Рішення

від 03.10.2024 по справі 904/3242/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3242/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Осадчук В.І.;

від відповідача: представник не з`явився;

дослідивши матеріали справи № 904/3242/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО"

про припинення права оренди, стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 24.07.2024 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" (далі - відповідач), у якій просить:

стягнути 51.844,57 грн, з яких: 24.000,00 грн заборгованості, 5.785,12 грн заборгованості з орендної плати за 2024 рік, 11.408,98 грн пені, 7.297,14 грн неустойки, 925,04 трьох процентів річних, 2.428,29 інфляційних втрат;

припинити право оренди за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладений між позивачем та відповідачем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 38041562);

зобов`язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3242/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2024.

Ухвалою від 26.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 21.08.2024.

Згідно інформації, що міститься в системі Діловодство спеціалізованого суду, документ в електронному вигляді "ст. 176 Відкриття у ЗАГАЛЬНОМУ" від 26.07.24 по справі №904/3242/24 (суддя Дупляк Степан Анатолійович) було надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 26.07.2024 18:49, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2024 також надсилалася відповідачу на адресу: 25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вул. Гоголя, будинок 155, за трек-номером 0600279745148.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 20.08.2024 з відміткою пошти «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою «відмова від отримання».

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того, обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).

Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2024 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, суд встановив, що ухвала від 26.07.2024 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про повернення за зворотною адресою: за закінченням терміну зберігання, а саме 16.08.2024.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 26.07.2024 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 31.08.2024.

З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 21.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі до 18.09.2024.

Через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зміну місцезнаходження позивача.

Ухвалою від 18.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.10.2024.

В судовому засіданні 03.10.2024 позивач просив задовольнити позовні вимоги. Відповідач явку представника не забезпечив та правом на подачу заяв по суті не скористався.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем обліковувалась заборгованість з орендної плати за 2022 та 2023 роки у розмірі 24.000,00 грн та заборгованість з орендної плати за 2024 рік у розмірі 5.785,12 грн перед позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладеним між позивачем та відповідачем, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань щодо сплат орендних платежів. Позивач також просить крім стягнення основного боргу стягнути з відповідача пеню, неустойку, три відсотки річних та інфляційні втрати.

Також позивач просить припинити право оренди за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладеним між позивачем та відповідачем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 38041562) та зобов`язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач відзив не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входить: наявність/відсутність заборгованості з орендної плати та правомірність вимог про стягнення коштів нарахування пені, неустойки, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 01.07.2020 між ТОВ ЗЕМЛЕТРЕЙД (далі орендодавець, позивач) та ТОВ КРАМОІ ІД АГРО (далі орендар, відповідач) укладено договір оренди землі №01/07/2020-2 (далі - договір).

Пунктом 1 договору передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, які знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Гейківська сільська рада.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,0000 гектара кадастровий номер 1221881400:02:001:0058 (п. 1.1. договору).

Цільове призначення земельної ділянки - 01.03 для ведення особистого господарства, склад угідь: рілля - 2.0000 га (п. 1.2. договору)

На земельній дільниці об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури відсутні (п. 1.3. договору).

Пунктом 1.4. договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 26.800 (двадцять шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

Договір укладено на строк 7 (сім) років. Дата закінчення строку дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право укласти договір оренди на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця, про такий намір орендна плата (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору розмір орендної плати складає 6.000,00 грн. за один гектар. Орендна плата вноситься орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця вказаний у договорі в строк до 10 жовтня поточного року та сплата починає діяти з 2021 року.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції (п. 4.2. договору).

Орендна плата сплачується наступним чином: у розмірі, визначеному в п. 4.1 договору, в строк до 10 жовтня поточного календарного року (п. 4.3. договору).

Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати не здійснюється (п. 4.4. договору).

Пунктом 4.6. договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 5% не сплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.1 договору після припинення строку дії договору орендар протягом 7 робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 11.3. дія договору припиняється шляхом його розірвання у разі, зокрема, односторонньої відмови орендодавця від договору в порядку, передбачено пунктом 11.4 цього Договору.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі невиконання або неналежного виконання орендарем умов договору та договірних зобов`язань; одностороння відмова від договору оренди землі оформлюється орендодавцем листом - відмовою де зазначається дата припинення договору оренди землі, яка наступає не раніше ніж через 20 днів з дати листа - відмови. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку, є в тому числі несплата або сплата не в повному обсязі орендної плати (п. 11.4. договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу земельну ділянку кадастровий номер 1221881400:02:001:0058, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 01.07.2020 (арк. 22, том 1).

Відповідачем сплачено орендну плату до 2021 року включно. Відповідач не здійснив орендну плату за 2022 та 2023 роки, відтак, станом на 23.07.2024 за договором мала бути сплачена орендна плата у розмірі 24.000,00 гри, яка складається з:

1) 12.000,00 грн за 2022 рік,

2) 12.000,00 грн за 2023 рік.

Тобто, заборгованість Орендаря з орендної плати на 23.07.2024 за договором складає 24.000,00 грн.

04.03.2024 на адресу відповідача було направлено претензію №7 від 01.03.2024 із вимогою про сплату заборгованості та лист-відмову № 7 від 01.03.2024, у якому відповідача повідомлено про розірвання договору у зв`язку із порушенням умов договорів та необхідність повернення орендованих земельних ділянок у строк, який не перевищує 7 робочих днів з дати припинення договору. У вказаному повідомлені визначено, що датою розірвання Договорів буде вважатися 25.03.2024.

Рекомендований лист за №4900002972811 згідно відомостей з офіційного сайту «Укрпошта» лист вручено отримувачу особисто 11.03.2024.

Після отримання вказаного листа-відмови №7 відповідачем станом на день подачі цієї позовної заяви відповіді не надано, жодних дій щодо повернення земельної ділянки не вчинено.

Відповідно до п. 6.1. договору після припинення строку дії договору орендар протягом 7 робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Позивач у позові зазначає, що вимоги орендодавця відповідачем було проігноровано, і в строк до 03.04.2024 земельна ділянка не повернута власнику і досі перебуває у фактичному користуванні відповідача. Доказом цього є відомості з Державного реєстру речових прав від 22.07.2024 щодо земельної ділянки, відповідно до яких право оренди зареєстроване за відповідачем.

Разом з тим, позивач зазначає, що у період з 11.10.2023 по 25.03.2024 договір оренди був чинним і тому за цей період позивачем було нараховано орендну плату за договором, виходячи із її щоденного розміру, а також погоджений сторонами договору граничний строк на повернення земельної ділянки у розмірі 5.785,12 грн.

Позивач зазначає, що ,враховуючи ухилення відповідача від виконання зобов`язань за договором, ігнорування законних вимог позивача про повернення земельної ділянки, в тому числі підписання акта прийому-передачі земельної ділянки, позивач позбавлений можливості зареєструвати припинення права оренди шляхом звернення до державного реєстратора в порядку ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У зв`язку із чим просить суд припинити право оренди відповідача для подальшої реалізації на підставі судового рішення, що набрало законної сили, як це передбачено п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив стягнення 24.000,00 грн заборгованості з орендної плати за 2022-2023 роки, 5.785,12 грн заборгованості з орендної плати за 2024 рік, 11.408,98 грн пені, 7.297,14 грн неустойки, 925,04 трьох процентів річних, 2.428,29 інфляційних втрат; припинення права оренди за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладеним між позивачем та відповідачем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 38041562); зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1,2,5 ст.762 Цивільного кодексу України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. (ст. 286 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 11.3. договору дія останнього припиняється шляхом його розірвання у разі, зокрема, односторонньої відмови орендодавця від договору в порядку, передбачено п. 11.4 цього договору.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, у разі односторонньої відмови орендодавця від договору в порядку, передбаченому пунктом 11.4 цього договору (п. 11.3. договору).

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається у разі невиконання або неналежного виконання орендарем умов договору та договірних зобов`язань. Одностороння відмова від договору оренди землі оформлюється орендодавцем листом відмовою, де зазначається дата припинення договору оренди землі, яка наступає не раніше ніж через 20 днів з дати листа - відмови. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку також є недотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та приведення земельної ділянки у непридатний для використання за цільовим призначенням стан, несплата або сплата не в повному обсязі орендної плати, відмова від перегляду орендної плати згідно п. 4.5 цього договору (п. 11.4. договору).

Позивач зазначає, що орендну плату за 2022, 2023 та 2024 (за період з 11.10.2023 до 25.03.2024) роки відповідач не сплатив, у зв`язку із чим, у нього виникла заборгованість у розмірі 29.785,12 грн

Доказів сплати орендної плати у спірний період відповідач не надав.

04.03.2024 на адресу відповідача було направлено претензію №7 від 01.03.2024 із вимогою про сплату заборгованості та лист-відмову № 7 від 01.03.2024, у якому відповідача повідомлено про розірвання договору у зв`язку із порушенням умов договорів та необхідність повернення орендованих земельних ділянок у строк, який не перевищує 7 робочих днів з дати припинення договору. У вказаному повідомлені визначено, що датою розірвання Договорів буде вважатися 25.03.2024.

Рекомендований лист за №4900002972811 згідно відомостей з офіційного сайту «Укрпошта» лист вручено отримувачу особисто 11.03.2024.

Після отримання вказаного листа-відмови №7 відповідачем станом на день подачі цієї позовної заяви відповіді не надано, жодних дій щодо повернення земельної ділянки не вчинено.

Враховуючи викладене, відповідно до п. 11.4. договору договір оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020 є розірваним з 25.03.2024.

Доказів сплати орендної плати за 2022, 2023 та 2024 (за період з 11.10.2023 до 25.03.2024) роки у розмірі 29.785,12 грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення орендної плати у розмірі 29.785,12 грн є правомірними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач також просить припинити право оренди за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладений між позивачем та відповідачем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 38041562) та зобов`язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 Господарського кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що господарюючий суб`єкт має право на судовий захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб, визначений законом.

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів є, серед іншого є визнання права.

Передбачений у п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності.

Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін, потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання орендарем припинення його права оренди, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права(забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (п. Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09.12.2010 у справі Буланов та Купчик проти України, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.05.1980 в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Конституційний суд України у рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права, таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як "суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому".

Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

У цій справі позивач звернувся до суду за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за договором оренди.

Господарський суд зауважує, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Застосування способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у правовідносинах є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває.

Господарський суд звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії)".

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки (ст. 34 Закону України Про оренду землі).

Як встановлено судом строк договору оренди земельної ділянки закінчився 25.03.2024, а положеннями п. 6.1. договору встановлено обов`язок орендаря після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів виконання ним встановленого в ст. 34 Закону України Про оренду землі, п. 6.1. договору обов`язку повернення позивачу з оренди спірної земельної ділянки.

У зв`язку з викладеним, в ході розгляду справи підтверджується наявність у позивача, як власника земельної ділянки та орендодавця за договором оренди, порушеного права у зв`язку з неповернення орендарем у встановленому порядку такої земельної ділянки з оренди.

Беручи до уваги встановлені вище обставини, на час розгляду справи право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро Інформаційна (довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.07.2024), відомості про припинення права оренди землі в реєстрі відсутні, у зв`язку з чим земельна ділянка як юридично, так і фактично є не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Втім, відсутність припинення державної реєстрації права оренди за позивачем свідчить про те, що право оренди позивача не припинилось документально.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.. 125 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до Закону (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі").

Закон пов`язує виникнення права оренди земельної ділянки з моментом державної реєстрації цього речового права, а з моменту реєстрації припинення речового права оренди земельна ділянка вважається повернутою.

Таким чином, допоки не буде припинена державна реєстрація права оренди земельної ділянки за відповідачем, земельна ділянка вважатиметься такою, що не повернута її власникові.

Оскільки, на момент звернення до суду з позовом, а також на момент розгляду даної справи право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро було зареєстрованим у відповідному реєстрі, відомості про припинення права оренди землі внесені до цього реєстру не були, тому обґрунтованим є висновок про те, що земельна ділянка вважається юридично не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Крамонд Агро є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном.

Належним способом захисту прав власника, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Таким чином, порушене право орендодавця в спірних правовідносинах підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання права орендаря таким, що припинене, і суд вважає означений спосіб ефективним та таким, що відповідає характеру порушення прав та інтересів позивача, який, окрім фактичного повернення земельної ділянки з оренди бажає досягти юридичної визначеності у правовідносинах з відповідачем за позовом та на підставі судового рішення про припинення права оренди здійснити державну реєстрацію такого припинення.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень судове рішення про припинення речового права (в тому числі й оренди) є підставою для проведення державної реєстрації припинення такого права.

З урахуванням встановлених судом обставин припинення 25.03.2024 договору оренди земельної ділянки, з огляду на невиконання відповідачем, як орендарем, свого обов`язку з повернення об`єкта оренди його власнику, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для припинення права оренди за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладеним між позивачем та відповідачем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 38041562).

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України).

При цьому положеннями статті 391 Цивільного кодексу України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов). Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовам.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Як вказано вище, відповідно до п. 6.1. договору після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України Про оренду землі).

Таким чином, у зв`язку із розірванням договору оренди земельної ділянки з 25.03.2024 відповідач повинен був повернути земельну ділянку позивачу у строк до 03.04.2024 включно.

Доказів повернення спірної земельної ділянки відповідачем матеріали справи не містять. А тому вимога позивача про повернення позивачу земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, заявлена правомірно та підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення неустойки суд зазначає наступне

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1. договору після припинення строку дії договору орендар протягом 7 (семи) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що договір оренди землі № 01/07/2020-2 від 01.07.2020 є розірваним з 25.03.2024. Таким чином, відповідач повинен був повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі до 03.04.2024 включно (25.03.2024 + 7 робочих днів). Доказів повернення спірної земельної ділянки відповідач не надав.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Господарський суд зазначає, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст.785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим орендна плата за користування майном за умовами договору, що припинився не нараховується.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідач доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення об`єкта з оренди після закінченням строку договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні суду не надав.

Суд відзначає, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в порушенні зобов`язань орендаря негайно повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди.

Отже відсутні підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за таке порушення.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що неповернення об`єкта оренди за договором після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об`єктом оренди після закінчення строку дії договору.

Позивач нарахував та просить стягнути неустойку за період з 04.04.2024 по 23.07.2024 у розмірі 7.297,14 грн.

З огляду на наведене позовні вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 7.297,14 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.6. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 5% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11.408,98 грн за загальний період з 11.10.2022 по 23.07.2024.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 було доповнено:

- розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;

- розділ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказані зміни набули чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 відмінено з 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, продовжений за приписом пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України строк, визначений статтею 232 Господарського кодексу України, закінчився із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, пеня на заборгованість за 2022 рік підлягає нарахуванню за період з 11.10.2022 по 30.06.2023 та складає 4.323,29 грн; пеня на заборгованість за 2023 рік підлягає нарахуванню за період з 11.10.2023 по 11.04.2024 складає 1.887,69 грн.

Суд здійснив власний перерахунок пені і розмір такої за ним складає 6.210,98 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В частині вимог про стягнення 5.198,00 грн пені слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 11.10.2022 до 27.07.2023 на загальну суму 925,04 грн, а також за вказаний період позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати на загальну суму 2.428,29 грн.

Господарський суд перевірив здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат та визнав їх арифметично вірними.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2.600,88 грн трьох процентів річних та 9.249,78 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 8.173,23 грн, з урахуванням того, що 89,97 % позовних вимог позивача про стягнення коштів судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити право оренди за договором оренди землі №01/07/2020-2 від 01.07.2020, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" (ідентифікаційний код 43546959) як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" (ідентифікаційний код 42636370) як орендарем, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (номер запису про інше речове право: 38041562).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вул. Гоголя, будинок 155; ідентифікаційний код 42636370) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 16, кімната 4, ідентифікаційний код 43546959) земельну ділянку із кадастровим номером 1221881400:02:001:0058, площею 2 га, яка розташована на території Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМОНД АГРО" (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вул. Гоголя, будинок 155; ідентифікаційний код 42636370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЕТРЕЙД" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 16, кімната 4, ідентифікаційний код 43546959) 29.785,12 грн (двадцять дев`ять тисяч сімсот вісімдесят п`ять грн 12 к.) заборгованості з орендної плати, 6.210,98 грн (шість тисячі двісті десять грн 98 к.) пені, 7.297,14 грн (сім тисяч двісті дев`яносто сім грн 14 к.) неустойки, 925,04 (дев`ятсот двадцять п`ять грн 04 к.) трьох процентів річних, 2.428,29 (дві тисячі чотириста двадцять вісім грн 29 к.) інфляційних втрат, 8.173,23 грн (вісім тисяч сто сімдесят три грн 23 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 5.198,00 грн пені) відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 04.10.2024.

Суддя С.А. Дупляк