Рішення

від 04.10.2024 по справі 420/19724/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/19724/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову у призначенні пенсії № 155250027702 від 03.05.2024 р;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 р. по 18.07.1981 р. та періоди роботи з 11.08.1981 р. по 03.01.1982 р.; з 07.09.1995 р. по 31.12.1997 р.; з 01.04.1998 р. по 30.04.1998 р.; з 01.01.1999 р. по 31.01.1999 р.; з 01.12.1999 р. по 31.12.1999 р.; з 01.08.2001 р. по 28.02.2003 р.; з 01.05.2003 р. по 31.12.2003 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 25.04.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не зараховано наступні періоди: період навчання з 01.09.1978 р. по 18.07.1981 р. та періоди роботи з 11.08.1981 р. по 03.01.1982 р.; з 07.09.1995 р. по 31.12.1997 р.; з 01.04.1998 р. по 30.04.1998 р.; з 01.01.1999 р. по 31.01.1999 р.; з 01.12.1999 р. по 31.12.1999 р.; з 01.08.2001 р. по 28.02.2003 р.; з 01.05.2003 р. по 31.12.2003 р., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 01.07.2024 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позову заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивачу страховий стаж обчислений за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу відповідно до вимог чинного законодавства, який становить 10 років 01 місяць 08 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 01.09.1978 по 18.07.1981, згідно диплома серії НОМЕР_1 , оскільки в дипломі виправлена дата початку навчання;

- період роботи з 11.08.1981 по 03.01.1982, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки в записі про звільнення з роботи виправлено номер наказу та не завірено належним чином;

- період роботи з 07.09.1995 згідно уточнюючої довідки від 16.08.2023 № 01/0823, оскільки довідка видана на підставі цивільно-правових договорів, які не долучені до електронної пенсійної справи.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято Рішення № 155250027702 від 03.05.2024 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Враховуючи вищевикладене, Головне управління діяло виключно в межах своїх повноважень, керуючись законами України, як того вимагає ст. 19 Конституції України, а отже відсутні підстави для визнання дій Головного управління протиправними. Відтак, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

18.07.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, копія якого наявна в матеріалах справи.

Позивач звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії ГУ ПФУ у Львівській прийнято рішення № 155250027702 від 03.05.2024 року про відмову в призначенні пенсії.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж обчислений за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу до вимог чинного законодавства, який становить 10 років 01 місяць 08 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано :

- період навчання з 01.09.1978 по 18.07.1981, згідно диплома серії НОМЕР_1 , оскільки в дипломі виправлена дата початку навчання;

- період роботи з 11.08.1981 по 03.01.1982, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки в записі про звільнення з роботи виправлено номер наказу та не завірено належним чином;

- період роботи з 07.09.1995 згідно уточнюючої довідки від 16.08.2023 № 01/0823, оскільки довідка видана на підставі цивільно-правових договорів, які не долучені до електронної пенсійної справи;

Вважаючи рішення відповідача щодо не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11. 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України №1058-IV.

Частиною 3 ст. 4 Закону України №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пунктах 3, 6 та 8 Порядку № 637.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок № 22-1) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього відповідач не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.

В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Стосовно не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1978 р. по 18.07.1981 р. згідно диплома серії НОМЕР_1 , оскільки в дипломі виправлена дата початку навчання, суд зазначає наступне.

Як вбачається з копії диплому серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в 1978 р. вступила та в 1981 р. закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища в м. Орджонікідзе Північно- Осетинської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки та отримала професію печатник високої печаті та загальну середню освіту.

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

При цьому, інформація щодо навчання в зазначеному вище навчальному закладі у період з 1978 р. по 1981 р. та отримання диплому №559905 зазначена в трудовій книжці, яка надавалася позивачем разом із заявою про призначення пенсії.

Окрім того, записи в дипломі та в трудовій книжці не містять ані інших виправлень/підтирань, ані інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності, а відтак повністю підтверджують відповідний період навчання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання 01.09.1978 р. по 18.07.1981 р. згідно диплома серії НОМЕР_1 під час розгляду заяви про призначення пенсії, є протиправними.

Стосовно не зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки з 11.08.1981 р. по 03.01.1982 р.; з 07.09.1995 р. по 31.12.1997 р.; з 01.04.1998 р. по 30.04.1998 р.; з 01.01.1999 р. по 31.01.1999 р.; з 01.12.1999 р. по 31.12.1999 р.; з 01.08.2001 р. по 28.02.2003 р.; з 01.05.2003 р. по 31.12.2003 р., суд зазначає наступне.

Як вбачається із записів в трудовій книжці серії НОМЕР_3 та № 2, ОСОБА_1 у період з 11.08.1981 р. по 03.01.1982 р. працювала в республіканській книжній типографії Північно-Осетинської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки на посаді приймальниці І розряду. Проте, в номері наказу про звільнення є незначні виправлення.

Судом встановлено, що відповідні записи щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи оформлені з зазначенням номерів, дат, наказів мітяться в трудовій книжці.

Крім того, 16.08.2023 р. ДІЇ «ЦЕПТЕР ІНТЕРНАЦЮНАЛЬ УКРАЇНА» (код ЄДПОУ 20056698) видано ОСОБА_1 довідку № 01/08.23, в якій зазначено, що ОСОБА_1 здобула повноваження стосовно надання ДП «Цептер Інтернаціональ Україна» презентаційних та консультаційних послуг у вільний від основної роботи час згідно цивільно-правового договору заслуг № 600293 від 07.09.1995р., який діє по теперішній час. Крім того зазначено, що ОСОБА_1 з 31.05.1998 р. надає консультаційні послуги по цивільно-правовому договору № 860370 від 31.05.1998 р., який діє по теперішній час.

При цьому, цивільно-правовий договір з фізичною особою (договір цивільно-правового характеру) - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України). Відносини, що виникають з укладенням договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного законодавства. Предметом договору може бути виконання робіт чи надання послуг та укладатися у формі договору підряду або надання послуг. У трудовій книжці виконавця не робиться запис про оформлення трудових відносин. Робота за договором за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію (пункт «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування вказаного періоду роботи, що дає право на призначення пенсії, за умови сплати страхових внесків.

Згідно розрахунку стажу роботи позивача, вказані періоди органом пенсійного фонду не були зараховані до його загального страхового стажу.

Суд не вважає мотиви відмови пенсійним органом в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача достатніми для не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки незважаючи на окремі незначні недоліки в оформленні трудової книжки, в останній наявні записи трудової діяльності позивача, з яких точно можна встановити місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.

Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що період навчання з 01.09.1978 р. по 18.07.1981 р. та періоди роботи з 11.08.1981 р. по 03.01.1982 р.; з 07.09.1995 р. по 31.12.1997 р.; з 01.04.1998 р. по 30.04.1998 р.; з 01.01.1999 р. по 31.01.1999 р.; з 01.12.1999 р. по 31.12.1999 р.; з 01.08.2001 р. поо 28.02.2003 р.; з 01.05.2003 р. по 31.12.2003 р. підлягають зарахуванню позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 25.04.2024 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії по інвалідності за відсутністю підтвердження страхового стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою від 25.04.2024 року про призначення пенсії досяг необхідного пенсійного віку, водночас на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пенсійним органом страхового стажу, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.04.2024 року про призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, Код ЄДРПОУ 13814885), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 155250027702 від 03.05.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2024 року про призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, Код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень, двадцять копійок).

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.