Рішення

від 02.10.2024 по справі 922/2137/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2024м. ХарківСправа № 922/2137/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Тонкій Є.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд бир" (61022, м. Харків, майдан Свободи, 7) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд бир", в якій просить суд:

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГРАНД БИР» (61022, майдан Свободи, 7, м. Харків, Код ЄДРПОУ: 41184728, рахунок 26002052240556 в ПАТ КБ «Приват Банк, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596, рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» в м. Харкові, МФО 334851) за Договором поставки товару № 1648-17х від 04.08.2017 р. основну суму боргу в розмірі 8 323 (вісім тисяч триста двадцять три) грн. 74 коп., три відсотки річних в розмірі 571 (п`ятсот сімдесят один) грн. 63 коп. та інфляційні втрати в розмірі 2 652 (дві тисячі шістсот п`ятдесят два) грн. 72 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 208 259 (двісті вісім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 97 коп., штраф в розмірі 2 080 (дві тисячі вісімдесят) грн. 93 коп., що разом становить 221 888 (двісті двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) грн. 99 коп.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГРАНД БИР» (61022, майдан Свободи, 7, м. Харків, Код ЄДРПОУ: 41184728, рахунок 26002052240556 в ПАТ КБ «Приват Банк, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596, рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» в м. Харкові, МФО 334851) сплачений судовий збір в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 33 коп.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на виникнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань за Договором поставки товару № 1648-17х від «04» серпня 2017 р.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.06.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (вх.№ 2137/24) залишено без руху.

05.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» через канцелярію суду (вх.№17270/24) надійшла заява про усунення недоліків, де позивач направив до суду інформаціюпро наявність електронного кабінету у позивача та відсутність електронного кабінету у відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23 липня 2024 року о 10:30.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 підготовче засіданнявідкладено на 21 серпня 2024 року об 11:00.

У підготовчому засіданні засіданні 21.08.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 11.09.2024 о 12:00.

В порядку ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 21.08.2024.

10.09.2024 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява (Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.09.2024) про надання доказів, а саме витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження відповідача.

10.09.2024 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання (Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.09.2024) щодо розгляду справи за відсутністю представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.09.2024 клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутністю представника позивача постановлено задовольнити частково, лише в підготовчому провадженні. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02 жовтня 2024 року о 12:00.

У судове засідання, призначене на 02.10.2024 о 12:00, представник позивача не з`явився.

Представник відповідача у судове засідання 02.10.2024 не з`явився.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 11.09.2024 про призначення справи до судового розгляду по суті була направлена до електронного кабінету позивача та доставлена 13.09.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 08.07.2024, копія ухвали від 23.07.2024, копія ухвали від 21.08.2024 та копія ухвали від 11.09.2024 надсилались судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, та за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте копії ухвал суду повернуті поштовим відділенням на адресу суду неврученими з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення, чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у справі №922/2137/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця проживання відповідача та повідомлення про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що в ухвалі про відкриття провадження від 08.07.2024 відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду, з дотриманням приписів статті 165 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення спору по суті.

Суд на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

За ст. 219 ГПК України рішення у справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 02.10.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши справу №922/2137/24 в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ТД РЕСУРС» (далі - позивач/постачальник) та ТОВ «ГРАНД БИР» (далі - відповідач/покупець) 04 серпня 2017 року укладено Договір поставки товару № 1648-17х (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник поставляє і передає у власність Покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором. В цілях цього договору партія товару це визначена кількість товарів одного чи декількох найменувань закуплених, відвантажених або отриманих одночасно по одному товаросупровідному документу (видаткова/податкова накладна).

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору відповідно до встановленої домовленості про постачання, специфікації, додаткових умов або за попереднім замовленням покупця. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті E-maіl або надаватись через представника постачальника. Поставлена партія товару - це поставлена кількість товару відповідного асортименту на відповідну суму згідно окремої накладної.

Відповідно до пункту 2.3 Договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних.

За пунктом 5.1 Договору покупець оплачує поставлені товари по цінах, вказаних у супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації, на умовах цього Договору, в порядку і формах, які не суперечать діючому законодавству України.

У пункті 5.2 Договору визначено, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Постачальник залишає за собою право здійснювати наступну поставку товару тільки після повної сплати покупцем попередньої поставки. Якщо останній день сплати припадає на небанківський день, покупець зобов`язаний сплатити за товар у попередній банківській день.

До позовної заяви додано видаткову накладну від 18.02.2022 № 4335, підписану представником продавця та представником покупця, з якої вбачається, що ТОВ "ТД РЕСУРС" поставило ТОВ "ГРАНД БИР" товар у кількості 19 одиниць на загальну суму 8 323, 74 грн.

Позивач вказує, що відповідач за поставлений позивачем товар не розрахувався, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови(пункти),визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст. 692 ЦК України.

Змістом ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).

Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).

Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 691 ЦКУ покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ст. 712 ЦКУ передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між ТОВ "ТД РЕСУРС" (позивачем) та ТОВ "ГРАНД БИР" (відповідачем) на підставі укладеного між ними Договору поставки товару № 1648-17х від 04.08.2017, суд дійшов висновку, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Відповідач підписав Договір поставки товару № 1648-17х від 04.08.2017, погодивши всі умови, передбачені зазначеним договором, тобто взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати всі умови договору, зокрема щодо здійснення оплати за поставлений товар в терміни, які передбачені цим договором.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 8 323,74 грн, що підтверджується видатковою накладною № 4335 від 18.02.2022, підписаною представниками обох учасників Договору.

Видаткова накладна підписана сторонами без жодних зауважень чи заперечень. При цьому суд зауважує, що в видатковій накладній зазначався номер та дата договору - № 1648-17х від 04.08.2017.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв від 18.02.2022, яка містить підпис відповідальної особи одержувача.

Отже, належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка позивачем відповідачу товару, а також наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 8 323,74 грн. основного боргу за договором поставки.

Відповідач заяв по суті справи до суду не подав, власного контррозрахунку позовних вимог до суду не надав, доказів погашення заборгованості перед позивачем до матеріалів справи не долучив.

Таким чином, суд задовольняє позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 8 323,74 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за Договором позивач нарахував відповідачу три відсотки річних в розмірі 571, 63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 652, 72 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть якщо умовами договору це не передбачено.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання та не являються штрафними санкціями, оскільки носять компенсаційний характер та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

На підставі викладеного, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок несплати за поставлений товар в строки, передбачені Договором, суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки є вірними та виконані з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 571, 63 грн та інфляційних втрат в розмірі 2 652,72 грн. є правомірними та обґрунтованими, тому суд задовольняє вимоги позивача в цій частині повністю.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 208259,97 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, від 18.12.2018 по справі № 908/639/18.

У Договорі сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 3 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України (пункт 5.3 Договору).

Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у статті 536 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.

Отже, визначення сторонами у пункті 5.3 Договору обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 208259,97 грн. відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 2 080, 93 грн.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГКУ учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 1-2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 Договору за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору Сторони несуть майнову відповідальність, встановлену цим Договором та діючим законодавством України. Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином: шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару; в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше трьох календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. В разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару.

Перевіривши наданий до позовної заяви розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що здійснений позивачем розрахунок штрафу є вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 080, 93 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у справі є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що суд задовольнив позов, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГРАНД БИР» (61022, майдан Свободи, 7, м. Харків, Код ЄДРПОУ: 41184728, рахунок 26002052240556 в ПАТ КБ «Приват Банк, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596, рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» в м. Харкові, МФО 334851) за Договором поставки товару № 1648-17х від 04.08.2017 р. основну суму боргу в розмірі 8 323 (вісім тисяч триста двадцять три) грн 74 коп., три відсотки річних в розмірі 571 (п`ятсот сімдесят один) грн 63 коп. та інфляційні втрати в розмірі 2 652 (дві тисячі шістсот п`ятдесят два) гр. 72 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 208 259 (двісті вісім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн 97 коп., штраф в розмірі 2 080 (дві тисячі вісімдесят) грн 93 коп., що разом становить 221 888 (двісті двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) грн 99 коп., сплачений судовий збір в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 33 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596, рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» в м. Харкові, МФО 334851).

Відповідач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГРАНД БИР» (61022, майдан Свободи, 7, м. Харків, Код ЄДРПОУ: 41184728, рахунок 26002052240556 в ПАТ КБ «Приват Банк, МФО 351533).

Повне рішення складено "03" жовтня 2024 р.

СуддяО.О. Присяжнюк