Постанова

від 24.09.2024 по справі 334/6560/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.09.2024 Справа № 334/6560/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 334/6560/23 Головуючий у І інстанції: Філіпова І.М.

Провадження №22-ц/807/1680/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коротченко Дар`ї Олександрівни на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ладозька 38» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із сплати внесків на утримання будинку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року ОСББ «Ладозька 38» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із сплати внесків на утримання будинку.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.05.2019 була проведена державна реєстрація ОСББ «Ладозька 38». ОСОБА_1 є власником 74/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 820,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому відповідно є співвласником багатоквартирного будинку за вказаною адресою.

07.09.2019 загальними зборами ОСББ «Ладозька 38» ухвалено рішення про встановлення внеску на утримання будинку для власників нежитлових приміщень у розмірі 3,40 грн за 1 кв. м.

Згідно з рішенням загальних зборів ОСББ «Ладозька 38» від 14.04.2023 у період з 07.09.2019 до 31.03.2023 співвласник зобов`язаний сплачувати внесок (тариф) на утримання будинку щомісячно до останнього календарного дня поточного місяця (включно).

В період з 07.09.2019 до 30.06.2023 року відповідач не виконував свій обов`язок щодо участі в утриманні будинку та сплати внесків, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 130299, 83 грн, яка складається: із внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 07.09.2019 до 30.06.2023 в розмірі 94984,48 грн, інфляційні збитки у розмірі 29976,24 грн, три відсотки річних у розмірі 5339,11 грн.

Посилаючись назазначені обставини, ОСББ «Ладозька 38» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ суму заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку за період з 07.09.2019 до 30.06.2023 з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 130299,83 грн та судовий збір.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Ладозька 38» заборгованість із внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 07.09.2019 до 30.06.2023 в розмірі 46403,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 25488,66 грн, три відсотки річних у розмірі 5309,13 грн та судовий збір у розмірі 1590,25 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коротченко Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСББ порушило порядок повідомлення ОСОБА_1 як співвласника про ухвалені об`єднанням рішення, адже він не був повідомлений про проведення загальних зборів. Крім того, голова ОСББ не надала жодних документів на підтвердження своїх повноважень. Посилаючись на п. 2 протоколу загальних зборів від 07.09.2019, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коротченко Д.О. стверджує, що цим протоколом не визначено порядок оплати внеску за утримання будинку, не зазначено його періодичності, у зв`язку з чим вважає безпідставним твердження позивача про те, що внесок на утримання будинку мав сплачуватись щомісячно. Крім того, на думку скаржника, позивач пропустив строк позовної давності, звернувшись до суду 04.08.2023 з позовною вимогою про стягнення заборгованості за період з 07.09.2019 до 04.08.2020.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСББ «Ладозька 38» в особі представника адвоката Великанова М.О. заперечує проти доводів апеляційної скарги, зазначивши, що відповідач є співвласником нежилого приміщення АДРЕСА_2 , в якому знаходиться магазин «МРКЕТ+», працівники якого щомісячно отримують рахунки на сплату внеску (тарифу) на утримання будинку.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Коротченко Д.О. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, просила скасувати рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

Представник ОСББ «Ладозька 38» - адвокат Іваниця О.О. у судовому заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просила залишити без змін.

У своїйапеляційній скарзі ОСОБА_1 в особіпредставника адвокатаКоротченко Д.О.просив судвитребувати уОСББ «Ладозька38»:докази повідомлення ОСОБА_1 співвласника приміщенняза адресою АДРЕСА_1 про проведенняустановчих зборівОСББ «Ладозька38»;докази повідомлення ОСОБА_1 про проведення загальних зборів ОСББ «Ладозька 38», проведених 14.04.2023 та 07.09.2019; докази направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення про необхідність сплати заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку, рахунків на сплату, реквізитів рахунку для сплати внесків.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Статтею 76ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно достатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Колегія суддів зауважує, що інформація, докази якої просить витребувати скаржник, не стосується суті спору, та не входить до предмету доказування, яким є наявність та розмір заборгованості відповідача з оплати внесків на утримання будинку, і жодним чином не стосуються рішень установчих чи загальних зборів ОСББ.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є співвласником нежилого приміщення 101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , тому відповідно є співвласником багатоквартирного будинку за вказаною адресою та зобов`язаний сплачувати внески на його утримання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 07.09.2019 створено ОСББ «Ладозька 38», що підтверджується копією статуту ОСББ «Ладозька 38», копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2023 року, ОСОБА_1 є власником 37/100 частини нежитлового приміщення 101 за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з копією договору № 6 купівлі продажу об`єкта комунальної власності від 05.02.2003 року ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №101 першого поверху (літера А-9) магазину № НОМЕР_1 загальною площею 818,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до копії договору купівлі - продажу частини нежитлового приміщення від 25.04.2003 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , остання стала власником 7/100 частин нежитлового приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 58,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з копією договору купівлі - продажу частини нежитлового приміщення від 06.10.2003 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_3 став власником 19/100 частин нежитлового приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 154,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до копії договору дарування від 01.11.2013 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_4 37/100 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Згідно з копією договору дарування від 01.11.2013 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 37/100 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації, наданої ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 09.05.2024 №3116, згідно з договором купівлі продажу об`єкта права комунальної власності від 18.02.2003 ОСОБА_1 було набуто право власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 818,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . В подальшому право власності на 7/100 частин нежитлового приміщення №101 перейшло до ОСОБА_2 та було виділено і окреме нежитлове приміщення №102; право власності на 19/100 частин нежитлового приміщення №101перешло до ОСОБА_3 та було виділено в окреме нежитлове приміщення №103. Після виділення 26/100 частин нежитлового приміщення №101 в окремі ізольовані приміщення приміщення № НОМЕР_3 та №103, 74/100 частин приміщення №101 належні ОСОБА_1 стало уявляти собою окреме нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 597,7 кв. м. В подальшому право власності на 37/100 частин нежитлового приміщення №101 перейшло до ОСОБА_5 . За даними останньої технічної інвентаризації, проведеної 22.02.2024 року, нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , належне ОСОБА_1 (37/100 частин) та ОСОБА_5 ( 37/100 частин), є ізольованим нежитловим приміщенням загальною площею 593,4 кв. м. Зміна загальної площі приміщення №101 з 597,7 на 593, 4 кв. м. відбулася за рахунок зносу та встановлення не несучих перегородок, без втручання в зовнішні конструкції будинку та відповідно діючого законодавства не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Таким чином, ОСОБА_1 належить 37/100 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 2 протоколу загальних зборів ОСББ «Ладозька 38» встановлено тариф на утримання будинку для першого поверху 4,50 грн за кв. м, нежитлових приміщень 3,40 грн за кв. м, з другого по останній поверх 5,40 грн за кв.м.

Згідно з копією протоколу загальних зборів №5 ОСББ «Ладозька 38» від 14.04.2023 (п. 4) визначено порядок сплати співвласниками багатоквартирного будинку внеску (тарифу) на утримання будинку, встановленого у протоколі №2 ОСББ Ладозька 38» від 07.09.2019, у період з 07.09.2019 до 31.03.2023 співвласник був зобов`язаний сплачувати ОСББ «Ладозька 38» внесок (тариф) на утримання будинку щомісячно до останнього календарного дня поточного місця (включно).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків» визначено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами (ч. 1). Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України (ч. 2). Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання (ч. 4).

Згідно з ч. 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків», об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Установчі збори об`єднання у новозбудованих багатоквартирних будинках можуть бути проведені після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у такому будинку.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків», органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання (ч. 1). Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників (ч. 5). Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку (ч. 8).

Статтею 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків» визначено, що співвласник зобов`язаний, зокрема: виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; забезпечувати збереження приміщень, брати участь у проведенні їх реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків», для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право, зокрема, вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків», для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи (ч. 6). З метою надання населенню, що проживає в багатоквартирних будинках, в яких створено об`єднання, пільг та субсидій для відшкодування витрат на управління багатоквартирним будинком внески і платежі визначаються у розмірах, затверджених загальними зборами об`єднання, але не більше встановленого згідно із законодавством граничного розміру відповідних витрат (ч. 7).

В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором абозакономза власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат пов`язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов`язком власника.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником 37/100частин нежитловогоприміщення АДРЕСА_2 ,відтак,на підставівищенаведених нормзакону вінзобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, установлені загальними зборами ОСББ «Ладозька, 38».

Крім того, колегія суддів наголошу на тому, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто такі рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06 вересня 2022 року у справі № 916/451/21, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №910/12317/18.

Верховний Суд також зазначає про те, що існування презумпції прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів.(постанова Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 916/3610/21).

Доводи апеляційної скарги про порушення порядку повідомлення співвласників про проведення загальних зборів ОСББ, колегія суддів не приймає, оскільки ОСОБА_1 не оскаржував рішень загальних зборів у належному порядку, натомість матеріалами справи підтверджено, що певний конфлікт між представником відповідача ОСОБА_5 та головою ОСББ «Ладозька 38» Благовим В.В. триває з 2020 року, про що свідчать долучені до матеріалів справи скарги. Незгода відповідача сплачувати внески на утримання будинку, співвласником якого він є, не є підставою для його звільнення від такого обов`язку, передбаченого законом.

Доводи апеляційної скарги щодо спливу строку позовної давності не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороноюу спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон№ 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту:

«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався. Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року № 469/2024, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Таким чином, доводи скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності є хибними.

Правові позиції Верховного Суду, викладені в ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № № 260/5249/21, у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не мають значення для розгляду цієї справи, адже правові висновки, викладені в них, стосуються строків звернення до адміністративного суду, а не позовної давності в цивільних справах.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2ст. 625ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ст.530ЦК Українивизначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 не сплатив заборгованість з утримання будинку, позивач мав право нарахувати та просити стягнути з відповідача 3% річних та інфляційних витрат.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення».

Отже, зазначене положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України регулює відносини, що виникли у зв`язку з отриманням особою позики чи кредиту, і не поширюється на відносини, що виникають між співвласником і об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку щодо сплати внесків на утримання будинку, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача підстав для отримання відсотків річних.

Крім того, згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник має право знайомитися з протоколами установчих та загальних зборів.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник мас право одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання.

Апеляційний суд наголошує на тому, що, відповідач як співвласник багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 , мав гарантовану законом можливість ознайомитися з протоколами загальних зборів ОСББ «Ладозька 38», звертатись до голови правління ОСББ «Ладозька 38» для отримання інформації про розмір і порядок сплати заборгованості, проте, невчинення відповідачем протягом чотирьох років зазначених дій, жодним чином не свідчить про об`єктивну неможливість виконання ОСОБА_1 його обов`язку зі сплати ОСББ «Ладозька 38» внесків на утримання будинку за період з 07.09.2019 до 30.06.2023 і не може бути підставою для його звільнення від відповідальності за невиконання зазначеного обов`язку.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особіпредставника адвоката КоротченкоДар`ї Олександрівнислід залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коротченко Дар`ї Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: