Ухвала

від 01.10.2024 по справі 320/33985/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

01 жовтня 2024 року

м. Київ № 320/33985/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київська міська рада , Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій.

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний міжгалузевий альянс" про визнання протиправними дій, в якому просить суд:

- ухвалити рішення, яким визнати протиправними та нечинними пункти 2 і 3 Рішення Київської міської ради від 20 грудня 2007 року №1467/4300 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельний міжгалузевий альянс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва;

- зобов?язати Київську міську раду прийняти рішення, яким в установленому законом порядку внести зміни до Генерального плану міста Києва, яким відновити функціональне призначення території в межах земельної ділянки з кадастровим №8000000000:66:054:0025 - як зони зелених насаджень загального користування;

- зобов?язати Київську міську раду прийняти рішення, яким в установленому законом порядку внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, включивши земельну ділянку з кадастровим №8000000000:66:054:0025, загальною площею 29.4396 га до переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам;

- зобов?язати Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни (інформацію) в Містобудівний кадастр міста Києва про те, що територія в межах земельної ділянки з кадастровим №8000000000:66:054:0025 відноситься до зони зелених насаджень загального користування, рекреаційного призначення.

Ухвалою суду від 30.07.2024 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху з підстав пропуску строку звернення до суду, а також з тих підстав не наведення обґрунтування наявності порушеного права діями/бездіяльністю відповідача, та відсутності конкретизації, яке саме право позивача є порушеним.

На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, яка надійшла до суду 07.08.2024, вказана заява згідно акту канцелярії Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 передана судді Леонтовичу А.М. 01.10.2024.

У заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку звернення до адміністративного суду, мотивуючи її тим, що на його думку оскаржуване рішення Київської міської ради, від 20 грудня 2007 року №1467/4300 за своєю природою (за змістом) - є змішаним правовим актом і підлягає оскарженню протягом всього строку дії, оскільки в частині положень про внесення змін до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони і Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста (оскаржувані пункти 2-3 оскаржуваного рішення Київради - є нормативно-правовим актом), а в частині передачі земельної ділянки в оренду - актом індивідуальної дії.

Стосовно обгрунтування в чому полягає порушення відповідачем прав позивача останнім зазначено, що метою його позову є відновлення функціонального призначення спірної території до природоохоронного призначення, яке було надане при затвердженні чинного Генерального плану міста, а саме рекреаційного призначення, що дозволить йому, в подальшому в порядку цивільного судочинства вимагати розірвання договору оренди (для будівництва) і згідно ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» - використовувати природні ресурси цієї території для задоволення життєво необхідних потреб безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством», які будуть збережені, а не знищені забудовою. Зазначає, що звернувся і за захистом суспільного інтересу який полягає у збереженні унікальної природи древнього урочища Горбачиха і недопущення знищення цього природного комплексу незаконною забудовою.

Суд наголошує, що згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, як вбачається із доводів наведених в заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач не наводить в чому полягає порушення відповідачем прав позивача, натомість вказує, що мета позову - відновлення функціонального призначення спірної території до природоохоронного призначення, яке було надане при затвердженні чинного Генерального плану міста, що дозволить йому, в подальшому в порядку цивільного судочинства вимагати розірвання договору оренди (для будівництва), що свідчить про те, що заявлений позов фактично спрямований на встановлення певних фактів з метою подання іншого позову (позовів), а отже не спрямований на захист порушених прав позивача та не відповідає завданню та засадам адміністративного судочинства.

Оцінивши наведені підстави для поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.

У відповідності до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов`язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку.

Визначення початку або встановлення такого строку виходить з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В цьому випадку, законодавцем встановлена альтернативність такого обчислення, при чому в одному випадку це день об`єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про ті чи інші обставини, що можуть впливати на порушення прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов`язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.

Законодавець пов`язує початок обчислення строку не з тим, коли особа суб`єктивно з`ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об`єктивно повинна була дізнатися про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Слід наголосити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно з ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися:

1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду;

2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін;

3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення;

4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі;

5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії») право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Отже, на вимогу суду позивач не вказав причини непереборного та об`єктивного характеру, що заважали йому своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду.

Щодо доводів позивача, що рішення відповідача в оскаржуваній частині є нормативним актом суд зазначає таке.

Згідно статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмежовано терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт». Зокрема, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України). Натомість, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Разом із тим, визначення «змішаний нормативний акт» КАС України не містить. Посилань на жодну норму чинного законодавства, що містила б визначення терміну «змішаний нормативний акт» в тому сенсі, в якому це вжито Позивачем останнім не наведено.

Суд зазначає, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 9901/520/19.

Для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 КАС України.

Відповідно змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд зазначає, що з огляду на зміст оскаржуване рішення Київської міської ради від 20.12.2007 №1467/4300 не є нормативним актом в розумінні ст. 4 КАС України, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Київрада вирішила передати ТОВ «Будівельний міжгалузевий альянс» земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва, в зв`язку з чим оскаржуваним рішенням було передбачено здійснення відповідних організаційних заходів, яке покладалось на визначених в цьому рішенні суб`єктів.

В даному випадку звернувшись до суду із позовом про скасування оскаржуваного рішення через більш ніж 16 років з моменту його прийняття Позивачем пропущено шестимісячний строк на оскарження акту індивідуальної дії при цьому не обгрунтовано поважності причин такого пропуску, подана ним заява про усунення недоліків не містить жодних причин його пропуску, які могли б бути визнані судом поважними, що є самостійною підставою для повернення позовної заяви.

Суд зауважує, що зазначена заява обґрунтована лише загальними фразами із проханням поновити строк звернення до суду, та не містить доказів неможливості вчинення процесуальної дії у визначений процесуальним законодавством строк.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №640/20314/20 (постанова від 02.12.2021) досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.

Правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а.

Також, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на це, наведені позивачем у своїй заяві причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не можуть вважатися поважними, адже вони непідтверджені належними доказами.

Згідно до ч.2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачу, у випадках, передбачених ч. 2 статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, суд приходить висновку про наявність підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - повернення позовної заяви.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний міжгалузевий альянс" про визнання протиправними дій, повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати (видати) позивачу (його представнику) невідкладно.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Суддя Леонтович А.М.