Рішення

від 03.10.2024 по справі 380/10795/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 рокусправа № 380/10795/24 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені -

УСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Відокремленого підрозділу Геологорозвідувальна експедиція Державного підприємства Львіввугілля на користь Держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в дохід Державного бюджету на рахунки відкриті в управліннях Державної казначейської служби України (ГУК у Волин.обл/м.Вол-Волинс./50070000 код отримувача (ЄДРПОУ) 38009371 р/р UА2789999803131912300000035 Казначейство України (ел.адм.подат.)) адміністративно-господарські санкції в сумі 58853,60 грн та пеню в сумі 682,66 грн, всього 59536,26 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч триста тридцять шість гривень 26 копійок)

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Зазначив, що згідно з отриманою інформацією: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність: 0 осіб; норматив працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа. Отже, норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2023 року відповідачем не виконано на 1 особу. Вказав, що відповідачу за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю нараховано адміністративно-господарські санкції відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону в сумі 58853,60 грн та 682,66 грн пені на підставі ч. 2 ст. 20 Закону та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 233, оскільки самостійно не сплачено суму АГС у строки встановлені законодавством. Зазначив, що відповідачем не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2023 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Ухвалою від 27.05.2024 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 44746 від 12.06.2024), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що положеннями ст. ст. 18 та 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких покладено обов`язок по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і до таких суб`єктів віднесено саме підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю. Зазначив, що ст. 20 Закону № 875-XII передбачена відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у вигляді адміністративно-господарських санкцій саме для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю. Повідомив, що Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не містить визначення термінів "підприємства, установи, організації", на яких покладено обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За таких обставин, на думку відповідача, використанню підлягають визначення вказаних термінів, наведені у Цивільному та Господарському кодексах України. Положення ст. 64 Господарського кодексу України та ст.95 Цивільного кодексу України, передбачають право підприємства створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Відокремлені підрозділи наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Таким чином, структурний підрозділ не є суб`єктом господарювання в розумінні Господарського кодексу України, що виключає його із кола роботодавців, що сплачують єдиний соціальний внесок, оскільки роботодавцем в розумінні Закону № 2464-VI є саме юридична особа в цілому. Вважає, що законодавцем у ст. 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких розповсюджується обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і філія в даному випадку до них не відноситься. Стверджує, що Відокремлений підрозділ «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» не може розглядатись як самостійний суб`єкт, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий обов`язок покладено загалом на Державне підприємство «Львіввугілля». Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

Відокремлений підрозділ «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» є філією Державного підприємства «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 32323256), яке зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 38693595, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Волинським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, та розміщено його в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік:

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 12 осіб;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цього значення) - 1 особа;

- фонд оплати праці штатних працівників 1412486,44 грн;

- середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 117707,20 грн;

- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше 0 осіб;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 58853,60 грн.

Львівським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, Відокремлений підрозділ «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» нараховано пеню у розмірі 682,66 грн.

Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2023 році осіб з інвалідністю та в строк до 16.04.2024 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 58853,60 грн і пені в розмірі 682,66 грн за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся за стягненням до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю (ч. 3 ст. 17 Закону № 875-XII).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 Закону № 875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 12 та 13 ст. 19 Закону № 875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч. 10 ст. 20 Закону № 875-XII).

З аналізу норм Закону № 875-XII слідує, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону № 875-XII.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що також вказано у ст.20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Суд зазначає, що після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та внесення змін до ст. 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: - реєстрації у Фонді; - подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; - виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

Частиною 8 ст. 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні регламентовано Порядком проведення перевірки, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2017 № 70 (далі Порядок № 70).

Предметом проведення перевірки, відповідно до п. 2 Порядку № 70, є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до п. 16 Порядку № 70 проведення перевірки у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 Порядку № 70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

З огляду на вищенаведені положення законодавства України, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Водночас такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

З прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю від 18.10.2022 № 2682-IX, подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається.

У постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вищевказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21 колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивач надав до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

При цьому, суд враховує, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні заходів для працевлаштування останніх.

Таким чином, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

Також позивач не надав суду доказів того, що ним від Пенсійного фонду України отримана інформація про ознаки порушень відповідачем законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

За вказаних обставин, суд вважає, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, звернувся з позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Аналогічні висновки суду, щодо передчасності звернення до суду, без наявності акту перевірки Держпраці про недотримання нормативу працевлаштування інвалідів підтримані Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 23.08.2024 у справі № 460/28549/23, від 08.08.2024 у справі № 300/8725/23, від 29.07.2024 у справі № 460/28585/23, від 27.05.2024 у справі № 460/28426/23, від 25.03.2024 у справі № 260/5107/23, Сьомим апеляційним адміністративним судом в постанові від 17.04.2024 у справі № 240/18173/23, від 15.04.2024 у справі № 600/3889/23-а, Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.10.2023 у справах № 160/14848/23, № 160/15168/23.

Крім того, суд звертає увагу на те, що спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що також вказано у ст.20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з даним позовом саме до Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля», розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та розрахунок пені також вчинений щодо Відокремленого підрозділу «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля», а не безпосередньо юридичної особи, тобто ДП «Львіввугілля».

Отже, під час розгляду цієї справи, з огляду на заперечення відповідача, суд також повинен встановити, чи покладено на філію як відокремлений структурний підрозділ підприємства, обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю чи такий обов`язок покладено загалом на підприємство, як юридичну особу, до складу якого входять такі структурні підрозділи, як філії.

Так, положеннями ст. ст. 18 та 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких покладено обов`язок по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і до таких суб`єктів віднесено саме підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю.

Також слід зазначити, що ст. 20 Закону № 875-XII передбачена відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у вигляді адміністративно-господарських санкцій саме для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

В свою чергу Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не містить визначення термінів підприємства, установи, організації, на яких покладено обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За таких обставин використанню підлягають визначення вказаних термінів, наведені у Цивільному та Господарському кодексах України.

Суд зазначає, що згідно положень ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 217 ГК України).

Статтею 239 Господарського кодексу України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватись до суб`єктів господарювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом. Серед таких адміністративно-господарських санкцій передбачено і адміністративно-господарський штраф, який за визначенням, наведеним у статті 241 ГК України є грошовою сумою, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, наведеними нормами Господарського кодексу України передбачено можливість застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єкта господарювання за порушення ними встановлених правил здійснення господарської діяльності або у випадках, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб`єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи суб`єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

За нормами ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ч. 3 ст. 64 ГК України).

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ч. 4 ст. 64 ГК України).

При цьому відокремлений підрозділ це підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням, здійснює всі або частину її функцій, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Аналогічні положення містить ст. 95 Цивільного кодексу України, яка визначає, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Здійснення самостійного обліку результатів фінансово-господарської діяльності не змінює правового статусу філії.

Таким чином аналіз вказаних положень Цивільного та Господарського кодексів України свідчить про те, що під підприємством розуміється суб`єкт господарювання - юридична особа, яка має самостійний баланс та яка структурно може мати філії, які входять до складу підприємства, і які не є юридичними особами та не вважаються самостійними суб`єктами господарювання.

Зміст Закону № 875-XII не дає підстав для висновку, що використане законодавцем у статтях 18 та 19 Закону № 875-XII поняття підприємство має інше значення, ніж визначене у Цивільному та Господарському кодексах України, та має на увазі, в тому числі, і філію підприємства, як окремого суб`єкта, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що Відокремлений підрозділ «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» зареєстрований як філія (інший відокремлений підрозділ) з присвоєнням ідентифікаційного коду відокремленого підрозділу 38693595, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже не є самостійною юридичною особою.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 32323256) має ряд відокремлених підрозділів, зокрема: Відокремлений підрозділ «Шахта «Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26359891; Відокремлений підрозділ «Шахта «Великомостівська» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307799; Відокремлений підрозділ «Червоноградський учбово-курсовий комбінат» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307888; Відокремлений підрозділ «Шахта «Степова» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26360457; Відокремлений підрозділ «Шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307813; Відокремлений підрозділ «Управління «Західвуглепромсанекологія» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307902; Відокремлений підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307865; Відокремлений підрозділ «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307842; Відокремлений підрозділ «Червоноградське управління виробничо-технологічного зв`язку» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307859; Відокремлений підрозділ «Монтажнопрохідницьке управління» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26411829; Відокремлений підрозділ «Шахта «Межирічанська» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26359901; Відокремлений підрозділ «Оздоровчо-лікувальний комплекс «Ровесник» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26453503; Відокремлений підрозділ «Шахта «Візейська» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26307836; Відокремлений підрозділ «Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 26360693; Відокремлений підрозділ «Шахтоспецмонтажно-налагоджувальне управління» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 34987316; Відокремлений підрозділ «Вуглезбут» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 35749204; Відокремлений підрозділ «Вантажно-транспортне управління» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 35879833; Відокремлений підрозділ «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля», код ВП 38693595.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 38693595 (що належить відповідачу), юридичних осіб не зареєстровано.

З огляду на викладене суд зазначає, що в межах спірних правовідносин Відокремлений підрозділ «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» не може розглядатись як самостійний суб`єкт, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий обов`язок покладено загалом на юридичну особу, тобто Державне підприємство «Львіввугілля».

Положення ст. 64 Господарського кодексу України та ст. 95 Цивільного кодексу України, передбачають право підприємства створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Відокремлені підрозділи наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Таким чином, структурний підрозділ не є суб`єктом господарювання в розумінні Господарського кодексу України, що виключає його із кола роботодавців, що сплачують єдиний соціальний внесок, оскільки роботодавцем в розумінні Закону № 2464-VI є саме юридична особа в цілому.

А сплата страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування через рахунок, відкритий юридичною особою на свій відокремлений підрозділ, кошти на якому є майном юридичної особи лише спрямована на досягнення мети сплати обов`язкових податків та зборів підприємством.

Аналогічний підхід до правозастосування в цілому підтриманий Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі № 808/2391/15 та від 11.09.2018 у справі № 808/2756/15.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Суд зазначає також те, що використані у ст. 19 та ст. 20 Закону № 875-XII поняття підприємств, установ, організацій не є скороченням термінів, визначених у частині 2 статті 1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зазначене не свідчить про те, що у статтях 19, 20 цього Закону суб`єктами, які повинні виконувати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю є коло осіб визначене у ч. 2 ст. 1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

Так, у ч. 2 ст. 1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні вказано, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об`єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Таким чином зі змісту цієї норми слідує, що у ній не наведено визначенням термінів, які використовуються у даному Законі, а наявність поняття філія у вказаній нормі Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не свідчить про те, що обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю покладено на філію підприємства та ніяким чином не тягне за собою виникнення такого обов`язку у філії, яка не є самостійною юридичною особою та не веде окремого обліку результатів своєї фінансової та господарської діяльності.

Як вже зазначалось вище, законодавцем у ст. 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких розповсюджується обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і філія в даному випадку до них не відноситься.

На переконання суду, зазначена вимога стосується саме і виключно юридичних осіб, зокрема підприємств. Положеннями цієї статті не передбачено норми про її розповсюдження на такі утворення як філії, представництва, відокремлені підрозділи.

Тому суд погоджується із відповідними доводами відповідача.

Таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши докази за правилами ст.ст. 72-77, 90 КАС України, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги безпідставні та задоволенню не підлягають.

У силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (43008 м. Луцьк вул. Олімпійська 3А; код ЄДРПОУ 13369882) до Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Геологорозвідувальна експедиція» Державного підприємства «Львіввугілля» (80001 Львівська область Червоноградський район м. Сокаль вул. Б. Хмельницького 26; код ЄДРПОУ 32323256) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур