Ухвала

від 04.10.2024 по справі 915/1173/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

04 жовтня 2024 року Справа № 915/1173/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.

розглянувши заяву, сформовану в системі «Електронний суд» 02.10.2024 (вх. № 11865/24 від 03.10.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН КОНЕЦПОЛЬ про забезпечення позову, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН КОНЕЦПОЛЬ, вул. Рожева, будинок 3А, кімната 1, м. Первомайськ (з), Миколаївська область, код ЄДРПОУ 41829078

електронна пошта: grankonezpol@ukr.net

представник заявника, адвокат Петрушко Ірина Сергіївна

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОФ ТРЕЙД, вул. Завірюхи Олександра, будинок 58, с. Кам`яна Балка, Первомайський район, Миколаївська область, код ЄДРПОУ 44725598

про: - розірвання договору;

-стягнення попередньої оплати.

Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАН КОНЕЦПОЛЬ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі Електронний суд 25.09.2024 (вх. № 11551/24 від 26.09.2024) в якій просить суд:

- розірвати Договір купівлі продажу товару № 1 від 01 вересня 2022 року укладений між ТОВ ОФ ТРЕЙД та ТОВ ГРАН КОНЕЦПОЛЬ;

- стягнути з ТОВ ОФ ТРЕЙД на користь ТОВ ГРАН КОНЕЦПОЛЬ суму попередньої оплати за непоставлений Товар у розмірі 395 000,00 грн., а також відсотки за користування чужими коштами у розмірі 24 325,46 грн.

- стягнути з ТОВ ОФ ТРЕЙД на користь ТОВ ГРАН КОНЕЦПОЛЬ суму сплаченого судового збору та витрат на правову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАН КОНЕЦПОЛЬ отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю ОФ ТРЕЙД рахунок на оплату № 1 на суму 395 000, 00 грн. Відповідно до умов рахунку, ТОВ ОФ ТРЕЙД зобов`язався поставити товар. 07.09.2022 ТОВ ГРАН КОНЕЦПОЛЬ згідно рахунку № 1 від 01.09.2022 сплатило на користь ТОВ ОФ ТРЕЙД 395 000, 00 грн.

Позивач зазначає, що договір фактично було укладено шляхом направлення пропозиції ТОВ ОФ ТРЕЙД і прийняття вищевказаної пропозиції ТОВ ГРАН КОНЕЦПОЛЬ.

04.06.2024 позивачем було направлено вимогу про повернення коштів та розірвання договору, однак вимога залишилась без відповіді.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 530, 536, 610, 611, 640, 651, 693 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2024 позовну заяву, сформовану в системі «Електронний суд» 26.09.2024 (вх. № 11551/24 від 26.09.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН КОНЕЦПОЛЬ» залишено без руху. Вказаною ухвалою заявнику надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

03.10.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» позивачем подана заява про забезпечення позову, сформована в системі «Електронний суд» 02.10.2024 (вх. № 11865/24 від 03.10.2024) в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно належне відповідачу, а саме: зерносушарка ДСП-50 (інв. 8417); заборонити відповідачу відчужувати будь-яким способом зерносушарку ДСП-50 (інв. 8417).

В обґрунтування заяви зазначає, що ТОВ "ГРАНКОНЕЦПОЛЬ" звернулось з позовом до Господарського суду Миколаївської області про стягнення заборгованості на суму 395 000,00 грн. з ТОВ «ОФ ТРЕЙД», яка виникла через неналежне та недобросовісне виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 1 від 01 вересня 2022 року.

Як стверджує позивач, при спробі позивача врегулювати спір у досудовому порядку шляхом неодноразового надсилання відповідачу претензій з вимогою поставити товар або повернути передоплату за Договором поставки, відповідач усі спроби проігнорував та вищевказана передоплата залишена несплаченою.

Зазначає, що у відповідача відсутнє у власності інше майно, забезпечення позову у даній справі, шляхом накладення арешту на зерносушарку ДСП-50 (інв. 8417) являється єдиним способом, яке може забезпечити реальне та ефективне виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивача, шляхом можливості звернення стягнення на таке майно в рамках виконавчого провадження, що в свою чергу зможе забезпечити відновлення порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна, зміну об`єкту позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна тощо на момент виконання рішення.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.74 ГПК України).

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається в заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити обґрунтованість поданої заяви.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/401/17).

Відповідно до приписів ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.3 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, предметом позову, є розірвання договору купівлі продажу та стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 395 000,00 грн., разом з тим заявник просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно та заборони його відчуження без будь-якого обґрунтування такого застосування, з урахуванням того, що за судовим рішенням про стягнення грошової суми першочергове виконання здійснюється саме шляхом стягнення таких коштів.

Заявником не надано жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження обставин відсутності у відповідача грошових коштів, відкритих банківських рахунків, що мало б наслідком застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на рухоме майно та заборони його відчуження, за рахунок якого можливе подальше виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Також, заявником не надано належних доказів того, що зерносушарка ДСП-50 (інв. 8417), на яку позивач просить накласти арешт та заборонити її відчуження, належить на праві власності відповідачу та у відповідача у власності відсутнє інше майно.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відмова у задоволенні заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76, 77, 78, 79, 136, 137, 138, 140, 232, 234, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви, сформованої в системі «Електронний суд» 02.10.2024 (вх. № 11865/24 від 03.10.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН КОНЕЦПОЛЬ про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала суду, набирає законної сили у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України.

Ухвала може бути оскаржена у відповідності п.4 ч.1 ст.255 ГПК України.

Ухвала господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256-259 ГПК України.

СуддяН.О. Семенчук