Рішення

від 03.10.2024 по справі 710/1064/24

ШПОЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 710/1064/24

Провадження № 2/710/457/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.10.2024 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого -судді Побережної Н.П.,

секретаря судового засідання Гегельської І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика» про стягнення заробітної плати, інших сум, які підлягають виплаті в день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

23.07.2024 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла згадана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика» заборгованість по заробітній платі в тому числі грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки у розмірі 13945,85 грн., визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів та середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку по заробітній платі у розмірі 3600,00 грн, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, за кожен місяць затримки розрахунку, починаючи із 25.03.2024 і до дня винесення судового рішення у справі, але не більше ніж за шість місяців.

Аргументи сторін.

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що починаючи з 23.07.2021 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді двірника. Позивач був звільнений із займаної посади 25.03.2024 на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. На момент звільнення відповідач заборгував позивачу заробітну плату за відпрацьований період: лютий і березень 2024 року, що в сумі становить 13 945, 85 грн. Нарахована відповідачем сума заробітної плати за березень 2024 року в розмірі 10 345,85 грн, яка включає в себе компенсацію за невикористану позивачем відпустки за період 2022-2024 років. Також при звільненні відповідач не надав позивачу інформації про нараховані суми заробітної плати. Отже при звільненні позивача, відповідачем були порушені вимоги ст. 116 КЗпП України.

04.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою вимогою про зарахування до 20.07.2024 на банківський рахунок заборгованості зі сплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та одночасно просив видати довідку про нараховані і не виплачені належні суми при звільненні.

Оскільки кошти не були виплачені, позивач змушений звернутися до суду із позовною заявою про стягнення заборгованої заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат розрахунку по заробітній платі

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 25.07.2024 було відкрито провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області 03.10.2024 судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

Позивач до суду не з`явився, подав заяву у якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідач до суду не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причин неявки не повідомила.

Відповідач у встановлений строк до суду відзив на позов не надав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, а тому враховуючи ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заходи забезпечення позову судом не вживалися.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно запису № 16 від 26.07.2021 в трудовій книжці серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було прийнято на посаду двірника до ТОВ «Шполянської кондитерської фабрики». Запис зроблено на підставі наказу №17-К від 23.07.2021. Відповідно до запису №17 від 25.03.2024 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за згодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України. Запис зроблено на підставі наказу № 4 від 25.03.2024 (а.с.8).

Відповідно до копії наказу № Ш0000000004-0000000027 від 25.03.2024 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнена на підставі заяви, згідно п.1 ст. 36 КЗпП. (а.с.9).

Згідно інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 05.07.2024, фактична сума заробітку доходу, яка була нарахована ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика», код (32854125), ОСОБА_1 за 2024 рік становить 17 545 грн 85 коп. За січень 2024 року 3 600,00 грн; за лютий 2024 року 3 600,00 грн; за березень 2024 року 10345,85 грн.(а.с.10).

Відповідно до заяви від 04.07.2024, яка адресована ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика», ОСОБА_1 просила у строк до 20.07.2024 зарахувати на його банківський рахунок заборгованість із заробітної сплати і не використаної відпустки, та надати довідку про нараховані і не виплачені суми належні від ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика». (а.с.12).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст.43 Конституції України).

Згідно зі ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно зі ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст.94 КЗпП України,).

Згідно з ч.1 ст. 47 КЗпП України, у редакції станом на 24.12.2023, яка була чинною на дату звільнення позивача, тобто на 25.03.2024, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Такий висновок зробив Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", справа № 1-13/2013 від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013.

Позивач серед іншого просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30.01.2019.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12623/19 від 08.02.2022 зробила висновок про те, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієїстатті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19 та від 03.10.2022р. у справі №204/1724/20, провадження №67-18714св20.

Суд встановив, що ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади двірника ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика» 25.03.2024 на підставі наказу генерального директора ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика» від 25.03.2024 № 4, на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Про звільнення позивача був зроблений запис №17 у його трудовій книжці. (а.с 8).

Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах цієї цивільної справи. Із позовом до Шполянського районного суду Черкаської області позивач звернувся 23.07.2024. Тобто з моменту звільнення позивача до моменту звернення до суду минуло більше одного місяця. Оскільки позивач звернувся із позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, відповідно строк звернення до суду дотриманий.

Сума доходу позивача за 2024 рік зокрема за січень становить 3600,00 грн, за лютий 3600,00 грн, за березень 10345, 63 грн, без урахування відрахувань податків та зборів, що підтверджується інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 05.07.2024 (а.с.10).

Отже, суд вважає, що роботодавець, у нашому випадку керівник ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика», на час звільнення ОСОБА_1 , не вручив розрахунковий лист позивачу у день його звільнення, та не провів розрахунок всіх сум, які належить виплатити позивачу при звільненні, що є порушенням вимог ст. 47, 116 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року, до фонду додаткової заробітної плати належить в тому числі і суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», ст .75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Позивач відпрацював в ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика» повний 2023 рік.

Правила визначення компенсації за невикористані відпустки передбачені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Відповідно до п.7 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про оплату праці» суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Як вказано в ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не надав заперечення щодо заявлених позовних вимог, та відповідного контррозрахунку нарахованих сум які заявлені позивачем.

Отже, позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 13945,85 грн, у тому числі грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки, належить задовольнити .

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.12.2021 року зробила правовий висновок про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Щодо позовноївимоги простягнення середньогозаробітку зачас затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30.01.2019.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12623/19 від 08.02.2022 зробила висновок про те, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3600 грн 00 коп. за кожен місяць затримки розрахунку починаючи з 25.03.2024 до дня винесення судового рішення.

Суд зазначає, що згідно зі ст.5 Закону України «Про оплату праці» суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правила визначення середнього заробітку працівника передбачені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.5 розділу IV зазначеного порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 даного розділу передбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові Верховного Суду у справі №643/14838/16-ц від 06.11.2019 міститься висновок в якому вказано, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає застосуванню формула, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку. Подібний правовий висновок мітиться у постанові Верховного Суду у справі № 646/3282/17 від 19.10.2021.

Відповідно доч.5,6ст.13Закону України«Про судоустрійі статуссуддів»,висновки щодозастосування нормправа,викладені упостановах ВерховногоСуду,є обов`язковимидля всіхсуб`єктів владнихповноважень,які застосовуютьу своїйдіяльності нормативно-правовийакт,що міститьвідповідну нормуправа. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно зі ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 -6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» п`ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем. У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Робочий день позивача становив 4 години на добу. Отже у січні 2024 року при п`ятиденному робочому тижні було 23 робочих дні х 4 години = 92 години, а у лютому 2024 року 21 робочий день х 4 години = 84 години. Загальна кількість робочих годин за січень та лютий 176 годин.

Тобто, середньоденна заробітна плата позивача становить 3600,00 грн. + 3600,00 грн. = 7200,00 грн : 176 годин = 40,91 грн. за годину.

Період затримки виплати середньої заробітної плати з наступного дня після дня звільнення - 26.03.2024 по 25.09.2024 (шість місяців ст.117 КЗпПУ) становить: 16 робочих годин (4 робочих днів за березень 2024 року х 4 години) + 88 робочих годин (22 робочих дні за квітень 2024 року х 4 години) + 92 робочі години (23 робочих дні за травень 2024 року х 4 години) + 80 робочі години (20 робочий днів за червень 2024 року х 4 години) + 92 робочі години ( 23 робочі дні за липень 2024 року х 4) + 88 робочі години (22 робочі днів за серпень 2024 року х 4) + 72 робочі години (18 робочих дні за вересень 2024 року х 4 години) = 528 робочих годин.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 26.03.2024 по 03.10.2024 становить 40,91 грн. х 552 робочих годин = 21600,48 грн.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 26.06.2019 виснувала про те, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Ураховуючи, що позивач тривалий час не отримував нараховану заробітну плату, в тому числі через процесуальну поведінку відповідача суд вважає за необхідне задовільнити позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.

Згідно зі ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання заяви у справах позовного провадження сплачується судовий збір фізичними особами у розмір 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024рік», у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений: на 1 січня 2024 року 3028,00 гривень. Тобто, мінімальний розмір судового збору за подання заяви у справах позовного провадження має становити 3028,00 грн. х 0,4 = 1211,20 гривень.

За позовні вимоги про стягнення заборгованості по заборгованості по заробітній платі та компенсації за не використану відпустку, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 .ч1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Тому, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, який суд стягує із відповідача.

Згідно п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі вище викладено, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 47, 75, 83, 94, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.1, 2, 5, 6 24 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 4,5 Закону України «Про судовий збір», керуючись ст. 12, 13, 60, 76-81, 89,141, 263-265, 274-279, ч.1 ст. 354, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика» на користь ОСОБА_1 заборговану заробітну плату за період лютий березень 2024 року, в тому числі грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, в сумі 13 945, 85 грн. ( тринадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять гривень 85 копійок), з якої слід утримати суми встановлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21600,48 грн.( двадцять одна тисяча шістсот гривень 48 копійки).

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок.

Рішення в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допустити до негайного виконання, в іншій частині рішення підлягає виконанню після набрання ним законної сили.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шполянська кондитерська фабрика», код ЄДРПОУ 32854125, юридична адреса: вул. Чигиринська, буд. 11, м.Черкаси, Черкаська область.

Суддя Н.П. Побережна