Ухвала

від 03.10.2024 по справі 320/45473/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

03 жовтня 2024 року м. Київ № 320/45473/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві подання державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Кар» ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшло подання державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, в якому заявник просить:

- тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документа керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Кар» ОСОБА_1 до виконання зобов`язання, згідно з виконавчим листом №640/18719/19 від 19.11.2020, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва про стягнення з ТОВ «Топ Кар» на користь Національного банку України заборгованості в розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з відповідним поданням і доданими до нього матеріалами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У той же час, частиною четвертою статті 5 КАС України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, правовою підставою для звернення державного виконавця до адміністративного суду із даним поданням щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника - керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Кар» ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, згідно з виконавчим листом №640/18719/19 від 19.11.2020, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва про стягнення з ТОВ «Топ Кар» на користь Національного банку України заборгованості в розмірі 17000,00 грн, є, як зазначено у цьому поданні, норми пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

При цьому суд враховує те, що пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 02.06.2016, дійсно було передбачено, що виконавець зобов`язаний: у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Разом з тим, відповідно до п.п. 35 г п.3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII, який набрав чинності з 05.01.2017 , внесено зміни, серед іншого, до Закону України "Про виконавче провадження" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 30, ст. 542), та у пункті 19 частини третьої статті 18 слова "який видав виконавчий документ" виключено.

Отже, пункт 19 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII з 05.01.2017 викладено у такій редакції: виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Саме така редакція Закону є чинною на момент звернення державного виконавця з поданням до суду.

Відтак, виходячи зі змісту попередньої та чинної редакції Закону України Про виконавче провадження, подання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України розглядається не судом, який видав виконавчий документ, а судом, до юрисдикції якого належить вирішення такого подання.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів чітко визначені статтею 19 КАС України.

Так, пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Главою 11 розділу 2 КАС України передбачено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ. Однак жодною з зазначених в такій главі категорій справ, розгляд подання державного виконавця про обмеження у праві виїзду за межі України за правилами адміністративного судочинства не передбачено.

Так, пунктом 7 частини першої статті 283 КАС України визначено, що провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України.

Відповідно до статті 289-2 КАС України, у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Отже, з аналізу вищезазначених норм слідує, що лише податковий орган у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань має право звернутись у порядку адміністративного судочинства із заявою щодо застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Водночас, означеними процесуальним нормами не передбачено можливості тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України як заходу забезпечення виконання рішення адміністративного суду за поданням державного виконавця, як і права державного виконавця звертатись до адміністративного суду з таким поданням.

Натомість, суд зазначає, що питання щодо розгляду подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України регламентовано положеннями статті 441 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, відповідно до цієї статті тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Отже, питання вжиття відповідних заборон за поданням державного виконавця передбачено саме положеннями Цивільного процесуального законодавства, а не Кодексу адміністративного судочинства України, який не містить норм, які б поширювали юрисдикцію адміністративних судів на розгляд такого спору за зверненням (поданням) державного виконавця.

Таким чином, оскільки саме Цивільним процесуальним кодексом України встановлено порядок вирішення питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України за поданням державного виконавця, тому розгляд та вирішення такого подання відноситься до компетенції місцевих загальних судів в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, у відкритті провадження в адміністративній справі за поданням державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Кар» ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, згідно з виконавчим листом №640/18719/19 від 19.11.2020, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва про стягнення з ТОВ «Топ Кар» на користь Національного банку України заборгованості в розмірі 17000,00 грн необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 170, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за поданням державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Кар» ОСОБА_1 .

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію цієї ухвали, разом з поданням та усіма доданими до нього матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка його подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.