Постанова

від 23.09.2024 по справі 922/851/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/851/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,

та представників учасників справи:

від позивача Ногіна О.М.- прокурор;

від відповідачів 3,4 Кокорєв Е.О. представник;

від інших учасників справи не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, Харківської міської ради, м. Харків Харківської міської ради, м. Харків, Фірми "Сотруднічество" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків та ОСОБА_1 , м. Харків,

на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21

за позовом: Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5, м. Харків,

до 1-го відповідача: Харківської міської ради, м. Харків,

до 2-го відповідача: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

до 3-го відповідача: Фірми "Сотруднічество" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків,

до 4-го відповідача: ОСОБА_1 , м. Харків,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі- Відповідач 1) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі- Відповідач 2), Фірми «Сотруднічество`у формі ТОВ (далі Відповідач 3), ОСОБА_1 (далі Відповідач 4) про:

-визнання незаконним та скасування п. 37 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 06.07.2016 №283/16;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.03.2017 № 5461-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фірмою Сотруднічество у формі ТОВ, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №638, скасувавши його державну реєстрацію;

- витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових підвальних приміщень № І-:- ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язання ОСОБА_1 передати вказані приміщення за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти (т.1 а.с.1-86).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач 2 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, а позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 - залишити без розгляду.

Відповідач-1 також звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області 16.07.2021 у справі №922/851/21, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідачі 3 та 4 також звернулись до Східного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами на рішення господарського суду Харківської області 16.07.2021 у справі №922/851/21, в якій просять його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Додатково в апеляційних скаргах Відповідачі заявили про понесені витрати на правничу допомогу, які просили відшкодувати за рахунок Позивача.

За узагальненими доводами апеляційних скарг, скаржники зазначали наступне:

- Прокурором не доведено підстав для здійснення представництва у суді у відповідності до ст. 23 Закону України Про прокуратуру;

- відповідачі вимог приватизаційного законодавства не порушили, Відповідачі 1 та 2 діяли у законний спосіб та із дотриманням порядку приватизації спірних нежитлових приміщень; орган приватизації вправі самостійно обирати такий спосіб приватизації як викуп, що на переконання відповідачів узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 13.12.2000 № 14-рп/2000;

- право Відповідачів 3 та 4 на викуп орендованого майна виникає із Договору оренди і положень статті 289 Господарського кодексу України, такому праву відповідає обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити відчуження саме на користь орендодавця; норма статті 18 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачає додаткові гарантії для добросовісного орендаря, який за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об`єкта оренди, в цій нормі не зазначено, що пункт 1 частини 1 цієї статті встановлює винятковий випадок, коли об`єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем;

-строк позовної давності на звернення з даним позовом є пропущеним.

Разом з цим, Відповідачі 1 та 2 зазначають, що Прокурор не навів правових підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу 07.03.2017 № 5461-В-С, не зазначив чиї права порушено внаслідок укладення такого договору і в який спосіб відбулося таке порушення.

Відповідачі 3,4 вважають себе добросовісними набувачами орендованого майна та зазначають про відсутність у їх діях порушень законодавства.

На підставі зазначеного, апелянти вважали рішення суду першої інстанції таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Також у поданих апеляційних скаргах Відповідачі 3 та 4 зазначили про орієнтовний розрахунок сум витрат на правничу допомогу у розмірі 11500грн. та 15 500грн, які вони очікують понести в суді апеляційної інстанції.

Згідно витягів з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 та зупинено провадження до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Згідно витягів з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021р. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Геза Т.Д, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Лакізи В.В.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фірми «Сотруднічество» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків та ОСОБА_1 , м.Харків, на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 та зупинено провадження до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 та зупинено провадження до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

У зв`язку зі звільненням у відставку головуючого судді Бородіної Л.І., згідно витягів з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2021р. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

У зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Тарасової І.В., згідно витягів з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024р. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Після оприлюднення повного тексту постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2024р. апеляційне провадження у даній справі поновлено, апеляційні скарги об`єднано в одне провадження, розгляд справи призначено на 23.09.2024р. о 12:45.

У судове засідання 23.09.2024р з`явились Позивач та представники Відповідачів 3,4.

Відповідач 2 надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

Прокурор заперечила проти задоволення означеного клопотання, зазначивши, що Відповідач 2 є юридичною особою та мав змогу направити іншого представника.

Представник Відповідачів 3,4 не заперечував проти задоволення клопотання.

Ухвалою колегії суддів, занесеною до протоколу судового засідання від 23.09.2024, на підставі ст.202 ГПК України відмовлено у задоволенні означеного клопотання, причину неявки Відповідача 2 в судове засідання визнано не поважною, оскільки він є юридичною особою і, будучи заздалегідь обізнаним про інші плани його представника на відповідний період, мав можливість взяти участь у судовому засіданні через іншого представника.

Колегія суддів ухвалила про можливість розгляду справи у відсутності Відповідачів 1,2, оскільки вони не скористалися своїм правом, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, але були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник Позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Відповідачів 3,4 підтримував доводи заявлених апеляційних скарг, рішення суду просив скасувати, у задоволенні позову Прокурора відмовити.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення 28.05.2013 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Відповідач 2) та Фірмою «Сотруднічество» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (Відповідач 3) Договору оренди № 1901, відповідно до умов якого Відповідач 2 передав, а Відповідач 3 прийняв у строкове платне користування нежитлові підвальні приміщення № І-:-ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Гольдбергівська, 66, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Харкова (далі спірне майно), право на оренду якого отримано Відповідачем 3 на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 № 320 Про передачу в оренду нежитлових приміщень;

-звернення 21.01.2016 Відповідача 3 із заявою (вх. № 710) до Відповідача 2 з проханням дозволити приватизацію вказаних вище орендованих приміщень шляхом викупу;

- укладення Додаткової угоди № 1 від 25.05.2016 до Договору оренди № 1901 від 28.05.2013, в якій сторони погодили вартість об`єкту оренди станом на 30.03.2016 в розмірі 565 000,00грн.;

- прийняття Харківською міською радою (Відповідач 1) рішення, що викладене в п.37 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 06.07.2016 № 283/16, про дозвіл приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу;

- звернення 15.07.2016 Відповідача 3 до Відповідача 2 із заявою про приватизацію (вх. № 3352), розглянувши яку, орган приватизації визначив спосіб приватизації викуп;

- звернення 15.07.2016 Відповідача 3 до Відповідача 2 з листом (вх. № 11695), в якому просив доручити проведення оцінки для приватизації суб`єкту оціночної діяльності Товариству з обмеженою відповідальністю Сіт-Консалт, яке Відповідач 2 погодив;

- складання 31.07.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю Сіт-Консалт звіту про незалежну оцінку нерухомого майна, затвердженого Відповідачем 2 16.07.2016, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.07.2016 складає 463 000,00грн.;

- укладення 07.03.2017 між Відповідачами 1, 2, 3 Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих Відповідачем 3 № 5461-В-С, відповідно до якого Відповідач 2 передав, а Відповідач 3 прийняв у власність нежитлові підвальні приміщення № І-:-ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Гольдбергівська, 66;

- укладення 12.12.2017 між Відповідачами 3, 4 Договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого Відповідач 3 передав у власність Відповідача 4, а Відповідач 4 прийняв нежитлові підвальні приміщення № І-:-ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Гольдбергівська, 66;

- реєстрація рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28683130 від 12.12.2017 права власності за Відповідачем 4 на нежитлові підвальні приміщення № І- :-ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Гольдбергівська, 66.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Прокурор вважав, що внаслідок протиправних дій Відповідачів через незаконно обраний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем зазначених вище нежитлових приміщень, майно вибуло з територіальної власності м. Харкова, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідач 1 проти позову у суді першої інстанції заперечував, посилаючись на те, що при прийнятті оспорюваного рішення, Харківською міською радою повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень.

Також, у своїх запереченнях він, посилаючись на Науково-консультативний висновок Науково-дослідного інституту будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України № 157 щодо окремих питань приватизації комунального майна, зазначав про:

- виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад у вирішенні питання приватизації майна, що є комунальною власністю;

-відсутність правових підстав для визнання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним та витребування майна, через не доведення Прокурором наявності протиправної поведінки з боку Відповідача 3, яка б могла вплинути на дії органів приватизації;

-недоведеність наявності такого суспільного інтересу у потребах держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права відповідачів як добросовісних набувачів спірного нерухомого майна;

- недоведеність та необґрунтованість Прокурором підстав його представництва інтересів держави в суді.

Відповідач 2 у відзиві на позов проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилаючись на дотримання способу прийняття оскаржуваного рішення, оскільки дане рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною (проводились доповідь та обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято), а Позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.

Також Відповідач-2 заперечував проти наявності правових підстав визнання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним та зазначав про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді. Відповідач 3 у відзиві на позов, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що Прокурор, подаючи позов до суду в інтересах держави, не дотримався порядку, встановленого ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Також зазначав, що здійснюючи приватизаційну політику щодо Відповідача 3, Відповідачі 1, 2 діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів, вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.

Покупці не мали і не могли мати можливість перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету ради щодо приватизації ними майна. Матеріали справи не містять доказів протиправної поведінки Відповідача 3 при укладанні Договору № 5461-В-С від 07.03.2017. На момент укладання договору існувала судова практика щодо законності таких дій, а тому свої дії та дії місцевої влади Відповідач 3 вважав законними.

Заперечення Відповідача 4, викладені ним у відзиві на позов, ґрунтувались на тому, що на момент звернення Прокурора з вимогою повернути спірне майно, спірні рішення та Договір не були визнані незаконними та недійсними, отже права та інтереси держави у вигляді територіальної громади не були порушені, оскільки власником даного майна був не Відповідач 1, а Відповідач 4, який не був стороною оспорюваного правочину, а отже і визнання недійсним зазначеного правочину автоматично не тягне за собою обов`язок повернути зазначене майно.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку:

- Прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва в суді відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», оскільки звернення Прокурора з позовом до суду спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності через вчинення Відповідачами 1 та 2 дій, які негативно впливають на інтереси громади;

-звернення покупця до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення за відсутності наданих доказів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, є протиправним, оскільки суперечить п.1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин);

-продаж майна на неконкурентних засадах порушив такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України Про приватизацію державного майна;

- положення практики Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, не застосовуються, оскільки отримання набувачем майна було здійснено незаконним шляхом через встановлення факту невірного обрання способу приватизації, що є порушенням, яке допущено не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачем майна;

- строк позовної давності не був пропущений при зверненні Прокурора з відповідним позовом до суду, оскільки Прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, суд першої інстанції вважав, що строк позовної давності має починатись з моменту отримання відповідних приватизаційних документів, доступ до яких Прокурор отримав на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими за наступних підстав.

Стосовно доводів апеляційних скарг скаржників щодо відсутності у Прокурора права на звернення з даним позовом, судова колегія зазначає наступне.

Так, скаржники у апеляційних скаргах стверджують про те, що органом, наділеним повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі, є саме Відповідач-1, а отже Прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», мав до подання позову звернутись до Ради для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокуратури про відсутність такого порушення. Лише після невжиття заходів реагування у розумний строк з боку вказаного органу або немотивованої відмови вжити такі заходи можна стверджувати про бездіяльності такого органу, що дає підстави Прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Натомість, у цій справі, яка розглядається, суд першої інстанції вказав, що спірне приміщення відноситься до об`єктів комунальної власності, право розпорядження якою належить територіальній громаді в особі Відповідача-1, тому суд дійшов висновку що у даному випадку Рада є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Відповідач-2, що дає підстави Прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави (територіальної громади).

Такі висновки суду першої інстанції судова колегія вважає обґрунтованими з огляду на наступне.

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).

За наведеного, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У цій справі, яка розглядається, Прокурор звернувся з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати п. 37 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.03.2017 № 5461-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фірмою «Сотруднічество» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 638, скасувавши його державну реєстрацію, та витребувати спірне майно на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради визнати недійсним Договір оренди від 19.12.2018, стверджуючи про те, що Рада в порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 безпідставно передала у власність Відповідача 3 належне територіальній громаді м. Харкова, майно, що в свою чергу не відповідає інтересам територіальної громади та держави в цілому.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (до розгляду якої зупинялось провадження у даній справі), у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу,

уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У цій справі, яка розглядається, прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, посилаючись на те, що Рада, яка є уповноваженим органом в сфері розпорядження комунальним майном, має повноваження на захист порушених інтересів держави, проте сама допустила порушення вказаних інтересів, а тому вона визначена відповідачем у справі, а за відсутності інших органів, наділених повноваженнями на захист порушених інтересів територіальної громади, прокурор набув статусу позивача. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

З огляду на те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17) колегія суддів не приймає до уваги та не надає оцінку доводам скаржників стосовно неврахування висновків Верховного Суду, наведеного в інших, раніше прийнятих постановах.

З огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, обґрунтував, що саме орган, який є учасником спірних правовідносин, сам допустив порушення інтересів держави - обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, про те, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний Позивач, а відповідні доводи апеляційних скарг судова колегія відхиляє, як безпідставні.

Стосовно доводів Відповідачів про дотримання способу та порядку проведення процедури приватизації нежитлових приміщень при прийнятті рішення від 06.07.2016 №283/16 Харківською міською радою.

Беручи до уваги правову природу розглядуваних між сторонами правовідносин, зокрема, укладеного Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5563-В-Свід 07.03.2018р., права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися з урахуванням положень, насамперед, Цивільного кодексу України та Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин, а також Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 №565/11.

Відповідно до ч.1 ст.5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами, зокрема, група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 означеної статті та ч.2 ст.16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до групи А є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Згідно зі ст.3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

Положеннями ч.ч.1, 3 ст.11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна (п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Означені положення закону також відображені в Програмі приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012- 2016р.р., відповідно до якої продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом (п.5.4 Програми).

Пунктом 5.7 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки передбачено, що орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення).

Враховуючи правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021р. у релевантній за структурою суб`єктів-учасників, природою спірних правовідносин та колом фактичних обставин справі №922/623/20, Відповідач 1 мав право приймати рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений ним орган приватизації -Відповідач 2- мав право укласти відповідний договір купівлі- продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).

Своєю чергою, викуп Відповідачем 3 орендованого ним приміщення, виходячи з положення ст.ст.11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», міг відбутися лише за умови, якщо ним за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Оскільки у розглядуваному випадку матеріали справи не містять доказів здійснення Відповідачем-3 будь-яких поліпшень орендованого майна за Договором оренди № 1901 від 28.05.2013р., то прийняте Харківською міською радою рішення про надання дозволу на приватизацію Відповідачем 3 орендованих приміщень шляхом викупу на підставі ст.ст.11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є незаконним та підлягає скасуванню.

При цьому, з наданого до суду першої інстанції Звіту про оцінку майна від 31.07.2016 про вартість спірних нежитлових підвальних приміщень № І-:-ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м., що здійснений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю Сіт-Консалт, вбачається відсутність будь- яких відомостей про те, що Відповідачем 3 проводились ремонтні роботи у цих нежитлових підвальних приміщеннях, у т. ч. було здійснено їх невід`ємні поліпшення.

Не містять таких відомостей також і Договір оренди № 1901 від 28.05.2013 та Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5461-В-С від 07.03.2017.

Разом з цим, матеріали справи також не містять доказів збільшення оціночної вартості майна, яке було предметом вказаного договору оренди на момент проведення оцінки майна з метою приватизації об`єкта комунальної власності.

Даний факт Відповідачами не спростований, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Посилання Відповідача 3 в апеляційній скарзі на незастосування судом положень ст.289 ГК України та ч.2 ст.777 ЦК України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання речі, переданої у найм, відхиляється апеляційним судом, оскільки означені положення є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єкті малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є саме Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Крім того, сама сутність переважного права придбання орендарем об`єкту оренди за змістом ч.2 ст.777 Цивільного кодексу України передбачає існування інших претендентів-покупців з аналогічними умовами, що можливо лише у разі саме конкурентного способу приватизації, який і не було застосовано.

При цьому необґрунтованою є думка Відповідачів про право Відповідача-1 самостійно обирати будь-який спосіб приватизації з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 «Черемшина» щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

Висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, відповідно до якого, зважаючи на положення законодавства, зокрема, статей 5-1, 16-2 Закону України Про приватизацію державного майна , статей 3, 8, 11, 10, 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (чинних на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

При цьому Верховний Суд врахував, що предметом позову у зазначених справах є вимоги, зокрема, про визнання частково незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким ухвалено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зобов`язання повернути власникові нерухоме майно, а підставою позову - порушення порядку приватизації нерухомого майна шляхом викупу, оскільки до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем невід`ємних поліпшень майна в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.

Тобто предмет і підстави позовів у зазначених справах та справі, рішення з якої переглядається, а також правове регулювання спірних правовідносин - свідчать про їх подібність.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення Відповідача-1, яке викладене в п.37 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16, прийняте з порушенням вимог Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Закону України Про приватизацію державного майна, Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, а відтак, є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5461-В-С від 07.03.2017.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У спірному Договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.03.2017 № 5461-В-С, зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16..

Оскільки пункти п.37 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16 підлягає визнанню незаконним та скасуванню згідно з даним судовим рішенням, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні вказаного вище Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.03.2017 № 5461-В-С

За таких обставин колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5461-В-С від 07.03.2017 як такого, що укладений з порушенням вимог ст.ст.203, 215, 228 ЦК України.

У зв`язку з визнанням недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5461-В-С від 07.03.2017 та враховуючи відсутність поліпшень спірного майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, задовольняючи вимогу Прокурора про витребування у Відповідача-4 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, нежитлові підвальні приміщення № І-:-ІV площею 114,1 кв.м та першого поверху № 1-:-7, І, VI, VII площею 226,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. Б-1 загальною площею 340 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Гольдбергівська, 66, зобов`язавши її передати вказані приміщення за актом приймання- передачі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти.

Доводи апеляційних скарг Відповідача 3 та 4 стосовно добросовісності набуття спірного майна не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки Відповідач 4 на момент незаконної приватизації володіла 50% статутного капіталу Відповідача 3 та як учасник товариства з обмеженою відповідальністю була присутня на загальних зборах учасників Відповідача-3, на яких було постановлено рішення приватизувати спірні нежитлові приміщення, а тому, приймаючи рішення про приватизацію спірних нежитлових приміщень Відповідачі 3 та 4 не могли не знати про відсутність законних підстав для приватизації орендованого майна шляхом викупу. Відповідачі 3 та 4, будучи обізнаними з умовами договору оренди, знали про те, що спірне майно є власністю територіальної громади, отже мало спеціальний статус та порядок відчуження.

Такі дії Відповідачів 3 та 4 свідчать про їх недобросовісність, оскільки вони на момент приватизації повинні були усвідомлювати невідповідність обраної процедури приватизації спірного нежитлового приміщення, нормам закону.

Таким чином, оскільки Відповідач 3 незаконно набув право власності на спірні нежитлові приміщення, які за де-кілька місяців були відчужені Відповідачу 4, як одній з його засновників за Договором купівлі-продажу від 07.03.2017, що свідчить про їх недобросовісність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Прокурора про витребування спірних приміщень на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2021р. у справі №922/623/20 визначив, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Позбавлення Відповідача 4 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, враховуючи принцип «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України»), оскільки викуп орендованого майна орендарем здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок й недобросовісних дій останнього, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звертався до органів місцевого самоврядування з відповідними заявами.

Відповідач 1 згідно діючого законодавства не управнений у спірних правовідносинах здійснювати представництво інтересів Відповідача 3, а тому використання аргументу про добросовісний характер набуття ним права власності (твердження про що не узгоджується із зрозумілими та доступними вимогами законодавства у сфері приватизації, проігнорованого обома сторонами спірного договору купівлі-продажу) не тільки не спростовує покладеного в основу позову стверджуваного порушення під час способу приватизації, але й взагалі має висловлюватися у власній апеляційній скарзі Відповідача 3, а нездійснення останнім такого процесуального права не має наслідком набуття Відповідачем 1 права на етапі апеляційного перегляду обстоювати права іншої сторони у справі, намагаючись уникнення вжиття заходів з повернення відповідного майна у власність територіальної громади, представником якої за законом і є Відповідач 1.

Щодо посилань Відповідачів на практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, суд зазначає наступне.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.

Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.

Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Приймаючи до уваги, що судом першої інстанції вірно встановлено невірне обрання способу приватизації, що є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачами майна Відповідачем 3 та Відповідачем 4, отже, в даному випадку положення практики Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, не застосовуються, оскільки отримання набувачем майна було здійснено незаконним шляхом.

Щодо доводів скаржників про сплив строку позовної давності.

Оскільки Харківська міська рада в принципі має право визначати приватизацію комунального майна шляхом викупу, але лише на законних підставах (за умов попереднього здійснення орендарем за рахунок власних коштів і за згодою орендодавця відповідних поліпшень орендованого майна), тому сама по собі можливість Прокурора із загальних джерел бути обізнаними із фактом прийняття Відповідачем-1 саме незаконного рішення є недостатньою для визначення наявності/відсутності факту порушення як моменту відліку початку перебігу позовної давності у розумінні ч.2 ст.261 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на те, що позов у розглядуваній справі правомірно ініційовано без визначення (залучення) у якості позивачів компетентних органів (Відповідача 1 і 2), у відповідності до викладеної у п.48 постанови ВП ВС від 17.10.2018 у справі №362/44/17 правової позиції момент початку перебігу позовної давності у цій справі має визначатися обізнаністю про порушення саме Прокурора, а не Відповідачів 1 і 2 тобто не раніше постановлення та виконання ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 як легітимної підстави отримання і дослідження приватизаційних документів на предмет встановлення наявності/відсутності дотримання орендарем умов щодо обсягу невідокремлюваних поліпшень орендованого майна.

Пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не містять обмежень у застосовності припису щодо продовження строків позовної давності на позови прокурора, тим більше, що згідно правової позиції, викладеної у п.117 постанови ВП ВС від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, фактичним позивачем за позовом, поданим прокурором в інтересах держави, є держава, а не Прокурор, яка так само, як і територіальна громада (майно якої було незаконно відчужене за спірним договором) згідно ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України є управненим учасником цивільних відносин.

Також, у рішенні Європейського з прав людини у справі Богдель проти Литви Європейський суд підтримав позицію Верховного Суду Литви відносно початку перебігу строку позовної давності, а саме: якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починається із дня, коли відповідний орган здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено.

Що стосується аргументів апеляційної скарги Відповідачів 3,4 про застосування позовної давності з посиланням на абз.2 ч.2 ст.30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна, яка передбачає позовну давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - три місяці, суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин були чинні та діяли положення Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію), які не визначали спеціального строку позовної давності, а тому такі посилання на норми Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна судова колегія вважає помилковими.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційні скарги апеляційні скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, Харківської міської ради, м. Харків Харківської міської ради, м. Харків, Фірми «Сотруднічество» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків та ОСОБА_1 , м. Харків підлягають залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 підлягає залишенню без змін.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.

Інші доводи апеляційних скарг також не спростовують висновок суду першої інстанції.

Враховуючи відсутність підстав до скасування судового рішення, судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявників апеляційних скарг, у тому числі і заявлені ними витрати на правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, Харківської міської ради, м. Харків Харківської міської ради, м. Харків, Фірми "Сотруднічество" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків та ОСОБА_1 , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2021 у справі №922/851/21 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на заявників апеляційних скарг.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 04.10.2024

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця