Рішення
від 24.09.2024 по справі 916/2062/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2062/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2062/24

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідачів: 1) Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» (б/в «Дельфін», Сонячний курортний р-н, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67700);

2) Закритого акціонерного товариства «Строительный Трест» (вул. Карла Лібкнехта, № 383, м. Тираспіль, 3300, Республіка Молдова)

про визнання припиненими трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

1.Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» та Закритого акціонерного товариства «Строительный Трест», в якій просить суд:

- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Дочірнім підприємством «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» з 23.02.2024 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника;

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, з розділу: «керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо» відомості про ОСОБА_1 як керівника ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест».

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що 28 липня 2008 року її було призначено на посаду керівника Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» закритого акціонерного товариства «Строительный Трест». Позивачка на сьогоднішній день є директором відповідача-1 та відомості про неї як директора містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, за ствердженням позивачки, фактично трудові відносини з підприємством припинені та останнє не здійснює господарську діяльність, винагороду директору за займану посаду не сплачує.

Як стверджує позивачка, 08 лютого 2024 року з метою припинення трудових відносин у відповідності до ст.38 КЗпП, нею за допомогою кур`єрсько-поштового сервісу на адресу одноособового засновника ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест», зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, було надіслано письмову заяву про скликання позачергових загальних зборів підприємства для вирішення питання про звільнення її як директора підприємства, та заяву про звільнення за власним бажанням з посади директора ДП «База відпочинку «Дельфін».

Як зауважує позивачка, будь-яких відповідей на заяву від відповідача, позивач так і не одержала, лист повернувся у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Відтак, ОСОБА_1 підсумовує, що внаслідок втрати матеріальної та будь-якої іншої зацікавленість у перебуванні на посаді директора ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест», вона бажає змінити місце роботи та сферу діяльності. На даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура звільнення - не виконана, а у позивачки відсутня можливість припинити трудові відносини.

З метою відновлення свого права на працю, позивачка бажає припинити трудові відносини з ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» з 23 лютого 2024 року з виключеням її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Окрім того, позивачка вважає, що керівництво товариства було належним чином у визначеному законом порядку повідомлене про її бажання припинити трудові обов`язки та про проведення загальних зборів учасників товариства, проте, за її ствердженням, протягом тривалого часу збори учасників товариства не відбулись, питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора та переобрання директора товариства з подальшим внесенням відповідних даних у ЄДРПОУ не вирішено, що порушує її права, як рпацівника на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідачі відзив на позов не надали, своїм правом на захист не скористались.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024 позовна заява вх.№2113/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

14.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№2113/24 від 09.05.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду.

21.05.2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позову (вх.№ 20358/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 14.05.2024 та додані відповідні документи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№2113/24 від 09.05.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2062/24, постановлено справу № 916/2062/24 розглядати за правилами загального позовного провадження, та підготовче засідання призначено на "18" червня 2024 року о 12:20 год.

08.06.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2062/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "09" липня 2024 року о 12:40 год., про що відповідачів повідомлено у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України ухвалою суду від 18.06.2024.

09.07.2024 представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою (вх. № 26412/24), відповідно до якої просив долучити до матеріалів справи накладні на підтвердження надсилання повідомлень відповідачам. Вказана заява була судом долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.

09.07.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/2062/24 за ініціативою суду на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 916/2062/24 на "13" серпня 2024 року об 11:40 год.

12.07.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області внесено виправлення до ухвали Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі № 916/2062/24, замінивши невірно зазначену дату судового засідання: « 09 липня 2024 року о 12:40 год.» на вірну: « 13 серпня 2024 року об 11:40 год.».

13.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/2062/24 до судового розгляду по суті на "27" серпня 2024 року об 11:20 год.

27.08.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2062/24, у зв`язку з неявкою відповідачів та неможливістю завершити розгляд справи, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "24" вересня 2024 року о 10:00 год. Відповідачі повідомлені про місце, дату та час судового засідання з розгляду справи по суті відповідною ухвалою суду від 28.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

24.09.2024 від представника ОСОБА_1 надійшла заява (вх. № 34787/24), згідно якої останній просив суд розглянути справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Під час розгляду справи по суті представник позивача Зарічанської О.М. позов підтримав у повному обсязі, стисло виклав свою правову позицію та обґрунтування, просив суд позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених в позові.

Відповідачі Дочірнє підприємство «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» та Закрите акціонерне товариство «Строительный Трест», про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористалися та своїх повноважних представників жодного разу не направили, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтували, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалися, жодних заперечень проти позову не надали, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачу-1 за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи - підприємця) - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99-2 Правил).

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача-1, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу-1 ухвал суду.

Щодо повідомлення відповідача-2, суд зауважує, що його місцезнаходженням є вул. Карла Лібкнехта, № 383, м. Тирасполь. Так, у 1991 році на території Молдови проголосила незалежність так звана Придністровська Молдавська Республіка, Україна не визнає правосуб`єктності самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки та органів влади регіону, і загальнообов`язковим суб`єктом міжнародного права є Республіка Молдова, складовою частиною якої є Придністровський регіон та м. Тирасполь.

При цьому, оскільки м. Тирасполь де-факто є столицею самопроголошеної невизнаної держави Придністровської Молдавської Республіки публічного утворення, яке не є державою та яке не визнається як держава ані Республікою Молдова, ані Україною, а Російською Федерацією здійснюється контроль над територією самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки», без військової, фінансової та політичної підтримки якої вона (самопроголошена республіка) не могла б існувати, у суду наразі відсутня можливість здійснити надсилання відповідної поштової кореспонденції оператором поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачами поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідачів про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з ними, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення від 09.07.2024, 16.07.2024, 19.08.2024 та від 02.09.2024.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2062/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/2655/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Крім того, суд зазначає, що відповідачі зобов`язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачами.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідачів про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість останні не вживали заходів щодо реалізації наданого їм права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що позивач та відповідачі про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у ній матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представників відповідачів у судові засідання, неподанням відповідачами відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників відповідача та третьої особи у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані позивачем всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

24.09.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення без їх проголошення.

3. Фактичні обставини справи встановлені судом.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 29.05.1997 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано Дочірнє підприємство «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» (номер запису в реєстрі 15521200000000531), що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 238447.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань, сформованого станом на 15.05.2024, засновником (учасником), власником істотної участі та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» (код ЄДРПОУ - 20995172, б/в «Дельфін», Сонячний курортний р-н, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67700) є Закрите акціонерне товариство «Строительный Трест». В свою чергу, органом управління ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» є засновник.

Як стверджує Зарічанська О.Ю., 28.07.2008 її було призначено на посаду керівника Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест».

З інформації, що міститься у відповідному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань, Зарічанська Олена Юхимівна наразі є директором Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест», відомості про неї як керівника містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

08.02.2024 ОСОБА_1 надіслала за допомогою кур`єрсько-поштового сервісу на адресу вказаного засновника Закритого акціонерного товариства «Строительный Трест» заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням разом із повідомленням про скликання позачергових загальних зборів, тим самим фактично висловила своє бажання щодо припинення трудових відносин з ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест».

Направлення на адресу ЗАТ «Строительный Трест» - 3300, Молдова, м. Тирасполь, вул. Карла Лібкнехта, буд.383, відповідних заяв про звільнення та про скликання зборів підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим відправленням, зокрема, кур`єрською накладною.

Доказів, шо позачергові загальні збори учасників ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» відбулися за участю єдиного учасника підприємства ЗАТ «Строительный Трест», матеріали справи не містять.

Враховуючи наведені вище обставини, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому зазначив, що відсутність рішення засновника стосовно питання щодо звільнення позивача з посади директора відповідача-1 є порушенням гарантованого Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

За приписами частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (стаття 140 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Частинами 2-4 статті 32 вказаного Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частини 1, 2 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

5. Оцінка аргументів учасників справи, мотиви й висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 року в справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину 1 статті 98 та частину першу статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Кодекс законів про працю України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 Цивільного кодексу України.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, та востаннє підтверджені у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 вказала на те, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема, у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, які є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

Згідно з частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Судом встановлено, що позивач звернувся 08.02.2024 до єдиного учасника та засновника Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» - Закритого акціонерного товариства «Строительный Трест» з проханням звільнити ОСОБА_1 з займаної посади, попередивши про це відповідача-2.

Водночас, ЗАТ «Строительный Трест» не виконало вимоги трудового законодавства та не здійснило дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора підприємства, чим порушено права позивача на припинення трудових відносин.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав в обраний ним спосіб.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем-1 трудового договору (контракту).

Відтак, оскільки трудовий договір (контракт) не укладався, а між сторонами фактично відсутній спір щодо припинення такого договору, норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 127/27466/20.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Отже, позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 в справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 в справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

За загальним правилом вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.

Таким чином, для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень та обрання нового директора. При цьому, директор має дотримуватись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 має одного учасника.

Особливості проведення загальних зборів учасників товариством, що має одного учасника, визначені у статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якою передбачено, що у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Таким чином, оскільки підприємство має лише одного учасника, для ініціювання питання про звільнення позивача з посади директора останній мав направити на адресу учасника відповідача-1 відповідну заяву.

Як було встановлено судом вище, 08.02.2024 ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку на адресу учасника підприємства - ЗАТ «Строительный Трест» заяву про звільнення її з посади директора за власним бажанням. Факт направлення на адресу відповідача-2 вищенаведеного документа підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідної кур`єрської накладною про відправлення, яку суд визнає належною та допустимою, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від позивача дій задля припинення трудових відносин з відповідачем-1 в порядку, визначеному чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку ОСОБА_1 , як директор підприємства, дотрималась вимог статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо повідомлення учасника відповідача-1 про намір звільнитися із займаної посади директора.

У свою чергу, єдиний учасник ДП «База відпочинку «Дельфін» - ЗАТ «Строительный Трест» відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» мав прийняти відповідне рішення про звільнення позивача та призначення на посаду директора іншої особи. Проте, направлена на адресу ЗАТ «Строительный Трест» заява про звільнення була залишена без відповіді та задоволення.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті ЗАТ «Строительный Трест» заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача-1, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників (єдиного учасника) відповідача-1 у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд, зокрема визнати трудові відносини позивача з ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» припиненими, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, з 23.02.2024.

Як було зазначено судом вище, позивач посилався на приписи частини 1 статті 38 КЗпП України.

Однак, норми законодавства про працю, зокрема частина 1 стаття 38 КЗпП України, у спірних правовідносинах не застосовуються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 127/27466/20).

Отже, посилання позивача у мотивувальній та прохальній частинах позовної заяви на приписи статті 38 КЗпП України є необґрунтованими.

У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.

Факт неприйняття учасником ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як керівником підприємства, вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 року в справі № 910/6642/18).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку права позивача підлягають захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині визнання припиненими трудових відносини позивача з ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України підлягають задоволенню частково шляхом припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем-1 з дати набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора підприємства.

Також, позивач у позовній заяві просив суд виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, з розділу: «керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо» відомості про ОСОБА_1 як керівника ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест».

Так, у постанові від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18 Верховний Суд, серед іншого, виснував, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Таким чином, суд вважає, що процедура припинення повноважень директора підприємства має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому, наявність запису у вказаному реєстрі про позивача як керівника відповідача-1 продовжуватиме для ОСОБА_1 правову невизначеність у правовідносинах з ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест», чим повністю нівелює можливість захисту її порушених прав, незважаючи на задоволення вимоги про припинення повноважень позивача як директора відповідача-1.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Спеціальним Законом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (Закон про реєстрацію).

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону про реєстрацію в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону про реєстрацію, державна реєстрація -це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.

Стаття 7 Закону про реєстрацію зазначає, що Реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб -підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону про реєстрацію, державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі: 1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації; 2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду щодо: зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону про реєстрацію, суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення: проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Позивач позбавлена можливості виключити інформацію щодо себе, як керівника відповідача-1 у встановлений Законом спосіб та порядок, шляхом надання державному реєстратору документів визначених статті 17 Закону про реєстрацію, при цьому уповноважений на звільнення керівника орган підприємства не розглянув по суті заяву позивача про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладені на нього обов`язки, тим самим допустив порушення трудових прав позивача.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприєців, та громадських формувань.

В контексті наведеного суд також враховує, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора ДП «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» та з метою забезпечення ефективності наданого судового захисту і унеможливлення необхідності вчинення будь-яких інших заходів задля захисту визначеного інтересу позивача, суд дійшов висновку про те, що із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підлягає виключенню запис про ОСОБА_1 , як керівника, інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у зв`язку з її звільненням з посади директора Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест», з дня набрання рішенням законної сили.

Встановлені судом обставини відповідачами жодним чином не спростовані.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

За умовами пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд врахував, що коли пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

З огляду на викладене, а також керуючись положеннями частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про покладення на Дочірнє підприємство «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» витрат по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, тоді як решту понесених ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору слід залишити за позивачем, у зв`язку з частковим задоволенням пред`явлених нею вимог немайнового характеру.

Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Припинити трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Дочірнім підприємством «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» (б/в «Дельфін», АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 20995172) з дати набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест».

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис « ОСОБА_1 керівник» з відомостей про керівника Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» (б/в «Дельфін», АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 20995172), про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» з дати набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «База відпочинку «Дельфін» ЗАТ «Строительный Трест» (б/в «Дельфін», АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 20995172) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04 жовтня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський

СудГосподарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення24.09.2024
Оприлюднено07.10.2024
Номер документу122087341
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин пов’язані з діяльністю органів управління товариства

Судовий реєстр по справі —916/2062/24

Рішення від 24.09.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 28.08.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 13.08.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 12.07.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 09.07.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 18.06.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 27.05.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 14.05.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні