Рішення

від 04.10.2024 по справі 910/8029/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2024Справа № 910/8029/24

За позовом Приватного підприємства "Ефект"

до Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти"

про стягнення 33 165,61 грн.

Суддя Борисенко І. І.

без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Приватне підприємство "Ефект" (далі - ПП "Ефект", позивач) до Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" (далі - ДНУ "Інститут модернізації змісту освіти", відповідач) про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 33 165,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору № 37/1-219 від 09.12.2019 в частині повної та своєчасної оплати послуг з доставки навчально-методичної літератури. Обставини вказаного порушення вже були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі № 910/8229/22, що набрало законної сили, за яким з ДНУ "Інститут модернізації змісту освіти" було стягнуто борг у сумі 88 000,00 грн., 3% річних у розмірі 3 636, 48 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 863, 44 грн., судовий збір у розмірі 2 631,00 грн.

Проте, відповідачем вказане рішення Господарського суду міста Києва було виконане у примусовому порядку лише 08.05.2024, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 27 352,91 грн. та 3 % річних у сумі 5 812,70 грн., що разом становить 33 165,61 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи надав відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що прострочення зобов`язання відповідачем з оплати поставленої літератури було зумовлено неналежним виконання позивачем власного обов`язку з надання підтверджуючих документів для оплати. Також зазначив про сплив строку позовної давності для заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, та просив зменшити їх розмір.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов та інші заяви по суті справи, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.12.2019 між Приватним підприємством "Ефект" (виконавець) та Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" (замовник) укладено договір № 37/1-2019 про закупівлю послуг з доставки навчально-методичної літератури (надалі - договір), відповідно до якого виконавець зобов`язується надати замовнику в повному обсязі послуги з доставки навчально-методичної літератури відповідно до цього договору та укладених додаткових договорів до цього договору, в яких зазначається назва, тираж (наклад) і ціна навчально-методичної літератури, а замовник - прийняти і оплатити зазначені послуги.

У зв`язку з невиконанням відповідачем (ДНУ "Інститут модернізації змісту освіти") умов указаного договору, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі № 910/8229/22, що набрало законної сили, з ДНУ "Інститут модернізації змісту освіти" на користь ПП "Ефект" було стягнуто борг у розмірі 88 000,00 грн., 3% річних у розмірі 3 636, 48 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 863, 44 грн., судовий збір у розмірі 2 631,00 грн.

Отже, рішенням господарського суду, що набрало законної сили, був встановлений факт неналежного виконання ДНУ "Інститут модернізації змісту освіти" договору № 37/1-2019 від 09.12.2019, в частині своєчасної сплати вартості наданих ПП "Ефект" послуг з доставки навчально-методичної літератури за цим договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вказаної статті в даній справі суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач порушив умови договору № 37/1-2019 від 09.12.2019, що полягало, зокрема, у несплаті вартості наданих послуг на суму 88 000,00 грн.

Також із матеріалів справи вбачається, що Державною виконавчою службою у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду від 31.05.2023 у справі № 910/8229/22, на користь позивача 08.05.2024 була стягнута, зокрема, сума основного боргу 88 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Проте, оскільки заборгованість, стягнута вказаним рішенням Господарського суду міста Києва була сплачена з порушенням строку, то на заборгованість у сумі 88 000,00 грн. ПП "Ефект" нарахувало інфляційні втрати у сумі 27 352,91 грн. та 3 % річних у сумі 5 812,70 грн. за період з 24.02.2022 по 07.05.2024. Із вказаними вимогами ПП "Ефект" звернулось до суду.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Також відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (в порядку статті 625 ЦК України) є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Доводи відповідача, що невиконання зобов`язання зі сплати основного боргу було зумовлено неналежним виконання позивачем власного обов`язку з надання підтверджуючих документів для оплати, суд не приймає, оскільки у даному спорі інфляційні втрати та 3 % річних були нараховані на суму боргу, що вже була стягнута з відповідача у судовому порядку, та про існування якої відповідачу було достеменно відомо, проте, останнім її було сплачено лише у травні 2024 року.

Щодо посилання відповідача на ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої розпорядники бюджетних коштів здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості своєчасно виконати обов`язок з оплати наданих послуг, суд зазначає наступне.

Так, Бюджетним кодексом України, на який посилається відповідач, регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за його порушення, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Водночас, спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У свою чергу, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Тобто, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов`язання" та "господарське зобов`язання", які відповідач помилково ототожнює.

При цьому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не звільняють ДНУ "Інститут модернізації змісту освіти" виконати свій обов`язок за договором належним чином.

Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 27 352,91 грн. та 3 % річних у сумі 5 812,70 грн., підлягає задоволенню в заявленій Позивачем сумі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення матеріальних втрат суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21 роз`яснив, що стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

У даному спорі заявленим періодом для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є - з 24.02.2022 по 07.05.2024, а позивач звернувся до суду з даним позовом - 27.06.2024.

Отже, строки позовної давності для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних ПП "Ефект" не пропущені, а тому немає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначає, що з даним позовом позивач звернувся під час воєнного стану в України, то нарахована позивачем сума 3 % річних має бути зменшена.

Так, у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3 %, встановлених чинним законодавством.

Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 910/8029/24, оскільки в зазначених справах різні фактичні обставини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, а також послідовно підтримані, зокрема, у постановах 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.

Таким чином, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відтак, за наслідками розгляду позову ПП "Ефект", суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, та відповідно задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем у вигляді витрат за надану правничу допомогу на суму 7 400,00 грн, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 7 400,00 грн. заявник надав копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвокату Тихонову В. В. (серія ЧН № 000560 від 28.12.2018), договору про надання правничої допомоги № 02092020 від 02.09.2020, укладеного між ПП "Ефект" та адвокатом Тихоновим В. В., протоколу погодження вартості послуг (додаток 1 до договору); ордеру на надання правничої допомоги серія АІ № 1197103 від 15.02.2022, виданого адвокату Тихонову В. В.; акту прийому-передачі документів від 30.05.2024; актів приймання-передачі виконаних робіт від 30.05.2024 та від 07.06.2024 на загальну суму 7 400,00 грн.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку з урахуванням викладеного, суд зважає на категорію розглянутої справи, яка є простою та не містить складного предмету доказування; підставою позову є несвоєчасна оплата наданих послуг; ціна позову не перевищує 100 прожиткових мінімумів; підготовка такого позову не зайняла великого обсягу часу та знань у кваліфікованого юриста, обставини за яким вже були встановлені у іншій судовій справі; розгляд справи відбувся у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, в ході якого суд не проводив додаткові процесуальні дії. Також суд приймає до уваги заперечення відповідача, у яких останній просив зменшити суму правничої допомоги з огляду на її завищений розмір.

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатом таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому відповідно до позиції Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат ПП "Ефект" на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн., які покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Ефект" до Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" про стягнення 33 165,61 грн. задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 36; ідентифікаційний код: 39736985) на користь Приватного підприємства "Ефект" (07543, Київська обл., м. Березань, вул. Березанський шлях, буд. 42; ідентифікаційний код: 30334673) інфляційні втрати у сумі 27 352 (двадцять сім тисяч триста п`ятдесят дві) грн. 91 грн., 3 % річних у сумі 5 812 (п`ять тисяч вісімсот дванадцять) грн. 70 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 04 жовтня 2024

Суддя Борисенко І. І.