Рішення

від 16.09.2024 по справі 910/5813/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2024Справа № 910/5813/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА"</a> (ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА")

про визнання недійсним одностороннього правочину.

Представники учасники справи:

Від позивача: Кушнаренко О.О.

Від відповідача: Федько Т.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Матвеєв Ігор Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА"</a> (ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА") про визнання недійсним одностороннього правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 позовну заяву фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича залишено без руху.

24.05.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 відкладено підготовче засідання на 08.07.2024.

03.07.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення щодо заявлених позовних вимог, яких відповідач зазначив, що позивача не погодився із пропозицією боржника щодо зарахування суми гарантійного платежу в рахунок погашення існуючої заборгованості в межах справи №910/13965/22. Крім того, на думку представника відповідача, заява про припинення грошового зобов`язання від 05.04.2024 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог. Також, відповідач вказав, що в межах господарської справи №910/6293/24 розглядається позовом ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" до ФОП Матвеєва І.В. про стягнення гарантійного платежу в розмірі 185 008,14 грн.

08.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне:

- представник відповідача намагається переконати суд в тому, що заява про припинення грошового зобов`язання, яка є предметом справи №910/5813/24 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, посилаючись на справу №910/6293/24 за позовом відповідача про стягнення із позивача гарантійного платежу в розмір 185 008,14 грн;

- представник відповідача не зазначає в запереченнях про те, що ухвалою суду від 13.05.2024 ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" у межах справи № 910/13965/22 відмовлено у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 185 008,14 грн;

- в межах справи №910/6293/24 відповідач намагався повернути гарантійний платіж в порядку ст. 1212 ЦК України;

- заява, яка оскаржується у справі №910/5813/24, містить ознаки одностороннього правочину, оскільки констатує факт припинення зобов`язань, та містить посилання на ст. 601 ЦК України, яка регламентує саме припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.08.2024.

Розгляд справи №910/5813/23, призначеної на 05.08.2024, не відбувся, у зв`язку із перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 призначено судове засідання по справі №910/5813/24 на 21.08.2024.

15.08.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судове засідання 21.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.08.2024 поклався на розсуд суду щодо розгляду клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом 21.08.2024 у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та оголошено перерву у судовому засіданні до 16.09.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 16.09.2024 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.09.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2019 року між Фізичною особою-підприємцем Матвеєвим Ігорем Вікторовичем (далі - позивач, орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІІТ УЛЬТРА» (далі - відповідач, суборендар) було укладено договір суборенди № ФК-04.2019.

Відповідно до п. 2.1. договору орендар передає, а суборендар зобов`язаний прийняти у строкове платне користування приміщення (площею 242,57 квадратних метрів, що розташоване в торгово-розважальному центрі за адресою: м. Київ, вул. Василя Липківського, буд. 1, літера А) та сплачувати плату за суборенду приміщення, а також інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до п. 3.1. договору суборенди даний договір суборенди вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом строку суборенди приміщення, вказаного в додатку 1, а в частині зобов`язань фінансового характеру (щодо здійснення платежів і розрахунків) - до моменту їх повного виконання.

Відповідно до додатку 1 до договору суборенди строк суборенди встановлюється з дати підписання Акту приймання-передачі по 31.04.2022 року включно.

Надалі, Фізична особа-підприємець Матвеєв Ігор Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА"</a> про стягнення заборгованості за договором суборенди № ФК-04.2019 від 14.05.2019 у розмірі 1 249 465,60 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначав, що загальний розмір заборгованості зі сплати орендної плати та компенсації/відшкодування комунальних платежів за період з серпня 2021 року по вересень 2022 року включно складає 1 249 465,60 грн, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 1 249 465,60 грн основного боргу.

У межах справи № 910/13965/22, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема, рахунки на оплату, судом встановлено, що орендар порушив умови договору суборенди в частині проведення розрахунків, у зв`язку з чим утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за період з серпня 2021 по квітень 2022 у розмірі 207 634,64 грн та компенсації комунальних послуг за період з серпня 2021 по квітень 2022 включно у розмірі 26 479,49 грн. Суд зазначив, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів на суму 207 634,64 грн та компенсації комунальних послуг за період з серпня 2021 по квітень 2022 включно на суму 26 479,49 грн, у встановлений договором строк - не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та документами.

Рішенням Господарського суду міста від 17.05.2023 у справі № 910/13965/22 задоволено частково позовні вимоги, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА"</a> на користь Фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 207 634 грн 64 коп., заборгованість з компенсації сплати комунальних послуг у розмірі 26 479 грн 49 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 511 грн 71 коп., у решті позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення суду від 17.05.2023 у справі №910/13965/22 набрало законної сили 15.06.2023.

19.06.2023 Господарським судом міста Києва на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/13965/22 (повний текст рішення складено 25.05.2023) було видано наказ.

На підставі судового наказу від 16.09.2023, 10.07.2023 відкрито виконавче провадження №72214098.

05.04.2024 від адвоката Кіян А.В. представника відповідача, на адресу позивача надійшла заява про припинення грошового зобов`язання його виконання в частині, проведеного шляхом зарахування гарантійного платежу, сплаченого ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" у розмірі 185 008,14 грн, із посиланням на положення статей 599 та 601 ЦК України.

07.05.2024 позивач скерував на адресу відповідача заперечення вих. №07-05/2, в яких зазначив про права, а не обов`язку орендаря використовувати гарантійний платіж для покриття платежів, витрат та/або збитків; позивач зазначив, що умовами договору не передбачено положень щодо обов`язку орендаря повернути гарантійний платіж (на п. 8.4 Договору). Також, позивач вказав, підстави для визнання зобов`язань ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" перед позивачем припиненими, в порядку статті 601 ЦК України, відсутні.

Отже, Фізична особа-підприємець Матвеєв Ігор Вікторович звернулося до суду із позовом до ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" про визнання недійсним одностороннього правочину, а саме, заяви ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" про припинення грошового зобов`язання його виконання в частині, проведеного шляхом зарахування гарантійного платежу № б/н від 05.04.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Приписи статті 202 Цивільного кодексу України встановлюють, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

Умови чинності правочинів встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав заявника та наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсним.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. В такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (п. 29, 30 постанови Об`єднаної палати Касаційного Господарського суду від 22.01.2022 у справі №910/11116/19).

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 уточнив висновки щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду, зокрема, вказав:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вказану правову позицію також було застосовано Верховним Судом у постанові від 06.08.2024 по справі №910/6250/23.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 по справі №917/258/20 зауважив на необхідності врахування правового висновку щодо застосування положень статей 215, 601 Цивільного кодексу України, суть якого полягає у тому, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність (прозорість) вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо характеру, змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Таким чином, зобов`язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України , за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17, від 30.07.2019 у справі № 918/556/18, від 26.05.2020 у справі №910/7807/19, від 11.06.2020 у справі №910/7804/19, у яких, зокрема зазначено, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони. Однак припинення зобов`язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов`язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір щодо боргу за договором має бути вирішено у порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними і допустимими доказами.

Важливою умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання, розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 цього Кодексу, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості, суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10.05.2019 між Фізичною особою-підприємцем Матвеєвим Ігорем Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІІТ УЛЬТРА» було укладено договір суборенди № ФК-04.2019.

Відповідно до п. 2.1. договору орендар передає, а суборендар зобов`язаний прийняти у строкове платне користування приміщення (площею 242,57 квадратних метрів, що розташоване в торгово-розважальному центрі за адресою: м. Київ, вул. Василя Липківського, буд. 1, літера А) та сплачувати плату за суборенду приміщення, а також інші платежі, передбачені договором.

3 метою забезпечення виконання Суборендарем зобов`язань за Договором (у тому числі щодо сплати будь-яких санкцій), Суборендар перераховує Орендарю Гарантійний платіж (п. 8.1 Договору).

На виконання умов договору ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" переховувало ФОП Матвеєву Ігорю Вікторовичу гарантійний платіж у розмірі 185 008,14 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 1 від 24.05.2019 року.

Сума гарантійного платежу будь-яким чином не обмежує відповідальності суборендаря у випадну неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим Договором. Орендар може використати гарантійний платіж для покриття будь-яких платежів, витрат та/або збитків, понесених орендарем через неналежне виконання або невиконання суборендарем своїх обов`язків за цим Договором, включаючи, але не обмежуючись, несплату суборендарем орендної плати та/або плати за експлуатаційні послуги та/або плати з обороту або будь-яких інших платежів, обумовлених цим Договором, у тому числі будь-які санкції (п. 8.4 Договору).

Таким чином, умовами договору суборенди № ФК-04.2019 від 14.05.2019 передбачено лише право орендаря щодо використання гарантійний платіж для покриття заборгованості по орендній платі, а не його обов`язок.

Згідно зі статтею 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком (ст. 571 ЦК), зокрема:

якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості;

сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Судом раніше було зазначено, що рішенням суду від 17.05.2023 у справі №910/13965/22 встановлено, що договір оренди припинився, у зв`язку з закінченням строку його дії (31.04.2022) та відповідач не виконав, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів грн та компенсації комунальних послуг. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що відповідач порушив умови, визначені Договором суборенди №ФК-04.2019.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав, які передбачають можливість самостійного використання та розпорядження ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" суми гарантійного платежу, яка перерахована ФОП Матвеєву І.В. з метою забезпечення виконання суборендарем зобов`язань за Договором №ФК-04.2019.

Таким чином, між сторонами відсутні зустрічні однорідні вимоги в силу положень статті 601 ЦК України, припинення яких можливе шляхом їх зарахування.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частинами 1, 2 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи представника про те, що заява про припинення грошового зобов`язання від 05.04.2024 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, як безпідставні та необґрунтовані, непідтверджені належними та допустимими доказами в силу положень чинного законодавства України.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення заявлених позовних вимог фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича про визнання недійсним одностороннього правочину.

У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним односторонній правочин Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА"</a> про припинення грошового зобов`язання його виконання в частині, проведеного шляхом зарахування гарантійного платежу, сплаченого ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА" (заява від 05.04.2024 року за підписом адвоката Кіяна Артура Васильовича, як представника ТОВ "ХІІТ УЛЬТРА").

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА"</a> (03035, місто Київ, вулиця Василя Липківського, 1-А, код ЄДРПОУ 42941171) на користь фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складно та підписано: 01.10.2024.

Суддя Літвінова М.Є.