове господарство». Окрім того вказано, що згідно прикінцевих положень Лісового кодексу України Розділу VIII, пункту 5 «До здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, щодо набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування» /а.с. 114-115, Т.1/.

Згідно листа за вих. № 99 від 19.05.2021 року направленого ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів на адресу начальника Одеського ООУЛМГ встановлено, що на території Ізмаїльського району в Державному лісовому фонді України, який знаходиться в підпорядкуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться Дунайський біосферний заповідник площею 11256, 2 га. Землі площею 11256, 2 га передані в користування Дунайському біосферному заповіднику без вилучення з державного лісового фонду. Згідно прикінцевих положень Лісового кодексу України Розділ VIII п. 5 до одержання державних актів на право постійного користування, документами, що підтверджують це право є планово картографічні матеріали лісовпорядкування. Документи, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво на данні ділянки: 1. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство»; 2. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство» таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків; 3. Карта-схема лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство» з розміщенням кварталів Вилківського лісництва переданих без вилучення ДБЗ /а.с. 125-126, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 15/31-803вих-21 від 12.07.2021 року направленого Одеською обласною прокуратурою на адресу ДП «Ізмаїльське лісове господарство» встановлено, що Дунайський біосферний заповідник створений відповідно до указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 «Про створення Дунайського біосферного заповідника». Відповідно до додатків № 1,2 до Указу, землі площею 22662 га мають бути надані Дунайському біосферному заповіднику у постійне користування, а землі площею 23740, 90 га включені до складу біосферного заповідника без вилучення у землекористувачів. Указом Президента України від 02.02.2004 року № 117/2004 розширено територію Дунайського біосферного заповідника за рахунок земель площею 1295 га, які передаються біосферному заповіднику у постійне користування та земель площею 3850 га, які включаються до складу заповідника без вилучення у землекористувачів. Як вбачається з Указу Президента України, до складу Дунайського біосферного заповідника увійшли землі загальною площею 11575 га, що перебувають у користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» без вилучення. Відповідно до матеріалів проекту створення Дунайського біосферного заповідника установлено, що ДП «Ізмаїльське лісове господарство» у 1997 році надало згоду на передачу земель Вилківського лісництва Держлісгоспу без вилучення Дунайському біосферному заповіднику загальною площею 11575 га, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1994-1994 років (квартали 1-16, 24-32, 34-35). На теперішній час згідно чинних матеріалів лісовпорядкування до складу Дунайського біосферного заповідника включено землі Вилківського лісництва Держлісгоспу без вилучення загальною площею 11256, 2 га (квартали 1-16, 24-40). Таким чином, вбачається, що площа земль Держлісгоспу, які увійшли до складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення, зменшилась на 318, 8 га. Також, матеріали лісовпорядкування обліковано 40 квартал Вилківського лісництва, якого не існувало станом на час створення Дунайського біосферного заповідника без вилучення, зменшилась на 318, 8 га. Також матеріалами лісовпорядкування обліковано 40 квартал Вилківського лісництва, якого не існувало станом на час створення Дунайського біосферного заповідника. На підставі викладеного, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, заступник керівника обласної прокуратури просив надати інформацію та відповідні копії документів /а.с. 134-135, Т.1/.

16.07.2021 року за вих. № 133 ДП «Ізмаїльське лісове господарство» направило заступника керівника обласної прокуратури лист, яким повідомило, що підставою для зменшення площі земель ДП «Ізмаїльське лісове господарство» на 318, 8 га, згідно проекту організації та розвитку лісового господарства є рішення виконкому Вилківської міської ради № 95 від 24.05.2001 року, яким передано в землі запасу Вилківської міської ради 308, 9 га та Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року по справі № 2-а-13665/08/1570 передано в землі запасу Приморської сільської ради Кілійського району Вилківське лісництво кв. 1 площа 1.0 га, разом вилучено 309, 9 га земель Державного лісового фонду. Визначити площу 8, 9 га на яку зменшилася площа Вилківського лісництва після лісовпорядкування 2013-2014 років не представляється можливим (помилки в роботі лісовпорядкування). Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 років площа Вилківського лісництва складала 18718,0 га. При створені у 1998 рік Дунайського біосферного заповідника до його складу увійшла з вилученням із земель Держлісгоспу площа 7143,0 га та без вилучення 11564,0 га (помилки роботи лісовпорядкування на 9,0 га). Підставою формування кв. 40 Вилківського лісництва було виділення з кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, земель зайнятих пісками для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993 1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386, 0 га. При лісовпорядкуванні 2013 2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кв. АДРЕСА_2 було виділено пл. 29,0 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа квартала 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались /а.с. 136-137, Т.1/.

Відповідно до Додатку № 1 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 встановлено, що ним визначено перелік землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику в якому вказано, що: Природний заповідник «Дунайські плавні» - 14851 га; включаючи акваторію Чорного моря 5600 га; Ізмаїльське державне лісогосподарське підприємство 7143 га; Колективне сільськогосподарське підприємство імені Мічуріна 668 га; всього 22662 га /а.с. 149, Т.1/.

Згідно Додатку № 2 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 встановлено, що ним передбачено перелік землекористувачів, землі яких включаються до складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у землекористувачів та вказано, що Ізмаїльське державне лісогосподарське підприємство 11575 га; Вилківське рибогосподарсько-аграрне колективне підприємство 2648 га; Колективне сільськогосподарське підприємство «Прикордонник» - 2333,7 га; порту «Усть Дунайський» - 498 га; Акваторія Чорного моря (із збереженням традиційного промислу риби) 6686, 2 га. Всього 23740, 9 га /а.с. 150, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 15/3/1-478вих-21 від 20.04.2021 року направленого заступником керівника Одеської обласної прокуратури на адресу ВО «Укрдержліспроект» встановлено, що представник прокуратури просив надати копії документів на відповідні земельні ділянки, серед яких міститься земельна ділянка з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0020, які розташовані на території Ізмаїльського району Одеської області з дорученням відповідних топографічних планів, ортофопланів, геодезичних планів тощо, а також ґрунтовану інформацію щодо вилучення із постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» земельних ділянок, серед яких вказана спірна земельна ділянка. Окрім того, також витребовувалась інформація щодо того чи перебували земельні ділянки у складі земель, що перебували у постійному користуванні державного підприємства та чи вирішувалось питання щодо їх вилучення /а.с. 159-161, Т.1/.

06.05.2021 року до Одеської обласної прокуратури надійшов лист від Дунайського біосферного заповідника, яким встановлено, що на переважну частину земель, які передані ДБЗ в постійне користування, а саме на 19026, 62 га, оформлено державний акт серії ІІ-ОД № 001676 від 24.02.2000 року. До цих земель увійшли, згідно Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861 землі колишнього природного заповідника «Дунайські плавні», а також територія Стенцівсько-Жебріянівських плавнів. На передану заповіднику у постійне користування однокілометрову смугу Чорного моря державний акт не оформлявся, так як чинним законодавством не передбачена процедура видачі державних актів на земельні ділянки, вкриті морем. Межі Дунайського біосферного заповідника встановлені в натурі. Як і межі ще природного заповідника «Дунайські плавні», так і межі з боку Чорного моря вже біосферного заповідника, на місцевості ніякими знаками не визначені, оскільки технічно це зробити практично неможливо. До складу ДБЗ включені всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га. Межі Вилківського лісництва, визначені на місцевості на підставі відповідних матеріалів лісовпорядкування, стали відповідно і зовнішніми межами ДБЗ. Формування ДБЗ в межах сучасної площі, а саме 50252, 9 га, здійснювалось на підставі реалізації постанови Уряду 1981 року і двох Указів Президента України (1998 року та 2004 року). Щодо проекту організації території ДБЗ, то він був розроблений Українським науково дослідним інститутом екологічних проблем (м. Харків) при активній участі науковців ДБЗ і затверджений наказом Мінприроди України від 04.10.2010 року № 435. В жовтні 2020 року термін дії зазначеного Проекту закінчився і зараз розробляється новий. Також вказано, що попереднє зонування території ДБЗ було визначене ще у «Тимчасовому Положенні про ДБЗ», затвердженого наказом Мінприроди України в жовтні 1998 року /а.с. 168-172 Т. 1/.

Відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України № 435 від 04.10.2010 року, затверджено Проект організації території та охорони природних комплексів Дунайського біосферного заповідника /а.с. 182, Т.1/.

Згідно листа за вих. № 31 направленого в січні 1997 року направленого директором Ізмаїльського держлісгоспу на ім`я начальника державного управління екологічної безпеки в Одеській області встановлено, що Ізмаїльський держлісгосп дав згоду на передачу Стенцівських плавнів в Кілійському районі Вилківського лісництва з виключенням з держлісгоспу. Загальна площа для передачі 7143 га нелісових земель. Згода на передачу земель держлісгоспу надається для розширення заповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферного заповідника /а.с. 194, Т.1/.

Згідно листа за вих. № 15/3/1-753вих-21 від 23.06.2021 року Одеською обласною прокуратурою до Кабінету Міністрів України направлено лист, згідно якого з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді, представник прокуратури просив надати інформацію чи приймалось КМУ рішення про вилучення, припинення права постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення вищевказаних ділянок будь яким фізичним або юридичним особам /а.с. 164-166, Т.1/.

05.07.2021 року за вих. № 21540/0/2-21 від 05.07.2021 року від Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшло повідомлення, яким встановлено, що Кабінетом Міністрів рішення про вилучення, припинення права постійного користування державним підприємством «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення ділянок із зазначеними кадастровими номерами будь-яким фізичним або юридичним особам, не приймалось /а.с. 167, Т.1/.

30.08.2021 року за вих. № 10-15-0.82-6027/2-21 від Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області направлено лист до Прокуратури Одеської області, в якому зазначено, що у Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 5122383000:02:001:0199, цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Також, в порядку інформаційного обміну від органів державної реєстрації прав до Державного земельного кадастру надійшли відомості про державну реєстрацію від 15.07.2016 року права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 за Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області. Крім того, у Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо поділу 15.04.2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яка розроблена відповідно до рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 року № 424-VII, земельної ділянки 5122383000:02:001:0199. В результаті утворено земельні ділянки за кадастровими номерами, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Також, за даними Відділу № 2 управління в Ізмаїльському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у вересні 2020 року державним кадастровим реєстратором внесені зміни до державного земельного кадастру про цільове призначення земельних ділянок, серед яких і земельна ділянка за кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, внаслідок чого змінено цільове призначення для індивідуального дачного будівництва». Згідно інформації наданої Відділом, у відділі відсутня документація із землеустрою, на підставі яких внесені зміни у цільове призначення земельних ділянок, а також до Державного фонду документації із землеустрою, що ведеться відділом не надходило /а.с. 195-196, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 10-28-0.212-11088/2-21 від 07.09.2021 року направленої Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру направленого на адресу Одеської обласної прокуратури встановлено, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0016, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, внесено до Державного земельного кадастру 15.04.2019 року на підставі розробленої ПП «Тайзер Експо Україна», технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області. Згідно з матеріалів зазначеної документації із землеустрою формування земельних ділянок відбувалося на підставі рішення 31 сесії Приморської сільської ради VII скликання від 12.10.2018 року № 424 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності» за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0199 (цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, форма власності комунальна), яка перебувала у той час у власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області. У подальшому Державним кадастровим реєстратором Відділу у Кілійському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області Чернієнком А.Р., за заявами про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру у відомості ДЗК щодо земельних ділянок. Так, 01.09.2020 року за заявами внесено зміни про цільове призначення та форму власності земельної ділянки з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0020 цільове призначення змінено з «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» на «для індивідуального дачного будівництва», форму власності змінено з «комунальна» на «державна». Також вказано, що Головне управління проінформувало, що у відділі відсутня документація із землеустрою, на підставі якої внесено зазначені зміни Державним кадастровим реєстратором відділу Чернієнком А.Р. /а. с. 197-199, Т.1/.

Як вбачається з листа Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 07.06.2021 р. № 25/7-11/11759-21, спірна земельна ділянка частково розташована на території Смарагдової мережі Дунайського біосферного заповідника /а.с. 205, Т. 1/.

12.10.2021 р. прокурором у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 12.03.2021 р. за № 42021161300000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, надано дозвіл прокурорам Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, використовувати копії документів та інформацію, що міститься в матеріалах відповідного кримінального провадження /а.с. 222, Т. 1/.

27.06.2022 р. прокурором у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 06.07.2021 р. за № 42021160000000331 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 362 КК України, надано дозвіл прокурорам Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, використовувати копії документів та інформацію, що міститься в матеріалах відповідного кримінального провадження /а.с. 11-13, Т. 4/.

27.06.2022 р. прокурором у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 21.06.2022 р. за № 12022160000000412 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.362, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 368-4 КК України, надано дозвіл прокурорам Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, використовувати копії документів та інформацію, що міститься в матеріалах відповідного кримінального провадження /а.с. 14-17, Т. 4/.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2022 року по справі № 947/13883/22, який набрав законної сили 03.10.2022 року, ОСОБА_10 , який обіймав посаду державного кадастрового реєстратора, відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 368-4 КК України, зокрема за вчинення протиправних дій щодо зміни інформації стосовно земельних ділянок, в тому числі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 /а.с. 126-166, Т. 3/.

Згідно висновку експертів № 22-138/182, складеного 26.05.2022 р. за результатами проведення земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи: «1. Ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 станом на 18.01.2021 р. становить 316516,80 грн. 2. Площа земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020, що розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада, складає 0,1000 га. 3. Земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному в користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» частково квартал 1 та частково квартал 40 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року. Площа накладання складає 100 %» /а.с. 18-33, Т. 4/.

При розгляді і вирішенні справи судом першої інстанції враховано наступні положення законодавства, з якими погоджується апеляційний суд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. 4. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ та чинної з 27.05.2021 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, з системного аналізу статей 122 та 149 ЗК України вбачається, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021 року наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, відповідно до ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

05.07.2021 року Одеською обласною прокуратурою за вих. № 15/3/1-791вих-21 на адресу Одеської обласної державної адміністрації направлено повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про порушення інтересів держави, в якому зазначено, що за результатами опрацювання відомостей Публічної кадастрової карти України, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що Кілійською районною державною адміністрацією здійснено відведення у власність громадян земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та входять в межі ДБЗ. Між тим, повноваження щодо вилучення та розпорядження землями, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», належать Одеській обласній державній адміністрації. З метою встановлення наявності підставі для представництва інтересів держави у суді, прокурор просив у 14-ти денний термін з моменту отримання запиту повідомити обласну прокуратуру про обізнаність обласної державної адміністрації щодо порушення законодавства при прийнятті Кілійською районною державною адміністрацією вказаних розпоряджень, а також вжиті заходи до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема шляхом звернення до суду з позовами про визнання незаконними розпоряджень райдержадміністрації, визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності, припинення права власності на земельні ділянки. Також прокурор просив повідомити, чи планується в подальшому вжиття заходів та яких саме до усунення вище перелічених порушень та повернення земель лісового фонду і частини території Дунайського біосферного заповідника державі /а.с. 65-69, Т. 1/.

30.07.2021 року за вих. № 7051/1/01-46/6798/2-21 Одеською обласною адміністрацією на адресу Одеської обласної прокуратури направлено лист в якому адміністрацією повідомлено, що вона не заперечує щодо вжиття органами прокуратури відповідних заходів представницького характеру /а.с. 70, Т. 1/.

01.11.2021 року Одеською обласною прокуратурою за вих. № 12-165вих-21 до Одеської обласної державної адміністрації направлено повідомлення, згідно якого адміністрацію повідомлено, що обласною прокуратурою підготовлено позовну заяву про визнання незаконним розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсним договору купівлі продажу, скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки /а.с. 71-72, Т. 1/.

У зв`язку з викладеним апеляційний суд приходить до висновку про належний та передбачений законом порядок звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Статтею 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) визначено, що ліс тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

За змістом статті 35 ЛК України організація лісового господарства передбачає, зокрема проведення лісовпорядкування.

Відповідно до статті 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЛК України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Згідно з ч. 1, 4, 5 ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Таким чином, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, про що неодноразово висловлено судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц.

Відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 149 ЗК України, у редакції станом на 01.12.2020 року, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, у редакції станом на 01.12.2020 року, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Отже, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею 0,1 га, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», і надання у власність такої земельної ділянки станом на 01.12.2020 належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи в цій частині.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Крім того, Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до Земельного кодексу України, у тому числі викладено у новій редакції статтю 149 ЗК України.

Так, за ч. 1 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ та чинної з 27.05.2021 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, з системного аналізу статей 122 та 149 ЗК України вбачається, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021 року наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Вказане беззаперечно свідчить, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної власності Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у власність земельної ділянки. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Окрім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 площею 0,1 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.

За статтею 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №707/2172/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 року у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

З урахуванням інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 09.08.2022 року за вих. № 30482-22 та Одеської обласної державної адміністрації від 10.08.2022 року № 7816/5/01-46/6330/2-22 про те, що рішення про зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося, вказане переконливо свідчить про те, що внаслідок прийняття всупереч вимог земельного та лісового законодавства України Кілійською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 01.12.2020 року № 196, фактично незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020.

Таким чином, спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відносилась до земель державного лісового фонду. Разом з тим, земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0020 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.

Разом з тим слід зазначити, що, як встановлено вище, всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га входять до Дунайського біосферного заповідника НАН України.

За статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження території та об`єктів природно-заповідного забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Водночас, відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду та землі лісового фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96) висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Таким чином, земельна ділянка, яка була відведена у власність відповідачу ОСОБА_1 , та в подальшому продана нею відповідачу ОСОБА_6 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.

Крім того, формування (державна реєстрація) земельної ділянки здійснювалось за відсутності відповідного проекту землеустрою, що суперечить вимогам земельного законодавства України, так як формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно /товар/ у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з п. 5,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», а також є територією Дунайського біосферного заповідника, вказане унеможливлює набуття приватної власності на таку земельну ділянку, а відтак договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним.

Крім того, апеляційний суд вважає, що вірним способом захисту, обраним прокурором є позовна вимога в порядку ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, яким земельну ділянку вилучено із державної власності, скасування рішень державних реєстраторів та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі внаслідок протиправний дій, за вчинення яких, зокрема, було засуджено державного кадастрового реєстратора, суд вважає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України воно може бути витребуване у ОСОБА_2 , як особи, яка є добросовісними набувачем.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення державі належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями під об`єктами природно-заповідного фонду. Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю та охоплюються єдиним способом, визначеним ст. 391 ЦПК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності.

При ухваленні у цій справі рішення суд керується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання У право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право на мирне володіння майном передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, має особливий правовий режим, який серед іншого включає в себе заборону передачі земельних ділянок у приватну власність, оскільки входить до земель лісового фонду та території природно-заповідного фонду Дунайського біосферного заповідника.

Відповідні приписи національного законодавства (п. «в», «г» ч. 4 ст. 83, п. «г», «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України) щодо неможливості передачі таких земель у приватну власність є доступними, чіткими та передбачуваними.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року чітко визначає, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Окрім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02 «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулюванні приватних правовідносин (п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п. 87, 92, 93).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовав, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Також суд враховує положення ст. 346 ЦК України, які визначають підстави припинення права власності.

Так, згідно ч. 2 вказаної статті, крім підстав визначених в ч. 1 даної статті, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Положенням ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, передбачали, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цих речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Саме у зв`язку з цим, а також з посиланням на релевантну на той час з посиланням на відповідні положення Закону судову практику прокурором, серед іншого, було заявлено позовну вимогу про припинення права власності одночасно з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора Тобто, відповідна вимога узгоджувалась із положеннями ч. 2 ст. 346 ЦК України, як прямо передбачена відповідним вищевказаним Законом.

Разом з тим, чинна редакція ч. 3 ст. 26 вказаного Закону передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, на момент ухвалення рішення положення ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містять приписів щодо необхідності одночасного припинення судовим рішенням речового права при скасуванні рішення державного реєстратора.

Тобто, на даний час, позовна вимога про припинення права власності не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 346 ЦК України, а припинення права власності в порядку, передбаченому ст. 26 вищевказаного Закону має здійснюватися «автоматично» на підставі судового рішення про скасування відповідного рішення державного реєстратора.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог прокурора за виключенням позовної вимоги про припинення права власності.

Згідно «Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1321, встановлено, що перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації).

Відповідно до Розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 34/од-2021 року від 16.01.2021 року, відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України, абз. 5 частини 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», статті 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів шодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав, та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», утворено комісію з реорганізації та затверджено їхній персональний склад.

Згідно Переліку районних державних адміністрацій, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX, викладеному в Додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1635-р, встановлено, що повноваження Кілійської районної державної адміністрації у зв`язку з приєднанням, передано Ізмаїльській районній державній адміністрації.

Таким чином, враховуючи, що на час звернення прокурора з позовом утворено комісію з реорганізації Кілійської райдержадміністрації, тому саме Ізмаїльська районна державна адміністрація є належним відповідачем по справі.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо клопотань про долучення нових доказів, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Розгляд справи відбувався близько 2 років, скаржник мав об`єктивну можливість подати вказані докази в суді першої інстанції, зокрема під час подання відзиву.

Оскільки скаржник не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним на стадії апеляційного перегляду, тому колегія суддів не приймає їх до уваги, та відхиляє клопотання про їх залучення до матеріалів справи.

З урахуванням викладеного, з огляду на досліджені докази які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що апелянтом в ході розгляду справи не було доведено обставин на які він посилався, як на підставу для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Доводи апелянта щодо непропорційності втручання в його право добросовісного набувача не обмежує його у праві на звернення до суду для захисту свого права в подальшому.

Наведені в апеляційній скарзі які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 липня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко