Рішення

від 11.09.2024 по справі 752/7626/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/7626/22

Провадження № 2/752/773/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11.09.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазур Ю.Ю.

секретаря - Бєляєвої К.Д.

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача-1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача-2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та скасування наказів, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 року позивач ОСОБА_4 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та скасування наказів.

В обґрунтування позову позивач вказував, що він є інвалід війни 1-ї групи по зору, працював на посаді директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з 10.10.2016. З 07.06.2022 був звільнений із займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків та враховуючи раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що звільнення незаконне, оскільки порушено порядок застосування дисциплінарних стягнень. За період простою всім працівникам відділення було виплаено заробітну плату, а позивач її не отримав. Крім того, зауважив, що трудову книжку при розірванні договору йому не вручили, так як і не провели остаточний розрахунок при звільненні.

Враховуючи викладене, позивач просить поновити його на роботі на посаді директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю; стягнути з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до дня поновлення на роботі; зобов`язати Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю здійснити нарахування і виплату позивачу невиплаченої заробітної плати; стягнути з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до дня поновлення на роботі; скасувати накази Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 31.03.2022 № 50-к «Про призупинення дії трудового договору із ОСОБА_4 » і від 07.06.2022 № 92-к «Про звільнення ОСОБА_4 » як такі, що порушують конституційні та цивільні права позивача на працю.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.07.2022 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та скасування наказів, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти поданого відзиву відповідача-2 та зазначив, що відзив поданий поза межами допустомого строку.

В судовому засіданні представник відповідача-1 підтримав заявлений стороною відповідача-2 відзив та просив його прийняти до розгляду. Просив залишити без розгляду клопотання в частині зміни позовних вимог та прийняти до розгляду лише пункт про доручення документів. Зазначив, що позов не визнає в повному обсязі. Зауважив, що позивач не виконував свою роботу з 2022, хоча останній стверджує, що працював дистанційно, проте підтверджень немає. Пояснив, що призупинили дію трудового договору, оскільки позивач - особа відповідальна за велику кількість справ, тому його присутність необхідна саме на робочому місці, а позивач більше місяця був відсутній. Щодо клопотання позивача, яке стосувалось мобінгу, то стаття про мобінг була прийнята після винесення наказу, тому це безпідставне звернення.

В судовому засіданні представник відповідача-2 просив долучити відзив поданий через електронний суд. Зазначив, що позовні вимоги не визнають. Підстава про призупинення трудового договору обґрунтована, оскільки позивач нікого не попередив про його відсутність на робочому місці, не виходив на зв`язок і виїхав за кордон.

В судовому засіданні судом постановлено залишити без розгляду клопотання представника позивача від 20.06.2024 про долучення документів до матеріалів справи в частині зміни предмета позову.

Щодо відзиву поданого представником Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, наданого в судовому засіданні та зареєстрованому 12.09.2024, суд зазначає наступне.

Суд, заслухавши думку представника позивача, представника відповідача-1, представника відповідача-2, вивчивши відзив на позов, перевіривши матеріали справи, зазначає наступне.

За приписами ч.ч.1-3 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно зі ст.191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

За приписами ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані , зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ч.ч.1, 4, 6 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Порядок і строк подачі відзиву регламентовано ст. 191 ЦПК України.

При цьому слід зауважити, що встановлення законодавцем часових обмежень на подання відзиву та доказів спрямоване на неприпустимість зловживання учасниками справи своїми правами.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача-2 був присутній у судових засіданнях та був обізнаний щодо даної справи та позовної заяви.

Відзив на позовну заяву подано представником відповідача-1 - 11.10.2022.

Вирішуючи питання про можливість прийняття відзиву, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи викладене, оскільки перший відповідач є фізичною особою, військовослужбовцем, проходив військову службу в умовах воєнного стану, в тому числі, і станом на дату отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі та подання відзиву на позов, суд вважає, що строк подання відзиву на позовну заяву ним пропущено з поважних причин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відзив представника відповідача-2 на позовну заяву поданий до суду з порушенням строків та у відзиві не ставиться питання щодо поновлення строку на його подання, тому суд вирішив долучити відзив до матеріалів справи, але не приймати його до уваги під час розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача-1, представника відповідача-2, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 Цивільного кодексу України та частина перша статті 4 ЦПК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов?язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція).

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Судом встановлено, що Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 07.10.2016 №166-к ОСОБА_4 призначений на посаду директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з 10.10.2016 за строковим трудовим договором, на період відсутності директора Київського міського відділення Фонду Білоуса Володимира Михайловича в порядку переведення з Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.01.2022 № 1 директору Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ОСОБА_4 оголошено догану.

Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало неналежне виконання останнім посадових обов`язків, завдань покладених на Київське міське відділення Фонду, порушення пунктів 43 та 44 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придабні технічні та інші засоби реабілітації, переліку таких засобів» від 05.04.2012 № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 362).

Наведені обставини також підтверджуються доповідною запискою начальника управління соціального захисту осіб з інвалідністю та моніторингу якості реабілітаційних послуг Фонду ОСОБА_7 від 03.12.2021 № 06-01/32-881.

Наказом Фонду соціального захисту омвіб з інвалідністю від 07.06.2022 № 92-к ОСОБА_4 звільнено з посади директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків та враховуючи раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_4 оскаржив наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.01.2022 № 1 до Подільського районного суду м. Києва.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.02.2023 у справі № 758/1444/22 позов ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про скасування дисциплінарного стягнення - задоволено у повному обсязі. Скасовано наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.01.2022 № 1 «Про стягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4 ». Стягнуто з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь 992,40 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.04.2024 апеляційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16.02.2023 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 05.06.2024 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16.02.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 10.04.2024 у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про скасування дисциплінарного стягнення - відмовлено.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із вказаних судових рішень, доповідною запискою від 03 грудня 2021 року встановлено порушення пункту 44 Порядку № 321 в частині невнесення в ЦБІ сканованої копії детального опису до акту приймання-передачі робіт (надання послуг) та постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №121 «Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності» в частині неналежного забезпечення контролю за проведенням моніторингу, зокрема, щодо укладення договорів, складення актів приймання-передачі робіт (надання послуг) і фактично перерахованих коштів; а також відповідальності за достовірність внесеної до банку даних інформації та правильність її внесення, своєчасність передачі інформації до банку даних.

Разом з цим, позивач з 25 серпня по 27 вересня 2021 року перебував у відпустці відповідно до наказу Фонду соціального захисту інвалідів від 16 серпня 2021 року № 208-в. На відповідний період виконання обов`язків директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів було покладено на ОСОБА_8 16 листопада 2021 року по 24 грудня 2021 року ОСОБА_4 перебував на лікарняному.

03 грудня 2021 року ОСОБА_7 , начальником управління соціального захисту осіб з інвалідністю та моніторингу якості реабілітаційних послуг Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю було складено доповідну записку (№ 06-01/32-81) про неналежне виконання завдань, покладених на Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

06 січня 2022 року на усний запит відповідача позивачем було надано письмові пояснення.

Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 січня 2022 року № 1 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4 » до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Формулювання наказу передбачало, що його винесено відповідно до статей 147-149 КЗпП України, підпункту 12 пункту 10 Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 (із змінами і доповненнями), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року № 528/19266 за порушення трудової дисципліни, а саме: неналежне виконання посадових обов`язків, завдань, покладених на Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, порушення пунктів 43 та 44 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації, переліку таких засобів» від 05 квітня 2012 року № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 362), що встановлено доповідною запискою ОСОБА_7 , начальника управління соціального захисту осіб з інвалідністю та моніторингу якості реабілітаційних послуг Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, від 03 грудня 2021 року № 06-01/32-881 та враховуючи пояснення ОСОБА_4 , директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 06 січня 2022 року № 1/7-26/01 та тимчасову непрацездатність ОСОБА_4 з 16 листопада 2021 року по 24 грудня 2021 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.04.2024 встановлено, що оспорюваний наказ не містить чітких формулювань суті та обставин допущеного проступку, відсутні докази вини позивача, заподіяна проступком шкода, а містить лише загальні, а не конкретні посилання на порушення положень нормативно-правових актів, що регулюють діяльність територіального органу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Не вказано у оскаржуваному наказі і дату допущення позивачем дисциплінарного проступку та моменту його виявлення відповідачем.

Враховуючи те, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.02.2023 у справі № 758/1444/22 позов ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про скасування дисциплінарного стягнення - задоволено у повному обсязі. Скасовано наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.01.2022 № 1 «Про стягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4 », а Постановою Київського апеляційного суду від 10.04.2024 апеляційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16.02.2023 залишено без змін. Суд приходить до висновку, що наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 07.06.2022 № 92-к «Про звільнення ОСОБА_4 » підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про скасування наказу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 31.03.2022 № 50-к «Про призупинення дії трудового договору із ОСОБА_4 », суд зазначає наступне.

Наказом від 01.03.2022 № 43-к «Про встановлення простою у роботі у зв`язку із введенням воєнного стану» встановлено простій Фонду та визнано його таким, що виник не з вини працівників та зумовлений загрозою їх життю і здоров?ю. Пунктом 5 цього наказу дозволяє працівникам Фонду не перебувати за основним місцем роботи до закінчення простою; залучення до роботи працівників, які підпадають під дію простою, виключно у разі крайньої необхідності та за умови гарантування безпечних умов праці, для забезпечення основних функцій.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2022 засутпником директора Фонду Зелінським Р.В. та головним бухгалтером Київського міського відділення Фонду Ямщиковою О.Є. складено акт про відсутність на робочому місці директора Київського міського відділення Фонду ОСОБА_4 та зі слів заступника директора Київського міського відділення Фонду Лущинської Т.І. встановлено, що ОСОБА_4 не з?являвся на роботі з 24.02.2022 та не виконував покладені на нього функції.

На підстаів вказаного акту заступником директора Фонду Зелінським Р.В. підготовлено доповідну записку від 29.03.2022 № 06-01/32-47 на ім?я директора Фонду ОСОБА_12 та за її наслідками видано наказ від 31.03.2022 № 50-к «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_4 » на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку із неможливістю надання та виконання ним роботи.

Разом з тим, відповідно достатті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено на даний час.

Згідно з пунктом 3 вказаного Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану`в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українидоповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Суд відзначає, що положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Закон України від 15.03.2022 № 2136-IX надає роботодавцю право призупинити дію трудового договору з працівником під час дії воєнного стану та не сплачувати заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам за час призупинення дії трудового договору, відшкодування яких у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

З наведеного вбачається, що зміст наказу та мета його видання у повній мірі відповідають вимогам Закону, що виключає порушення прав позивача.

Щодо позовної вимоги про поновлення Позивача на роботі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 235 КзпП України встановлено, що У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що звільнення Позивача відбувалось з порушенням законних підстав, то суд вбачає підстави для поновлення на роботі.

Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом враховуються роз`яснення викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено відповідачем і не спростовано належними та допустимими доказами позивачем, на дату звільнення позивач мав право на компенсацію за 81 календарний день, а саме: 30 календарних днів за період роботи 01.06.2016 - 31.05.2017; 15 календарних днів за період роботи 01.06.2018 - 31.05.2019; 25 календарних днів за період роботи 01.06.2021 - 30.03.2022; 4 календарних дні додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи 01.06.2018 - 31.05.2019, 4 календарних дні додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи 01.06.2019 - 31.05.2020, 3 календарних дні додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи 01.06.2019-31.05.2022.

Середньоденний заробіток за 1 календарний день за період червень 2021 - травень 2022 ОСОБА_4 становить 815,52 грн. Сума нарахованої компенсації: 81 х 815,52 = 66057,12 грн.

Оскільки компенсація за невикористані відпустки нарахована більше, ніж за 2 роки, утримано надміру виплачені кошти з фонду оплати праці у сумі 647,42 грн, а саме: 470,70 грн за 1 к.д. березня 2022 на підставі наказу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 31.03.2022 № 50-к про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_4 з 31.03.2022; 172,72 грн перерахунок відпускних внаслідок зменшення суми нарахувань по лікарняних листах, які входили до розрахунку середнього заробітку.

Такми чином, позивачу всього нараховано: 66057,12 - 647,42 = 65409,70 грн.

З наведеної суми проведені наступні утримання: ПДФО 18% - 11606,85 грн (нараховано 65409,70 х 18% = 11773.15 грн - коригування 927,20 х 18% = 166,90 грн); військовий збір 1,5% - 967,24 грн (нараховано 65409,70 х 1,5% = 981,15 - 927,2 х 1,5% = 13,91 грн). Тобто всього утримано: 11606,85 + 967,24 = 12574,09 грн та належить до сплати: 65409,70 - 12574,09 = 52835,61 грн.

Вищевказане підтверджується, зокрема розрахунковим листом, нарахованому ОСОБА_4 за червень 2022.

Враховуючи викладене, позовна вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до дня поновлення позивача на роботі, суд зазначає наступне.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку числення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 в усіх випадках нарахування: середньої заробітної плати, крім оплати часу відпусток та виплати компенсації за невикористані відпустки, середня заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку, зокрема за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У Постанові у справі № 359/10023/16-ц від 18 липня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, середній заробіток обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата та у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Враховуючи, що позивача було звільнено 07.06.2022 розрахунковим періодом є квітень 2022 та травень 2022 відповідно.

Разом з цим, відповідачем надано суду розрахункові листи за січень 2022, в якому зазначено нарахування директору ОСОБА_4 суми у розмірі 21792,52 грн, за лютий 2022 - 4485,21 грн, за березень 2022 - 14013,66 грн (нараховано без лікарняного) та 27984,84 грн (нараховано з ФСС), за червень 2022 - 65409,70 грн.

Згідно штатного розпису на 2022 рік, затвердженого директором Фонду соціалього захисту осіб з інвалідністю посадовий оклад директора становить 11391,00 грн, почесне звання «заслужений» - 2278,20 грн, фонд заробітної плати на місяць становить 13669,20 грн.

Так як в матеріалах справи відсутні розрахункові листи за квітень 2022 та травень 2022 нарахованої ОСОБА_4 заробітної плати, то суд бере до уваги штатний розпис за 2022 рік.

Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розрахунок середньоденного заробітку: 27338,40 грн (загальна сума виплат (без виключення сум відрахування на податки) нарахованих позивачу за розрахунковий період): 43 дні (кількість робочих днів, фактично з опрацьованих в розрахунковий період) = 635,77 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми, зокрема, ст. 73 КЗпП, якою встановлені святкові та неробочі дні.

На підприємстві відповідача діє графік - п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними у суботу та неділю.

Враховуючи вищезазначене, кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком за період з 08.06.2022 по 11.09.2024 складає 591 робочий день.

Розрахунок середнього заробітку: 635,77 грн (середньоденний заробіток) х 591 день (кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком) = 375740,07 грн.

Вирішуючи питання про співмірність розміру середнього заробітку, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України критеріям розумності та справедливості, суд враховує таке.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Зазначене відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, а тому суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов`язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 375740,07 грн.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення питання законності звільнення позивача та інші доводи з боку відповідача не спростовують наведений висновок суду.

З огляду на викладене вище суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши всі фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, наданими сторонами, дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та скасування наказів, - підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, як встановлено положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_4 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та скасування наказів - задовольнити частково.

Скасувати наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 07.06.2022 № 92-к «Про звільнення ОСОБА_4 ».

Поновити ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 )на роботі на посаді директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ: 22869098, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104).

Стягнути з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ: 00034163, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фролівська, 6/8, корпус 15А) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до 11.09.2024 (день постановлення даного рішення суду) у розмірі 375740 (триста сімдесят п?ять тисяч сімсот сорок) грн 07 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ: 00034163, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фролівська, 6/8, корпус 15А) на користь держави судовий збір у розмірі 3757 (три тисячі сімсот п?ятдесят сім) грн 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду у частині поновленні на роботі та стягненні суми середнього заробітку за один місяць у розмірі 13669 (тринадцять тисяч шістсот шістдесят дев?ять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: Ю.Ю. Мазур