Постанова

від 30.09.2024 по справі 902/39/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року Справа №902/39/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 (суддя Тварковський А.А., повний текст рішення складено 07.06.2024)

за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області

до 1) ОСОБА_1

2) Приватного підприємства "Зето"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Жмеринська районна державна адміністрація

про зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю:

прокурора - Ковальчук І.Л.

представника позивача - не з`явився

представника відповідача-1 - не з`явився,

представника відповідача-2 - не з`явився,

представника третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 позов задоволено повністю. Зобов`язано ОСОБА_1 та Приватне підприємство "Зето" повернути територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0525383000:03:002:0209 площею 180 га, в тому числі: рілля - 145,4313 га та пасовище - 34,5687 га. Стягнуто з ОСОБА_1 та Приватного підприємства "Зето" на користь Вінницької обласної прокуратури по 3028 грн з кожного витрат зі сплати судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка отримана ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та 07.12.2013 після укладення договору оренди землі була передана в суборенду Приватному підприємству "Зето". Тобто, вбачається отримання земельної ділянки в цілях її фактичного використання іншою юридичною особою, позаяк ані ОСОБА_2 , ані його спадкоємицею ОСОБА_1 . фермерське господарство протягом більше ніж 10 років створено не було, доказів протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання (суборендарем ПП "Зето") поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, а тому укладені договори оренди та суборенди земельної ділянки є нікчемними в силу приписів ч.1, 2 ст.228 ЦК України і такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.08.2023 у справі №922/1832/19.

Крім того, суд вказав, що обраний прокурором спосіб захисту в межах спірних правовідносин є належним та не потребуватиме вжиття додаткових засобів захисту, а тому позовна вимога прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку підлягає до задоволення.

Водночас, оскільки фактичним користувачем спірної земельної ділянки є ПП "Зето", тому в останнього існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а його дії з утримання земельної ділянки призводять до порушення майнових прав держави, суд вважає правомірними вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки в обох відповідачів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернулась з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апелянт, посилаючись на ст.19, 20, 33 ЗК України, вказує, що суд першої інстанції безпідставно ототожнює поняття "створення фермерського господарства" та поняття "цільове призначення земельної ділянки - "для ведення фермерського господарства".

Звертає увагу, що прокуратура просить відомості про створення фермерського господарства, тоді як проект землеустрою виготовляється на земельну ділянку із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства та ніякого відношення до створення фермерського господарства не має, так як має місце назва цільового призначення "ведення фермерського господарства". Зважаючи на факт підміни понять зі сторони прокуратури, вважає, що суд не належним чином з`ясував підстави поданого позову, а відтак рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Із врахуванням ст.123 ЗК України та ст.7 Закону України "Про фермерське господарство", скаржник зазначає, що обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства є отримання у користування земельної ділянки. В той же час, у чинному законодавстві відсутня будь-яка норма, яка б зобов`язувала створити фермерське господарство за наявності земельної ділянки.

Також апелянт вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що уповноваженим органом, що здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є Мурафська сільська рада, яка самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави. Водночас, позивач, в інтересах якого виступає прокурор, заперечує позовні вимоги та просить відмовити у задоволенні позову, більше того Мурафською сільською радою подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Щодо застосування строків позовної давності у даній справі зауважує, що оскаржуваний договір оренди укладений 30.12.2012 та зареєстрований 06.12.2013, а оскільки з 01.01.2013 відомості із державного реєстру речових правих прав на нерухоме майно та їх обтяжень є відкритими та загальнодоступними, тому строк позовної давності є пропущеним.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням, Мурафська сільська рада також звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт, зокрема, вказує, що під час розгляду справи сторонами не надано жодного доказу щодо існування перешкод у здійсненні Мурафською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою як умови для звернення з негаторним позовом. Земельна ділянка використовується в раціональний спосіб і змінювати спосіб або порядок її використання Мурафська сільська рада не планує, а тому вважає, що права та законні інтереси позивача не порушуються, що свідчить про відсутність реальних підстав представництва прокурором у цій справі.

Також зазначає, що предмет позову, визначений прокурором як повернення земельної ділянки - не відповідає ні укладеному договору оренди, ні чинному законодавству та не спрямований на відновлення порушеного речового права позивача (навіть за наявності порушеного права), оскільки як вбачається з обставин справи предмет позову може стосуватися саме спонукання створити фермерське господарство відповідачем-1.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому вказує, що дії ОСОБА_2 були спрямовані на отримання іншими суб`єктами (в даному випадку ПП "Зето") в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.124, 134 ЗК України, а сам ОСОБА_2 не мав намірів на створення фермерського господарства та використання наданої йому земельної ділянки за призначенням.

Вважає помилковим твердження позивача, що "належним способом захисту є спонукання відповідача створити фермерське господарство", оскільки нездійснення ОСОБА_2 реєстрації фермерського господарства упродовж більше, ніж 10 років, що є обов`язковою умовою фермерської діяльності, та передача спірної ділянки в суборенду свідчить про те, що фактично він отримав земельну ділянку не для ведення фермерського господарства.

Крім того, прокурор зазначає, що оскільки на цей час спірна земельна ділянка перебуває в оренді ОСОБА_1 , в суборенді ПП "Зето" та використовується ними, територіальна громада в особі Мурафської сільської ради позбавлена можливості розпорядитися нею, провести земельні торги та передати у користування учаснику торгів, який запропонує найвищу плату за користування. Таким чином, прокурором визначено уповноважений орган та повідомлено останньому про наявні порушення та необхідність судового захисту інтересів держави, натомість позивачем жодних заходів не вжито, а тому наявні підстави для представництва прокурора.

Прокурор просив рішення Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 залишити без змін, апеляційну скаргу Мурафської сільської ради - без задоволення.

У судове засідання, що відбулося 30.09.2024 року, сторони та третя особа не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про розгляд справи в суді апеляційної інстанції (т.2, а.с.124-127, 129-134).

Третя особа, Жмеринська районна державна адміністрація, подала клопотання про розгляд справи без участі її представника (т.2, а.с.184-185).

Відповідач-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю свого представника - адвоката Залокоцької В.Д. (т.2, а.с.201-203).

Розглядаючи подане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, колегія суддів зауважує, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача-1 була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

З огляду на вказане, зважаючи, що судом вжито всіх необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, приймаючи до уваги, що правову позицію апелянтів, викладено в апеляційних скаргах і про їх зміну апелянти будь-яких заяв або клопотань не подавали, а також із врахуванням строку розгляду апеляційної скарги, визначеного ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Шаргородської районної державної адміністрації №405 від 03.09.2012 ОСОБА_2 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 196,3595 га, з них 145,4313 га ріллі та 34,5687 га пасовищ із земель резервного фонду Клекотинської сільської ради та 16,3595 га пасовищ із земель запасу Мурафської сільської ради для створення фермерського господарства (т.1, а.с.28-29).

На підставі вказаного розпорядження, 30.12.2012 між Шаргородською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі (т.1, а.с.36-40), згідно з п.1, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства із земель запасу та резервного фонду Клекотинської сільської ради строком на 25 років.

Відповідно до п.2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 180,00 га в тому числі: рілля - 145,4313 га та пасовище - 34,5687 га за межами населеного пункту, кадастровий номер 0525383000:03:002:0209.

Земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарської продукції, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (п.15, 16 договору).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 06.12.2013 (т.1, а.с.51-52).

07.12.2013 між ОСОБА_2 (орендар) та Приватним підприємством "Зето" (суборендар) укладено договір суборенди землі (т.1, а.с.44-48), відповідно до п.1, 2, якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 180,00 га (в т.ч. рілля - 145,4313 га та пасовище - 34,5687 га) кадастровий номер 0525383000:03:002:0209 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Клекотинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Згідно із п. 6 договору суборенди в редакції додаткової угоди від 12.02.2014 (т.1, а.с.49), договір суборенди укладено на 24 роки 11 місяців.

За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право суборенди земельної ділянки ПП "Зето" зареєстровано 07.12.2013 (т.1, а.с.56-58).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27.09.2018 №2-12704/15-18-сг зазначену земельну ділянку передано у комунальну власність Мурафської сільської об`єднаної територіальної громади. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне право зареєстровано 08.11.2018 (т.1, а.с.71).

03.06.2017 року орендар, ОСОБА_2 , помер.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14.02.2022 у справі №152/58/22 задоволено позов в інтересах ОСОБА_1 (спадкоємиці ОСОБА_2 ) до Мурафської сільської ради Жмеринського району про визнання в порядку спадкування права користування земельною ділянкою. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0525383000:03:002:0209 (цільове призначення - для ведення фермерського господарства), площею 180 га, що розташована на території Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (т.1, а.с.59-65).

25.04.2022 між Мурафською сільською радою та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 30.12.2012, якою змінено сторони договору та розмір орендної плати.

Прокурор, вважаючи, що ОСОБА_2 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання (суборендарем ПП "Зето") поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, звернувся із відповідним позовом до суду про зобов`язання повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Як вбачається з матеріалів справи, листом Вінницької обласної прокуратури від 06.02.2023 (т.1, а.с.25-26) Мурафську сільську раду повідомлено, що ОСОБА_2 , отримавши у користування земельну ділянку, фермерське господарство не створив, а на підставі договору від 07.12.2013 передав ділянку у суборенду ПП "Зето" та з метою реалізації представницьких повноважень прокуратури та захисту інтересів держави просила надати документи та інформацію щодо стану виконання договору оренди.

У відповідь на вказаний лист, 16.02.2023 Мурафська сільська рада повідомила про обізнаність наявності договорів оренди та суборенди, а також про відсутність заборгованості по орендній платі.

Листом від 28.07.2023 обласною прокуратурою проінформовано Мурафську сільську раду про використання ОСОБА_2 . спрощеного порядку одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів та про намір звернутися до суду з позовом про повернення спірної ділянки (т.1, а.с.69-70).

Мурафська сільська рада листом від 23.08.2023 повідомила, що не зверталася до суду з позовом та про будь-які наміри такого звернення не вказала (т.1, а.с.71).

04.12.2023 обласною прокуратурою повторно повідомлено про виявлені порушення законодавства та про намір звернутися до суду з позовом про повернення спірної ділянки (т.1, а.с.98-99). Однак, відповідь на вказаний лист Мурафська сільська рада не надала.

Із метою здійснення представництва інтересів держави у суді, 26.12.2023 Вінницькою обласною, прокуратурою у порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (т.1, а.с.100) повідомлено Мурафську сільську раду про намір звернутися із відповідним позовом до суду.

Станом на час звернення з позовом до прокуратури не надходило повідомлень від позивача про вжиття ним самостійних заходів щодо захисту держави в спірних правовідносинах чи про заперечення проти намірів прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вжити такі представницькі заходи.

Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги отримання відповіді Мурафської сільської ради про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, що фактично свідчить про усунення сільської ради від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, а також зважаючи на відсутність заперечення уповноваженого органу на повідомлення про намір здійснювати представництво, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Разом з тим, як і в суді першої інстанції, так і подаючи апеляційну скаргу, Мурафська сільська рада, в інтересах якої звернувся прокурор до суду, заперечує проти заявленого позову, оскільки вважає, що права та законні інтереси сільської громади не порушуються, що свідчить про відсутність реальних підстав представництва прокурором у даній справі.

Оцінюючи вказані обставини, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в п.55 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно яких "при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин ст.55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті".

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Отже, враховуючи викладене, прокурор наділений правом вимагати розгляду справи по суті навіть у разі, якщо компетентний орган відмовляється від поданого прокурором в інтересах держави позову, що спростовує відповідні доводи апеляційних скарг та відповідно не є підставою для відмови у задоволенні позову, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом ч.1, 2, 3 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч.2, 3 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (ч.2, 4 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема, потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст.5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до ст.123 ЗК України.

За змістом ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №911/32/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19.

Водночас, колегія суддів також зауважує, що згідно ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" метою отримання земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності є саме створення та ведення фермерського господарства.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Натомість, відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за спрощеним пільговим порядком поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів мають виключно фізичні особи, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (п.6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Із аналізу положень ст.1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (п.53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Враховуючи викладане, колегія суддів звертає увагу, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали даної справи не містять будь-яких доказів створення та реєстрації фермерського господарства після отримання земельної ділянки ОСОБА_2 як орендарем та в подальшому його спадкоємцем ОСОБА_1 , а також безпосереднього використання ними орендованої земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Натомість, вбачається отримання спірної земельної ділянки в цілях її фактичного використання іншою юридичною особою, оскільки орендарем після реєстрації права оренди на цю ділянку (06.12.2013) на підставі договору суборенди від 07.12.2013 передано її ПП "Зето" (суборендар).

Враховуючи підстави і порядок отримання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в оренду, приймаючи до уваги не створення останнім фермерського господарства як обов`язкової умови для надання в оренду такої ділянки поза передбаченою законом процедурою - проведення земельних торгів, а також передачу земельної ділянки в суборенду та відповідно використання землі іншою юридичною особою, колегія суддів вважає, що вказане свідчить про порушення мети з якою надавалася така земельна ділянка поза межами проведення аукціону (безкоштовно) на привілейованих умовах, тобто саме з метою створення та ведення фермерського господарства, а також про відсутність дійсного волевиявлення на ведення фермерського господарства саме тією особою, яка отримувала земельну ділянку.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_2 щодо отримання земельної ділянки та передачу її в суборенду були фактично спрямовані на отримання іншим суб`єктом, а саме ПП "Зето", такої ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів, що є порушенням принципу добросовісності та істотним порушенням орендарем вимог ст.116, 118, 121, 124, 134 ЗК України, ст.7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" щодо процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку, а також умов укладеного договору.

Вказані обставини є наслідком незаконності розпорядження Шаргородської районної державної адміністрації №405 від 03.09.2012 "Про затвердження проекту землеустрою та відведення земельних ділянок в оренду із земель запасу Мурафської та резервного фонду Клекотинської сільських рад для створення фермерського господарства" (т.1, а.с.28-29).

Разом з тим, колегія суддів враховує, що вимога про визнання недійсним рішення органу державної влади, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/6147/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20).

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia "суд знає закон". Тому, суд, незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Зважаючи на викладене, скасування розпорядження Шаргородської районної державної адміністрації №405 від 03.09.2012 не є ефективним способом захисту та не призведе до поновлення порушених прав.

Згідно з ч.1, 2 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц, щодо застосування норм права, передбачених ч.1, 2 ст.228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (п.9.26.) звертала увагу, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентній) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.

Якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до ч.1, 2 ст.228 ЦК України є нікчемним (п.4.20. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19).

Враховуючи встановлений факт використання ОСОБА_2 . спрощеного порядку одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання (суборендарем ПП "Зето") поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що укладений договір оренди земельної ділянки є нікчемним в силу приписів ч.1, 2 ст.228 ЦК України.

Таким чином, внаслідок укладення нікчемного договору оренди, який не створює будь-яких правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, ОСОБА_2 як орендар спірної земельної ділянки не набув жодних майнових прав на неї, в тому числі і щодо передачі у користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ч.1, 2 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Визначальним критерієм для розмежування позовів власника про витребування майна з володіння іншої особи і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Такі відсутність або наявність визначаються виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, відповідного до якого володіння нерухомим майном підтверджують відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 13.07.2022 у справі №199/8324/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

На відміну від вимоги про витребування майна з володіння його набувача, негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

Інакше кажучи, відсутність фізичного володіння, зокрема можливості фактично користуватися земельною ділянкою, не означає, що власник втратив володіння цим його майном. Для підтвердження того, що він володіє нерухомим майном, фізичне володіння останнім не є обов`язковим. Власник, який передав земельну ділянку в оренду, не втрачає володіння нею, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не з`являються відомості про державну реєстрацію права власності на цю ділянку за іншим суб`єктом.

Державна реєстрація права оренди нерухомості, а тим більше надання її власником у користування (найм) без такої реєстрації чи самовільне зайняття відповідного майна не змінює його володільця. Ним залишається той, за ким зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості. Державна реєстрація права оренди такого об`єкта, надання його в користування без вчинення відповідної реєстраційної дії чи зайняття без дозволу власника зумовлюють появу опосередкованого володіння та відповідного тимчасового володільця (орендаря, наймача, користувача), що не виводить власника з безпосереднього володіння цим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18).

Відтак, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цим об`єктом. Тобто зайняття останнього не є заволодінням ним. Такий власник, зберігаючи володіння його майном, може заявити негаторний позов, тобто просити суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні відповідним об`єктом, зокрема шляхом повернення останнього (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України).

Враховуючи встановлені обставини щодо нікчемності договору оренди та як наслідок не набуття ОСОБА_2 як орендарем будь-яких прав на спірну земельну ділянку, в тому числі і щодо передачі у користування іншій особі (суборендарю), відповідно користування відповідачами вказаною земельною ділянкою без будь-якої правової підстави, належним способом захисту порушеного права власності є негаторний позов та відповідно заявлена позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення в комунальну власність.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову та наявність правових підстав для зобов`язання відповідачів повернути у комунальну власність територіальної громади Мурафської сільської ради спірну земельну ділянку у порядку ст.391 ЦК України, ст.152 ЗК України.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності у даній справі, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц).

Із врахуванням викладеного, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги як преюдиціальне у спірних правовідносинах в порядку ст.75 ГПК України рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14.02.2022 у справі №152/58/22, яким визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки, оскільки із аналізу змісту вказаного рішення вбачається, що судом у даній справі не встановлювались та не досліджувались обставини щодо законності отримання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в оренду, дійсне волевиявлення особи на створення фермерського господарства та ведення відповідної діяльності, дотримання мети з якою надавалась така земельна ділянка поза межами проведення аукціону. Натомість, предметом дослідження у вказаній справі було лише прийняття спадщини та спадкові права ОСОБА_1 щодо орендованої земельної ділянки.

Також апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що не заслуговує на увагу позиція Мурафської сільської ради, що заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою, яка є предметом спору, відсутня, тому права та законні інтереси Мурафської сільської громади не порушуються, оскільки наявність чи відсутність заборгованості з орендної плати не є предметом дослідження у даному спорі з урахуванням обраного прокурором способу захисту.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 без змін, з огляду на що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мурафської сільської ради задоволенню не підлягають.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 у справі №902/39/24 залишити без змін, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "07" жовтня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.