Постанова

від 04.10.2024 по справі 913/289/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/289/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (головуючий - суддя Шутенко І. А., судді: Гребенюк Н. В., Слободін М. М.),

у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал»,

та до ОСОБА_1

про стягнення 4 059 505, 38 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал» (далі - ТОВ «Агрокомерціал», відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 4 059 505, 38 грн, з яких 2 945 515,27 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту) та 1 113 990,11 грн - заборгованість за процентами.

В обґрунтування позовних вимог зазначав про неналежне виконання ТОВ «Агрокормерціал» зобов`язань з повернення сум кредиту та виплати процентів за кредитним договором № 33484818-КД-2 від 19.07.2021. Вказаний кредитний договір забезпечено договором поруки від 19.07.2021 № 33484818-ДП-2/1, укладеним між позивачем та відповідачем-2 - Головком В. В.

Згідно з пунктом 1.1. предметом договору поруки є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, що випливають з кредитного договору.

Позивач також подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах ціни позову на рухоме майно, яке належить ТОВ «Агрокомерціал», а саме: автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ; автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 .

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.06.2024 у справі № 913/289/24 (суддя Смола С. В.) заяву АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт у межах ціни позову 4 059 505,38 грн на рухоме майно, що належить ТОВ «Агрокомерціал», а саме: автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ; автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 .

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 913/289/24 вказану ухвалу суду першої інстанції від 21.06.2024 скасовано. У справі ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову.

21.08.2024 АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 913/289/24, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду, викладених у оскаржуваній ним постанові, дійсним обставинами справи.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права, зокрема статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, та не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи № 753/22860/17, від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 20.04.2023 у справі № 914/3318/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22. Просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.06.2024 у справі № 913/289/24 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.

19.09.2024 скаржником було направлено до Верховного Суду докази направлення касаційної скарги з документами відповідачу.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2021 між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Агркомерціал» було укладено кредитний договір № 33484818-КД-2, виконання зобов`язань за яким забезпечено договором поруки від 19.07.2021 № 33484818-ДП-2/1, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Посилаючись на порушення відповідачем-1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором та неповернення ним у визначений договором строк кредитних коштів у повному обсязі, у зв`язку з чим у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 15.05.2024 становить 4 059 505,38 грн, з яких 2 945 515,27 грн заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) та 1 113 990,11 грн заборгованість за процентами, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій він просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, яке належить на праві власності боржнику - ТОВ «Агрокомерціал», а саме на транспортні засоби:

- автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 .

Господарський суд Луганської області ухвалою від 22.05.2024 відмовив у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову у зв`язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, що ТОВ «Агрокомерціал» є власником вказаних транспортних засобів. Витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.

27.05.2024 Господарський суд Луганської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

18.06.2024 АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду заяву про забезпечення позову, у якій просило забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах ціни позову на рухоме майно, яке належить на праві власності боржнику - ТОВ «Агрокомерціал», а саме, транспортні засоби:

- автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 .

Позивач, посилаючись на вимоги статей 77 та 86 ГПК України, вказав, що з метою отримання інформації про власників зазначених ним у заяві транспортних засобів звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (філія ГСЦ МВС) з відповідним адвокатським запитом від 10.06.2024.

Листом від 12.06.2024 № 31/27/06/37-аз/01-2024-36-2024 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (філія ГСЦ МВС) надав інформацію відповідно до ЄДР МВС станом на 11.06.2024 щодо власників запитуваних транспортних засобів та направив облікові картки від 08.09.2018 № 203056179 та від 01.11.2016 № 105062959, згідно з даними яких власником автомобілів: марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ; марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 є ТОВ «Агрокомерціал».

21.06.2024 Господарський суд Луганської області ухвалою задовольнив заяву АТ КБ «ПриватБанк» від 18.06.2024 про забезпечення позову та наклав арешт у межах ціни позову (4 059 505,38 грн) на рухоме майно, яке належить ТОВ «Агрокомерціал», а саме: автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ; та автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 . Стягувачем за цією ухвалою судом визначено АТ КБ «ПриватБанк», а боржником - ТОВ «Агрокомерціал».

Не погодившись з постановленою ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ «Агрокомерціал» оскаржило її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач-1 зазначав, що судом першої інстанції не враховано те, що зобов`язання ним перед позивачем вже забезпечені договором застави сільськогосподарської техніки від 19.07.2021 № 33484818-ДЗ-2/1, договором застави сільськогосподарської техніки від 19.07.2021 № 33484818-ДЗ-2/2 та договором поруки від 19.07.2021 № 33484818-ДП-2/1, а відтак у випадку задоволення позовних вимог та виникнення обставин утруднення виконання судового рішення про стягнення заборгованості, інтереси банку не будуть порушені. Крім того, місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі не зазначено про наявність припущення, за якого останній дійшов висновку про ймовірність невиконання відповідачем у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, обставин необхідності забезпечення позову, а тому накладення арешту на майно у даному випадку є неправомірним та суперечить положенням чинного процесуального законодавства.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 30.07.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Агрокомерціал» задовольнив. Скасував ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.06.2024 у справі № 913/289/24 та відмовив у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» від 18.06.2024.

Зазначена постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що подана позивачем заява про забезпечення позову містить лише посилання на те, що ТОВ «Агрокомерціал» тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що, на його думку, є достатнім для забезпечення заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме майно одного з відповідачів у межах ціни позову, право власності на яке підтверджується наданими до заяви документами.

Натомість у розумінні положень процесуального законодавства покладення на відповідача тягаря доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить позивач у суду, не нівелює обов`язку позивача належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою на момент її подання та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтями 73, 74 ГПК України, подавати докази, обґрунтовувати наявність ймовірних та фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише звернення з грошовою вимогою до відповідача у розумінні принципів верховенства права, справедливості та рівності учасників судового процесу перед законом та судом, не може свідчити про беззаперечну можливість задоволення заяви про забезпечення позову за умови відсутності належного обґрунтування необхідності вжиття певних заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене у сукупності, та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не було обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов`язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що має місце недоведеність співмірності обраного засобу забезпечення позову до предмета спору.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін, чим поклали на заявника завищений або навіть заздалегідь недосяжний стандарт виконання приписів господарського процесуального законодавства, та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 зі справи № 753/22860/17, від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 20.04.2023 у справі № 914/3318/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.

Верховний Суд наголошує, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Подібні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Статтею 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог указаної статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача [висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 7/127(917/1862/21)].

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову, господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21 та від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19 та від 01.07.2024 у справі № 916/795/24.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд повинен вирішувати лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, та не вирішувати матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішувати наперед результат розгляду справи по суті позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач, зокрема, зазначав, що відповідач-1 ТОВ «Агрокомерціал» тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання, не здійснює погашення кредиту, тому у позивача відсутні підстави вважати, що боржником будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов`язків перед кредитором; у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним в обґрунтування поданої заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх недоведеність, скасувавши ухвалу місцевого господарського суду про задоволення заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову. Апеляційний господарський суд також зазначив, що доводи позивача щодо наявності іншого відкритого судового провадження відносно відповідача-1 та доводи щодо відчуження ним автомобіля LADA 2019 ще до подання позовної заяви у цій справі, викладені у відзиві позивача на апеляційну скаргу, не можуть бути предметом розгляду на стадії апеляційного провадження, оскільки не були викладені позивачем у заяві про забезпечення позову. Апеляційний господарський суд також не прийняв долучені позивачем до відзиву на апеляційну скаргу докази, а саме: договір застави, довідка про основні засоби відповідача-1 відповідно до вимог статті 269 ГПК, оскільки зазначені докази не були подані до суду першої інстанції та не подано клопотання про поновлення строку на подання таких доказів з обґрунтуванням причин їх подання саме до суду апеляційної інстанції.

Як зазначив Верховний Суд, арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22.

Верховний Суд наголошує, що у зазначеній постанові, викладено, зокрема, таке:

« 16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

19. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

20. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».

25. Суд першої інстанції встановив наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності Відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову».

Отже, у наведеній вище справі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування.

Близький за змістом правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23 та від 08.07.2024 у справі № 916/143/24.

Окрім наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України) такого змісту:

« 43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

З огляду на вказане, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, оцінивши обґрунтування поданої заяви та конкретні обставини цієї справи, виходив з того, що невжиття судом заходів забезпечення вказаної заяви у вигляді накладення арешту на рухоме майно, яке належить ТОВ «Агрокомерціал», в межах ціни позову - 4 059 505,38 грн цілком можливо призведе до порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів АТ КБ «ПриватБанк» та може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд першої інстанції у цій справі дійшов висновку, що вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення буде гарантією реального виконання рішення суду та уникнення труднощів у випадку задоволення позову.

Отже, Верховний Суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм статей 136, 137 ГПК України щодо оцінки підстав для застосування заходів забезпечення позову і погоджується із наведеними висновками суду.

Вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Водночас Суд враховує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував наведених висновків суду першої інстанції щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову як гарантії майбутнього виконання рішення суду та, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, не врахував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Ураховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством покладено на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Близький за змістом висновок Верховного Суду викладено у постанові від 08.07.2024 зі справи № 916/143/24.

За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22 та від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22.

Водночас, Суд враховує також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 зі справи № 908/2382/21 такого змісту:

«Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».

Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, яке розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду (частини перша, друга статті 145 ГПК України).

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову (частина шоста статті 145 ГПК України).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 86, 136, 137 ГПК України не спростував обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову, що призвело до скасування законної ухвали суду першої інстанції. За таких обставин Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги підтвердженими.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

Ураховуючи наведене, Колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції від 21.06.2024 у справі № 913/289/24 залишити в силі.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на ТОВ «Агрокомерціал».

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Задовольнити касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк».

2. Скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 913/289/24.

3. Залишити в силі ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.06.2024 у справі № 913/289/24.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал» (93511, Луганська обл., Новоайдарський район, с. Денежникове, вул. Вишнева, буд. 1-Г, ідентифікаційний код 33484818) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанку» 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) 2 422,40 грн судового збору за подання касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Луганської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя І. В. Булгакова

Суддя І. Б. Колос