Рішення

від 25.09.2024 по справі 386/235/24

ГОЛОВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 386/235/24

Провадження № 2/386/168/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року смт. Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області

В складі головуючого судді Гут Ю. О.

з участю: секретаря судового засідання Корніцької Л.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт . Голованівськ цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах Фермерського господарства «Родючість», до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

встановив :

ОСОБА_1 , який діє в інтересах Фермерського господарства «Родючість», 22.02.2024 звернувся досуду зпозовною заявоюдоОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані кошти в розмірі 107000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в кінці квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до позивача із пропозицією взяти в неї в оренду земельну ділянку пай площею 4,07 га, кадастровий номер земельної ділянки 3521486500:02:000:0601, яка розташована на території Розкішненської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Свою волю до передачі в оренду своєї земельної ділянки пояснила тим, що земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ АПК «Розкішна» без правових підстав, як самовільне зайняття земельної ділянки без укладення договору оренди з ТОВ, яке в свою чергу не платить їй плату за фактичне користування її земельною ділянкою без договору оренди. Вище описана пропозиція щодо передачі в оренду її земельної ділянки була прийнята позивачем, що підтверджується укладеним договором оренди земельної ділянки від 01.05.2016. Після укладення договору оренди позивач звернувся до реєстратора речових прав на нерухоме майно із заявою про реєстрацію договору оренди землі від 01.05.2016, де було виявлено, що земельна ділянка відповідача перебуває в оренді в ТОВ АПК «Розкішне» та неможливо провести реєстрацію договору оренди земельної ділянки. Після встановленої обставини відповідач просила ФГ взяти на себе обов`язок по судових витратах в рахунок орендної плати в майбутньому, вивчити питання повернення їй земельної ділянки з чужого незаконного володіння так як хоче щоб орендні відносини щодо її земельної ділянки були тільки із ФГ. Відповідач запевняв позивача, що жодного договору оренди земельної ділянки із ТОВ «Розкішне» вона не укладала , та жодного разу не отримувала орендної плати за користування земельною ділянкою. Вводячи в оману відповідач скористалась своїм поважним віком та добротою позивача , який в свою чергу повірив в те, що відповідач незаконного відібрали земельну ділянку та ще й при цьому не платять плату за фактичне користування її земельною ділянкою чим фактично позбавили відповідача засобів для існування, погодився сплачувати їй орендну плату в рахунок на майбутньої плати. З 2016 по 2023 рік позивач сплачував відповідачу кошти рівні орендній платі , але земельною ділянкою не користувався так як тривала судова справа у Голованівському районному суді №386/1088/21. Таким чином , відповідач безпідставно отримувала від відповідача грошові кошти за 2016-2023 в сумі 107 тис. грн..

Ухвалою суду від 14.03.2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.05.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, представник позивача надала суд заяву про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримала та просила його задовольнити, незаперечувала проти винесення рішення в заочному порядку.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого листа з судовою повісткою під підпис.

За відсутності заперечень позивача про ухвалення заочного рішення, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання не повідомивши про причини неявки та не подав до суду відзив на позов, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи норми ст.223ЦПК України неявка у судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки вони належним чином повідомлені про дату, час і місце засідання, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін і ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.05.2016 між ОСОБА_2 та ФГ «Родючість» укладений договір оренди землі, в якому вказано що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,07 кадастровий номер 3521486500:02:000:0601, строк дії договору не вказано, орендна плата сплачується орандарем у грошовій формі в розмірі, що складає 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди. Договір підписано сторонами.

Позивач стверджує, що звертався до реєстратора речових прав на нерухоме майно із заявою про реєстрацію договору оренди землі від 01.05.2016, де було виявлено, що дана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ АПК «Розкішне», тому неможливо провести реєстрацію даного договору, однак суду не надав жодного доказу на своє твердження.

Відповідно до видаткового касового ордеру від 16.121.2016 за підписання договору ОСОБА_2 видано 10000 грн, де проставлений підпис одержувача написано прізвище « ОСОБА_3 », що ставить під сумнів суд в тому , що даний документ підписано саме відповідачем.

Із наданих копій підписаних як відомість розрахунку за оренду земельних ділянок 2017 , 2018 , 2020, 2021, 2023 платіжних, слідує що у відомості вказана ОСОБА_4 , тому даний доказ судом до уваги не береться, оскільки у відомостях вказана інша особа.

Також суд не бере до уваги і копії видаткового касового ордеру від 30.10.2018, 30.08.2019 ( в якому є виправлення в даті ) , 09.08.2019, 13.08.2020, 30.09.2022,05.10.2022, оскільки в них зазначено що кошти видати ОСОБА_5 .

Позивачем суду не надано жодного іншого доказу про те, що ОСОБА_2 отримувала від позивача в рахунок орендної плати безпідставно кошти.

Аналізуючи надані суду документи (копії яких буди надані на дослідження позивачем) судом встановлені наступні факти.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першоїстатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення вКонституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6статті 3 ЦК України).

Тлумачення якстатті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина першастатті 1212 ЦК України).

Передбаченийстаттею 1212 ЦК Українивид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулюванняглави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ч.1, 2 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Надані суду копії платіжних відомостей та копії відомостей про отримання відповідачем коштів не надає повного змісту господарської операції яка проведена під час видачі коштів. На порушення вимог законодавства щодо здійснення підприємствами обліку операцій з готівкою у відповідних книгах обліку позивачем не надані суду належні докази на підтвердження своїх виплат.

Як вбачається з Правової позиції Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу.

Позивач не довів належними та допустимими доказами безпідставно отримання відповідачем грошових коштів .

Так обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

При цьому у суду відсутній обов`язок суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує позивач, оскільки відповідно до приписів ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За таких обстави суд вважає, що про безпідставне отримання шляхом обману відповідачем коштів за оренду земельної ділянки, як вказано позивачем в позові мова не може вестись, оскільки суду не надано жодного доказу виплати таких виплат відповідачу, крім того, позивач в позові стверджує, що знаючи про неможливість реєстрації вказаного договору оренди землі, оскільки вказана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ АПК «Розкішне», сам добровільно здійснював виплати відповідачу в рахунок орендної плати за 2016-2023 роки, при цьому, земельна ділянка йому передана не була та земельну ділянку він не обробляв, в зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах Фермерського господарства «Родючість», до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Судові витрати покласти на позивача.

Місцезнаходження позивача Фермерського господарства «Родючість»:вул.Зелена,буд.№1,с.Пушкове Голованівськийрайон Кіровоградськаобласті,поштовий індекс26553;ЄДРПОУ 24714454.

Місце проживання відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строку, встановленого ЦПК України, не подані заяви про його перегляд або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення: 04 жовтня 2024 року.

Суддя: Гут Ю. О.