Рішення
від 27.09.2024 по справі 907/327/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/327/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави в особі

позивача 1 Закарпатської обласної державної адміністрації, м. Ужгород

позивача 2 Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, м. Ужгород

до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 2 Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка», смт Середнє Ужгородського району Закарпатської області

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування держаної реєстрації земельної ділянки, припинення права постійного користування

За участю представників:

прокуратури Романюк Д.В., службове посвідчення від 01.03.2023 № 069365;

позивачів не з`явилися;

відповідачів не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська окружна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації та Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-13 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га (п. 32 додатка до наказу);

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/327/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2024 року.

Ухвалою від 29 березня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 23 квітня 2024 року.

Під час проведення у справі підготовчого провадження суд ухвалою від 23 квітня 2024 року задовольнив клопотання прокурора та залучив до участі в справі як співвідповідача Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», змінивши його процесуальний статус з третьої особи на відповідача 2.

За результатами підготовчого засідання у справі суд постановив ухвалу від 20 червня 2024 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17 липня 2024 року.

Ухвалою від 17 липня 2024 року суд повідомив сторін про те, що судове засідання відбудеться 01 серпня 2024 року.

До початку розгляду справи по суті 01 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» від Ужгородської окружної прокуратури надійшла заява від 01.08.2024 про уточнення позовних вимог з долученими доказами надіслання її копії іншим учасника справи. За змістом поданої заяви прокурор змінює пункти 2 та 3 прохальної частини позовної заяви та просить суд скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі державні реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, припинивши право постійного користування державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на зазначену земельну ділянку.

Ухвалою від 01 серпня 2024 року заяву Ужгородської окружної прокуратури від 01.08.2024 про уточнення позовних вимог судом прийнято до розгляду, постановлено здійснювати в подальшому розгляд справи з урахуванням зміненого предмету позову та, у зв`язку з наведеним, відкладено розгляд справи на 19.09.2024 та пропоновано учасникам справи надати заяви по суті зміненого прокурором предмету позову.

В судовому засіданні 19.09.2024 суд заслухав вступні слова прокурора та представника відповідача 1, розпочав дослідження наявних в матеріалах справи доказів, за результатами чого в судовому засіданні оголошено перерву до 27 вересня 2024 року.

26 вересня 2024 року від Ужгородської окружної прокуратури через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання від 26.09.2024, за змістом якого прокурор просить поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копі повідомлень від 25.03.2024, які надсилалися ним в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу позивачів, мотивуючи клопотання встановленою в ході дослідження доказів обставиною відсутності означених повідомлень серед долучених до позовної заяви доказів, що за позицією прокурора в судовому засіданні 27.09.2024 пояснюється помилкою, позаяк такі повідомлення перелічені серед додатків до позовної заяви від 28.03.2024 року.

Розглядаючи клопотання прокурора про поновлення пропущеного строку подання доказів, суд враховує наступне.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу (ч. 6 ст. 119 ГПК України).

Розглянувши клопотання прокурора про поновлення строку для подання доказів, зважаючи на зазначені підстави пропуску такого строку, які прокурором пов`язуються з помилковим недолученням до позовної заяви повідомлень від 25.03.2024 з доказами їх надіслання позивачем, тоді як означені докази перелічені в додатках до позовної заяви, суд вважає означене клопотання від 26.09.2024 обгрунтованим, а підстави пропуску процесуального строку поважними.

Відтак, з метою дотримання принципів рівності сторін перед законом і судом, змагальності та диспозитивності господарського судочинства, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, в порядку ст. 119 ГПК України, пропущений прокурором строк подання доказів підлягає поновленню.

В судовому засіданні 27.09.2024 прокурор позовні вимоги підтримав, з урахування поданої заяви про зміну предмета позову.

Представники сторін в судове засідання 27.09.2024, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в судовому засіданні не заявили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 19.09.2024 до електронних кабінетів позивачів та відповідачів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 19.09.2024 року.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на встановлений в ст. 195 ГПК України строк розгляду справи по суті та беручи до уваги ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 19.09.2024 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами, яких достатньої для прийняття рішення у справі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області вимог ст. 122 ЗК України під час затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га у зв`язку з накладенням означеної земельної ділянки на землі лісового та водного фондів, розпорядження якими в силу приписів ст. 122 ЗК України здійснює Закарпатська обласна державна адміністрація та Ужгородська районна державна адміністрація.

Пояснює, що внаслідок прийняття оспорюваного наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-13 (в частині п. 32 додатку до вказаного наказу) відбулося віднесення земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006 до земель сільськогосподарського призначення, тоді як на означеній земельній ділянці знаходяться землі лісогосподарського призначення (56,2541 га вкриті лісовою рослинністю та 23,4430 га чагарниковою рослинністю природного походження), водного фонду (озеро площею 42,4920 га, природні водотоки (річки та струмки) загальною площею 0,1965 га, штучні водотоки (канали, колектори, канави), площею 0,1126 га) та прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм площею 25,5383 га, а відповідач 1 не може бути розпорядником означених категорій земель.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову, прокурор вважає, що належним та ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах буде визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-13 (в частині п. 32 додатку до вказаного наказу), як рішення яким визначено категорію та цільове призначення спірної земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в Державному земельному кадастрі з припиненням права постійного користування відповідача 2 Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» на спірну земельну ділянку.

Правова позиція позивачів.

Позивача 1 Закарпатська обласна державна адміністрація згідно з поданими суду письмовими пояснення по справі від 04.06.2024 погоджується з позовними вимогами прокурора, просить позовні вимоги задовольнити.

Зазначає, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ПП «Закарпатський інститут землеустрою», яка затверджена оспорюваним прокурором наказом відповідача 1 23 вересня 2022 року внесено відомості до Державного земельного кадастру щодо реєстрації 32 земельних ділянок, зокрема земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Акцентує увагу, що поряд з цим, при проведенні інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності, наданих державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на території Середнянської селищної ради, не досягнуто мети такої інвентаризації, а цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га, незважаючи на встановлену наявність на ній об`єктів водного та лісового фонду, всупереч вимогам закону визначено з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, вважає що земельна ділянка з кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га, всупереч вимогам законодавства неправомірно зареєстрована на праві державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та праві постійного користування за державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка», а тому позиція прокурора є аргументованою та обґрунтованою.

Позивачем 2 - Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області не надано суду пояснень щодо спірних у даній справі правовідносин.

Заперечення (відзив) відповідачів.

Відповідач 1 згідно з поданим суду відзивом на позов від 15.04.2024 за №9-7-0.14-1959/2-24 не погоджується з заявленими прокурором вимогами та зазначає, що Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗК № 000719, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1, надано у постійне користування 1167,3 га землі в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Ірлявської сільської ради від 5 квітня 1994 року.

Пояснює, що затвердженою оспорюваним прокурором наказом технічною документацією передбачалося внести відомості про землі, що перебувають у постійному користуванні ДП «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з означеним державним актом на право постійного користування землею.

Таким чином, доводить, що спірну земельну ділянку, з кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га проінвентаризовано відповідно до вимог чинного законодавства.

Звертає увагу, що такої підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, Земельним кодексом України не передбачено, а відтак, скасування наказу відповідача 1 від 03.10.2022 №6-ІЗ не може бути підставою припинення права постійного користування на земельну ділянку та не може сприяти відновленню можливого порушеного права держави.

З посиланням на правові висновки, що викладені у постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, вважає, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним спосо6ом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Окремо звертає увагу, що спірну земельну ділянку було віднесено до категорії земель наданих для сільськогосподарського використання державним актом на право постійного користування землею серія І-3К № 000719, а при проведенні інвентаризації цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2124882700:10:010:0006 площею 131,3618 га не змінювалося.

При цьому, зауважує, що видача державного акту серії І-ЗК № 000719 на право постійного користування спірною земельною ділянкою, а також оцінка його змісту, дійсність, правомірність дій посадової особи щодо його заповнення та видачі не є предметом даного спору.

Акцентує увагу на тій обставині, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень); ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Резюмуючи наведене, вважає, що позовні вимоги прокурора та підстави, що викладені у позовній заяві є необґрунтованими, надуманими та є особистими припущеннями прокурора, які не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.

Відповідачем 2 не подано суду відзиву на позов відповідно до ст.ст. 165, 178 ГПК України.

Відповідь на відзив.

Прокурор в поданій суду відповіді від 29.04.2024 на відзив відповідача 1 з посиланням на положення законодавства про землеустрій зауважує, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Пояснює, що державна інвентаризація земель проводиться шляхом формування земельних ділянок незалежно від форми власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій.

В частині заперечень відповідача 1 щодо неефективності обраного прокурором способу захисту, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, зауважує, що вимога про повернення спірної земельної ділянки в даному конкретному випадку не буде ефективним способом захисту права та не відновить порушені інтереси держави, адже підставою позову є встановлені грубі порушення законодавства при формуванні земельної ділянки як об`єкта прав.

Заперечення.

Відповідачем 1 не подано заперечень на відповідь на відзив прокурора за правилами ст. 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 15.05.1995 року серії І-ЗК № 000719 (надалі Державний акт), Ірлявською сільською радою народних депутатів відповідно до рішення 21 сесії 21-го скликання від 05.04.1994 року надано Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» у постійне користування 1167,3 га землі в межах згідно з планом землекористування сільськогосподарського використання. Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 рік під № 1.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 за №6-ІЗ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» затверджено технічну документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області.

Пунктом 2 означеного наказу постановлено здійснити державну реєстрацію права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на проінвентаризовані земельні ділянки згідно з додатком.

Додатком до наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 за №6-ІЗ визначено перелік проінвентаризованих земельних ділянок, зокрема, в п. 32 Додатку зазначено земельну ділянку кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області, код класифікації видів цільового призначення земель: 01.01 землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (відповідно до чинної на час прийняття наказу №6-ІЗ Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2022 № НВ-2100229122022 вбачається проведення 23.09.2022 державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га, сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та державну реєстрацію в ДЗК права постійного користування означеною земельної ділянки за ДП «Агропромислова фірма «Леанка» на підставі Державного акта від 15.05.1995 серії І-ЗК №000719.

З означеного витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2022 № НВ-2100229122022 вбачається також проведення державної реєстрації обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006 у вигляді прибережної захисної смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, площею 25,5383 га.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2024 за №371232953 підтверджується реєстрація 04.10.2022 права державної власності на земельну ділянку кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га за Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.10.2022, індексний номер 65052526) та реєстрація 04.10.2022 права постійного користування ДП «Агропромислова фірма «Леанка» означеною земельною ділянкою (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.10.2022, індексний номер 65052526).

З долученої прокурором до позову технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області вбачається, що така технічна документація розроблена ПП «Закарпатський інститут землеустрою» на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 08.07.2022 №3-ІЗ, договору на складання технічної документації із землеустрою №58 від 07.07.2022. Замовником розроблення технічної документації із землеустрою виступає ДП «Агропромислова фірма «Леанка», як постійний користувач земель, що інвентаризуються.

З пояснювальної записки до означеної технічної документації, переліку обмежень у використанні земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки, експлікації угідь, поконтурної відомості, вбачається, що до складу земельних угідь земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 131,3618 га входять:

- 28,1586 га рілля (код 001.01 згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженою (Додаток 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, надалі - КВЗУ);

- 4,1488 га пасовища (код 002.02 згідно з КВЗУ);

- 56,2537 га земельні лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю (код 005.01 згідно з КВЗУ);

- 0,1965 га природні водотоки (річки та струмки) (код 006.01 згідно з КВЗУ);

- 0,1126 га штучні водотоки (канали, колектори, канави) (код 006.02 згідно з КВЗУ);

- 42,4920 га озера, прибережні замкнуті водойми, лимани (код 006.03 згідно з КВЗУ).

Наведені обставини підтверджуються також кадастровим планом земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:000 з експлікацією земельних угідь до нього (додаток до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2022 № НВ-2100229122022) та не заперечуються учасниками справи, в тому числі й відповідачем 1.

Наведені обставини слугували підставою звернення з даним позовом до суду прокурора, який з посиланням на приписи ст. 122 ЗК України, Водного кодексу України та Лісового кодексу України стверджує про порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області під час затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га, внаслідок чого відбулося накладення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Агропромислова фірма «Леанка» відповідно до Державного акта від 15.05.1995 серії І-ЗК №000719 на землі лісового та водного фондів, розпорядження якими в силу приписів ст. 122 ЗК України здійснює Закарпатська обласна державна адміністрація та Ужгородська районна державна адміністрація, а не відповідач 1 у справі та які в силу приписів ст. 122 ЗК України є розпорядниками земель відповідного цільового призначення.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Реалізація такого обов`язку прокурором не пов`язана з настанням несприятливих правових наслідків для службових осіб уповноваженого органу, що не вчинив належних заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № €10/3486/18, згідно з яким представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

При визначенні позивача, який діє від імені держав України, прокурору слід керуватися в тому числі рішенням Конституційного Суду У ,раїни №3 рп/99 від 08.04.99 у справі №1-1/99, згідно з п. 5 якого поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, означає орган, на який державою покладено обов`язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави в суді.

Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому надані повноваження органу виконавчої влади.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачами Закарпатську обласну державну адміністрацію та Ужгородську районну державну адміністрацію Закарпатської області, як, органи, що уповноважені відповідно до ст. 122 ЗК України на розпорядження землями лісогосподарського призначення та водного фонду.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації та Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області в суді, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Ужгородська окружна прокуратура звернулася з листами-повідомленнями від 01.03.2024 за №07.53-107-1643 вих-24 та №07.53-107-1642 вих-24 до означених органів державної влади, з проханням в строк до 22.03.2024 надати інформацію про вжиті заходи щодо захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.

На адресу Ужгородської окружної прокуратури Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області надіслала у відповідь лист №03-24/314 від 18.03.2024, в якому повідомила про непоінформованість районної державної адміністрації про спірні правовідносини та відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору з метою вжиття заходів порушених інтересів держави.

Крім того, згідно з листом від 20.03.2024 за №2634/06-16 Закарпатської обласної державної адміністрації зазначено, що в разі встановлення факту порушення інтересів держави, враховуючи відсутність коштів на оплату судового збору, обласна державна адміністрація просить прокурора розглянути можливість захисту інтересів держави в особі адміністрації органами прокуратури.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Таким чином, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.

Чинна редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства.

Таким чином, Закарпатська обласна державна адміністрація та Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області є розпорядниками земель лісогосподарського призначення та водного фонду, що з урахуванням заявлених прокурором підстав позову, пов`язується з необхідністю затвердження означеними органами землевпорядної документації щодо відповідних категорій земель згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 186 Земельного кодексу України.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Закарпатська обласна державна адміністрація та Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області є уповноваженими органами на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення та водного фонду, відповідний позов означеними органами державної влади до відповідачів не подавався, а відтак, Ужгородською окружною прокуратурою згідно з листами від 25.03.2024 за №07.53-107-2453 вих-24 та №07.53-107-2427 вих-24 повідомлено позивачів 1 та 2 про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю визнання незаконним та скасування наказу, скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Закарпатською обласною державною адміністрацією, так і Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо спірних правовідносин.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (надалі ЗК України, тут і надалі в редакції на час прийняття оспорюваного наказу) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.1-2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га перебуває в державній власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2024 за №371232953) відноситься до категорії землі сільськогосподарського призначення з визначеним відповідно до технічної документації із землеустрою щодо її інвентаризації видом використання для товарного сільськогосподарського виробництва.

Наведені відомості підтверджуються також й витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2022 № НВ-2100229122022 та не заперечуються учасниками справи.

Згідно з ч. 3 ст. 19 ЗК України земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом статті 20 ЗК України визначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру (ч.ч 1-4 ст. 20 ЗК України).

Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК України класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України. Зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок яких земельні ділянки виводяться із складу таких категорій (крім зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення для розміщення на них лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури), а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, здійснюються за погодженням з Кабінетом Міністрів України (абз. 3, 4 ч. 7 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення; лісовими насадженнями у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій (ч. 2 ст. 55 ЗК України).

Лісом є тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч.ч. 1, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, надалі ЛК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Згідно з ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Положеннями ст.ст. 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Крім того, згідно з ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в таких зонах встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до змісту ст. 4 Водного кодексу України (надалі ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельною ділянкою відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 79-1 ЗК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» (тут і надалі в редакції на час прийняття оспорюваного наказу) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель, в тому числі державної інвентаризації земель та земельних ділянок, під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель, в тому числі державної інвентаризації земель та земельних ділянок визначені Порядком проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 за №476 (надалі Порядок).

За змістом п.п. 2, 3 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державна інвентаризація земель та земельних ділянок - інвентаризація земель, яка проводиться з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.

Матеріали справи свідчать, що оспорюваний прокурором наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-ІЗ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» (в частині п. 32 додатка до наказу) прийнято відповідачем 1 за наслідками затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають в постійному користуванні ДП «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000719 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 08.07.2022 №3-ІЗ «Про проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності».

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 57 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель розробляється за рішенням власників (розпорядників) земельних ділянок або за рішенням сільських, селищних, міських рад. Рішення про розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення приймається у порядку, визначеному статтею 35 цього Закону.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель включає:

а) пояснювальну записку;

б) матеріали топографо-геодезичних вишукувань;

в) пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку, та Державному земельному кадастрі;

г) робочий і зведений інвентаризаційні плани;

ґ) переліки земельних ділянок (земель) у розрізі за категоріями земель та угіддями, наданих у власність (користування) з кадастровими номерами, наданих у власність (користування) без кадастрових номерів, не наданих у власність чи користування, що використовуються без документів, що посвідчують право на них, що використовуються не за цільовим призначенням, невитребуваних земельних часток (паїв), відумерлої спадщини;

д) відомості про меліоративну мережу або її складову частину/частини, в тому числі надані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері гідротехнічної меліорації земель, для державної реєстрації меліоративної мережі або її складової частини/частин у Державному земельному кадастрі, а також про земельні ділянки, на яких вони розміщені;

е) відомості про земельні ділянки (частини земельних ділянок) та масиви земель сільськогосподарського призначення, включених до території обслуговування меліоративної мережі.

У разі формування земельної ділянки технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель також включає:

а) відомості про обчислення площі земельної ділянки;

б) кадастровий план земельної ділянки;

в) перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

г) відомості про встановлені межові знаки.

Долучена прокурором до позовної заяви технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області, розроблена ПП «Закарпатський інститут землеустрою», свідчить, що під час інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з Державним актом (кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 131,3618 га) до складу земельних угідь земельної ділянки за входять:

- 28,1586 га рілля (код 001.01 згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженою (Додаток 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, надалі - КВЗУ);

- 4,1488 га пасовища (код 002.02 згідно з КВЗУ);

- 56,2537 га земельні лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю (код 005.01 згідно з КВЗУ);

- 0,1965 га природні водотоки (річки та струмки) (код 006.01 згідно з КВЗУ);

- 0,1126 га штучні водотоки (канали, колектори, канави) (код 006.02 згідно з КВЗУ);

- 42,4920 га озера, прибережні замкнуті водойми, лимани (код 006.03 згідно з КВЗУ).

Вказані обставини безпосередньо вбачаються з таких складових технічної документації із землеустрою, як: перелік обмежень у використанні земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, експлікація угідь, поконтурна відомість, з додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2022 № НВ-2100229122022: кадастрового плану земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:000 з експлікацією земельних угідь до нього та не заперечуються відповідачем 1 у справі.

Таким чином, суд робить висновок, що в ході проведення інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Агропромислова фірма «Леанка», до складу сформованої земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва входять земельні ділянки, площею 131,3618 га увійшли землі, які відповідно до наведених вище приписів ЗК України, ЛК України та ВК України не є землями сільськогосподарського призначення та відносяться до категорій лісогосподарського призначення та водного фонду, що також не заперечується учасниками цієї справи, в тому числі й відповідачем 1.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п. 27 Порядку).

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель у частині положень, що передбачають внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, сформовані до 2004 року, але відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, погоджується з власниками таких земельних ділянок, а якщо такі земельні ділянки перебувають у користуванні фізичних, юридичних осіб - також із землекористувачами.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель затверджується щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Як вже зазначалось вище, приписами ст. 122 ЗК України повноваження щодо реалізації компетенції на розпорядження земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення та водного фонду на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району належать Закарпатській обласній державній адміністрації та Ужгородській районній державній адміністрації Закарпатської області відповідно, а відтак, суд доходить до переконливого висновку про відсутність у відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в розумінні цитованих приписів ЗК України повноважень в спірних правовідносинах щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, наслідком чого стало формування земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 131,3618 га, до складу якої увійшли як землі водного фонду, так і землі лісогосподарського призначення.

Критично судом оцінюються заперечення відповідача 1 в цій частині, що із затвердженням означеної технічної документації із землеустрою Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області не встановлювало та не змінювало цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, позаяк наведеними вище нормами Порядку та ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» визначено, що при здійсненні інвентаризації земель у разі потреби відбувається віднесення таких земельних ділянок до певних категорій, що здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Суд, при цьому, вважає за необхідне звернути увагу відповідача 1, що Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з Державним актом від 15.05.1995 Ірлявською сільською радою народних депутатів надавалося у постійне користування 1167,3 га землі в межах згідно з планом землекористування саме для сільськогосподарського використання.

Позатим, згідно з чинним на час видачі Державного акта законодавства Земельного кодексу України від 18.12.1990 за №561-ХІІІ (надалі ЗК України №561-ХІІІ, в редакції на час видачі Державного акта) компетенція сільських рад щодо надання земельних ділянок за межами населеного пункту в постійне користування обмежувалася земельними ділянками для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів (ч. 1 ст. 19 ЗК №561-ХІІІ), тоді як землі лісового та водного фондів за межами населеного пункту могли надаватися в постійне користування за рішенням районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу (ч. 3 ст. 19 ЗК №561-ХІІІ).

Таким чином, під час здійснення інвентаризації земель та земельних ділянок, які надані в постійне користування ДП «Агропромислова фірма «Леанка» згідно з Державним актом до відповідних земель сільськогосподарського призначення, право постійного користування якими належить відповідачу 2 не могли бути включені землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду, позаяк право постійного користування означеними категоріями земель ДП «Агропромислова фірма «Леанка» не ґрунтується на Державному акті та не підтверджується жодними іншими матеріалами справи.

Більше того, невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням відповідно до ч. 1 ст. 211 ЗК України може бути підставою для покладення на громадян та юридичних осіб цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності, а затвердивши оспорюваним прокурором наказом Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідач 1 фактично сам спричинився до порушення відповідачем 2 відповідних вимог земельного законодавства, віднісши до земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 131,3618 га землі водного фонду площею 42,8011 га та 56,2537 га земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу державної влади.

Згідно із частиною першою статті 21 вказаного Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з аргументами прокурора щодо протиправності наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-ІЗ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» в частині п. 32 додатка до означеного наказу щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га, який прийнято неповноважним на розпорядження відповідними категоріями земель/зміну їх цільового призначення органом, за відсутності підстав для отримання Державним підприємством «Агропромислова фірма «Леанка» права постійного користування землями лісогосподарського призначення та водного фонду без затвердження відповідної технічної документації Закарпатською обласною державною адміністрацією та Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області, що в свою чергу свідчить про недійсність оспорюваного наказу (в частині) та задоволення позовних вимог прокурора про його скасування.

Оцінюючи заперечення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо невірно обраного прокурором способу судового захисту в цій частині з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, суд звертає увагу відповідача 1 на те, що правові висновки щодо неефективності вимоги про визнання недійсними рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування Великою Палатою Верховного Суду зроблені у відмінних з даною справою правовідносинах та стосуються неефективності вимоги про визнання недійсними рішень суб`єктів владних повноважень, на підставі яких земельна ділянка вибула із власності позивача, а не рішення, на підставі якого відбулося формування земельної ділянки.

При цьому, в п. а) ст. 21 ЗК України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

В даному аспекті суд звертає увагу, що саме наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-ІЗ (в частині п. 32 додатка до наказу) є рішенням органу державної влади, яким, за встановлених у справі обставин, неправомірно визначено категорію спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим необхідною та ефективною є вимога про визнання недійсним наказу, яким з порушенням вимог ЗК України затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки.

Відповідні висновки суду апеляційної інстанції за схожих обставин справи підтримані Верховним Судом в постанові від 31.10.2023 у справі №918/1133/22, які суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин.

Окрім того, суд зауважує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 y справі № 910/5201/19 наголошено, що рішення органу влади чи місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин можна оспорювати з погляду його законності. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та вказані висновки підтримані Верховним судом в постанові від 20.12.2023 у справі №916/1517/22.

Даючи оцінку вимогам прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в Державному земельному кадастрі та припинення права постійного користування відповідача 2 означеною земельною ділянкою, суд враховує наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) сформульовано такий висновок:

«Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)».

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Окрім того, вже згаданими вище приписами ст. 21 ЗК України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, в тому числі для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (частина перша статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Згідно з абз. 1, 3 ч. 10 ст. 24 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено також, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідні положення містяться також й в п. 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, за якими поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку абз. 4 п. 114 означеного Порядку).

З огляду на викладене, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом із скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію на підставі якої сформовано відповідну земельну ділянку.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №916/1517/22 та суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

При цьому, за змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права припиняються.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

У разі знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво) або скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Таким чином, суд погоджується з підставністю доводів прокурора, що з огляду на з огляду на встановлену судом незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-ІЗ (в частині п. 32 додатка до наказу), яким встановлено цільове призначення спірної земельної ділянки за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га, її формування як об`єкта прав, реєстрації речових прав на цю земельну ділянку за відповідачем 1, на підставі наведених вище норм законодавства належним способом захисту інтересів держави в спірних правовідносинах є також і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з припиненням усіх речових прав на земельну ділянку, а саме: права постійного користування Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» на земельну ділянку кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2642818221100) з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а відтак, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в заявленому обсязі.

Суд при цьому, зважає, що в межах спірних правовідносин жодної правової оцінки чинному в Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» праву постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, площею 1167,3 га в межах згідно з планом землекористування на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 15.05.1995 року серії І-ЗК № 000719, - не надається та відповідач 2 в будь-якому разі непозбавлений права оформити в постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на підставі Державного акту, належним чином розробивши відповідну землевпорядну документацію та здійснивши її затвердження у встановленому законом порядку.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги прокурора як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому обсязі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі ч.9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом порівну на відповідачів у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 №6-ІЗ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності Державному підприємству «Агропромислова фірма «Леанка» на території Середнянської селищної ради (Ірлявської сільської ради) Ужгородського району Закарпатської області за кадастровим номером 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га (п. 32 додатка до наказу від 03.10.2022 №6-ІЗ).

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2642818221100) з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4. Припинити право постійного користування Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» (89452, смт. Середнє Ужгородського району Закарпатської області, вул. Шевченка, буд. 6, код ЄДРПОУ 00413819) на земельну ділянку кадастровий номер 2124882700:10:010:0006, площею 131,3618 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2642818221100) з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 4542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

6. Стягнути з Державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» (89452, смт. Середнє Ужгородського району Закарпатської області, вул. Шевченка, буд. 6, код ЄДРПОУ 00413819) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 4542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 04 жовтня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.

СудГосподарський суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення27.09.2024
Оприлюднено07.10.2024
Номер документу122086677
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —907/327/24

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Желік Максим Борисович

Рішення від 27.09.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Рішення від 27.09.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 19.09.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 01.08.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 17.07.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 13.06.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 05.06.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 21.05.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

Ухвала від 23.04.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Лучко Р.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні