Постанова

від 26.09.2024 по справі 308/15146/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/15146/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 вересня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.

за участі секретаря Гусонька З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2022 року (головуючий суддя Малюк В.М.) у справі № 308/15146/18 за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , про скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року військова прокуратура Ужгородського гарнізону (на даний час Закарпатська спеціалізована прокуратура сфері оборони Західного регіону, далі - Прокуратура) звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , в якому просила:

-визнати недійснимта скасуватирішення Ужгородськоїміської ради від 17.10.2008 № 866 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,07 га по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЗ № 250202 на право власності на земельну ділянку;

- витребувати земельну ділянку площею 0,07 га кадастровий номер 2110100000:35:001:0101, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що Ужгородська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення від 17.10.2008 № 866 вийшла за межі своїх повноважень, затвердила проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та передала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,07 га по АДРЕСА_1 , котра належить до земель оборони та входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 . КЕВ м. Мукачево належить право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 18,47 га на підставі державного акта від 04.05.1981, а відтак земельна ділянка вилучена із володіння Міністерства оборони України без його згоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.10.2022 позов задоволено частково.

Витребувано частину земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:35:001:0101 площею 0,0320 га, яка накладається на земельну ділянку, відведену рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 №001 (державний акт №1 від 04.05.1981) під розміщення військової частини, за адресою: АДРЕСА_2 та входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 - на користь держави в особі Міністерства оборони України, з незаконного володіння ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону місцезнаходження судовий збір у розмірі 1762 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги

На це рішення в частині задоволення позовної вимоги про витребування частини земельної ділянки подав апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Субота М.І. Посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційну скаргумотивовано тим,що місцевийсуд неврахував доводивідзиву напозовну заяву,який булоподано Ужгородськоюміською радою;місцевим судомтакож невраховано тихобставин,що наспірній земельнійділянці заадресою по АДРЕСА_1 ,знаходився будинок,який належав ОСОБА_3 ,а надалійого власникомбула ОСОБА_4 на підставісвідоцтва проправо власностіна спадщинуза закономвід 06.02.1990,відповідно доякого будинокрозташовано наземельній ділянціплощею 598кв.м.(згіднорішення від24.06.1949р №334).На підставідоговору даруваннявід 29.10.2007 ОСОБА_4 подарувалацей будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ,кожному по1/2його частці.На моментподання апеляційноїскарги відбудинку по АДРЕСА_1 зберігся тільки фундамент. Вказане свідчить про те, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 ніколи не перебувала у користуванні Міністерства оборони України, при цьому не вилучалася від власників у встановленому законом порядку. Відтак на підставі рішення Ужгородської міської ради від 17.10.2008 № 866 відповідач ОСОБА_2 реалізував своє право на приватизацію земельної ділянки, яка раніше вже перебувала у його користуванні. Апелянт вважає, що доводи прокурора про те, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку не відповідають дійсним обставинам.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники рішення суду не оскаржили.

У відзивах на апеляційну скаргу Закарпатська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Межі розгляду апеляційним судом та явка учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Оскільки іншіучасники справирішення судуне оскаржили,тому апеляційнийсуд,з урахуваннямпринципу диспозитивності,перевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги вчастині задоволенняпозовної вимогипро витребуванняз чужогонезаконного володіннячастини земельноїділянки площею0,0320га зкадастровим номером2110100000:35:001:0101,не роблячивисновків щодонеоскарженої частинирішення щодовирішення вимогпро визнаннянедійсними таскасування рішенняУжгородської міськоїради від17.10.2008№ 866та державногоакту серії ЯЗ № 250202 на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 та представник Ужгородської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з?явились, про дату, час т а місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, колегія суддів розглянула справу за відсутності цих осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позицію представників апелянта, Прокуратури, Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачево, дослідивши матеріали справи, матеріали адміністративної справи №712/10556/12 та матеріали господарської справи № 907/1115/15, обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла таких висновків.

Щодо представництва інтересів прокурором

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Мукачево, прокурор посилався на те, що повідомив ці органи про порушення інтересів держави, проте ні Міністерство оборони України, ні КЕВ м. Мукачеве не вживали жодних самостійних заходів, а КЕВ м. Мукачеве просив прокуратуру виступити на захист порушених інтересів держави.

З листа військової прокуратури Ужгородського гарнізону від 21.11.2018 №1/2520 вих-18, адресованого Міністерству оборони та КЕВ м. Мукачево, слідує, що при виготовленні технічної документації із землеустрою на військове містечко № НОМЕР_1 було встановлено, що на частину земельної ділянки виготовлено документи, що посвідчують право власності громадян - на 25 земельних ділянок на підставі рішень Ужгородської міської ради 2010 року. Одночасно прокурор просив адресатів надати інформацію про вжиті заходи щодо скасування відповідних рішень з наданням завірених копій матеріалів, або повідомити про неможливість самостійно захистити інтереси. Отже, листом № 1/2520 вих-18 від 21.11.2018 військовий прокурор Ужгородського гарнізону повідомив Міністерство оборони України, КЕВ м. Мукачево у порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», про необхідність захисту прав держави, надав можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, повідомити про вжиття заходів та про необхідність встановлення наявності підстав у прокуратури для представництва в суді (а.с. 16 т. 1).

У відповідь листом від 22.11.2018 №2402 КЕВ м. Мукачево повідомив військового прокурора, що при погодженні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлено, що на частину земельної ділянки площею 3,5 га Ужгородська міська рада своїм рішенням від 18.07.2008 №790 надала дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,5 га зі складу земель для індивідуальної житлової забудови. Надалі міською радою прийнято рішення про надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд 25 громадянам, які згодом виготовили документи, що посвідчують право власності на земельні ділянки. Одночасно КЕВ м. Мукачево просив прокурора виступити на захист інтересів КЕВ м. Мукачеве щодо позитивного вирішення питання (а.с. 17 т. 1).

Міністерство оборони України залишило звернення прокурора без реагування, відповіді взагалі не надано, тобто з боку останнього мала місце бездіяльність і причини такої з`ясувати неможливо, такий орган усупереч вимогам закону не здійснював належним чином захисту інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (№ 12-194гс19).

Отже, військовий прокурор Ужгородського гарнізону листом №1/2520вих-18 від 21.11.2018 повідомив Міністерство оборони України та КЕВ м. Мукачево про необхідність захисту прав держави.

Невжиття Міністерством оборони України та КЕВ м. Мукачево заходів для захисту інтересів держави протягом розумного строку після такого повідомлення прокурора слід кваліфікувати як бездіяльність відповідних органів.

Міністерство оборони України та КЕВ м. Мукачево не довело фактів самостійного пред`явлення позову саме для захисту інтересів держави (після отримання листів прокурора Ужгородського гарнізону від 21.11.2018) шляхом обрання ефективного способу захисту чи зокрема у спосіб, який обрано прокурором у даній справі.

Таким чином, з огляду на те, що позивачі не виявили наміру самостійно звернутися з позовом до суду та не спростували твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, на переконання суду, прокурор обґрунтовано розцінив відповідну форму реагування суб`єктів владних повноважень як бездіяльність та самостійно звернувся до суду в інтересах держави з відповідним позовом.

На виконання вимог процесуального закону прокурор, подаючи позовну заяву, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та КЕВ м. Мукачево, які, за його твердженнями, усвідомлювали порушення інтересів держави та не вжили заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що у цій справі прокурором наведено підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді, наведено обґрунтування порушення інтересів держави та що захист цих інтересів не здійснює належним чином Міністерство оборони України та КЕВ м. Мукачеве.

Зазначені висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, в особі Міністерства оборони України та КЕВ узгоджуються з висновком Верховного суду у постанові від 10.03.2021 у справі № 404/8169/18.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України).

Частиною другою статті 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення міською радою) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони», який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт "в" частини четвертої статті 84 ЗК України).

Відповідно до положень Закону України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Ураховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особам є отримання згоди наце Міністерстваоборони України (аналогічний за змістом висновок наведено у пунктах 44-65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18, провадження № 12-82 гс 19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126 гс 18) зазначила про те, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними, тому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали відповідній міській раді, яка видала оспорюване рішення з перевищенням повноважень.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другої статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391ЦК України).

Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони», про що вказано у частині п`ятій статті 20 ЗК України.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (пункт в частини четвертої статті 84 ЗК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 № 001 Мукачівській квартирно-експлуатаційній частині видано Державний акт на право користування землею № 1 від 04.05.1981, яким за Мукачівською КЕЧ закріплено в безстрокове і безоплатне користування 50,61 га землі в межах доданого плану, для державних потреб (а.с. 7-9 т. 1). На цьому Державному акті стоїть відмітка «секретно».

На підставі Директив Міністерства оборони України від 25.12.2004 Д-312/1/029, від 10.01.2005 №Д-322/1/01, від 20.01.2005 № Д-322/1/03, від 20.04.2005 №Д-322/1/0110, наказу начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 13.10.2005 №9 та вказівки начальника Західного територіального квартирно- експлуатаційного управління від 26.10.2005 № 303/23/3/252 - Мукачівську квартирно-експлуатаційну частину району з 17 листопада 2005 року переформовано у квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве.

КЕВ м. Мукачево є державною установою, правонаступником Мукачівської КЕЧ району (обставини встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі № 907/1115/15, та справі № 308/15144/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/113738862).

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15.07.2014 № 218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано КЕВ м. Мукачево дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі згідно з переліком, зокрема площею 18,47 га для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України (військового містечка) за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 12 т. 1).

Рішенням Ужгородської міської ради від 17.10.2008 № 866 передано, зокрема, у приватну власність ОСОБА_1 раніше надану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,07 га по АДРЕСА_1 (а.с. 10 т. 1).

На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЗ № 250202 на право власності на земельну ділянку площею 0,07 га у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2110100000:35:001:0101 (т. 1, а.с. 11).

Висновком експерта № 1066/1067 від 28.09.2020, наданим Закарпатським відділенням Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, встановлено, що земельна ділянка, відведена рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 (державний акт № 1 від 04.05.1981) під розміщення військової частини за адресою: АДРЕСА_2 , відносилася до земель оборони. Земельна ділянка 2110100000:35:001:0101 частково накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівській КЕЧ для державних потреб, площа накладення становить 0,0320 га (т. 2, а.с. 3-22).

Позивачі на обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що право постійного користування на спірну ділянку у КЕВ м. Мукачево виникло раніше, ніж у відповідача ОСОБА_1 , а тому передавши у приватну власність спірну земельну ділянку, Ужгородська міська рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належали до земель оборони, за відсутності доказів вилучення від користувача КЕВ м. Мукачево земельної ділянки.

Разом із тим апеляційним судом встановлено, що з відзивом на позовну заяву ОСОБА_1 було надано до справи докази, з яких слідує, що на спірній земельній ділянці за адресою по АДРЕСА_1 , знаходився будинок, який належав ОСОБА_3 , яка згідно записів у будинковій книзі з 01.10.1937 облікувалася власником цього домоволодіння (т. 1, а.с. 73-76).

Надалі, після смерті ОСОБА_3 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), власником будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , була ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 06.02.1990, зі змісту якого слідує, що жилий будинок літ. А, житловою площею 15,20 кв.м., два сараї літ. Б та В, вбиральня, огорожа, розташовані на земельній ділянці площею 598 кв.м. (т. 1, а.с. 70-71).

З генерального плану (схеми забудови) земельної ділянки по АДРЕСА_1 , вбачається, що жилий будинок розташований на земельній ділянці площею 598 кв.м., відповідно до рішення № 334 від 24.06.1949 (т. 1, а.с. 78-81).

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на підставі рішення № 334 від 24.06.1949 передана у користування громадянці ОСОБА_3 раніше, ніж була передана у користування Мукачівській КЕЧ (на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953).

На підставідоговору даруваннявід 29.10.2007 ОСОБА_4 (спадкоємецьпісля смерті ОСОБА_3 )подарувала цейбудинок по АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ,кожному по1/2його частці,у зв`язкуз чимза ними зареєстровано право власності на будинок, що стверджується витягом КП «БТІ м. Ужгорода» від 10.12.2007 (т. 1, а.с. 82-84).

У цьому договорі вказано, що відчужуваний будинок літ. А, його залишки (фундамент), розташований на земельній ділянці площею 598 кв.м., кадастровий номер 2110100000:36:001:0055.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловийбудинок,будівля абоспоруда розміщеніна земельнійділянці,наданій укористування,то вразі їхвідчуження донабувача переходитьправо користуваннятією частиноюземельної ділянки,на якійвони розміщені,та частиноюділянки,яка необхіднадля їхобслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди (ч. 3, 4 ст. 120 ЗК України ).

Отже,згідно договорударування від29.10.2007при переходіправа власностіна будинокпо АДРЕСА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перейшло пропорційночасткам убудинку (кожномупо 1/2частці)право користуваннятією частиноюземельної ділянки,на якій розміщений будинок та частиною ділянки, необхідної для обслуговування будинку.

В тойже час,апеляційним судомвстановлено,що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,власники фундаментупо АДРЕСА_1 ,у 2008році зверталисьдо Ужгородськоїміської радищодо передачіу приватнувласність земельнихділянок (а.с.101т.1).Як ОСОБА_1 ,так і ОСОБА_5 булопередано уприватну власністьземельні ділянкикожному по0,07га земельні ділянкиз кадастровимномером 2110100000:35:001:0101 (надана ОСОБА_1 ) та з кадастровим номером 2110100000:35:001:0102 ( ОСОБА_5 ) (а.с.103 т. 1, 193-194 т. 3)

Таким чином, співвласникам житлового будинку (станом на 2008 рік фундаменту), який був розташований на земельній ділянці площею 598 кв.м. (тобто 0,0598 га), фактично було передано у власність дві суміжні земельні ділянки загальною площею 0,14 га, що є більшим за площу яка перебувала раніше у їх користуванні.

До матеріалів справи не надано доказів того, що фундамент вказаного будинку розташований на земельній ділянці, котра надана ОСОБА_1 .

Як зазначалось вище, згідно висновку експерта № 1066/1067 від 28.09.2020 земельна ділянка 2110100000:35:001:0101 частково накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівській КЕЧ для державних потреб, площа накладення становить 0,0320 га.

Відповідачами не надано належних і допустимих доказів на спростування такого висновку експерта, не доведено відсутність накладення.

Суд першої інстанції витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України саме частину земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:35:001:0101 площею 0,0320 га, яка накладається на земельну ділянку, відведену рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 №001 (державний акт №1 від 04.05.1981) під розміщення військової частини, за адресою: АДРЕСА_2 та входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 .

Прокуратура, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, на обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що Ужгородська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення від 17.10.2008 № 866, вийшла за межі наданих їй повноважень надала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, частина якої належить до земель оборони та є державною власністю, без згоди користувача на вилучення від нього вказаної земельної ділянки.

Відтак, передавши спірну земельну ділянку у приватну власність, Ужгородська міська рада незаконно розпорядилася, в тому числі, землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів вилучення чи відмови попереднього користувача від земельної ділянки.

Частина спірної земельної ділянки (площею 0,0320 га) вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави, а ОСОБА_1 отримав її у власність із порушенням установленого порядку, при цьому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Ужгородській міській раді.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до змісту статті 20 ЗК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони» (абзац 3 ч. 5 ст. 20 ЗК України).

Відтак, передання земельної ділянки, віднесеної до земель оборони для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України.

Як установлено вище, КЕВ м. Мукачева наділена правом постійного користування, зокрема спірною частиною ділянки, на підставі державного акта №1 від 04.05.1981.

У зв`язкуз цимнеобґрунтованими єдоводи представникаУжгородської міськоїради провідсутність наспірній земельнійділянці межовихзнаків,що чітковизначають зовнішніконтури земельноїділянки,не огородженнявідповідної ділянки,відсутність будь-якихознак їївикористання,оскільки наведеніобставини неспростовують наявностіу КЕВм.Мукачева права постійного користування.

Судова колегія відхиляє посилання представника Ужгородської міської ради на приписи постанови Ради Міністрів СРСР «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею», зважаючи на те, що вказаний нормативний акт у редакції від 09.04.1975, яка діяла на момент видачі державного акта на право користування від 04.05.1981, не встановлював жодних імперативних вимог щодо форми і змісту державного акта.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Верховний Суд наводив висновки (зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 450/2410/18), що обрання самих по собі вимог про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним (без пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки) є неефективним способом захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивачів (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки.

Отже,за встановленихобставин справи,суд першоїінстанції відмовиву задоволенніпозовних вимогпро визнаннянедійсним таскасування рішенняУжгородської міськоїради від 17.10.2008 № 866 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,07 га по АДРЕСА_1 , яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, та про визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯЗ № 250202 на право власності на земельну ділянку, які самі по собі не призводять до поновлення прав позивачів, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Таким чином, позивачі у межах розгляду даної справи про повернення/витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Судом встановлено, що частина спірної земельної ділянки є земельною ділянкою, яка належала до земель оборони в розумінні положень Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», перебувала в державній власності та щодо якої був виданий акт на право користування землею з наведеним в акті планом і описом меж земельної ділянки.

Держава через уповноважений нею орган, не висловила волевиявлення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у законний спосіб, не вирішила питання про відмову від права користування земельною ділянкою, тобто при прийнятті рішення Ужгородською міською радою від 17.10.2008 № 866 не було враховано, що спірна земельна ділянка перебуває у власності держави.

Відтак, земельна ділянка площею 0,0320 га була передана ОСОБА_1 неправомірно, оскільки вона належить до земель оборони і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі.

При цьомуУжгородською міськоюрадою урішення 17.10.2008 № 866 безпідставно, без дотримання передбаченої процедури зміни цільового призначення, зазначено про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, хоча така земельна ділянка (спірна її частина) належала до земель оборони.

Щодо ефективного способу захисту та застосування позовної давності

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховний Суду від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19 (провадження № 61-18744 св 23), якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій, котрими у задоволенні позову заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівців відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119134222), зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на ефективні способи судового захисту щодо заявлених прокурором позовних вимог, зокрема на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76 цс 22), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31 гс 23).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц конкретизувала висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказала, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, серед іншого, посилався як на положення статті 387 ЦК України, так і водночас на статті 152 ЗК України, ст. 321 ЦК України, та сформулював позовну вимогу про витребування, а не про повернення земельної ділянки.

Апеляційний суд з урахуванням статусу спірної земельної ділянки, що є землями оборони, дійшов висновку про можливість задоволення відповідної вимоги прокурора.

За обставинами даної справи мета позивачів спрямована на усунення перешкод власникові (державі), яка не втратила володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою оборони), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_1 .

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод державі, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_1 , суд розглядає вимогу витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 як вимогу про повернення цієї земельної ділянки державі за правилами негаторного позову.

Відтак, щодо заяви Ужгородської міської ради, заявленої у суді першої інстанції, місцевий суд виходив із того, що така задоволенню не підлягає, оскільки у задоволенні вимоги (звернутої до міської ради) про визнання недійсним та скасування рішення від 17.10.2008 № 866 слід відмовити саме внаслідок необґрунтованості й неефективності такої вимоги, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні такої вимоги.

В суді першої інстанції ОСОБА_1 не подавав заяву про застосування позовної давності за вимогами звернутими до нього.

В той же час, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлено, що у травні 2012 року прокурор м. Ужгорода звертався із позовною заявою (вихідний штамп прокуратури 08.05.2012) в інтересах територіальної громади міста Ужгорода до Ужгородської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , треті особи: Міністерство оборони України в особі КЕВ м.Мукачево, з вимогами про скасування рішення Ужгородської міської ради № 1609 від 15.10.2010. Третіми особами у позовній заяві визначено: Міністерство оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево (а.с. 103-108 т. 2).

Надалі ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.03.2014 у справі № 712/10556/12 позовну заяву прокурора м. Ужгорода, який діє в інтересах територіальної громади м. Ужгорода залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що від прокурора м. Ужгорода надійшла заява про залишення позову без розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/38204339).

Колегією суддів також установлено, що у жовтні 2015 року КЕВ м. Мукачево Міністерства оборони України зверталося з позовом до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради 4-ї сесії 5-го скликання №790 від 18.07.2008 щодо надання дозволу на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,5 га для індивідуальної житлової забудови в районі вул. Канальної. За такою позовною заявою ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015 у справі № 907/1115/15 порушено провадження у справі та прийнято заяву до розгляду (ухвала про порушення провадження у справі, https://reyestr.court.gov.ua/Review/52614232).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі № 907/1115/15 у позові КЕВ м. Мукачево Міністерства оборони України відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/55563814). Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 у справі № 907/1115/15 апеляційну скаргу КЕВ міста Мукачево Міністерства оборони України, повернуто скаржнику без розгляду. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58762610).

Даним рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі № 907/1115/15, що набрало законної сили, було встановлено наступні обставини:

Відповідно до «РЕШЕНИЕ №001 СУЖЕННОГО ЗАСЕДАНИЯ УЖГОРОДСКОГО ГОРИСПОЛКОМА ДЕПУТАТОВ ТРУДЯЩИХСЯ от 09 января 1953 года, «О закреплении земельных участков за войсковыми частями КЕЧ Ужгородского района» було закріплено 22 земельні ділянки за військовими містечками по м. Ужгород, в тому числі під п/н НОМЕР_2 значилось військове містечко № НОМЕР_3 по вулиці Доманинської, 1 (на теперішній час в/м № НОМЕР_1 по вул. Другетів, 91).

Згідно з історичною довідкою від 25.10.1965 №16 «на основании дерективы Командуцющего Войсками, Прикарпатского Военного округа № ОМУ/11/002074 от 5 сентября 1956г. и дерективы начальника Квартирно-Эксплуатационного Управления Прикарпатского Военного округа № 001704 от 21 сентября 1956 года, Квартирно-Эксплуатационная часть Ужгородского района расформирована и передана в состав Квартирно-Эксплуатационной части Мукачевского района».

На підставі наказу начальника розквартирування військ і капітального будівництва ЗСУ від 25.05.1999 №53 військове містечко №8 в Ужгородському гарнізоні було перенумеровано у в/м №43.

На підставі Директив Міністерства оборони України від 25.12.2004 Д-312/1/029, від 10.01.2005 №Д-322/1/01, від 20.01.2005 № Д-322/1/03, від 20.04.2005 №Д-322/1/0110, наказу начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 13.10.2005 №9 та вказівки начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 26.10.2005 № 303/23/3/252 - Мукачівську квартирно-експлуатаційну частину району з 17 листопада 2005 року переформовано у квартирно- експлуатаційний відділ м. Мукачеве.

Відповідно до вищенаведеного Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве (далі по тексту КЕВ м. Мукачево) є державною установою, правонаступником Мукачівської КЕЧ району і діє на підставі Положення, яке включено до Єдиного Державного Реєстру підприємств і організацій України №08439994 від 01 грудня 2005 року.

З метою отримання правовстановлюючих документів на право постійного користування земельними ділянками, на підставі державних актів на земельні ділянки старого зразку у відповідності з чинним законодавством України, КЕВ м. Мукачеве 22.12.2014 звернувся з листом до голови Закарпатської обласної державної адміністрації про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок МОУ в натурі (на місцевості). Головою Закарпатської обласної державної адміністрації 29.01.2015 за № 24 було винесено розпорядження з переліком земельних ділянок, розташованих на території Берегівського, Виноградівського, Перечинського, Хустського районів, міст Мукачево та Ужгород, на які Квартирно-експлуатаційному відділу м. Мукачево надався дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), де під номером з/п 7.3 за адресою: АДРЕСА_2 розташована земельна ділянка загальною площею 18,47 га (в/м № НОМЕР_1 ).

На підставі розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації 15.06.2015 КЕВ м. Мукачево заключив договір на виконання робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та постійної дислокації Збройних сил України в АДРЕСА_2 , де дислокується військова частина НОМЕР_4 , військове містечко № НОМЕР_1 , площа земельної ділянки 18.47 га, кадастровий № 2110100000.

Відповідно до доручення Міністра оборони України від 19.03.2015 №4923/з та у відповідності до Земельного кодексу України, наказу Міністерства оборони України, на підставі листа ТВО начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 27.05.2015 за №303/23/1/1892/661 в КЕВ м. Мукачево була створена робоча комісія для проведення перевірки обліку та контролю за використанням земельних ділянок військових містечок (далі по тексту інвентаризація).

В ході проведення інвентаризації було виявлено, що рішенням 4-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради №790 від 18.07.2008 «Про надання та приватизацію земельних ділянок», Ужгородською міською радою було надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,5 га для індивідуальної житлової забудови.

Головним управлінням Держкомзему у Закарпатській області було проведено перевірку з питання законності надання Ужгородською міською радою земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 за зверненням УСБУ в Закарпатській області дотримання вимог земельного законодавства по м. Ужгород, про що 19.12.2011 було складено «Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства» у результаті перевірки встановлено, що дана земельна ділянка відноситься до земель Міноборони - військове містечко №43 в АДРЕСА_2 , площа земельної ділянки складає 18,47 га. У зв`язку з вищенаведеним рішенням Ужгородської міської ради прийняті всупереч ст. 116 Земельного кодексу України. Даний факт також підтверджується переліком земельних ділянок, які обліковуються за формою 405 в Міністерстві оборони України Західного ТКЕУ та даними форми 6-зем Державного агентства земельних ресурсів України станом на 01.05.2011, та відомістю щодо розбіжностей в обліку площі земельних ділянок, які рахуються за Міністерством оборони України по КЕВ м. Мукачево станом на 01.05.2013.

У своєму рішенні Господарський суд вказав, що в силу статті 77 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про використання земель оборони», статті 14 Закону України «Про збройні сили України» землі оборони є державною власністю, яка не може передаватись у приватну власність, без згоди Міністерства оборони України.

При цьому Господарським судом Закарпатської області у задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що позивач звернувся до суду за захистом права, у спосіб, який не відповідає вимогам чинного цивільного (господарського) законодавства.

Указані обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не доказуються при розгляді даної справи, у якій бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судова колегія зазначає, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, так як правопорушення є таким, що триває у часі. Зайняття земельної ділянки оборони з порушенням Земельного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу, спрямовану на повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки оборони.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317 цс 19 (пункти 40-43)).

З урахуванням наведеного, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що на тій частині наданої йому земельної ділянки, що накладається на землі оборони та яка витребувана судом, знаходиться фундамент будинку, частина якого йому належала, та що повернення частини спірної земельної ділянки, яка надавалася безоплатно, становитиме для нього з урахуванням його майнового стану надмірний тягар, задоволення позову, що спрямоване на повернення земельної ділянки у власність держави не призведе до втручання в право власності ОСОБА_1 , не спричинить накладення на нього непропорційного тягаря, оскільки набуття права приватної власності на землі оборони положеннями ЗК України, Закону України «Про використання земель оборони» та інших нормативно-правових актів України не передбачено.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно повернув незаконно передані 0,0320 га із земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:35:001:0101 законному землекористувачу та у власність держави. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Керуючись ст. 368, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2022 року в частині задоволення вимоги про витребування земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 4 жовтня 2024 року.

Головуюча:

Судді: