Постанова

від 03.10.2024 по справі 916/1189/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1189/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури Євглевський А.В. на підставі посвідчення;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМІДІТ», м. Татарбунари адвокат Скіндер В.Б., на підставі ордера.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кілійської міської ради м. Кілія Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Бездоля Ю.С., повний текст рішення складено 29.07.2024 року

у справі № 916/1189/24

за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури., м. Одеса, в інтересах держави в особі Кілійської міської ради, м. Кілія Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ», м. Татарбунари Одеської області

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У березні 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса в інтересах держави в особі Кілійської міської ради Одеської області, м. Кілія звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ», м. Татарбунари, у якій просив суд:

-усунути перешкоди власнику - Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю СІДІМІТ озера Китай площею 5000 га, яке знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

-усунути перешкоди власнику - Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю СІДІМІТ повернути Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради озеро Китай площею 5000 га, яке знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

-вирішити питання про відшкодування Одеській обласній прокуратурі за рахунок відповідача сплаченого за подання позовної заяви судового збору.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою, прокурор, в обґрунтування позовних вимог зазначив на порушення вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України під час використання Товариством з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом - озером Китай площею водного дзеркала 5000 га, який знаходиться на території Кілійської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області; прокурор стверджує, що на підставі режиму СТРГ Товариством з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» здійснюється промисел водних біоресурсів у озері Китай, проте, за твердженнями прокурора, Товариством з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» у встановленому законодавством порядку не отримано будь-яких документів, які надають право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом - озером Китай.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/24 у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, який звернувся до суду в інтересах держави в особі Кілійської міської ради Одеської області, відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що прокурор звернувся в інтересах неналежного позивача, оскільки не доведено належність території озера Китай тільки до Кілійської територіальної громади, з урахуванням того, що земельна ділянка та розташоване на ній озеро Китай наразі не є сформованою, відсутні відомості про державну реєстрацію земельної ділянки, її власника, а також визначених чітких меж, а із наявної в матеріалах справи картосхеми вбачається, що озера Китай перебуває на перетині кількох громад.

У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника прокурора задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.02.2024 № 10-15-0.3-90912-24, згідно з матеріалами проекту формування території та встановлення меж сільських, селищних та міських рад народних депутатів Кілійського району Одеської області, який затверджено рішенням Кілійської районної ради від 22.01.1992 № 164-ХХІ, озеро Китай знаходиться в межах території Кілійської міської територіальної громади.

Графічно розташування озера Китай в межах Кілійської територіальної громади також підтверджується наданою до позову карткою Кілійської громади.

Відтак, на думку скаржника, прокурором вірно визначено позивача у даній справі - Кілійську міську раду, оскільки озеро Китай розташовано в межах Кілійської міської територіальної громади, а тому, саме Кілійська міська рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом, а також уповноваженим суб`єктом владних повноважень на виконання завдань із захисту інтересів Кілійської територіальної громади, у тому числі щодо раціонального використання земель і водних об`єктів комунальної власності.

Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції, без належного обгрунтування, надано перевагу, як доказу, листу Кілійської міської ради від 07.03.2024 №1516/14/24 в частині тверджень про розташування озера Китай гн тільки в межах Кілійської міської ради, а також в межах Суворовської селищної та Саф`янівської сільської рад.

Апелянт вказує, що вказаний лист Кілійської міської ради грунтується на листі Кілійського міжрегіонального управління водного господарства від 02.04.2024, згідно з яким на березі озера Китай розташовані 8 сіл, 4 з них це села Кілійської об`єднаної територіальної громади - Василівка, Фурманівка, Новоселівка, Червоний Яр, 2 села Суворовської сільської територіальної громади - Старі Трояни та Комишівка, 2 села Саф' янівської сільської територіальної громади - Приозерне та Муравлівка.

При цьому, апелянт вказує, що предметом розгляду у даній справі є озеро Китай та земельна ділянка під ним, а не берег озера, на якому розташовані села, які входять у тому числі до складу Суворовської селищної та Саф' янівської сільської територіальних громад.

Також, скаржник стверджує, що Кілійське міжрайонне управління водного господарство не є уповноваженим органом у сфері земельних відносин, не має в наявності проекту формування території та встановлення меж сільських, селищних та міських рад народних депутатів Кілійського району Одеської області, який затверджено рішенням Кілійської районної ради від 22.01.1992 №l64-ХХІ, а відтак не володіє достовірною інформацією про розташування певних об`єктів у межах відповідної територіальної громади;.

Окремо апелянт звертає увагу суду на те що, листи Кілійської міської ради та Кілійського міжрегіонального управління водного господарства від 02.04.2024 не спростовують того, що земельна ділянка під озером знаходиться в межах території Кілійської міської територіальної громади, а лише додають у тому числі - Суворовську та Саф' янівську сільські територіальні громади.

Також, апелянт наголосив, що висновки суду першої інстанції про те, що несформування земельної ділянки під озером Китай не дає можливості встановити належність території озера відповідній територіальній громаді, зокрема, Кілійській, фактично допускають здійснювати будь-які порушення земельного законодавства на несформованих земельних ділянках.

Крім того, скаржник вказав, що відповідно до абзаців 9, 10 п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З огляду на вказане, скаржник зазначає, що той факт, що земельна ділянка під озером Китай несформована, вказане ніяким чином не нівелює право комунальної власності Кілійської міської громади, гарантоване статтею 13 Конституції України, на такі землі.

Отже, на думку скаржника ті обставини, що володілець не здійснив формування та оформлення як окремого об`єкта земельної ділянки, не може позбавляти власника можливості захистити порушене право.

У зв`язку з вищевикладеним, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, скаржник наголосив, що висновки суду першої інстанції про те, що прокурор звернувся в інтересах неналежного позивача не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2024 року у справі №916/1189/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кілійської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/24, призначено справу до судового розгляду.

02.09.2024 року через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімідіт», м. Татарбунари надійшов відзив (вх. №3162/24/Д1), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2024 року без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву, відповідач, посилаючись на висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні та встановлені ним фактичні обставини справи, вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора є неспроможними, оскільки апелянтом не надано переконливих доводів неналежності, недопустимості та/або недостовірності наявних у справі письмових доказів щодо знаходження земельної ділянки під озером Китай на території трьох територіальних громад та двох районів Одеської області: Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області; Суворовської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області; Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Відповідач вказує, що твердження апелянта про відсутність у Кілійської міської ради відомостей щодо знаходження у межах її територій тих чи інших земельних ділянок є безпідставним, оскільки утримання об`єктів, які знаходяться на відповідних ділянках (у даному випадку озера Китай) передбачає наявність у територіальної громади відповідних відомостей та інформації щодо цих об`єктів та відповідних земельних ділянок з метою вжиття організаційних та інших заходів з їх утримання (формування бюджетів, виділення коштів, вжиття організаційних заходів тощо).

Також, відповідач стверджує, що твердження апелянта про те, що знаходження сел Старі Трояни, Комишівка, Приозерне та Муравлівка на березі озера Китай виключає можливість їх знаходження на земельній ділянці під цим озером є помилковим, оскільки ця ділянка також не може належати й до Кілійської територіальної громади, так як місто Кілія не знаходиться в межах самого озера та взагалі розташоване на відстані від озера.

Відповідач вважає безпідставним посилання апелянта на картку Кілійської громади, оскільки вказана карта має виключно загальноінформативний характер, не є земельною документацією в розумінні законодавства в галузі земельних відносин, а тому не є допустимим доказом.

Щодо посилання апелянта на проект формування та розподілу територій Кілійського району Одеської області 1992 року, відповідач вважає, що він також не є допустимим та достовірним доказом, адже є застарілим та був розроблений до запровадження Державного земельного кадастру в Україні.

Крім того, відповідач вказує, що зазначені апелянтом постанови Верховного Суду у справах №№: 367/2022/15-ц; 922/2723/17; 233/3676/19; 359/3373/16-ц не є релевантними по відношенню до даної справи, оскільки предметом спору у них були земельні ділянки, які з`явились внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик раніше сформованих земельних ділянок, а у даній справі прокурором ставиться питання про захист прав щодо земельної ділянки, яка не є сформованою та яка не з`явилась внаслідок об`єднання чи поділу сформованих земельних ділянок.

У зв`язку із вищевикладеним відповідач вважає, що твердження апелянта про те, що відмова суду першої інстанції у даній справі з підстави нібито неможливості захисту прав щодо несформованої земельної ділянки під озером Китай фактично допускає здійснення будь-яких порушень земельного законодавства щодо цієї ділянки, є хибним, оскільки питання щодо формування спірної земельної ділянки не належить до обов`язку суду та має здійснюватися органом, уповноваженим її власником.

В судовому засіданні прокурор підтримав свої доводи та вимоги з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/24 не потребує скасування, враховуючи таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Так, в матеріалах справи наявні:

Режим рибогосподарської експлуатації озера Китай, який підписаний з боку наукової організації Державного підприємства «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії», користувача Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» (відповідач), що погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Одеській області та Державним агентством рибного господарства України.

Відповідно до вказаного режиму:

місце розташування водного об`єкта: озеро Китай, розташоване в Кілійському районі Одеської області;

розміри: довжина - 24,5 кв.м, ширина - 1,8 кв.м, площа водного дзеркала - 5000 га, об`єм - 0,05000 куб.км, максимальна глибина - 2,5 м, середня - 1,4 м;

режим СТРГ поширюється на акваторію озера, пониззя річок Кіргіж-Китай і Аліяга до моста автодороги «Одеса-Їзмаїл» та ділянку каналу Кофа від впадіння в озеро до рибоутримуючого пристрою (карта-схема додається);

у вказаному Режимі також міститься інформація щодо: гідрологічного та гідрохімічного режиму; зв`язок з іншими рибогосподарськими водними об`єктами; кормової бази; водного складу водних живих ресурсів та їх запаси за видами; фактичної рибопродуктивності озера Китай за видами; обсягів улову окремих видів водних біоресурсів; обсягів вселення; обсягів вилучення водних біоресурсів; характеристики знарядь і засобів лову та їх кількість; періоду заборони на вилов трудових видів водних біоресурсів; переліку робіт з відтворення, меліорації;

користувач зобов`язаний подавати звіти до органів рибоохорони у порядку та строки, визначеними постановою КМУ від 25.11.2015 №992;

одноосібне право на вилучення водних біоресурсів у озері Китай має Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» - користувач;

термін дії режиму: від 10.01.2019 до 31.12.2028;

науково-біологічне обґрунтування експлуатації озера Китай у режимі спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), яке затверджено директором ДП «ОдЦ ПівденНІРО», в якому, зокрема, вказано, що спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) організовується для здійснення штучного розведення, вирощування водних біоресурсів та їх використання у рибогосподарських водних об`єктах (їх ділянках);

карта схема озера Китай, на якій відображено межі акваторії СТРГ, а також вказано населені пункти.

звіти Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» від 01.01.2024 та від 05.02.2024 про обсяги вилову водних біоресурсів відображена інформація щодо вилову водних біоресурсів за звітні місяці;

лист від 07.02.2024 від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, яке у відповідь на лист прокурора від 24.01.2024 повідомило про наступне

за наявною інформацією, згідно з матеріалами проекту формування території та встановлення меж сільських, селищних та міських Рад народних депутатів Кілійського району Одеської області, який затверджено рішенням Кілійської районної ради від 22.01.1992 №164-XXI, озеро Китай розташоване на території Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №720-р визначено нові адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Одеської області, до складу яких увійшли землі в межах відповідних сільських, селищних чи міських рад; так, землі на території колишньої Фурманівської сільської ради Кілійського району увійшли до складу Кілійської міської територіальної громади;

згідно з пунктом 7 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 №5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими; при цьому 27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 №1423-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, основною метою якого є реформування системи управління у сфері земельних відносин; так, нормами даного Закону внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема, розділ Х Перехідні положення доповнено пунктом 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Також, в матеріалах справи наявна роздруківка з сайту Кілійської громади, в якій відображено склад громади (Кілія, Василівка, Дмитрівка, Ліски, Новоселівка, Трудове, Миколаївка, Фурманівка, Червоний Яр, Шевченкове, Помазани), укрупнений район - Ізмаїльський район, а також наведено карту території Кілійської громади.

Прокурор звернувся до Кілійської міської ради з листом від 27.02.2024 із посиланням на обставину здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ», м. Татарбунари, промислу водних біологічних ресурсів у озері Китай, яким просив позивача надати інформацію про вжиті міською радою заходи або намір вжити заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ», м. Татарбунари про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт, припинення права користування водним об`єктом.

У листі від 07.03.2024 виконавчий комітет Кільйської міської ради повідомив прокурора, зокрема, що водосховище озеро Китай використовується для риборозведення та зрощення, що відповідно до ст. 1 Водного кодексу України відноситься до водосховища комплексного призначення; водосховище озеро Китай знаходиться на території трьох громад, а саме: Кілійської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, Суворовської сільської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області та Саф`янівської сільської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області. Окрім того, позивачем у наданих до суду поясненнях також додатково повідомлено, що відповідно до листа Кілійського міжрегіонального управління водного господарства від 02.04.2024 щодо надання інформації по водосховищу Китай зазначено, що на березі озера розташовані 8 сіл, 4 з них це села Кілійської ОТГ - Василівка, Фурманівка, Новоселівка, Червоний Яр, 2 села Суворовської сільської територіальної громади - Старі Трояни та Комишівка, 2 села Саф`янівської сільської територіальної громади - Приозерне та Муравлівка.

15.03.2024 №12-357ВИХ-24 прокурором повідомлено Кілійську міську раду в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» здійснює використання водного об`єкта - озера Китай за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об`єкт, у зв`язку з цим прокурором підготовлено позовну заяву до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Кілійської міської ради.

Вважаючи, що відповідач безпідставно здійснює використання озера Китай за відсутністю жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку та водний об`єкт, прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Кілійської міської ради з вищезазначеним позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Інших належних та допустимих доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами, матеріали господарської справи не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційної скарги, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Так, як вбачається із позовної заяви прокурор звернувся до суду першої інстанції за захистом інтересів держави в особі Кілійської міської ради.

Однак, суд першої інстанції залишив позовну заяву прокурора без задоволення, виходячи з тим, що прокурором визначено у даній справі неналежного позивача, а тому апеляційний суд, надаючи оцінку доводам прокуратури щодо наявності підстав для представництва у даних спірних правовідносинах саме в особі того органу, який ним визначено, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19).).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18); під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Відповідно до приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, визначені у статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні положення містяться й у частині четвертій статті 53 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, вимоги законодавства щодо обов`язку прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва як на момент подання позову, так і під час розгляду справи не змінилися (див. пункт 44 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2024 у цій справі № 910/2876/17).

Системне тлумачення вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Проте процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Тобто, наслідки, передбачені процесуальним законодавством України у вигляді повернення позову прокурору або залишення його без розгляду, стосується виключно випадків, коли прокурор правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, проте не підтвердив наявності підстав для представництва інтересів держави в особі цього органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Як вказує прокурор, необхідність пред`явлення даного позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні охорони навколишнього природного середовища, у тому числі його складових - землі та водних об`єктів як національного багатства. У даній справі прокурор, із посиланням на лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.02.2024, вказує, що озеро Китай знаходиться в межах території Кілійської міської територіальної громади, відтак, на його думку, Кілійська міська рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом; проте, на переконання прокурора, факт незвернення до суду відповідного органу свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує своїх повноважень щодо повернення спірної земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури; г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

За ч. 1-9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч.1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 24 Прикінцеві та перехідні положення Земельного кодексу України передбачено, зокрема, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад; земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки; інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Судова колегія звертає увагу скаржника, що в даному випадку, оскільки предметом спору є дно озера, то в обов`язковому порядку слід застосовувати не тільки норми Земельного кодексу України, а й норми Водного кодексу.

Частиною 1 Водного кодексу України встановлено, зокрема, що водний об`єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами; водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних); рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів.

Згідно ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно зі статтею 5 Водного кодексу України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

У відповідності до статті 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

У відповідності до ч. 1, 3, 4, 5 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Закон України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів визначає основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі.

Статтею 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів визначено, зокрема, що промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування риболовних суден та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України; район промислу - рибогосподарський водний об`єкт (його частина), в якому проводиться промисел водних біоресурсів; режим промислу - встановлена на певний проміжок часу сукупність вимог та правил, які уточнюють, доповнюють або скасовують правила рибальства для оптимізації кількісного та видового складу водних біоресурсів у визначеному водному об`єкті (його частині); режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини); рибальство - добування (вилов) водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

За ст. 25, 26 Закону України Про тваринний світ рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство. Правила рибальства, об`єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об`єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України. До рибогосподарських водних об`єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об`єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України. Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи, організації і громадяни, яким надано в користування рибогосподарські водні об`єкти (їх частини), для ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних, зобов`язані дотримуватися вимог, передбачених статтею 34 цього Закону, а також здійснювати інші заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об`єктів і умов відтворення рибних запасів, та утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях здійснення промислового рибальства.

Відповідно до ст. 10 Водного кодексу України до відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 3) встановлення правил загального користування водними об`єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу; 4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об`єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції; 5) організація роботи, пов`язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій; 6) організація інформування населення про стан водних об`єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров`я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод; 7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку прокурор звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просив: усунути перешкоди власнику - Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ», м. Татарбунари озера Китай площею 5000 га, яке знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації; усунути перешкоди власнику - Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» повернути Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради озеро Китай площею 5000 га, яке знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

При цьому, колегія суддів зазначає, що земельна ділянка та розташоване на ній озеро Китай наразі не є сформованою, в матеріалах справи відсутні відомості про державну реєстрацію земельної ділянки, її власника, а також визначених чітких меж. Крім того, з наявної в матеріалах справи картосхеми озера Китай вбачається, що останнє перебуває на перетині кількох громад.

Обгрунтовуючи належність озера Китай та формуючі відповідні заявлені позовні вимоги в інтересах держави в особі Кілійської міської ради, прокурором надано лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.02.2024, в якому повідомлено, зокрема, що: за наявною інформацією, згідно з матеріалами проекту формування території та встановлення меж сільських, селищних та міських Рад народних депутатів Кілійського району Одеської області, який затверджено рішенням Кілійської районної ради від 22.01.1992 №164-XXI, озеро Китай розташоване на території Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №720-р визначено нові адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Одеської області, до складу яких увійшли землі в межах відповідних сільських, селищних чи міських рад; так, землі на території колишньої Фурманівської сільської ради Кілійського району увійшли до складу Кілійської міської територіальної громади.

Тобто, у наданому листі від 07.02.2024 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не визначило чітко належність і власника земельної ділянки озера Китай на дату надання листа, а лише зазначено про його попередній облік, причому в 1992 році, що не може в даному випадку прийнято судом в якості доказу щодо обрання прокурором належного позивача у справі.. Натомість, обраний прокурором позивач - Кілійська міська рада у листі від 07.03.2024 повідомляла прокурора, зокрема, що водосховище озеро Китай знаходиться на території трьох громад, а саме: Кілійської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, Суворовської сільської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області та Саф`янівської сільської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області. Окрім того, позивачем у наданих до суду поясненнях також додатково повідомлено, що відповідно до листа Кілійського міжрегіонального управління водного господарства від 02.04.2024 щодо надання інформації по водосховищу Китай зазначено, що на березі озера розташовані 8 сіл, 4 з них це села Кілійської ОТГ - Василівка, Фурманівка, Новоселівка, Червоний Яр, 2 села Суворовської сільської територіальної громади - Старі Трояни та Комишівка, 2 села Саф`янівської сільської територіальної громади - Приозерне та Муравлівка.

У зв`язку з вищенаведеним колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено, що у даній справі в зв`язку з несформованістю земельною ділянки та відсутністю визначення її меж саме Кілійська територіальна громада є належним позивачем, тобто, тим компетентним органом, що має повноваження розпоряджатися таким водним об`єктом. До того ж, у випадку коли існує невизначеність класифікації за Водним кодексом України конкретного водного об`єкту, слід виходити з загального принципу щодо розмежування компетенції органів держави, органів самоврядування за територіальним принципом щодо таких об`єктів. Зокрема, у випадку розташування водного об`єкту на території декількох районів, то такою компетенцією наділені обласні ради чи державні адміністрації в залежності від форми власності такого об`єкту.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, колегія суддів зазначає, що прокурором не доведено належними, вірогідними та допустимими доказами, що розпорядження озером Китай із земельною ділянкою під ним належить саме до повноважень Кілійської міської ради, а тому колегія суддів вважає, що в даному випадку наявний факт звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, що з урахуванням висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №916/2497/23 є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кілійської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ», м. Татарбунари, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, бо в такому випадку справа не розглядається по суті з причини недоведеності прокурором визначеного ним компетентного органу владних повноважень, в особі якого він звернувся до суду в інтересах держави. До того ж, в такому випадку таке не створює ситуацію, на яку посилається прокурор, щодо нібито неможливості здійснення захисту порушеного права держави в судовому порядку, оскільки не виключає можливості звернення компетентного органу до суду за такими позовними вимогами.

Тому колегія суддів вважає, що у даній справі суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку питанню неналежності позивача у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 року у справі №916/1189/23- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 03.10.2024 року.

Повний текст постанови складено 07.10.2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош