Рішення

від 24.09.2024 по справі 927/599/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/599/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви

за позовом в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури (17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Є.Лоскота, 1; код 02910114) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) (код 00022674) 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412544) 15575, смт. Олишівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Чернігівська, 3 Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код 39764881) 14000, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 11-апро усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участі представників:

від позивача: Носовець В.А. (в порядку самопредставництва)

відповідача: Чичеров О.С. (в порядку самопредставництва)

від третьої особи: не з`явився

В підготовчому засіданні прийняв участь прокурор Чернігівської обласної прокуратури Шиленко М.В. (посв. від 01.03.2023 № 073871)

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2024 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, якою прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, а саме: кадастровий номер 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832 га та кадастровий номер 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га шляхом:

зобов`язання Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412544) повернути земельну ділянку площею 0,1356 га кадастровий номер 7422787000:02:002:1547 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832 га та 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що спірні земельні ділянки є землями історико культурного призначення, на яких розташована пам`ятка археології місцевого значення, а тому не можуть вибувати з державної власності та передаватись у комунальну або іншу форму власності.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.07.2024 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження;

залучити Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 30 липня 2024 року;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликати для участі в судовому засіданні представника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Повідомити третю особу, що її неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви.

Ухвала суду від 02.07.2024 направлена третій особі до її електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 02.07.2024 12:52.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.07.2024 є такою, що отримана адресатом 02.07.2024.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 30.07.2024 підготовчому засіданні третя особа не скористалась.

08.07.2024 до Господарського суду Чернігівської області надійшли пояснення від 08.07.2024 щодо позовної заяви, зі змісту яких вбачається, що третя особа просить в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити.

10.07.2024 через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення від 10.07.2024 на пояснення третьої особи, якими прокурор вважає аргументи Управління необґрунтованими.

16.07.2024, у встановлений судом процесуальний строк, через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 16.07.2024 на позовну заяву, яким відповідач просить позовні вимоги залишити без задоволення.

19.07.2024 через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь від 19.07.2024 на відзив, зі змісту якої вбачається, що прокурор вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам законодавства, обставинам справи та доказам, доданим до позову.

Також 19.07.2024 через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь від 18.07.2024 на відзив, якою позивач також не погоджується з доводами відповідача.

В підготовчому засіданні 30.07.2024, дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.07.2024 постановлено:

продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів;

закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 10 вересня 2024 року;

викликати для участі в судовому засіданні представника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Повідомити третю особу, що її неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем заперечення до 05.08.2024 включно. У разі подання заперечення їх зміст та порядок подання повинні відповідати ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду від 30.07.2024 направлена третій особі до її електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованих з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 30.07.2024 21:25.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 30.07.2024 є такою, що отримана адресатом 31.07.2024.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 10.09.2024 судовому засіданні третя особа не скористалась.

05.08.2024, у встановлений судом процесуальний строк, через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшло заперечення від 05.08.2024 відповідача.

В судовому засіданні 10.09.2024 оголошено перерву до 24.09.2024 до 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 10.09.2024 суд повідомив третю особу про призначення судового засідання на 24.09.2024 о 10:00.

У судовому засіданні 24.09.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 28.04.1987 № 119 взято під державну охорону пам`ятники історії та культури, археології, архітектури, які розташовані на території області, згідно з додатком № 1-3.

За додатком № 2 до згаданого рішення, під № 36 значиться поселення «Коростень-2», с. Коростень Смолянська сільська рада.

Згідно з паспортом пам`ятника поселення «Коростень-ІІ», складеним 02.09.1992 (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Смолянська сільська рада, с. Коростень, за 0,6 км на північний схід від східної околиці села), поселення виникло в XII ст та існувало до середини XIII ст, коли, напевне, загинуло під час монголо-татарської навали. Відкрите в 1960 році ОСОБА_1 , обстежене в 1989 році ОСОБА_2 Поселення розташоване на правому березі р. Смолянка та за 150 м на північ від моста через річку. Поселення займає береги сухої низовини, що впадає в цьому місці в р. Смолянку. Культурний шар товщиною 0,2 м. Площа поселення 2 га. Підйомний матеріал складає давньоруська кераміка ХІІ-ХІІІ ст.ст. До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятки археології.

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» Київською обласною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Смолянської сільської ради Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017).

У вказаній технічній документації маються пропозиції сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі, в яких зазначено, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, а саме:

- ділянка № 5 (Смолянська сільська рада) - Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 7,6523 га).

Обмеження у використанні земельної ділянки № 5 з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 площею 7,6523 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

Також, в акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 25.04.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну Ділянку № 5 (Смолянська сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 7,6523 га.

Крім того, у перелік обмежень щодо використання земельних ділянок від 10.05.2018, включено Ділянку № 5 (Смолянська сільська рада) площею 7,6523 га., яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

Згідно інформаційної довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 15.05.2018 № 24-25-0.29-132/108-18, яка міститься у технічній документації, земельна ділянка площею 6,70 га (рілля) відноситься до земель історико-культурного призначення.

У технічній документації міститься викопіювання з плану землекористування Смолянської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Смолянської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі у комунальну власність Олишівської ОТГ (ділянка № 5 площею 7,6523 га), погоджене в.о.начальника відділу у Куликівському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де зазначено місце розташування та орієнтовні межі цієї земельної ділянки, що підлягає інвентаризації.

Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 пам`ятки археології місцевого значення: поселення «Коростень - II», охоронний № 3621-Чр, підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 40-річчя Жовтня», с. Смолянка Куликівського району Чернігівської області, де територія археологічної пам`ятки по контуру позначена червоним кольором та заштрихована. Під № 3 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Коростень - II».

Вказані відомості також підтверджуються листом Чернігівського обласного історичного музею від 12.04.1993 № 116 на адресу Чернігівського філіалу інституту Укрземпроект, яким виготовлено вказаний План роздержавлення земель КСП « 40-річчя Жовтня». Також згідно з вказаним листом на карту землекористування сільськогосподарського підприємства « 40-річчя Жовтня» нанесені пам`ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 12.04.1993.

Згідно з обліковою карткою на поселення «Коростень-2», складеною 07.06.2018, у 1989 році площа розповсюдження культурного шару за поверхневими зборами підйомного матеріалу складала 2 га. При роздержавленні земель КСП « 40-річчя Жовтня» Смолянської сільської ради з урахуванням змін і доповнень нанесене на карту землекористування на площі 6,7 га.

Зіставленням викопіювання з плану землекористування Смолянської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Смолянської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі у комунальну власність Олишівській OTT (ділянка № 5 площею 7,6523 га), та схематичного відображення місця розташування поселення «Коростень-2» на проекті роздержавлення земель КСП « 40-річчя Жовтня» за характерними умовними та топографічними позначеннями (територія поселення на обох картографічних матеріалах має ідентичний абрис її меж, позначений косими лініями та цифрою 3), встановлено, що саме викопіювання у технічній документації виконано за рахунок графічної частини плану роздержавлення земель та співпадає з ним.

Порівнявши опис місця розташування поселення «Коростень - II», яке зазначено в паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині (плану) проекту роздержавлення КСП « 40-річчя Жовтня», з`ясовано, що на цьому проекті на північний схід від східної околиці села Коростень, на правому березі р. Смолянки (ліва притока р. Десни), на північ від мосту через ріку, було схематично позначено саме поселення «Коростень-II». На графічній частині (плані) проекту роздержавлення земель пам`ятка позначена червоними косими лініями та замальована жовтим кольором. Під № 3 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Коростень-2».

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 площею 7,6523 га накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Коростень-2», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про приналежність цієї земельної ділянки (під пам`яткою) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної форми власності.

Поряд з цим, Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА надавалась інформація до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відносно пам`ятки археології місцевого значення - «Коростень-II» при формуванні спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 у складі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Смолянської сільської ради.

Листом від 25.05.2018 № 136-П Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Смолянської сільської ради Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) за наступних умов - впродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладення охоронного договору на пам`ятку археології поселення «Коростень - II», площа 7,6532 га, обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цієї ділянки у користування та інше.

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА при погодженні технічної документації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29.05.2018 № 25-3815/14-18-сг затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі на території Смолянської сільської ради Куликівського району Чернігівської області загальною площею 327,9418 га, в т.ч. земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 площею 7,6532 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.06.2018 № 25-4091/14-18-сг передано Олишівській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області у комунальну власність Олишівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1374,5720 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Олишівської селищної об`єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.

На виконання вказаного наказу Олишівською селищною радою 05.06.2018 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність згідно з додатком.

Відповідно до вказаного додатку під № 40 земельну ділянку з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 площею 7,6523 га, яка розташована на території Смолянської сільської Чернігівського району, передано Олишівській селищній раді.

Згідно з рішенням першої сесії 7 скликання Олишівської селищної ради від 21.11.2017 Олишівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Смолянської сільської ради.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій Березнянської селищної, Гончарівської селищної, Городнянської міської, Деснянської селищної, Добрянської селищної, Іванівської сільської, Киїнської сільської, Киселівської сільської, Кіптівської сільської, Козелецької селищної, Куликівської селищної, Любецької селищної, Михайло- Коцюбинської селищної, Новобілоуської сільської, Олишівської селищної, Остерської міської, Ріпкинської селищної, Седнівської селищної, Тупичівської сільської, Чернігівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Смолянська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Олишівської селищної ради Чернігівського району.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Олишівської селищної ради Чернігівської області ОСОБА_4 10.09.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 площею 7,6532 га за Олишівською селищною об`єднаною територіальною громадою в особі Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області ( реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1914955974227, номер відомостей про речове право - 33235422).

У подальшому рішенням Олишівської селищної ради від 18.12.2020 № 52- 2/VTII надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 7,6523 га в оренду терміном на 10 років для городництва із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що розташована за межами с. Смолянка на адміністративній території Олишівської селищної ради.

Земельна ділянка з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 поділена, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832 га, 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га, у межах яких і розташоване поселення «Коростень - II», що підтверджується паспортом, обліковою карткою, графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 40-річчя Жовтня».

Відповідно до листа Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 11.06.2024 земельна ділянка площею 2,0832 га з кадастровим номером 7422787000:02:002:1545 частково, а саме її східна частина, розташована у межах пам`ятки археології місцевого значення поселення «Коростень-2». Земельна ділянка площею 0,1356 га з кадастровим номером 7422787000:02:002:1547 (розгалуження польової дороги) повністю потрапляє у межі пам`ятки археології місцевого значення поселення «Коростень-2».

Інженером-землевпорядником ОСОБА_6 (кваліфікаційний сертифікат № 001323), за запитом окружної прокуратури від 07.06.2024 № 50-77-2551 вих-24, у ході опрацювання облікової документації на поселення, графічної частини проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства « 40-річчя Жовтня» с. Смолянка Куликівського району Чернігівської області, відомостей ДЗК, землевпорядної документації із землеустрою, поземельних книг, виготовлено схему-накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545, 7422787000:02:002:1547 на карту землекористування - графічну частину проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «40-річчя Жовтня», с. Смолянка Куликівського району Чернігівської області.

Відповідно до вказаної схеми земельна ділянка за кадастровим номером 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га повністю накладається на земельну ділянку, на якій розташоване поселення «Коростень-2», а на земельну ділянку з кадастровим номером 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832 га накладається земельна ділянка площею 1,1197 га, на якій розташоване поселення «Коростень-2».

Повноваження ОСОБА_6 складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою, підтверджено кваліфікаційним сертифікатом інженера землевпорядника № 001323, виданого ОСОБА_6 03.01.2013.

Рішенням Олишівської селищної ради від 18.07.2022 № 421-17/VIII відмовлено ОСОБА_7 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва, загальною площею 7,6523 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на адміністративній території Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, на підставі п. 15 ст. 123 та п. 3 ст. 124 ЗК України в зв`язку з невідповідністю проекту землеустрою вимогам законів.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545, 7422787000:02:002:1547, відсутні.

Як зазначає прокурор у поданій позовній заяві, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.06.2018 № 25-4091/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Олишівської селищної ради земельної ділянки площею 7,6523 га з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства в сфері охорони культурної спадщини, порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії та виду користування, а тому є незаконним.

Прокурором зазначено, що земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології є об`єктом обмеженим у цивільному обороті, оскільки може перебувати виключно у державній власності.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи Delcourtv.Belgium, Belletv.France). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська ОДА.

Листом від 13.05.2024 № 50-77-2176 вих-24 окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірних земельних ділянок історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології «Коростень-ІІ». У вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті ОДА заходи претензійно-позовного характеру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545, 7422787000:02:002:1547, які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 (пред`явлення позову, тощо) та чи планується вжиття таких заходів у найближчий час.

Листом від 28.05.2024 № 01-01-32/8638 вих Чернігівська обласна військова адміністрація повідомила, що вона не наділена повноваженнями щодо перевірки правомірності дій органу місцевого самоврядування, а також здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної до комунальної власності, та встановлення відповідних фактів. Чернігівська ОДА не вживала та не планує вживати будь-які заходи ( в т.ч. претензійно-позовного характеру), з огляду на відсутність законодавчих підстав.

Таким чином, Чернігівська ОВА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у окреслених запитом спірних правовідносинах, не здійснює захист таких інтересів.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Козелецькою окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною 1 ст. 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Кодексу землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У свою чергу згідно з ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Отже, чинним земельним законодавством виокремлено категорії земель, які використовуються в залежності від їх цільового призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України урегульовано порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

Зокрема частина 1 цієї статті передбачає, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Стаття 21 Земельного кодексу України визначає наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема п. в) визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок.

За положеннями ч. 13 ст. 791 Земельного кодексу України державна реєстрація земельної ділянки скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Суд зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно, з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико-культурного призначення.

Водночас, припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах території пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається діл досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, а також ч. 4 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Перебування у комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 №1805-ІІІ.

Законом №1805-ІІІ закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону №1805-ІІІ, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Згідно зі ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини.

Тож стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 по справі № 927/1206/21 констатувала, що не існує колізії між приписами частини шостої статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини та частини першої статті 54 ЗК України. Підсумовуючи, Велика Палата виснувала, що спірна земельна ділянка, на якій розташовані пам`ятки археології, протиправно передана з державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Отже, стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законно набути права комунальної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа.

Положеннями ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

В Державному земельному кадастрі містяться відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 та 7422787000:02:002:1547. Так, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1545 наявна така інформація: площа 2,0832 га, форма власності комунальна, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки 01.07 для городництва. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1547 наявна така інформація: площа 0,1356 га, форма власності комунальна, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки 01.07 для городництва.

Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Згідно статті 3 Закону України Про державний земельний кадастр закріплено основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Як було вказано вище, рішенням Олишівської селищної ради від 18.07.2022 № 421-17/VIII відмовлено ОСОБА_7 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва, загальною площею 7,6523 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на адміністративній території Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, на підставі п. 15 ст. 123 та п. 3 ст. 124 ЗК України в зв`язку з невідповідністю проекту землеустрою вимогам законів.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо прав на земельні ділянки з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832, 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Визначені законом підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки не надають можливості усунути порушення прав позивача, яке виникло внаслідок встановлених судом обставин, оскільки у чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права.

Відтак, ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 та 7422787000:02:002:1507 (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі №924/504/20 від 31.01.2023).

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, обов`язковість рішення суду, серед іншого закріплено в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України Про Державний земельний кадастр та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Наявність державної реєстрації таких земельних ділянок у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження земельною ділянкою площею 7,6523 га з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508, з огляду на що, державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832, 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га підлягає скасуванню в судовому порядку.

Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметрами пошуку: кадастровий номер земельної ділянки 7422787000:02:002:1545 та 7422787000:02:002:1547 відомості відсутні.

Як зазначалося вище, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

В матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, а отже земельні ділянки за кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 та 7422787000:02:002:1547 не можуть бути об`єктами цивільних прав.

Доказів припинення існування земельної ділянки площею 7,6523 га з кадастровим номером 7422787000:02:002:1508 внаслідок її поділу у встановленому законодавством порядку до суду також подано не було.

Таким чином, вимога щодо повернення земельної ділянки з кадастровим номером 7422787000:02:002:1547 є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Частинами 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури 6056,00 грн судового збору, а 3 028 грн судового збору покладаються на Чернігівську обласну прокуратуру.

При цьому, у відповідності до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Під час розгляду спору не було встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій іншої сторони у справі (позивача - Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації)). Тому доводи відповідача про відсутність підстав для покладення на нього судових витрат за результатами вирішення спору суд відхиляє.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити частково.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 7422787000:02:002:1545 площею 2,0832 га, 7422787000:02:002:1547 площею 0,1356 га.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412544; 15575, смт. Олишівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Чернігівська, 3) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 6056 грн 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2024.

Суддя А.С.Сидоренко