Рішення

від 25.09.2024 по справі 161/11929/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/11929/24

Провадження № 2-о/161/407/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Дмитроци Б.М.,

з участю представника заявника ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи Татарин В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

Покликається на ті обставини, що у відповідності до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.07.2020 року був розірваний шлюб між ним та ОСОБА_3 . Від даного шлюбу у них є дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що з березня 2019 року він не проживає з ОСОБА_3 , їхня спільна дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні. Водночас, з часу розлучення, колишня дружина ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дочки, не піклується про її стан, духовний та моральний розвиток.

Крім того, судовим наказом Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.06.2024 року з ОСОБА_3 на його користь стягуються аліменти на утримання їхньої спільної дочки.

Зазначає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно йому з метою для набуття права належного захисту прав доньки та реалізації своїх соціальних прав, пов`язаних із самостійним вихованням дитини, а також для визнання його належним до категорії осіб, яким дозволяється виїзд за межі території України.

У зв`язку з чим просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.

В судовому засіданні представник заявника заяву підтримав з підстав, викладеній у ній та просив її задовольнити.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала щодо задоволення заяви.

Представник заінтересованої особи орган опіки і піклування Боратинської сільської ради в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений судом належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши представлені письмові докази, суд прийшов до висновку, що заява до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 12).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.07.2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 7-8).

Судовим наказом Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.06.2024 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25-26).

Згідно довідки Боратинської сільської ради Луцького району №981 від 23.05.2024 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

З інформації КЗ «Ратнівський ліцей Боратинської сільської ради» № 85 від 27.05.2024 року слідує, що ОСОБА_5 проживає разом з батьком ОСОБА_2 , який займається її вихованням та забезпеченням (а.с. 22)

З довідки сімейного лікаря ТзОВ «КСМ» Біхелсі» від 09.05.2024 року вбачається, що за весь період перебування дитини ОСОБА_5 на обліку, мати жодного разу не супроводжувала дитину на огляд сімейного лікаря. Усі рази дитину супроводжував батько (а.с. 21).

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст.315ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексомУкраїни (ст. 1 СК України).

Згідно ч. 1 ст.121СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст.141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст.150СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ч. 2, 5 ст.157СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ст.180СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.181СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

У поданій заяві заявник зазначає, що неповнолітня дочка на даний час проживає разом із ним та повністю перебуває на його утриманні.

В силу ст.141СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, всупереч вимог наведеної норми заявник не надав суду беззаперечних доказів, що він одноосібно утримує дитину. Надані суду письмові докази лише свідчать про наявність у заявника дочки і не підтверджують факт ухилення матері від утримання дитини.

При цьому, як слідує із судового наказу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.06.2024 року з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання дитини, а тому доводи заявника в цій частині є необґрунтованими.

Згідно з ч. 2 ст.315ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до приписів п.2 ч. 1 ст.315ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Правовідносини щодо утримання дітей, є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Статтею 51Конституції України гарантовано, а ст.180СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК України).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.

Частина перша ст.319ЦПК України зобов`язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого зазначити мету встановлення факту.

Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст.293ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав на підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 статті 293 ЦПК Українивизначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно статті 294ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

У пункті 1 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №5«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Статтею 318 ЦПК Українивстановлені вимоги до змісту заяви, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (ч. 1ст. 319 ЦПК України).

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення.

Як вбачається із заяви ОСОБА_2 , метою заявленого ним встановлення факту проживання та самостійного виховання дитини, йому потрібно для захисту прав дочки.

Однак, законодавством не передбачено встановлення юридичного факту з метою майбутніх та потенційно можливих ускладнень щодо соціальних прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів.

Частина перша ст.319ЦПК України зобов`язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого зазначити мету встановлення факту.

До сфери п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК Українитакож належать суміжні способи захисту прав, що не вносять змін до існуючих правовідносин. Зокрема, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

Судом у даній справі не встановлено факт порушення особистих прав заявника, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний ним спосіб та необхідність, дійсну мету встановлення (підтвердження) судом факту, про який просив заявник.

Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертав увагу судів, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.

Вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Згідно з ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст.ст. 76, 77ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.ст. 79, 80ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст.78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОСОБА_2 у поданій заяві зазначає, що дитина проживає разом із ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні.

До таких тверджень в силу ст.141СК України суд відноситься критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Заявником не надано суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Сімейним кодексомУкраїни чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Разом із тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Доводи заявника, що він самостійно виховує та утримує дитину і відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатнім для доведення дійсного перебування дитини тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об`єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатен їх виконувати в силу об`єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про недопустимість учасниками судового розгляду використовувати окреме провадження з метою «створення» преюдиційних фактів.

Суд звертає увагу, що обоє батьків зобов`язані однаковою мірою брати участь у вихованні та утриманні своєї дитини.

Водночас, якщо мати не позбавлена батьківських прав і відсутнє будь-яке рішення органу опіки і піклування щодо встановлення режиму спілкування із дитиною та участі батька та матері в її вихованні, що має місце у цій справі, мати у будь-який час має право і обов`язок брати участь у вихованні дитини.

Таким чином, на думку суду, відсутні підстави для висновку, що батько виховує дитину сам, оскільки таке може мати місце лише у випадку, коли мати у дитини відсутня, об`єктивно позбавлена можливості брати участь в житті дитини, або свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Разом з тим, належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин суду не надано, беззаперечних доказів щодо неможливості матір`ю дитини виховувати та утримувати її або умисного нехтування нею батьківськими обов`язками щодо дитини суду не представлено.

Отже, зважаючи, що заявником не доведено, що матір малолітньої дитини в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо своєї дитини, вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою, а тому враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_2 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 3, 12, 247, 258, 259, 265, 293, 315, 319 ЦПК, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Заявник ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заінтересовані особи:

ОСОБА_3 , адреса проживання: Волинська область. Луцький район, с. Боратин, РНОКПП невідомо ;

Орган опіки і піклування служба у справах дітей Боратинської сільської ради, адреса: Волинська область, Луцький район, с. Боратин, вул. Центральна, 15, код ЄДРПОУ - 42440631;

Повний текст рішення складений 04 жовтня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк