Постанова

від 02.10.2024 по справі 367/4892/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13178/2024

Справа № 367/4892/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 жовтня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області, постановлену у складі судді Кухленка Д.С. в м. Ірпені 28 травня 2024 року щодо відмови у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «В Квартирі», ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Буча Централ парк» про визнання договорів дійсними та визнання майнових прав,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила визнати дійсним попередній договір № 1311/2, укладений нею 13 листопада 2015 року з ТОВ «В Квартирі», визнати дійсним попередній договір № 193, укладений нею 07 березня 2019 року з ОСОБА_4 , визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (друга секція, десятий поверх) загальною площею 58,50 кв.м.

Позов мотивовано тим, що 13 листопада 2015 року ТОВ «В Квартирі» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір № 1311/2, за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому в строк не пізніше кінця ІІ кварталу 2017 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири, розташованої на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 . В підтвердження наміру придбати об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу покупець передав, а продавець прийняв до підписання договору грошові кошти в сумі 702000 грн., об`єктом є квартира АДРЕСА_3 .

В зв`язку з тим, що ТОВ «В Квартирі» не могло завершити будівництво об`єкта, наступним замовником будівництва став ОСОБА_3 , з яким позивач 07 березня 2019 року також уклала попередній договір № 193, за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк не пізніше кінця ІІ кварталу 2020 року, укласти договір купівлі-продажу (основний договір) об`єкту нерухомості в багатоквартирному житловому будинку, розташованому на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , об`єктом є квартира АДРЕСА_3 . Сторони засвідчили, що на момент укладання цього попереднього договору покупець вважається таким, що виконав свої зобов`язання по сплаті вартості об`єкту у вигляді гарантованого платежу в сумі 702000 грн.

17 липня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони об`єдналися для будівництва об`єкта - багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 та введення його в експлуатацію. Реалізація проекту передбачала створення спільної юридичної особи ТОВ «Буча Централ Парк», засновниками якої вони будуть.

Згідно відомостей з ЄДРПОУ, ТОВ «Буча Централ Парк» створене 22 липня 2020 року. Уповноважена особа з ТОВ «Буча Централ Парк» не зверталася до позивача щодо укладення попереднього договору щодо об`єкта, а представники останнього заявляли, що укладати договір з позивачем не планують. Крім цього, 02 травня 2024 року на адресу відповідачів нею було направлено листи, в яких зазначалося про укладання попередніх договорів № 193 від 07 березня 2019 року та № 1311/2 від 13 листопада 2017 року з їх нотаріальним посвідченням, проте такі листи залишилися без відповіді.

Також в травні 2024 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просила заборонити ТОВ «Буча Централ Парк» здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження будь-яким особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (друга секція, десятий поверх) загальною площею 58,50 кв.м.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги повторно викладала обставини справи, наведені в позові, підкреслюючи, що попри виконання позивачем своїх зобов`язань щодо майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру), відповідач ТОВ «Буча Централ Парк», засновником якого є ОСОБА_3 , будучи новим забудовником житлового комплексу, в якому було придбано майнові права, протягом тривалого часу не укладає з позивачем попередній договір щодо майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва та ігнорує отримання листів від позивача.

Пояснювала, що необхідність такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти інші дії щодо предмета спору, пояснюється підприємницькою діяльністю ТОВ «Буча Централ Парк», яка направлена на продаж майнових прав на незавершений об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі і квартири № 193 , на майнові права на яку вона претендує. Як наслідок, відчуження третім особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва призведе до неможливості виконання рішення суду у спорі, а також зумовить необхідність здійснення додаткових заходів шляхом подачі уже третьої позовної заяви для захисту законних прав та інтересів позивача, створюючи додаткове навантаження на суд та необхідність понесення додаткових фінансових витрат.

Спростовуючи висновки суду першої інстанції, посилалася на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, в справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Вказувала, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 вказано, що ключовим є встановлення судом наявності спору між сторонами, ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, співмірності обраного позивачем заходу забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову. У цій же справі також стверджується, що можливе подальше відчуження відповідачем спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

Резюмувала, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ «Буча Централ Парк» здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження будь-яким особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру за вказаною адресою), останній як суб`єкт господарської діяльності, який створений саме з метою отримання прибутку своїм засновникам шляхом реалізації нерухомого майна за результатами будівництва житлового комплексу, буде продано третім особам.

З огляду на підставу подачі позову, єдиною метою є недопущення передачі права власності на предмет спору третім особам, що як наслідок призведе до неможливості реального виконання рішення суду при задоволенні позовних вимог, а також призведе до невиправданого навантаження на судову систему в зв`язку з необхідністю подачі нових позовних заяв про скасування державної реєстрації третьої особи на предмет спору, визнання права власності на нерухоме майно, а також витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Отже, у випадку реалізації спірного майна позивач буде позбавлена можливості здійснити захист або поновлення своїх прав в межах одного судового провадження.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Від відповідача ТОВ «Буча Централ Парк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначав, що як вбачається зі змісту ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року, заява представника позивача обґрунтована виключно тим, що підприємницькою діяльністю ТОВ «Буча Централ Парк» є здійснення продажу майнових прав на незавершені об`єкти будівництва за адресою АДРЕСА_1 , і як наслідок, відчуження цим відповідачем третім особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва призведе до неможливості виконання рішення суду в спорі, а також зумовить необхідність здійснення додаткових заходів шляхом подачі уже третьої позовної заяви для захисту законних прав та інтересів позивача, тим самим створюючи додаткове навантаження на суд та необхідність понесення додаткових фінансових витрат.

Вважав, що вказана заява ґрунтується виключно на припущеннях, представником позивача не наведено належного обґрунтування, не підтверджено належними та допустимими доказами того, що ТОВ «Буча Централ Парк» має намір вчинити дії чи вчиняє дії, спрямовані на ускладення ефективного захисту прав позивача, зокрема, відчужує майнові права на спірний об`єкт нерухомого майна на користь третіх осіб, зважаючи на обізнаність ТОВ «Буча Централ Парк» про наявність спору в суді щодо вказаного об`єкта та його участь у даній справі в статусі відповідача. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою можливістю для задоволення заяви.

Вказував, що судом першої інстанції було перевірено аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосування заходів забезпечення позову, зазначених представником позивача, і обґрунтовано не встановлено реальної загрози, за якої невжиття саме таких заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або неможливості в майбутньому виконати рішення суду.

Вважав, що суд першої інстанції, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, дійшов обґрунтованого висновку про недоцільність задоволення заяви про забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

З аналізу статей 150 - 153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З наведених вищевказаних положень закону вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.

При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 2019686/23, провадження № 61-18173св23.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не обґрунтовано та доказово не доведено обставин, що свідчили б про можливі ускладнення у виконанні судового рішення по справі, у разі задоволення позову. Зокрема, суд зазначив, що стороною позивача не надано суду доказів, що свідчили б на вчинення з боку відповідача дій, що можуть призвести до неможливості виконання рішення суду. Крім того, представником позивача не зазначено ціни позову, оскільки позовна вимога про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , підлягає грошовій оцінці вартості майна, на яке просить накласти заборону здійснювати будь-які дії на відчуження будь-яким особам майнових прав на зазначене майно. Отже, на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.

Разом із тим, дані висновки суду першої інстанції є помилковими та не узгоджуються із предметом позову і доказами, наявними в матеріалах справи.

Звертаючись до суду із даною заявою про забезпечення позову у справі про визнання договорів дійсними та визнання майнових прав, ОСОБА_6 посилалася на те, що необхідність такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти інші дії щодо предмета спору, пояснюється підприємницькою діяльністю ТОВ «Буча Централ Парк», яка направлена на продаж майнових прав на незавершений об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі і квартири № 193 , на майнові права на яку вона претендує. Як наслідок, відчуження третім особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва призведе до неможливості виконання рішення суду у спорі, а також зумовить необхідність здійснення додаткових заходів шляхом подачі уже третьої позовної заяви для захисту законних прав та інтересів позивача, створюючи додаткове навантаження на суд та необхідність понесення додаткових фінансових витрат.

В матеріалах справи наявні наступні докази, якими позивач доводить наявність спору та існування підстав для забезпечення позову: копія витягу з ЄДРПОУ щодо юридичної особи ТОВ «Буча Централ Парк», зареєстрованого 22 липня 2020 року, засновниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; копію попереднього договору № 1311/2 від 13 листопада 2015 року, укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «В Квартирі», за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому в строк не пізніше кінця ІІ кварталу 2017 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири, розташованої на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 . В підтвердження наміру придбати об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу покупець передав, а продавець прийняв до підписання договору грошові кошти в сумі 702000 грн. Об`єктом є квартира АДРЕСА_3 ; копія попереднього договору № 193 від 07 березня 2019 року, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк не пізніше кінця ІІ кварталу 2020 року, укласти договір купівлі-продажу (основний договір) об`єкту нерухомості в багатоквартирному житловому будинку, розташованому на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 . Об`єктом є квартира АДРЕСА_3 . Сторони засвідчили, що на момент укладання цього попереднього договору покупець вважається таким, що виконав свої зобов`язання по сплаті вартості об`єкту у вигляді гарантованого платежу в сумі 702000 грн.; копію договору про спільну діяльність від 17 липня 2020 року, укладеного ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , предметом якого є спільна діяльність сторін по здійсненню ними комплексу юридичних дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво й введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями (секції 1, 2) за адресою АДРЕСА_1 відповідно до умов, передбачених цим договором; сторони домовились, що спільна юридична особа здійснює передачу у власність продаж третім особам (покупцям) шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу спорудженої нерухомості в об`єкті будівництва після завершення будівництва чи майнових прав на об`єкти нерухомості в об`єкті будівництва на стадії здійснення будівництва; ОСОБА_3 представляє спільні інтереси сторін за цим договором перед третіми особами (покупцями), які станом та на момент підписання цього договору уклали із ним договори щодо придбання об`єктів нерухомості у проекті; копії вимог в інтересах ОСОБА_1 на адреси ОСОБА_3 та ТОВ «В Квартирі» щодо укладання з нотаріальним посвідченням попередніх договорів від 07 березня 2019 року та від 13 листопада 2015 року відповідно, з доказами їх поштового відправлення.

Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Крім того, відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Оскільки належні відповідачу майнові права на нерухоме майно як об`єкт цивільних прав не вилучені та не обмежені в обороті, ризик їх відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

Відповідач, будучи власником майнових прав на нерухоме майно, на які претендує позивач, має об`єктивну можливість розпорядитися належним йому майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що призведе до необхідності ОСОБА_1 звертатися з новими позовами до нових власників спірного майна.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 обґрунтовано зазначено, що необхідність такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти інші дії щодо предмета спору, пояснюється підприємницькою діяльністю ТОВ «Буча Централ Парк», яка направлена на продаж майнових прав на незавершений об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі і квартири № 193 , на майнові права на яку вона претендує. Як наслідок, відчуження третім особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва призведе до неможливості виконання рішення суду у спорі, а також зумовить необхідність здійснення додаткових заходів шляхом подачі уже третьої позовної заяви для захисту законних прав та інтересів позивача, створюючи додаткове навантаження на суд та необхідність понесення додаткових фінансових витрат.

Отже, припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, є обґрунтованим.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії, є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України, і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

За таких обставин не можна вважати, що судом першої інстанції в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки про те, що судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову, не ґрунтуються на оцінці доказів, наявних в матеріалах справи.

Таким чином, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року не можна вважати законною та обґрунтованою, вона не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, апеляційний суд враховує, що предметом позову по даній справі є визнання договорів дійсними та визнання майнових прав, і у разі задоволення позову за позивачем можуть бути визнані майнові права на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру) за адресою АДРЕСА_3 (друга секція, 10 поверх).

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ «Буча Централ Парк» здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження будь-яким особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (друга секція, поверх 10) загальною площею 58,50 кв.м., призначення яких полягає у тимчасовому обмеженні права відповідача розпоряджатися належним йому майном, може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки ризик відчуження майна відповідача, на яке претендує позивач, є постійним і позивач у разі задоволення позову, однак за умови відчуження спірного майна, буде вимушена звертатися з іншими позовами до нових власників, отже, у випадку реалізації спірного майна позивач буде позбавлена можливості здійснити захист або поновлення своїх прав в межах одного судового провадження.

Апеляційний суд приймає до уваги, що безпосередньо в позовних вимогах ОСОБА_1 просила визнати за нею майнові права на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру) з іншим номером 162.

Однак, оскільки в іншій частині позову ОСОБА_1 зазначає, що претендує на майнові права на квартиру № 193 , що також вбачається із письмових матеріалів, доданих до позову, зазначення нею в позовних вимогах іншого номеру є очевидною опискою, та оскільки в даному випадку відмова в забезпеченні позову вважатиметься проявом надмірного формалізму, враховуючи, що позивач не позбавлена можливості в подальшому уточнити позовну заяву в прохальній частині, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову та необхідність її задоволення.

Апеляційний суд також враховує, що вимоги про визнання майнових прав вважаються майновими вимогами і підлягають оцінці, при цьому ОСОБА_1 в заяві про забезпечення позову не зазначена ціна позову відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, однак, оскільки заходи забезпечення позову ОСОБА_1 просить вжити у вигляді заборони здійснювати дії, спрямовані не відчуження саме спірних майнових прав, відсутність ціни позову в заяві не має визначального значення для вирішення питання про забезпечення позову та не може вважатися підставою для відмови в задоволенні такої заяви.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір про визнання договорів дійсними та визнання майнових прав, відповідач не обмежений у відчуженні спірних майнових прав, позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке на даний час належить останньому, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду в разі ухвалення судом рішення на користь позивача, а також навів обґрунтовані припущення вірогідного відчуження майна, захід забезпечення позову у вигляді заборони вчинення дій щодо відчуження спірних майнових прав відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, водночас будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу забезпечення.

Оцінюючи можливість настання негативних наслідків, що можуть настати в результаті забезпечення позову у вигляді заборони вчинення дій щодо відчуження майнових прав, що належить відповідачеві, апеляційний суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті в разі недоведеності позивачем заявлених вимог, заходи забезпечення будуть скасовані.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, а відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

За таких обставин відповідач не позбавлений можливості звернутися із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки викладені у ній висновки не відповідають обставинам справи та оскільки ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій щодо відчуження майнових прав.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року щодо відмови у забезпеченні позову скасувати та прийняти нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Буча Централ Парк» здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження будь-яким особам майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (друга секція, 10 поверх) загальною площею 58,50 кв.м.

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_8 .

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буча Централ Парк», код ЄДРПОУ 43721739, м. Київ вул. Богдана Хмельницького, 55.

Строк пред`явлення постанови до виконання - до 02 жовтня 2027 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.